Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді

1. Органи та особи, які визначені у статті 60 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням.

2. Відмова органів та осіб, визначених у статті 60 цього Кодексу, від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

3. Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. Органи та особи, визначені у статті 60 цього Кодексу, які не брали участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами мають право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

Параграф 2. Інші учасники адміністративного процесу

Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу

1. Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.

Стаття 63. Секретар судового засідання

1. Секретар судового засідання:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;

4) веде журнал судового засідання;

5) оформляє матеріали адміністративної справи;

6) виконує інші доручення головуючого у справі.

Стаття 64. Судовий розпорядник

1. До участі в адміністративному процесі головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

2. Судовий розпорядник:

1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників адміністративного процесу;

2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

3) слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

4) приймає від учасників адміністративного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) запрошує до зали судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

7) виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

3. Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, встановлених цією статтею, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.

4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.

Стаття 65. Свідок

1. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі.

2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

2) представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

3. Фізична особа має право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

4. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити його ім'я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

5. Свідок зобов'язаний прибути до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

6. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

7. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

8. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність.

Стаття 66. Експерт

1. Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу".

3. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.

5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

10. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

12. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків.

13. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.

Стаття 67. Спеціаліст

1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

3. Спеціаліст зобов'язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу.

4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Стаття 68. Перекладач

1. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту.

3. Перекладач має право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу, право задавати питання з метою уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність.

Стаття 48, Адміністративна процесуальна правосуб'єктність

1. Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміні­
стративному судочинстві (адміністративна процесуальна пра­воздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими l ержавними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

2. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні про­
цесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність),виложить ф ізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом придатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

3. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні про цесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

1. Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміні­стративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздат­ність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами,підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Отже, з огляду на приписи ч. 1 ст. 48 цього Кодексу, що вони презумують таку спірну категорію, як адміністративна процесуальна правосуб'ектність. Це збігається із загальноприйнятою думкою п юридичній літературі, що наявність адміністративно-процесуальноїправосуб'єктності є найважливішою властивістю (ознакою) учасники адміністративного процесу і, як наслідок, зазначеного становища, однією з передумов виникнення правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства у конкретній справі. В аспекті сформульованих положень та з огляду на аналіз приписів ст. 48 цього Кодексу можна констатувати, що адміністративна проце­суальна правосуб'єктність - це категорія, що містить адміністративну процесуальну правоздатність та адміністративну процесуальну дієздатність.

Для характеристики осіб, які беруть участь у справі, важливою г категорія адміністративної процесуальної правосуб'єктності. Така правосуб'єктність поєднує здатність особи мати процесуальні права т;і обов'язки в адміністративному судочинстві, тобто мати адміністра­тивну процесуальну правоздатність і здатність особисто здійснюватисвої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зокрема доручати ведення справи представникові, тобто мати адміністративну процесуальну дієздатність. Відповідно до ч. 1 ст. 48 цього Кодексу адміністративну процесуальну правоздатність мають такі суб'єкти: 1) громадяни України, іноземці, особи без громадянства (фізичні особи); 2) органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їхніпосадові і службові особи (суб'єкти владних повноважень); 3) підприємства, установи, організації (юридичні особи).

Важливо звернути увагу на те, що фізичні особи завжди мають. адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати спін процесуальні права та обов'язки може не кожна фізична особа. Так, інтереси фізичних осіб, які не досягли повноліття, а також інтереси

фізичних осіб, визнаних судом недієздатними, як сторони чи третьої особи представляють у суді їхні законні представники (батьки, опікуни, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом). Самостійно такі особи не можуть звертатися до адміністра­тивного суду та брати участь в адміністративному процесі. До досягнення повноліття фізичні особи можуть самостійно реалізувати свої процесуальні права та обов'язки у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Це, наприклад, спори з приводу одержання паспорта громадянина України, реєстрації зміни імені, притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного проступку(учасниками відповідних правовідносин можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку), спори з приводу легалізації молодіжних та дитячих громадських організацій (засновниками таких організацій можуть бути фізичні особи, які досягли 15-річного віку) тощо.

На відміну від фізичних осіб, органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи) завжди наділені одночасно адміністративною процесуальною правоздатністю та дієздатністю. Проте суттєвим є той факт, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність цих органів в адміністративному процесі не залежить від того, є вони юридичними особами чи ні.

Звертаємо увагу на те, що адміністративна процесуальна право­здатність виникає у громадян з моменту їхнього народження і припиняється після смерті фізичної особи. В юридичних осіб вона виникає з моменту їхнього створення та припиняється їхня лікві­дацією. Слід зазначити, що для участі в адміністративному процесі, крім загальної адміністративної процесуальної правоздатності, необхідно мати також конкретну адміністративну процесуальну правоздатність, тобто правоздатність у конкретній справі.

Крім того, в окремих випадках, адміністративною процесуальною Правоздатністю, крім зазначених органів та осіб, наділені й інші суб'єкти правовідносин. Це, наприклад, блок партій, блок місцевих Організацій партій, ініціативна група референдуму, громадська Організація (яка може й не мати статусу юридичної особи). Ці суб'єкти відповідно до законів про вибори та референдуми можуть бути.учасниками правовідносин, пов'язаних з процесом виборів чи референдумів. Тому відповідно до статей 172, 174, 175 Кодексу адміністративного судочинства України вони можуть бути й учас­никами адміністративного процесу, а отже, вони також наділені адміністративною процесуальною правоздатністю. У справах протимчасову заборону окремих видів або всієї діяльності, ліквідацію об'єднання громадян, відповідачами поряд з іншими об'єднаннями громадян можуть бути громадські організації, які легалізовані у спосіб повідомлення про їх заснування, такі громадські організації відповідне > до ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. не мають статусу юридичної особи, але в цих справах повинні вважатися процесуально правоздатними (Відомості Верховної РадиУкраїни. - 1992. - № 34. - ст. 504; Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 46. - ст. 427).

Отже, підсумовуючи припис ч. 1 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна процесуальна правоздатність -це здатність певного суб'єкта мати процесуальні права та обов'язки н адміністративному судочинстві. Слід зазначити, що вона визнається за всіма громадянами України, громадянами іноземної держави, особами без громадянства, а також за органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями, які є юридичними особами.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні проце­суальні права та обов'язки, зокрема доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), нале­жить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку и спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Це означає, що для того, щоб брати участь у розгляді адміністративної справи, недостатньо мати тільки адміністративну процесуальну правоздатність. Крім того, необхідно для особи, яка бере участь у справі, володіти адміністра тивною процесуальною дієздатністю.

Під адміністративною процесуальною дієздатністю необхідно розуміти здатність особи здійснювати свої адміністративні проце­суальні права та обов'язки, зокрема доручати ведення справи представникові. В цьому контексті слід зазначити, що до суб'єкті» адміністративної процесуальної дієздатності ч. 2 ст. 48 цього Кодексу належать: 1) фізичні особи, які досягли повноліття і не визнані судом дієздатними; 2) фізичні особи до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Отже, адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які: 1) досягли повноліття; 2) не визнані судом недієздатними; 3) які до досягненняповноліття можуть брати участь у публічно-правових самостійно відповідно до чинного законодавства України (це, наприклад, можуть бути справи, в яких позивачем є неповнолітній, а відповідачем Навчальний заклад, який відмовив неповнолітньому в прийнятті до Цього закладу; спори з приводу одержання паспорта громадянина України; спори щодо реєстраційних змін імені; спори щодо притяг­нення до відповідальності за вчинення адміністративного порушення). В приводу трьох останніх спорів учасниками відповідних право­відносин можуть бути фізичні особи, які досягли шістнадцятирічного віку. Спори з приводу легалізації молодіжних та дитячих громадських організацій (засновниками таких організацій можуть бути особи п'ятнадцятирічного віку).

Отже, підсумовуючи коментування ч. 2 ст. 48 Кодексу адміністра­тивного судочинства України, можна сказати, що вона розкриває взагальних рисах межі адміністративної процесуальної правоздатності. 3. Відповідно до ч. З ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зокрема доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), нале­жить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого само­врядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Це означає, що органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної [Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи) завжди наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Адміністративна процесуальна правосуб'єктність цих органів в адміністративному процесі не залежить від того, є вони юридичними особами чи ні.

В окремих випадках адміністративною процесуальною право-суб»єктністю, крім зазначених органів та осіб, наділені й інші суб'єкти правовідносин. Це, наприклад, блок партій, блок місцевих організацій

партій, ініціативна група референдуму, громадська організація (яки може й не мати статусу юридичної особи). Ці суб'єкти відповідно до законів про вибори та референдуми можуть бути учасниками право відносин, пов'язаних з процесом виборів чи референдуму. Тому відповідно до статей 172, 174 і 175 Кодексу адміністративного судочинства України вони можуть бути й учасниками адміністративного процесу, тобто звертатися з адміністративним позовом, бути відповідачем тощо, а отже, вони також наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю і, зокрема, адміністративного процесуальною дієздатністю.

У справах про тимчасову заборону окремих видів або всієї діяльності, примусового розпуску об'єднання громадян відповідачами поряд з іншими об'єднаннями громадян можуть бути громадські організації, які легалізовані у спосіб повідомлення про їх заснування. Такі громадські організації відповідно до ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. не мають статусу юридичної особи, але у цих справах повинні вважатися процесуально дієздатними.