Особливості консультування хворих на туберкульоз

 

За результатами дослідження Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом туберкульоз є основною причиною смерті серед ВІЛ-інфікованих і становить 30-50% в структурі померлих від СНІДу. За прогнозами вчених зростання туберкульозу у розвинутих країнах може відбуватись за рахунок нових випадків серед ВІЛ-інфікованих.

Нагальними проблемами в Україні залишаються своєчасне виявлення туберкульозу серед контингенту ВІЛ-інфікованих та ВІЛ-інфекції у хворих на туберкульоз. Тому консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію повинні бути доступними для кожного хворого на туберкульоз.

 

Метою первинного передтестового консультування хворого на туберкульоз є інформування з питань ВІЛ-інфеції/СНІДу і туберкульозу, усвідомлення ним важливості знання ВІЛ-статусу, від якого залежить порядок призначення лікування хворого, та отримання інформованої згоди пацієнта на проведення тесту на ВІЛ-інфекцію.

Метою післятестового консультування хворого на туберкульоз є повідомлення його ВІЛ-статусу, при необхідності надання психологічної підтримки і розроблення плану лікування та поведінки пацієнта на період лікування.

Консультування хворих на туберкульоз мають право проводити консультанти, що добре обізнані з питань туберкульозу і підтримують постійний зв’язок із лікарем-фтизіатром, який лікує даного хворого. Консультування перед та після тесту на ВІЛ-інфекцію може проводитись як у протитуберкульозних закладах (диспансерах, лікарнях, санаторіях), так і в інших закладах охорони здоров’я.

Перед- та післятестове консультування хворих на туберкульоз повинно проводитись з дотриманням загальних вимог цього Порядку та урахуванням таких відмінностей:

соціальний статус пацієнтів, серед яких значна кількість осіб, що звільнились з місць відбування покарання, не мають постійного місця проживання, сім’ї, не працевлаштовані, мають низький рівень культури, освіти, обізнаності з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу та нахил до ризикованої поведінки;

необхідність тривалого лікування хворих на туберкульоз та диспансерного спостереження за ними дає змогу медичним працівникам контактувати з ними протягом значного проміжку часу;

можливість вилікування туберкульозу в разі своєчасного виявлення ВІЛ-інфекції та своєчасно розпочатого лікування, і навпаки, більш тяжкого перебігу СНІДу та негативного прогнозу в разі приєднання до нього туберкульозу та відсутності необхідного лікування одного з них. Цей фактор повинен бути основним у переконанні пацієнта щодо доцільності тестування;

поширеність хронічних форм туберкульозу та наявність хіміорезистентного туберкульозу, що значно погіршує прогноз для пацієнтів із ВІЛ-інфекцією/СНІДом, створює додаткове навантаження на консультанта та призводить до виникнення ряду етичних та психологічних проблем.

 

Консультування проводиться у такій послідовності: