Особливості консультування військовослужбовців

ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Тестування на ВІЛ військовослужбовців Збройних Сил України з перед- та післятестовим консультуванням є добровільним та здійснюється на загальних підставах відповідно до цього Порядку та керівних документів Міністерства оборони України.

Первинне передтестове консультування може проводитись медичними працівниками закладів охорони здоров’я Збройних Сил України, військовими психологами, а також спеціалістами територіальних центрів з профілактики та боротьби зі СНІДом та громадських організацій, які пройшли спеціальну підготовку з цього питання.

У військових колективах значне місце може посідати групове консультування без тестування, основною метою якого є підвищення рівня інформованості військовослужбовців щодо шляхів поширення ВІЛ та засобів профілактики. Тестування може бути проведено за бажанням військовослужбовця.

Первинне післятестове консультування відповідно до чинного законодавства України повинно проводитись тим медичним працівником, який буде повідомляти результат тесту. Важливою частиною післятестового консультування є надання військовослужбовцю роз’яснень про можливість подальшого проходження ним військової служби, забезпечення психологічної підтримки, знаходження разом з військовослужбовцем шляхів виходу із складної для нього ситуації.

 

ДКТ ОСІБ ІЗ СНІДОФОБІЄЮ

Фобії (від грецької phobos – жах) - це нав’язливі неадекватні переживання жахів, безпідставної тривоги конкретного змісту, що викликають неврози нав’язливих стійких станів. СНIДофобія – це часто безпідставний страх щодо можливості інфікування та захворювання на СНІД, переконання, що ВІЛ-інфекція -це вирок, СНІД - смерть.

Особливо схильні до СНІДофобії люди з нестійкою та непластичною емоційно-чутливою сферою, легко навіювані, іпохондричні, невротичні, істеричні тощо, які схильні до стресових і депресивних станів. Зазвичай, це люди, які не інфіковані ВІЛ, але мають інші проблеми психологічного характеру.

Ці пацієнти звичайно відрізняються від інших вже під час передтестового консультування. Їм притаманні: підвищена тривожність, сильне відчуття провини, нав’язлива поведінка, депресивний стан, істерія тощо.

Можливими причинами виникнення таких страхів можуть бути:

випадковий статевий контакт з маловідомим партнером з використанням презервативу без порушення його цілісності. Пацієнт намагається пройти тестування „на всяк випадок”, відчуваючи перед близькою людиною провину, яка перетворюється на страх перед СНІДом; інколи причиною жаху можуть бути особисті проблеми пацієнта, пов'язані зі складнощами спілкування (невпевненість) з партнером у сім’ї або з колегами на роботі; страх з приводу сексу з певним ризиком, наприклад, орального сексу; страх з приводу певних подій, які нібито могли призвести до зараження ВІЛ: безпідставна підозра, що під час сну йому ввели інфіковану кров, що інфікування трапилось при медичних маніпуляціях або у громадському транспорті; страх через сумніви у результаті негативного тесту. Пацієнт наполягає на його повторенні, мотивуючи це тим, що він вважає, що його тест на ВІЛ не досліджували, а йому просто повідомили результат, переплутали чи розбили пробірку, переплутали номер результату, що консультант з почуття жалю до пацієнта не повідомляє позитивний результат тесту на ВІЛ тощо.. Перший та другий варіанти страхів базуються на відчутті провини та недостатній інформованості про шляхи передачі ВІЛ-інфекції. Часто у таких пацієнтів немає можливості обговорити з кимсь проблеми статевих стосунків, відносин з партнерами. З третім варіантом страху справитись значно складніше, хоча він абсурдний. Пацієнт з такою формою захворювання потребує досвідченого консультанта або психотерапевта. Четвертий варіант страху може бути пов’язаний з іншими причинами. Так, чоловік через відчуття провини в зв’язку із статевим контактом з іншим чоловіком або через секс з випадковими партнерками може наполягати на повторних тестах, щоб пересвідчитись, що інфікування не відбулось. Усі ці форми страхів можуть супроводжуватись стійкими симптомами, які мають причину, зовсім не пов’язану з ВІЛ-інфекцією. Однак вони посилюють тривогу пацієнта та примушують його приходити до консультанта знову та знову.

Консультування повинно проводитись у такій послідовності:

Заспокоєння та підтримка	Запевнити пацієнта у конфіденційності консультування. Підбадьорити та підтримати його рішення пройти консультування
Оцінка особистого ризику пацієнта	З’ясувати соціальний стан та оточення пацієнта. Провести оцінку ризику відповідно до розділу 4.2 цього Порядку
Оцінка емоційного стану пацієнта. Діагностика СНІДофобії	Визначити емоційний стан пацієнта. З’ясувати наявність у пацієнта страхів щодо можливості інфікування та захворювання на СНІД
Надання інформації щодо шляхів поширення ВІЛ-інфекції та її профілактики	Поінформувати стосовно шляхів поширення ВІЛ-інфекції та засобів перестороги щодо інфікування (розділ 4.2 цього Порядку) з урахуванням того, що емоційний стан пацієнта буде заважати йому усвідомлювати інформацію
Роз’яснення незрозумілих питань	З’ясувати питання, які залишились незрозумілими, та надати на них відповідь. Узгодити з ним наявність чи відсутність необхідності проходження тестування
Оформлення процедури тестування	Якщо пацієнт наполягає на проходженні тестування, надати інформацію відповідно до розділу 4.2 цього Порядку
Надання інформації про можливість отримання допомоги у інших фахівців	При наявності проявів СНІДофобії тактовно проінформувати його про можливість та доцільність отримання консультації у психолога або психіатра

 

 

Начальник Відділу інфекційних соціально небезпечних хвороб МОЗ України Т.А.Александріна

Додаток 2 до розділу 5.3 Порядку добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію (протокол)