Охарактеризувати основні методи дослідження зовнішнього середовища організації

Під зовнішнім середовищем організації розуміють усі умови і фактори, що виникають у навколишньому середовищі незалежно від діяльності конкретного підприємства і впливають чи здатні вплинути на його функціонування, а тому їх слід ураховувати під час прийняття господарських рішень.

Зовнішнє середовище - це сукупність господарських суб'єктів, а також економічних, суспільних і природних умов, які діють в глобальному просторі. Зовнішнє середовище складається з мікро- та макросередовища.

Методи прогнозування (екстраполяції, множинної регресії, побудови кривої тренду, метод розробки сценаріїв, метод „Дельфі", асимптотичний аналіз, аналіз втрат та можливостей), які застосовуються для визначення майбутніх тенденцій, для виявлення майбутніх суттєвих змінних та для передбачення майбутніх подій на підставі узагальнення аналізу теперішньої ситуації, її прогнозування на майбутнє.

Методи моделювання (розробки моделей „витрати-випуск", економетричної, стохастичної, кібернетичної) надають можливості побудувати таку модель дійсності, яка дає змогу спеціалістові з планування отримувати різноманітні варіанти майбутнього, змінюючи вхідні параметри та функції змінних у рамках цієї моделі.

Методи оцінки наслідків (аналіз прямого та перехресного впливу, дедуктивний аналіз, аналіз балансу зацікавлених сил тощо). Застосування цих методів дає змогу оцінити наслідки впливу очікуваних змін зовнішнього середовища на життєдіяльність підприємства та результати його господарсько-фінансової діяльності, визначити ступінь та вірогідність збігання декількох явищ.

Експертні методи (оцінка можливого зростання та зміни ефективності „стратегічних зон господарювання, метод „5x5 ", метод „чотирьох питань", побудова матриці „вірогідність посилення чинника - його вплив на організацію" тощо). їх застосування передбачає експертне формування переліку параметрів, які визначають зміни стану зовнішнього оточення та їхній вплив на діяльність підприємства, дають можливість оцінити ступінь невизначеності середовища та основні її джерела.

Здійснити порівняння кланової та ринкової організаційних культур

Ринкова культура — тип організації, що функціонує, як ринок, тобто орієнтована на зовнішнє оточення, а не на внутрішній стан.

Організація за ринковою ознакою (за цільовими ринками) заснована на інституціональній сегментації ринку, тобто виокремлюються ринки різних споживачів незалежно від їх географічного розміщення і відповідно до їх специфіки здійснюється маркетингова діяльність. Ринки різних споживачів - індивідуальні споживачі, промислові підприємства (великі, дрібні), державні встанови тощо. Цей вид організації доцільно використовувати підприємствам, що пропонують свою продукцію різним ринкам, які мають свою специфіку товарних переваг, а товари вимагають специфічного обслуговування.

За ринкової організації керівник з ринкової роботи здійснює керівництво керівниками відділень ринку, для кожного ринку розробляється своя стратегія маркетингу.

Кланова культура — характеризується прийняттям усіма працівниками цінностей і цілей організації, згуртованістю, співучастю, індивідуальністю і відчуттям організації як "ми".

Ця форма організації називається кланової, оскільки нагадує організацію сімейного типу. Після вивчення японських фірм наприкінці 1960-х, початку 1970-х рр. ряд дослідників дійшли висновку про існування фундаментальних різниці між ринковими і ієрархічними формами організаційних конструкцій і в Америці і клановими формами цих конструкцій у Японії. Фірми кланового типу просякнуті поділюваними усіма цінностей і цілями, згуртованістю, співучастю, індивідуальністю, почуттям «ми». Вони вже нагадують великі сім'ї, ніж об'єкти економічної діяльності. Типовими характеристиками організацій кланового типу є бригадна робота, програми залучення найманих працівників у бізнес, і корпоративні зобов'язання їх.

Успіхи японських фірм, котрі прийняли і реалізували цих принципів після Другої Першої світової довели, що таке ведення справ ефективно бізнесу. Наприклад, було встановлено, що коли і бурхлива і швидко змінюється зовнішня середовище створює менеджерам складнощі у довгостроковому плануванні і коли прийняття рішень пов'язане з невизначеністю, то ефективним засобом координації організаційної діяльності стає у тому, що це наймані робітники поділяють одні й самі цінності, заповіді і цілі і вони справді віддані компанії. Саме дана форма організаційної культури міцно пов'язана з визначенням прихильності і який використовує найефективніші методи у її побудові і підтримці

Розкрити сутність системного підходу

Систе́мний підхід — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи.

Ефективність системного підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що встановлюють зв'язок між системними параметрами. Основний засіб системного підходу — системний аналіз.

Системний підхід забезпечує можливість розробляти цілісні інтеграційні моделі, виявляти основні функції, елементи, компоненти, їх зв'язки і відношення, системотвірні фактори та умови функціонування у статичному і динамічному аспектах. Взаємозв'язок фактів і явищ, взаємодія ситуацій та компонентів об'єктивно вимагає всебічного аналізу всієї системи. Аналітичну діяльність потрібно конструювати як динамічну систему. Формування системного мислення сприяє умінню варіативно будувати і коригувати професійну діяльність, віднаходити оптимальні поєднання засобів, форм і методів роботи. Системний самоаналіз є основою регулювання власної діяльності, збільшує доцільність професійних дій, зменшує елементстихійності.

категорії діалектики, як зв'язок (філософія), відношення, зміст і форма, частина і ціле та ін.

Основні принципи системного підходу

Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищестоячих рівнів.

Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підчиняється іншій.

Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

Системність — властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи

Розкрити сутність та здійснити порівняння видів гнучкості організації

Гнучкість організації — спроможність виробничої системи без якихось істотних змін техніки, технології й виробництва забезпечувати перехід на нові вироби в найкоротші терміни і з мінімальними затратами трудових та матеріальних ресурсів незалежно від зміни конструктивних і технологічних характеристик виробів.

ГО як процес -здатність до оперативних змін—гнучкість реалізації(зміна спрямованості у випадках відхилення від визначених орієнтирів,форм і засобів реалізації,складу і послідовності стадій,параметрів). ГО як системи (здатність системи нормативно або адаптивно змінювати свій стан або поведінку в межах,обумовлених критичними значеннями,параметрах внаслідок певної дії).