Розкрийте особливості економічного розвитку та здійсніть загальну характеристику господарства Західної Європи.

Територіальна структура господарства Західної Європи складна і мозаїчна (економічну карту Західної Європи. Її визначає так звана центральна вісь розвитку, яка простягається територією Великої Британії, Бельгії, Люксембургу, ФРН, Франції, Швейцарії і далі в Італію, понад 1,5 тис. км. Займаючи 15 % площі Західної Європи, вона концентрує до 50 % її населення і майже 70 % промислового потенціалу. У межах цієї «вісі» розташована більшість промислових районів. Країни регіону мають високий рівень розвитку економіки, лише Ірландія помітно відстає від них. Структура господарства загалом однорідна. Частка промисловості у ВВП країн становить 2/5 (додаток 4), питома вага сільського господарства разом з лісовим і рибним знизилася до 2—5 % (в Ірландії — 15 %). Частка послуг щорічно зростає. Країни Західної Європи відчутно впливають на тенденцію розвитку як європейської, так і світової економіки. Західна Європа не поступається СІЛА та Японії за технологічним рівнем базових галузей промисловості (металургії та металообробки, машинобудування), а в хімічній промисловості є явним лідером (насамперед завдяки ФРН). Але вона ще відстає від цих країн у таких новітніх галузях, як мікроелектроніка, робототехніка, біотехнології, оптична електроніка тощо. Регіональний експорт високотехнологічної продукції розвивається переважно за рахунок Німеччини. Країни регіону загалом відстають від СІЛА та Японії і за показниками продуктивності праці, хоча в останні 10—15 років цей розрив вдалося скоротити на 3—5 %. Західна Європа обмежена щодо мінерально-сировинної бази, проте достатньо, навіть у надлишку, забезпечена висококваліфікованою робочою силою та грошовими капіталами. Явний надлишок спостерігається передусім на ринку праці. За прогнозами, до 2015—2020 рр. ВВП країн Західної Європи зростатиме помірними темпами, в межах 2,5—3 % на рік. За таких темпів економічног зростання гострота проблеми зайнятості в країнах регіону збережеться або й збільшиться. Крім того, очікується досить значне зростання притоку сюди робочої сили з країн третього світу. Виробничі відносини характеризуються всебічним розвитком ринкових чинників, підприємництва й конкуренції. Уже із 70-х років XX ст. помітними тут стали посилення концентрації виробництва і капіталу, інтеграційні процеси. Зростають роль і значення транснацінальних корпорацій (ТНК), які намагаються скоротити своє відставання за рівнем концентрації виробництва й капіталу від ТНК СІЛА. Проте їхня галузева спеціалізація менш рухома, ніж у американських та японських ТНК, відстають вони і за рівнем прибутків. Найбільшими транснаціональними корпораціями є: нафтові — «Шелл» і «Бритіш Петролеум» (Велика Британія), «Ройял-Датч-Петролеум» (Нідерланди); металургійні — «Пешине-Южин-Кюльман» (Франція), «Арбед» (Люксембург); автомобільні — «Даймлер-Крайслер», «Фольксваген» (ФРН), «Рено» (Франція); електротехнічні та електронні — «Філіпс» (Нідерланди), «Сіменс» (ФРН), «АСЕА-Браун Бовері» (Швеція, Швейцарія); хімічні — «Байєр», БАСФ (ФРН), «Рон-Пуленк», «Сен-Гобен» (Франція), «Юнілевер» (Нідерланди, Велика Британія), «СІБА-Гейгі» (Швейцарія); харчова — «Нестле» (Швейцарія); фінансові — «Дойче Банк» (ФРН), «Ллойдс» (ВеликаБританія); телекомунікаційні — «Бритіш Телекомунікейшн» (Велика Британія), «Дойче Телеком» (ФРН); фармацевтична — «Глаксо вел ком» (Велика Британія). Західна Європа — потужний фінансовий центр світу. Тут зосереджено 60 із 200 найбільших за активами банків. Крім взаємного обігу капіталу між країнами регіону відбувається його міграція на світовому рівні. Фінансовими столицями є Лондон, Франкфурт-на-Майні та Цюріх. У деяких країнах інтенсивно розвивається банківська сфера. Особливо виділяються Швейцарія з її відомими банками (нараховується до 1,5 тис. банків, але провідними є п’ять, чотири з яких розташовані в м. Цюріх) та Люксембург («податковий оазис», в якому нараховується понад 200 великих банків). У Європі сконцентровано більшість золото-валютних запасів світу. Зростає експорт капіталу регіону в США та інші розвинуті країни. Понад 60 % прямих закордонних капіталовкладень Західної Європи розміщено за її межами. Умови інвестування (стан ресурсів, НДДКР, технологічної бази, рівень витрат на зарплатню та ін.) у країнах Західної Європи подібні, а взаємне перехресне інвестування дає порівняно обмежені вигоди. Тому західноєвропейські інвестори обирають для вкладення своїх капіталів країни із сприятливим інвестиційним кліматом (США, нові індустріальні країни Східної та Південно-Східної Азії та ін.). В економіці функціонує значний державний сектор (Франція, Велика Британія, Австрія). В економіці Франції держава відіграє більшу роль, ніж в інших розвинутих країнах регіону. Під її контролем перебувають банки і страхові компанії, енергетика (вугільна, газова та електроенергетична галузі), залізничний транспорт, великі підприємства, наукові дослідження в атомній та аерокосмічній промисловості. Держава визначає пріоритетні напрями і планує їх розвиток. До державного сектору Великої Британії належать Англійський банк, пошта, основні авіакомпанії, атомна промисловість, видобування вугілля, газове господарство та електроенергетика, виплавлення сталі, залізниці, доки і внутрішні водні шляхи. В Австрії державний сектор контролює 4/5 акціонерного капіталу банків, транспорт, основну частину видобувної, металургійної, хімічної промисловості, електроенергетику. У Швейцарії держава є власником більшої частини залізниць, авіаційного транспорту, пошти тощо. Позиції державного сектору в економіці ФРН, Бельгії, Нідерландів, Ірландії мінімальні. Країни ЄС поділені на економічні райони, розвиток яких планується. Це передусім пов’язано з наявністю проблемних районів, для яких виділяють спеціальні фонди. Йдеться про аграрно відсталі (частина Ірландії, французька Корсика) та промислово депресивні райони (Саар, «Чорна Бельгія», північний схід Англії). У Західній Європі знаходяться три країни з групи «великої сімки» — ФРН, Франція та Велика Британія. Німеччина. Це найпотужніша промислова держава Західної Європи. Її частка у ВВП світу на початку XXI ст. становила до 5 %. Не маючи значних запасів корисних копалин та особливо сприятливих умов для ведення сільського господарства, ФРН спромоглася досягти значного економічного успіху за рахунок впровадження досягнень НТП, високої якості «людського капіталу», активної участі у світових господарських зв’язках, чіткої внутрішньої економічної політики. Як відомо, якість «людських ресурсів» визначається освітнім рівнем працівників, їх професійною структурою, соціальним складом, станом здоров’я, здатністю до сприйняття нововведень. Частка кваліфікованих робітників у ФРН — одна із найвищих у світі, майже 50 %. Велика увага приділяється середній та вищій освіті, медичному обслуговуванню, системі професійної освіти. Німеччина має значний досвід здійснення наукових досліджень на рівні світових стандартів, особливо в таких галузях, як хімія, оптична фізика, металургія, медицина. За обсягами витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські розробки у ВВП (до 3 %) та їх абсолютною величиною ФРН входить до першої п’ятірки країн світу. Формування суспільства добробуту — пріоритетна мета економічної політики ФРН. Вже наприкінці 50-х років XX ст. тут було досягнуто досить високого рівня життя населення. З 80-х років XX ст. здійснено перехід до інтенсивного типу економічного зростання. Нині Німеччина є типовим для високорозвинутих країн постіндустріальним суспільством. Як і в будь-якій іншій розвинутій країні, економіка Німеччини багатоукладна. Підприємства малого (з кількістю зайнятих до 10 осіб) та середнього (до 500 осіб) бізнесу становлять майже 99,8 % загальної кількості фірм. На них припадає 2/3 робочих місць, 44 % валютних інвестицій, вони виробляють 46 % ВВП, ½ промислової продукції та дають 40 % товарного експорту. Наприклад, у сфері послуг зайнято 35 % малих фірм. Крупних фірм налічується небагато, але їх роль величезна. Під їх впливом формуються основні пропорції в економіці, вони є гарантом стабільності, надійності та рентабельності господарства. Багато галузей німецької економіки вирізняються високим рівнем концентрації та централізації капіталу. Наприклад, 50 найкрупніших концернів обробної промисловості становлять майже 30 % її обороту. В середині 90-х років XX ст. серед 500 гігантів світового бізнесу були німецькі компанії «Сіменс», «Даймлер-Бенц», «Байєр», ФЕБА, «Дойче банк» та ін. У ФРН досить відчутним є контроль фінансового ринку (банків) над виробничим сектором економіки. Банки володіють значними пакетами акцій промислових та інших компаній, здійснюють трастове управління акціями дрібних акціонерних компаній тощо. Німеччина є одним з найбільших у світі експортерів капіталу. За останні 10 років загальний обсяг накопичених німецьких закордонних інвестицій становив 1564 млрд німецьких марок, тоді як сукупні іноземні капіталовкладення в економіку країни досягли 1758,4 млрд марок. Більшість (75 %) закордонних інвестицій із ФРН спрямовується в економічно розвинуті країни Заходу. Франція. Це друга за рівнем розвитку країна Західної Європи. Вона посідає 4-те місце у світі (після СІЛА, Японії та ФРН) за обсягами промислового виробництва та часткою у світовій торгівлі. їй належить 17 % промислового та 20 % сільськогосподарського виробництва Західної Європи. Економіка має потужну індустріальну базу з добре розвинутими стратегічно важливими галузями (авіаракетобудування, енергетика, транспорт і зв’язок, агропромисловий комплекс). Важливу роль у ній відіграють наукові дослідження та інформаційне обслуговування. Наукові дослідження стосуються широкого кола проблем: атомна енергетика, авіаційна техніка, обладнання для зв’язку, деякі види електроніки промислового призначення тощо. Франція є третьою ядерною державою світу та пер шою в Західній Європі, поділяє 3—4-те місця у світі із Великою Британією за розвитком космічного комплексу. Ракетоносій «Аріан» забезпечує країні лідируючі позиції в комерційних запусках космічних супутників цивільного та військового призначення. Високим є тут рівень концентрації та централізації виробництва і капіталу. Сто найбільших компаній дають понад 2/3 промислового виробництва в країні. До галузей з найвищим рівнем концентрації належать виробництво енергоносіїв, засобів наземного транспорту, суден та авіаційної техніки, чорних і кольорових металів, синтетичних волокон тощо. В кожній галузі монопольне становище посідають 2—3 компанії. Деякі французькі фірми належать до світових лідерів у окремих галузевих виробництвах: хімічна компанія «Пешине» — в галузі виробництва пакувальної продукції; поліграфічна компанія «Ашет» — друку журналів; електротехнічна фірма «Кабль де Ліон» посідає 1-ше місце у світі за виробництвом електричних кабелів; концерн «Томсон» — 1-ше місце за випуском навігаційного обладнання для літаків. Активну роль в економіці відіграють малі та середні підприємства, на які припадає близько половини ВВП країни. Ефективність їх роботи забезпечується вузькою спеціалізацією, гнучкістю виробництва, а також охопленням високотехнологічних новітніх галузей економіки. Головною особливістю економіки є значна роль державного сектору. Державні компанії переважають у ключових, стратегічно важливих галузях. Так, у промисловості діє 446 державних компаній, здебільшого в металургії, хімії та машинобудуванні; на транспорті й у сфері зв’язку — 194 державні компанії; в енергетиці —32; у фінансовій сфері — 280. Як правило, їх характеризують значний рівень концентрації виробництва, висока продуктивність праці, активна зовнішньоекономічна діяльність. Банківська система країни налічує понад 400 банків, деякі з них («Креді агріколь», «Банк насьональ де Парі», «Креді Ліонне», «Сосьєте женераль») належать до 50 найкрупніших банків світу. Велика Британія. Країна є третьою за рівнем соціально-економічного розвитку в Західній Європі. Саме тут зародилися капіталістичні виробничі відносини, виникли перші міжнародні корпорації. Протягом тривалого періоду вона була найбільшим світовим експортером капіталів, а до середини XX ст. — найбільшою колоніальною імперією. Нині Велика Британія відіграє помітну роль у світовій економіці. На її частку припадає 4,5 % сукупного ВВП і дещо менше 1 % населення світу. За обсягами промислового виробництва посідає 5-те місце серед країн з розвинутою економікою. Найкрупнішими монополістичними об’єданнями є «Ройял-Датч-Шелл», «Бритіш Петролеум», «Ексон корпорейшн» (нафтовидобуток та нафтопереробка); HSBS Holdings, «Ллойдс груп», «Барклейз» (комерційні та страхові послуги); «Глаксо велком» (фармацевтика); БТ (зв’язок); «Юнілевер» (харчова промисловість) тощо. У Великій Британії достатньо великий сектор дрібних та середніх фірм, але загальна їх кількість менша, ніж в інших західноєвропейських країнах. Наприклад, компаній з кількістю працівників до 10 осіб у 5 разів менше, ніж у ФРН та Франції. Країна й досі має національні конкурентні переваги в багатьох передових галузях економіки — літакобудуванні, виробництві авіаційних двигунів, хімічній, фармацевтичній, текстильній галузях, нафтовій промисловості. Саме ці галузі представлені найкрупнішими компаніями Великої Британії, які разом з іншими факторами визначають становище країни у світовому економічному просторі. Серед британських комерційних банків протягом багатьох років провідні позиції посідає могутня «велика четвірка» лондонських банків: «Барклейз Бенк», «Ллойдз Бенк», «Мідленд Бенк» та «Нешнл Бенк — Вестмінстер Бенк», на частку яких припадає 92 % всіх вкладів у комерційні банки Великої Британії. Країна, хоча і втратила свої позиції головного інвестора у світі, продовжує залишатися значним експортером капіталів. Майже 80 % обсягів їх експорту спрямовується в країни з розвинутою економікою, особливо в СІЛА та країни ЄС, де 60 % британських капіталів поглинають ФРН та Франція. У міжнародному географічному поділі праці (МГПП) країни Західної Європи представлені передусім галузями наукомісткого машинобудування (автомобільним, електронним та електротехнічним, авіабудуванням, виробництвом побутової техніки, точних приладів — годинників, оптики тощо), хімічною промисловістю (переважно галузями оргсинтезу та тонкої хімії), окремими галузями легкої (виробництво елітних тканин, одягу, взуття) та харчової промисловості (м’ясопереробною, молочною, сироробною, пивоварною, виноробною галузями тощо). У сільському господарстві західноєвропейських країн переважають галузі інтенсивного тваринництва (молочно-м’ясне скотарство, свинарство та птахівництво), в землеробстві — вирощування кормових, технічних (картопля, цукровий буряк, соняшник), зернових культур (пшениця, кукурудза), овочів, фруктів, винограду, квітів. Країни Західної Європи мають високорозвинуту нематеріальну сферу, надають різноманітні послуги: банківські, страхові, рекламні тощо. Західна Європа є одним з провідних у світі туристсько-рекреаційних регіонів.