Цілі та принципи психологічного консультування

Цілі консультування залежать від потреб клієнтів, що звертаються за психологічною допомогою, і теоретичної орієнтації самого консультанта.

Універсальні цілі, які більшою чи меншою мірою властиві представникам усіх теоретичних шкіл:

1. Сприяння зміні поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше, отримувати задоволення від життя, незважаючи на деякі неминучі соціальні обмеження.

2. Розвиток навички подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і вимогами.

3. Забезпечення ефективного прийняття та реалізації життєво важливих рішень (навчання самостійним вчинкам, розподілу часу і енергії, оцінці наслідків ризику, дослідженню поля цінностей, в якому відбувається ухвалення рішень, оцінці властивостей своєї особисті подоланню емоційних стресів, розумінню впливу установок на ухвалення рішень та ін.).

4. Розвиток уміння зав'язувати і підтримувати міжособові стосунки. Спілкування з людьми займає значну частину життя та у багатьох викликає труднощі через низький рівень їх самоповаги або недостатній розвиток соціальних навичок. Отже, слід покращувати якість життя клієнтів за допомогою навчання кращій побудові міжособових стосунків.

5. Полегшення реалізації та підвищення потенціалу особистості – у консультуванні необхідно прагнути до максимальної свободи клієнта (враховуючи природні соціальні обмеження), а також до розвитку здатності клієнта контролювати своє оточення і власні реакції, що провокуються оточенням.

 

Універсальні принципи консультування:

1. Консультування допомагає людині вибирати та діяти за власним розсудом.

2. Консультування допомагає навчатися новій поведінці.

3. Консультування сприяє розвитку особистості.

4. У консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобто визнається, що незалежний, відповідальний індивід здатний у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант створює умови, які заохочують вольову поведінку клієнта.

5. Серцевиною консультування є «консультативна взаємодія» між клієнтом і консультантом, ґрунтована на філософії «клиєнт-центрованої» терапії, яка постулює такі принципи:

- кожна особистість має безумовну цінність і заслуговує поваги як така;

- кожна особистість здатна бути відповідальною за себе;

- кожна особистість має право вибирати цінності і цілі, приймати самостійні рішення.

 

Специфічні риси психологічного консультування, що відрізняють його від психотерапії:

- консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість – людину, яка має в повсякденному житті психологічні труднощі і проблеми, скарги невротичного характеру, а також людина, що почуває себе добре, алеперед собою мету подальшого розвитку особистості;

- консультування зорієнтоване на здорові сторони особистості незалежно від міри порушення; ця орієнтація ґрунтована на вірі в те, що «людина може змінюватися, вибирати життя, що задовольняє її, знаходити способи використання своїх завдатків, навіть якщо вони невеликі із-за неадекватних установок і почуттів, уповільненого дозрівання, культурної депривації, недоліку фінансів, хвороби, інвалідності, похилого віку»;

- консультування частіше орієнтується на сьогодення і майбутнє клієнтів;

- консультування зазвичай орієнтується на короткострокову допомогу (до 15 зустрічей);

- консультування орієнтується на проблеми, що виникають у взаємодії особистості і середовища;

- в консультуванні акцентується ціннісна участь консультанта, хоча відхиляється нав'язування цінностей клієнтам;

- консультування спрямоване на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.

Бесіда (інтерв’ю) як основний метод психологічного консультування

Базовим методом психологічного консультування є бесіда (інтерв’ю).

Інтерв'ю передбачає здійснення впливу на клієнта за допомогою питань і спеціальних завдань, що розкривають його актуальні і потенційні можливості. Питання – основний спосіб впливу психолога на клієнта в ході інтерв'ю.

 

Описано п’ятикрокову модель процесу інтерв’ю.

Перша стадія – структуризація, досягнення взаєморозуміння.

Психолог структурує ситуацію, визначає, що буде темою його взаємодії з клієнтом. Він дає клієнтові інформацію про свої можливості. При цьому психолог вирішує проблеми встановлення контакту, відповідності, раппорта з клієнтом. Конкретні варіанти рішення цих проблем залежать від індивідуальних та культурних особливостей клієнта.

Клієнт на цій стадії інтерв'ю вирішує завдання досягнення психологічного комфорту, тобто завдання емоційного і когнітивного прийняття ситуації інтерв'ю і особистості психолога.

Ця стадія інтерв’ю закінчується, коли досягнута відповідність психолога і клієнта.

 

Друга стадія інтерв’ю зазвичай починається її збору інформації про контекст теми: відбувається виділення проблеми; вирішується питання про ідентифікацію потенційних можливостей клієнта.

Психолог вирішує, навіщо клієнт прийшов, як він бачить свою проблему, в чому його можливості у вирішенні цієї проблеми. На матеріалі заявленої теми психолог з'ясовує позитивні можливості клієнта у вирішенні проблеми.

Коли цілі клієнта будуть чітко зрозумілі, психолог повертається до визначення теми.

 

Третя стадія інтерв’ю припускає прояснення бажаного результату.

Психолог допомагає клієнтові визначити свій ідеал, вирішити питання про те, яким він хоче бути. Обговорюється також питання про те, що станеться, коли бажаний результат буде досягнутий. Деякі клієнти розпочинають саме з цього етапу. Якщо психологові вже ясні цілі клієнта, то рекомендації можуть бути дані негайно.

 

Четверта стадія інтерв’ю є виробленням альтернативних рішень.

Це здійснюється з метою уникнення ригідності і вибору серед альтернатив. Психолог і клієнт досліджують особистісну динаміку клієнта. Цей етап може бути тривалим.

Психолог повинен враховувати, що вірне для нього рішення може бути невірним для клієнта, в той же час для деяких клієнтів потрібні чіткі директивні рекомендації.

 

П’ята стадія інтерв’ю – узагальнення попередніх етапів, перехід від навчання до дії. Психолог робить зусилля із зміни думок, дій і почуттів клієнтів в їх повсякденному житті поза ситуацією інтерв’ю.

 

Методи впливу в процесі інтерв’ю:

1. Інтерпретація – нове бачення ситуації на основі теорії або особистісного досвіду психолога, що забезпечує клієнту альтернативне бачення ситуації та сприяє зміні настрою та поведінки клієнта.

2. Директива – побажання, вказівка на дію або техніка, які чітко вказують клієнту на бажану для психолога дію з передбаченням того, що клієнт виконаю вказівку.

3. Інформація – порада, побажання, загальні ідеї про те, як діяти, мислити та вести себе.

4. Саморозкриття – психолог ділиться із клієнтом особистісним досвідом та переживанням або поділяє актуальні переживання клієнта.

5. Зворотний зв'язок – надання клієнту можливості зрозуміти, як його сприймає психолог та інші оточуючи люди.

6. Логічна послідовність – пояснення клієнтові логічних наслідків його мислення та поведінки з метою забезпечення розуміння своїх переживань та дій та передбачення результатів дій.

7. Резюме – пояснення того, чого психолог та клієнт досягнули в ході бесіди.

8. Відкриті питання – прояснення основних фактів з метою збирання інформації та полегшення розмови.

9. Закриті питання – прояснення основних фактів із скороченням тривалого монологу клієнта.

10. Переказ – повторення сутності слів клієнта та його думок з метою активізації обговорення.

11. Відображення почуттів – звертання уваги на емоційний зміст бесіди, що пояснює емоційне підґрунтя ключових фактів та допомагає відкрити почуття.

 

Особливе значення в консультуванні мають техніки не рефлексивного (уміння мовчати) і рефлексивного (уміння давати зворотний зв'язок) слухання.

 

 

Лекція 7.

Тема 7. Загальна характеристика видів практичної діяльності
психолога: психокорекція та психотерапія

План

1. Загальна характеристика психокорекції як галузі практичної діяльності психолога.

2. Загальна характеристика напрямів психокорекції.

3. Психотерапія в практичній діяльності психолога.

4. Основні психотерапевтичні напрямки

5. Поняття про групову психотерапію.

 

 

Ключові слова: психологічна допомога, психокорекція, психотерапія, групова психотерапія.

1. Загальна характеристика психокорекції
як галузі практичної діяльності психолог

Психокорекція – діяльність практичного психолога спрямована на виправлення порушених сфер психічної діяльності (пізнавальної, емоційної, вольової, мотиваційної та ін.), виправлення особливостей психічного розвитку, які не відповідають оптимальній моделі, формування у людини психічних властивостей та якостей, потрібних для успішної соціалізації та адаптації до змінюваних умов життєдіяльності.

Психологічна корекція є спрямованою психологічною дію на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування особи.

Термін «корекція психічного розвитку» як позначення певної форми психологічної діяльності уперше виник в дефектології стосовно варіантів аномального розвитку. Там він означає виправлення недоліків, відхилень в розвитку дитини. У психології психокорекція стала трактуватися як сукупність заходів психологічної дії, спрямованих на доформування відсутніх психічних функцій, а також усунення відставання, відхилень, порушень психічного розвитку. Надалі у процесі розвитку прикладної вікової психології сталося розширення сфери застосування поняття «"корекція» на сферу нормального психічного розвитку.

 

Сутність психокорекції

Поняття «корекція» передбачає цілеспрямовану психологічна дія «згори», щоб привести психічний стан людини у відповідність із заздалегідь відомою «нормою психічного розвитку». Це означає зовнішнє, стороннє втручання, іноді досить жорстке, в ті або інші психічні прояви людини (залежно від змістовно-психологічної спрямованості у рамках нормального онтогенетичного розвитку розрізняється корекція розумового розвитку, корекція розвитку особистості, корекція і профілактика розвитку невротичних станів і неврозів).

 

Форми психокорекції

Психокорекційна робота проводиться в двох основних формах – груповій та індивідуальній. Програма психокорекції складається, як правило, на основі результатів психодіагностичного обстеження і ґрунтується на тих методологічних принципах, яких дотримується практичний психолог.

 

Підходи у психокорекції

Поняття психокорекції, як випливає з його найбільш поширеного трактування, тісно пов'язане з поняттям норми психічного розвитку. Оскільки «норма» того або іншого віку, тих або інших психічних функцій досить часто трактується дослідниками по-різному, то межі «нормального» не є в науці чітко визначеними. У зв'язку з відносністю поняття «норма» виникає питання про можливі шляхи здійснення психокорекційної роботи. Стратегічно можна позначають два основні підходи:

- реалізація корекції як приведення до усередненої норми, визначуваної статистично, на основі виробленої єдиної для усіх «універсальної» психотехнології;

- надання психологічної допомоги, орієнтованої на індивідуальні особливості людини, її специфічні можливості і, в цілому, на унікальність її психічного і особистісного розвитку.