Стаття 90. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

2. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

3. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Стаття 91. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду

1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 92. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз

1. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

2. Свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу.

3. У разі неоплати судової експертизи у строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про призначення судової експертизи.

4. Якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 93. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи

1. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

2. Граничний розмір компенсації витрат (590-2006-п), пов'язаних з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 94. Розподіл судових витрат

1. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

2. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

3. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

4. У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

5. У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стаття 95. Розподіл витрат у разі відмови позивача від адміністративного позову

1. У разі відмови позивача від адміністративного позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від адміністративного позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання адміністративного позову, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Стаття 96. Судові витрати, пов'язані з примиренням сторін

1. Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

Стаття 97. Визначення розміру судових витрат

1. Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Стаття 98. Рішення щодо судових витрат

1. Суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

2. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

Під процесуальним строком у широкому смислі розуміється певний проміжок часу, протягом якого особа повинна виконати ту чи іншу дію.
За своїм призначенням процесуальні строки можуть бути поділені на два види:
1) строки, що забезпечують максимальне скорочення часу між
фактом вчинення злочину та вжиттям до винного заходів кримі
нального покарання чи іншого впливу;
2) строки, що гарантують реальне забезпечення прав та закон
них інтересів учасників процесу.
До першого виду процесуальних строків належать передусім строки попереднього слідства у кримінальній справі. Досудове слідство, як правило, має бути закінчено не пізніш як у двомісячний строк. При об'єднанні кримінальних справ строки слідства визначаються з урахуванням строків, що почали плинути раніше.
Другий вид процесуальних строків має забезпечити додержання прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача та інших учасників процесу.
За законом, наприклад, затримання підозрюваного не може тривати понад 72 години.
Закон не тільки регламентує юридично значимі строки, а й вказує на наслідки їх порушення. Так, якщо підозрюваному не пред'явлено у визначений строк обвинувачення, то обраний щодо нього запобіжний захід скасовується. Закінчення строку тримання обвинуваченого під вартою тягне за собою його негайне звільнення.
Процесуальне законодавство передбачає низку вимог щодо обчислення тих чи інших визначених у законі строків.
Відповідно до КПК України строки, що встановлені кримінально-процесуальним законом, обчислюються в годинах, добах(днях) та місяцях. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, з яких починається строк.
При обчисленні строку в добах строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію необхідно провести в суді або в органах дізнання та попереднього слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.
При обчисленні строків у місяцях строк закінчується у відповідне число останнього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день.
Якщо закінчення строку, яких рахується у місяцях, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Строк не вважається пропущеним, якщо скарга або інший документ здані до закінчення строку на пошту, а для осіб, які утримуються під вартою,— якщо скарга або інший документ здані адміністрації місця попереднього ув'язнення.
Пропущений через поважну причину строк повинен бути відновлений за клопотанням зацікавленої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду, постановою
судді.
Подача клопотання про відновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про відновлення строку.

Інстанційна підсудність адміністративних справ

Published by Консультант on Чт, 02/05/2009 - 16:54

 

1. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як ад­
міністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий
адміністративний суд України у випадках, встановлених цим
Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої
інстанції.

2. Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення
місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як
адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які
знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляцій­
ному порядку як суди апеляційної інстанції.

3. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення
місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному
порядку як суд касаційної* інстанції. У випадку, визначеному частиною
шостою статті 177 цього Кодексу, Вищий адміністративний суд
України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної
інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, терито­
ріальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

4. Верховний Суд України переглядає судові рішення адмі­
ністративних судів за винятковими обставинами.

1. У відповідності з ч. 1 ст. 20 Кодексу адміністративного судо­чинства України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції. Це означає, що положення інстанційної підсудності, яке сформульоване в ст. 20 цього Кодексу, має визначатися з урахуванням такихкритеріїв: 1)критерій зрозумілості, який означає, що система судових інстанцій побудована як максимально проста, щоб кожна особа могла легко розібратися, у яких випадках і до якого суду вона повинна звернутися з адміністративним позовом, а потім, за необхідності, з апеляційною чи касаційною скаргою; 2) критерій рівності можли­востей щодо оскарження судових рішень, який означає, що для кожної адміністративної справи передбачається однакова кількість судових інстанцій з тим, щоб право особи на перегляд судового рішення необґрунтовано ніяким чином не обмежувалося.

Таким чином, при формулюванні положень інстанційної підсуд­ності повинен дотримуватися принцип, за яким одній ланці судової системи має відповідати одна судова інстанція, куди особа, за необхідності, може звернутися. Як це видно з положень ч. 1 ст. 20 цього Кодексу, такий підхід збережено для двох нижчих ланок системи адмі­ністративних судів: для місцевих та апеляційних судів. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують підвідомчі та підсудні їм справи як суди першої інстанції. Це свідчить про те, що дотриманняположень цих двох критеріїв можливе за умови реалізації принципу, для судової ланки властива однакова судова інстанція. Цей підхід найкраще сприяє інстанційній спеціалізації суддів різних судових ланок.

Таким чином, у ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України дотримано чіткої і простої для розуміння системи, за якої кожна ланка адміністративних судів виконує функції лише однієї інстанції. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції. Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 18 цього Кодексу адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Крім того, підсудні цим же судам усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнен­ня до адміністративної відповідальності. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної

Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу Інших рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Необхідно зазначити, що й Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи: 1) щодо встановлен­ня Центральною виборчою комісією результатів виборів або все­українського референдуму; 2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

2. У відповідності з ч. 2 ст. 20 Кодексу адміністративного судо­чинства України апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляцій­ному порядку як суди апеляційної інстанції.

Відповідно до законодавства України апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах згідно з указом Президента України, належать до апеляційних спеціалізованих судів (ст. 25 Закону України «Про судоустрій України*). Указом Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» в Україні створено наступні апеляційні адміністративні суди: Дніпропет­ровський апеляційний адміністративний суд; Донецький апеляційний адміністративний суд; Київський апеляційний адміністративний суд; Львівський апеляційний адміністративний суд; Одеський апеляційний адміністративний суд; Севастопольський апеляційний адміністра­тивний суд; Харківський апеляційний адміністративний суд. У законодавстві визначено також території, на які поширюються повноваження апеляційних адміністративних судів України.

До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники. В апеляцій­них судах утворюються судові палати. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційний адміністративний суд починає свою діяльність після Призначення (обрання) до його складу не менше семи суддів і за наявності облаштованого приміщення, але не пізніше 1 липня 2007 р. (див.: Закон України від 20.09.2006 р. № 160-V).

До повноважень апеляційних адміністративних судів належить: 1) розгляд адміністративних справ в апеляційному порядку відповіднодо процесуального закону; 2) ведення та аналізування судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики; 3) надання методичної допомоги у застосуванні законодавства місцевими адміністративними судами; 4) здійснення інших повноважень, передбачених законом.

З аналізу ч. 2 ст. 20 цього Кодексу випливає, що судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд, що ухвалив рішення.

3. У відповідності з ч. З ст, 20 Кодексу адміністративного судо­чинства України Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 цього Кодексу, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Отже, з коментованої ч. З ст. 20 цього Кодексу прослідковується, що для окремих категорій спорів, пов'язаних з процесом виборів чи референдуму, інстанційна побудова системи адміністративних судів має свої особливості. Це визначається тривалістю виборчого процесу чи процесу референдуму. Для вирішення спорів, пов'язаних з цими процесами та часом, який для цього відведено, запроваджено двоінстанційну систему - перша та апеляційна інстанції. Переважна більшість таких справ вирішуються відповідно місцевими адміністра­тивними судами в першій інстанції та апеляційними адміністратив­ними судами в апеляційній і останній інстанції. Проте для справ щодо рішень, дій або бездіяльності Центральної виборчої комісії, членів цієї комісії, розглянутих окружним адміністративним судом, територіаль­на юрисдикція якого поширюється на місто Київ, судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України. Отже, відповідно до ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи: 1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму; 2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України перегля­дає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдик­ція якого поширюється на місто Київ.

4. У відповідності з ч. 4 ст. 20 Кодексу адміністративного судо­чинства України Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів за винятковими обставинами, а саме: 1) щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права. Ця підстава обумовлена дією принципу верховенства права, що закріплений ст. 8 Конституції України. Згідно з Законом України «Про судоустрій України» завданням суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Згідно з цим суди повинні в своїй діяльності дотримуватись судової практики, однаково застосовуючи норми права при розгляді аналогічних справ (спорів). Верховний Суд України як найвищий судовий орган відповідно до ст. 47 Закону України «Про судоустрій України» забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції; 2) щодо визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують між­народні зобов'язання України. Ця підстава оскарження обумовлена тим, що згідно зі ст.ст. 7, 9 цього Кодексу законність, як один зосновних принципів адміністративного судочинства, передбачає, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом України, то застосовуються правила між­народного договору. Поряд з цим за цих підстав забезпечується право особи на виконання на території України рішень міжнародної судової установи.

Наслідки порушення правил підсудності. Правила підсудності порушуються як особою, що звертається з позовом до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил підсудності.

Якщо особа подала позов з порушенням правил підсудності, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен повернути позивачеві позовну заяву в зв'язку з тим, що справа не підсудна цьому адміністративному суду (п. 6 ч. З ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України). В ухвалі про повернення позовної заяви суд зазначає, якому суду підсудна адміністративна справа за позовною заявою.

Якщо ж суд відкрив провадження у справі без дотримання правил предметної підсудності, то він повинен передати її на розгляд належного адміністративного суду, незалежно від того, на якому етапі провадження у першій інстанції виявило порушення правил предмет­ної або інстанційної підсудності, оскільки суд, який відкрив про­вадження у справі, не є компетентним у розгляді відповідної справи, якщо порушення правил предметної підсудності виявлено в суді вищої інстанції, то рішення суду першої інстанції слід скасувати, а справу передати до компетентного суду.

Правила територіальної підсудності не такі жорсткі. Якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то адміністративну справу також належить передати до належного суду. При виявленні порушення територіальної підсудності під час судового розгляду адміністративної справи суд повинен завершити розгляд справи та ухвалити рішення по суті справи. Порушення правил інстанційної підсудності тягне неправосудність судового рішення і як наслідок - його скасування.

Глава 5
УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

Параграф 1. Особи, які беруть участь у справі