УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ



УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

 

 

КАФЕДРА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

А.М. большакова

Вступ до спеціальності

Конспект лекцій

для студентів денної та заочної форм навчання

Напрям підготовки 6.030103 Практична психологія

 

 

Харків


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

 

КАФЕДРА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

А.М. большакова

 

Вступ до спеціальності

 

Конспект лекцій

для студентів денної та заочної форм навчання

напрям підготовки 6.030103 Практична психологія

 

Рекомендовано Науково-методичною Радою

Української інженерно -

педагогічної академії

Протокол № __1__

від__29.08. 2013р.

 

 

Харків 2013

УДК 159:9

Большакова А.М.

Вступ до спеціальнсті : конспект лекцій для студ. денної та заоч. форм навч. напрям підготовки 6.030103 Практична психологія / А.М. Большакова; Укр. інж.-пед. акад.- Х.:[Б.в.], 2013. – 59 с.

 

 

Конспект лекцій розрахований на студентів 1 курсу денної та заочної форми навчання спеціальності «Практична психологія». У ньому наведено загальні уявлення про професійну діяльність психолога, особливості його професійного самовизначення та становлення, основні напрямки професійної діяльності, морально-етнічні норми, які її регулюють. Розробка містить 8 лекцій, в яких розкрито 8 тем.

 

Рецензент:д. псих. н., проф. Т.Б. Хомуленко

 

 

© А.М. Большакова, 2013

© УІПА, 2013


ЗМІСТ

Лекція 1.Тема 1. Предмет, галузі, розділи та види психології 5

Лекція 2.Тема 2.Методи досліджень у психологічній науці 10

Лекція 3.Тема 3. Психічна діяльність людини.
Свідомість та несвідомі психічні процеси 14

Лекція 4.Тема 4. Особистість психолога-практика 32

Лекція 5.Тема 5. Загальна характеристика видів практичної
діяльності психолога: психодіагностика 39

Лекція 6.Тема 6. Загальна характеристика видів практичної
діяльності психолога: психологічне консультування 43

Лекція 7.Тема 7. Загальна характеристика видів практичної
діяльності психолога: психокорекція та психотерапія 48

Лекція 8.Тема 8. Загальна характеристика видів практичної
діяльності психолога: психологічний тренінг
та інші види практичної діяльності 55

 

ЛІТЕРАТУРА 59


МОДУЛЬ 1

Психологія як наука

(8 ГОДИН).

 

Лекція 1.

Тема 1. Предмет, галузі, розділи та види психології

План

1. Загальне уявлення про психологію як науку. Місце психології в системі наук. Галузі психологічної науки.

2. Види психології: наукова і життєва, академічна і неакадемічна, теоретична і практична, фундаментальна і прикладна психологія.

3. Предмет психології. Функції і форми прояву психіки.

 

Ключові слова: психологія, галузі психології, психіка, об’єктивний критерій психіки.

 

1. Загальне уявлення про психологію як науку.
Місце психології в системі наук. Галузі психологічної науки

Психологія – наука, що вивчає закономірності психічної діяльності людини та тварин.

Сучасна психологія розділена на значну кількість галузей, її основою є загальна психологія, яка вивчає психіку здорової дорослої людини. Загальна психологія розкриває зміст основних понять психології і описує її загальні закономірності. Ці поняття і закономірності є основою для усіх інших розділів психології.

На стику з іншими науками загальна психологія утворила галузі психології. На стику з технічними науками – інженерну психологію і психологію праці, з медициною – медичну психологію, психотерапію, патопсихологію, з педагогікою – педагогічну психологію та ін. Отже на сьогодні існують такі галузі психології: соціальна психологія, психологія праці, інженерна психологія, диференціальна психологія, сімейна психологія, вікова психологія, юридична психологія, космічна психологія, психологія управління і т .д.

Вікова психологія вивчає зміни у психіці людини від її народження і до смерті. Суттєвою частиною вікової психології є дитяча психологія, яка вивчає розвиток свідомості, психічних процесів, діяльності, всієї особистості зростаючої людини, умови прискорення розвитку.

Соціальна психологія вивчає ті закономірності психіки і поведінки людей, які витікають з їх участі в певних об'єднаннях (передусім в групах), а також вивчає психологічні сторони виникнення, функціонування і розвитку таких об'єднань. Вона вивчає також і міжособові стосунки в групах і різні види спілкування.

Педагогічна психологія вивчає закономірності розвитку особистості в процесі навчання, виховання.

Диференціальна психологія займається вивченням психологічних відмінностей між людьми: між жінками і чоловіками, між націями, расами і професійними групами. Класифікацією основних відмінностей займається вчення про типи або типологія. Диференціальна психологія вивчає, чому люди відрізняються один від одного, наскільки це залежить від спадковості.

Психодіагностика – це наука про засоби, за допомогою яких можна вимірювати і визначати психічні відмінності людей. Психодіагностика розробляє тести, опитувальники та інші засоби виміру психічних явищ.

Сімейна психологія займається дослідженням складних проблем людської психіки у сімейному колі, проблем вибору чоловіка або жінки, стосунків між подружжям, а також психологічною стороною стосунків між батьками і дітьми.

Можна виділити ряд галузей психології, що вивчають психологічні проблеми конкретних видів людської діяльності.

Психологія праці розглядає психологічні особливості трудової діяльності людини, закономірності розвитку трудових навичок.

Інженерна психологія вивчає закономірності процесів взаємодії людини і сучасної техніки з метою використання їх у практиці проектування, створення та експлуатації автоматизованих систем керування, нових видів техніки.

Авіаційна, космічна психологія аналізує психологічні особливості діяльності льотчика, космонавта.

Військова психологія вивчає поведінку людини в умовах бойових дій.

Медична психологія вивчає психологічні особливості діяльності лікаря і поведінки хворого, розробляє психологічні методи лікування і психотерапії.

Патопсихологія вивчає відхилення в розвитку психіки, розпад психіки при різних формах мозкової патології.

Юридична психологія вивчає психологічні особливості поведінки учасників карного процесу (психологія показань свідків, психологічні вимоги до допиту, та ін.), психологічні проблеми поведінки і формування особистості злочинця.

 

Види психології

Наукова та життєва психологія

Будь-яка наука має в якості своєї основи деякий життєвий, емпіричний досвід людей.

У кожної людини є запас життєвих психологічних знанні – кожна людина в якійсь мірі може зрозуміти іншого, вплинути на його поведінку, передбачити його вчинки, врахувати його індивідуальні особливості, допомогти йому і т. п.

Відмінності життєвих психологічних знань від наукових:

1. Життєві психологічні знання конкретні; вони приурочені до конкретних ситуацій, конкретних людей, конкретних завдань, тобто вони характеризуються конкретністю, обмеженістю завдань, ситуацій і осіб, на яких вони поширюються. Наукова ж психологія, як і всяка наука, прагне до узагальнень – для цього вона використовує наукові поняття, відробіток яких – одна з найважливіших функцій науки. У наукових поняттях відбиваються найбільш суттєві властивості предметів і явищ, загальні зв'язки і співвідношення. Наукові поняття чітко визначаються, співвідносяться одне з одним, зв'язуються в закони.

2. Життєві психологічні знання носять інтуїтивний характер. Це пов'язано з особливим способом їх отримання: їх отримують шляхом практичних проб і пристосувань. На відміну від цього, наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені. Звичайний шлях отримання знання полягає у висуненні словесно формульованих гіпотез і перевірці наслідків, що логічно з них витікають.

3. Відрізняються способи передання знань і сама можливість їх передачі. У сфері життєвої психології така можливість обмежена. Це безпосередньо витікає з двох попередніх особливостей життєвого психологічного досвіду – його конкретного і інтуїтивного характеру. В той же час в науці знання акумулюються і передаються. Накопичення і передача наукових знань можлива завдяки тому, що ці знання кристалізуються в поняттях і законах. Вони фіксуються в науковій літературі і передаються за допомогою вербальних засобів, тобто мови і мови.

4. Відрізняються методи отримання знань. У життєвій психології обмежуються спостереженнями і роздумами. У науковій психології до цих методів додається експеримент. Суть експериментального методу полягає в тому, що дослідник не чекає збігу обставин, в результаті якого виникає явище, що цікавить його, а викликає це явище сам, створюючи відповідні умови. Потім він цілеспрямовано варіює ці умови, щоб виявити закономірності, яким це явище підкоряється.

5. Наукова психологія має в розпорядженні великий, різноманітний і унікальний фактичний матеріал, недоступний в усьому своєму об'ємі жодному носію життєвої психології. Матеріал цей накопичується та осмислюється, у тому числі в спеціальних галузях психологічної науки, таких, як вікова психологія, педагогічна психологія, пато- і нейропсихологія, психологія праці і інженерна психологія, соціальна психологія, зоопсихологія та ін. У цих областях, маючи справу з різними стадіями і рівнями психічного розвитку тварин і людини, з дефектами і хворобами психіки, з незвичайними умовами праці – умовами стресу, інформаційних перевантажень або, навпаки, монотонії і інформаційного голоду та ін., - психологи не лише розширюють круг своїх дослідницьких завдань, але і стикається з новими несподіваними явищами.

 

Усі розділи науково обґрунтованої психології діляться на три види: теоретичну, прикладну і практичну психологію.

Завданням теоретичної психології є розробка теорії, визначення загальних закономірностей.

Прикладна психологія займається застосуванням цих закономірностей в практиці різних сфер життя .

Практична психологія займається безпосереднім наданням психологічної допомоги конкретній людині, індивідуально або груповим методом, за допомогою очного або заочного консультування (телефон довіри).

Людина, що звернулася по психологічну допомогу називається клієнтом. (У медичній практиці – це пацієнт). Фахівець, що займається наданням психологічної допомоги, – практичний психолог.

У практичній психології чотири напрями: психодіагностика, психологічна корекція, психологічна профілактика і психологічне консультування.

 

 

Лекція 2.

План

1. Спостереження як метод психологічних досліджень.

2. Експеримент у психологічних дослідженнях.

3. Опитувальні психодіагностичні методи у психологічних дослідженнях.

4. Психодіагностичні тести у психологічних дослідженнях.

 

Ключові слова: психологічне дослідження, методологія, метод, спостереження, експеримент, опитування, психодіагностика.

Лекція 3.

Тема 3. Психічна діяльність людини.
Свідомість та несвідомі психічні процеси

План

1. Свідомість: поняття і відмітні ознаки.

2. Самосвідомість людини.

3. Неусвідомлювані психічні процеси.

4. Структура психічної сфери людини.

5. Структура та види людської діяльності.

 

Ключові слова: психіка, філогенез, свідомість, самосвідомість, неусвідомлюване, онтогенез, сфери психіки, діяльність.

 

Самосвідомість людини

Самосвідомість – усвідомлення свого «Я», своїх психічних особливостей, властивостей, станів, процесів.

Самосвідомість (уявлення про себе), не виникає в людини відразу, а складається поступово, протягом життя під впливом численних соціальних впливів і включає чотири компоненти (за В.С. Мерліном):

- усвідомлення відмінності себе від іншого миру;

- усвідомлення «Я» як активного початку, суб'єкта діяльності;

- усвідомлення своїх психічних властивостей, емоційні самооцінки;

- соціально-моральна самооцінка, самоповага, що формується на основі накопиченого досвіду спілкування й діяльності.

Критерії самосвідомості:

- виділення себе із середовища, усвідомлення себе як суб'єкта, автономного від середовища (фізичного середовища, соціального середовища);

- усвідомлення своєї активності – «Я управляю собою»;

- усвідомлення себе «через іншого» («Те, що я бачу в інших, це може бути й моя якість»);

- моральна оцінка себе, наявність рефлексії – усвідомлення свого внутрішнього досвіду.

У структурі самосвідомості можна виділити:

- усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого «Я» («Я як діючий суб'єкт»);

- усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей («Реальне Я» та «Ідеальне Я»);

- пізнавальні, когнітивні уявлення про себе («Я як спостережуваний об'єкт»);

- емоційне, почуттєве подання про себе.

Таким чином, самосвідомість містить у собі:

- самопізнання (інтелектуальний аспект пізнання себе);

- самовідношення (емоційне відношення до самого себе).

У цілому можна виділити три шари свідомості людини:

- відношення до себе;

- відношення до інших людей;

- очікування відносини інших людей до себе (атрибутивна проекція).

 

Пізнавальна сфера

Відчуття – відбиття конкретних, окремих властивостей, якостей, сторін предметів і явищ матеріальної дійсності, що впливають на органи почуттів у цей момент.

Для виникнення відчуттів необхідно насамперед наявність об’єктів, що впливають на органи, предметів і явищ реального миру, які називаються в цьому випадку подразниками. Вплив подразників на органи почуттів називається подразненням. Фізіологічна основа відчуттів – складна діяльність органів відчуттів. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи клітин, найбільше складно організованих, що є сприймаючими апаратами, які безпосередньо здійснюють аналіз подразнень, - аналізаторами. Аналізатор характеризується наявністю трьох специфічних відділів: периферичного (рецепторного), того, що передає (провідникового) і центрального (мозкового).

 

Виділяють такі підстави класифікації відчуттів: I) за наявністю або відсутністю безпосереднього контакту з подразником, що викликає відчуття; 2) за місцем розташування рецепторів; 3) за часом виникнення в ході еволюції; 4) за модальністю (видом) подразника.

За наявністю або відсутністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, що викликає відчуття, виділяють дискантну та контактну рецепцію. Зір, слух, нюх належать до дистантної рецепції. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в найближчому середовищі. Смакові, болючі, тактильні відчуття – контактні.

За модальністю подразника відчуття ділять на зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, статичні та кінестетичні, температурні, болю, спраги, голоду.

 

Сприйняттям називають психічний процес відображення предметів я явищ дійсності в сукупності їх різних властивостей і частин при безпосередньому впливі на органи відчуттів. Сприйняття – це відбиття комплексного подразника.

 

Виділяється чотири операції, або чотири рівні, перцептивної дії: виявлення, розрізнення, індентифікація і упізнання. Перші два належать до перцептивних, останні – до розпізнавальних дій.

Виявлення – перша фаза розвитку будь-якого сенсорного процесу. На цій стадії суб'єкт може відповісти лише на просте питання, є чи стимул. Наступна операція сприйняття – розрізнення, або власне сприйняття. Кінцевий її результат – формування перцептивного образа еталона. При цьому розвиток перцептивного дії іде по лінії виділення специфічного сенсорного змісту відповідно до особливостей пропонованого матеріалу.

Коли перцептивний образ сформований, можливе здійснення розпізнавальної дії. Для впізнання обов'язкові звірення і ідентифікація. Ідентифікація є ототожненням безпосередньо сприйманого об'єкта з образом, що зберігається в пам'яті, або ототожнення двох одночасно сприйманих об'єктів. Упізнання включає також категоризацію (віднесення об'єкта до певного класу об'єктів, що сприймалися раніше) і витяг відповідного еталона з пам'яті.

 

У залежності чи буде цілеспрямованою діяльність особистості, сприйняття розділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне).

Ненавмисне сприйняття може бути викликане як особливостями навколишніх предметів (їх яскравістю, незвичайністю), так і відповідністю цих предметів інтересам особистості. У ненавмисному сприйнятті немає заздалегідь поставленої мети. Відсутня у ньому і вольова активність.

Навмисне сприйняття із самого початку регулюється завданням – сприймати той або інший предмет або явище, ознайомитися з ним. Воно може бути включене в яку-небудь діяльність (у трудову операцію, у виконання навчального завдання та ін.), але може виступати як самостійна діяльність – спостереження.

Властивості сприйняття:

- Цілісність, тобто сприйняття є завжди цілісний образ предмета.

- Константність сприйняття – завдяки їй ми сприймаємо навколишні предмети як відносно постійні за формою, цвіту, величиною та ін..

- Структурність сприйняття – сприйняття не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану із цих відчуттів узагальнену структуру.

- Усвідомлення сприйняття – сприйняття тісно пов'язане з мисленням, з розумінням сутності предметів.

- Вибірковість сприйняття – проявляється в переважному виділенні одних об'єктів у порівнянні з іншими.

Види сприйняття: сприйняття предметів, часу, сприйняття відносин, рухів, простору, сприйняття людини.

 

Пам'ять

Пам'ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.

Види пам'яті.

Мимовільна пам'ять (інформація запам'ятовується сама собою без спеціального завчання, а в ході виконання діяльності, у ході роботи над інформацією).

Довільна пам'ять (інформація запам'ятовується цілеспрямовано, за допомогою спеціальних прийомів). Ефективність довільної пам'яті залежить: від цілей запам'ятовування (наскільки міцно, довго людина хоче запам'ятати); від прийомів завчання.

Прийоми завчання:

- механічне дослівне багаторазове повторення – працює механічна пам'ять, витрачається багато сил, часу, а результати низькі. Механічна пам'ять – це пам'ять, заснована на повторенні матеріалу без його осмислення;

- логічний переказ, що включає: логічне осмислення матеріалу, систематизацію, виділення головних логічних компонентів інформації, переказ своїми словами – працює логічна пам'ять (значеннєва) – вид пам'яті, заснований на встановленні в запам'ятованому матеріалі значеннєвих зв'язків. Ефективність логічної пам'яті в 20 разів вище, ніж у механічної;

- образні прийоми запам'ятовування (переклад інформації в образи, графіки, схеми, картинки) – працює образна пам'ять. Образна пам'ять буває різних типів: зорова, слухова, моторно-рухова, смакова, дотикальна, нюхова, емоційна;

- мнемотехнічні прийоми запам'ятовування (спеціальні прийоми для полегшення запам'ятовування).

 

Виділяють також короткочасну пам'ять, довгострокову, оперативну, проміжну пам'ять. Будь-яка інформація спочатку попадає в короткочасну пам'ять, що забезпечує запам'ятовування однократно пред'явленої інформації на короткий час (5-7 хв), після чого інформація може забутися повністю або перейти в довгострокову пам'ять, але за умови 1-2-кратного повторення інформації. Короткочасна пам'ять (КП) обмежена по обсязі, при однократному пред'явленні в КП міститься в середньому 7 + 2.

Довгострокова пам'ять забезпечує тривале збереження інформації: буває двох типів: 1) ДП зі свідомим доступом (тобто людина може по своїй волі витягти, згадати потрібну інформацію); 2) ДП закрита (людина в природних умовах не має до неї доступу, а лише при гіпнозі, при подразненні ділянок мозку може одержати до неї доступ і актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, картини всього життя людини).

Оперативна пам'ять – вид пам'яті, що проявляється в ході виконання певної діяльності, що обслуговує цю діяльність завдяки збереженню інформації, що надходить як із КП, так і із ДП, необхідної для виконання поточної діяльності.

Проміжна пам'ять – забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, накопичує інформацію протягом дня, а час нічного сну приділяється організмом для очищення проміжної пам'яті і категоризації інформації, накопиченої за минулий день, перекладом її в довгострокову пам'ять. По закінченні сну проміжна пам'ять знову готова до прийому нової інформації. У людини, що спить менш трьох годин у добу, проміжна пам'ять не встигає очищатися, у результаті порушується виконання розумових, обчислювальних операцій, знижуються увага, короткочасна пам'ять, з'являються помилки в мові, у діях.

Забування – природний процес. Подібно збереженню й запам'ятовуванню, воно має виборчий характер. Фізіологічна основа забування - гальмування тимчасових зв'язків.

Форми відтворення:

- упізнання – прояв пам'яті, що виникає при повторному сприйнятті об'єкта;

- спогад, що здійснюється при відсутності сприйняття об'єкта;

- пригадування, що представляє собою найбільш активну форму відтворення, багато в чому залежну від ясності поставлених завдань, від ступеня логічної впорядкованості що запам'ятовує і збереженої в ДП інформації.

 

Мислення

Мислення – процес узагальненого та опосередкованого відбиття дійсності в її суттєвих зв’язках та відносинах.

Види мислення.

Наочно-діюче мислення – вид мислення, що опирається на безпосереднє сприйняття предметів, реальне перетворення в процесі дій із предметами.

Наочно-образне мислення – вид мислення, що характеризується опорою на уявлення та образи; функції образного мислення пов'язані з поданням ситуацій і змін у них, які людина хоче одержати в результаті своєї діяльності. Дуже важлива особливість образного мислення – становлення незвичних, неймовірних сполучень предметів і їхніх властивостей. На відміну від наочно-діючого мислення при наочно-образному мисленні ситуація перетвориться лише в плані образа.

Словесно-логічне мислення – вид мислення, здійснюваний за допомогою логічних операцій з поняттями.

 

Розрізняють також теоретичне і практичне, інтуїтивне і аналітичне, реалістичне і аутистичне, продуктивне і репродуктивне мислення.

Теоретичне й практичне мислення розрізняють за типом розв'язуваних завдань і структурних і динамічних особливостей. Теоретичне мислення – це пізнання законів, правил. Основне завдання практичного мислення – підготовка фізичного перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми.

Розумовий процес

Виділяють чотири стадії рішення проблеми: підготовка; дозрівання рішення; натхнення; перевірка знайденого рішення.

Структура розумового процесу рішення проблеми:

1. Мотивація (бажання вирішити проблему).

2. Аналіз проблеми (виділення «що дано», «що потрібно знайти», які дані відсутні або надлишкові та ін.).

3. Пошук рішення:

3.1. Пошук рішення на основі одного відомого алгоритму (репродуктивне мислення).

3.2. Пошук рішення на основі вибору оптимального варіанта з безлічі відомих алгоритмів.

3.3. Рішення на основі комбінації окремих ланок з різних алгоритмів.

3.4. Пошук принципово нового рішення (творче мислення):

3.4.1. На основі поглиблених логічних міркувань (аналіз, порівняння, синтез, класифікація, умовивід та ін.).

3.4.2. На основі використання аналогій.

3.4.3. На основі використання евристичних прийомів.

3.4.4. На основі використання емпіричного методу проб і помилок.

У випадку невдачі:

3.5. Розпач, перемикання на іншу діяльність: «період інкубаційного відпочинку» - «дозрівання ідей», осяяння, натхнення, інсайт, миттєве усвідомлення рішення деякої проблеми (інтуїтивне мислення). Фактори, що сприяють «осяянню»: висока захопленість проблемою; віра в успіх, у можливість рішення проблеми; висока поінформованість щодо проблеми, накопичений досвід; висока асоціативна діяльність мозку (у сні, при високій температурі, лихоманці, при емоційно позитивній стимуляції).

4. Логічне обґрунтування знайденої ідеї рішення, логічний доказ правильності рішення.

5. Реалізація рішення.

6. Перевірка знайденого рішення.

7. Корекція (якщо буде потреба повернення до етапу.

Операції розумової діяльності

Порівняння – зіставлення речей, явищ і їх властивостей подумки, виявлення подібності і розходження, що приводить до класифікації.

Аналіз – уявне розчленовування предмета, явища або ситуації для виділення складових елементів.

Синтез – зворотний аналізу процес, що відновлює ціле, знаходячи істотні зв'язки і відносини.

Абстракція – виділення однієї якої-небудь сторони, властивості і відволікання від інших.

Узагальнення (або генералізація) – відкидання одиничних ознак при збереженні загальних, з розкриттям істотних зв'язків.

 

Уява

Уява – це психічний процес створення нового у формі образа, подання або ідеї.

Види уяви.

Можна виділити кілька видів уяви, серед яких основні – пасивне і активне. Пасивне у свою чергу ділиться на довільне (мрійність, мрії) і мимовільне (гіпнотичний стан, сновидна фантазія).

Активна уява завжди спрямована на рішення творчого або особистісного завдання. Людина оперує фрагментами, одиницями конкретної інформації в певній області, їх переміщенням у різних комбінаціях відносно один одного. Стимуляція цього процесу створює об'єктивні можливості для виникнення оригінальних нових зв'язків між зафіксованими в пам'яті людини й суспільства умовами. Активна уява спрямована в майбутнє й оперує часом як цілком певною категорією (тобто людина не губить почуття реальності, не ставить себе поза тимчасовими зв'язками і обставинами).

Уява, що відтворює, - один з видів активної уяви, при якому відбувається конструювання нових образів, подань у людей відповідно до сприйнятого ззовні стимуляцією у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних зображень, знаків та ін.

Антиципуюча уява лежить в основі дуже важливої і необхідної здатності людини – передбачати майбутні події, результати своїх дій та ін.

Творча уява – це такий вид уяви, у ході якого людина самостійно, створює нові образи і ідеї, що представляють цінність для інших людей або суспільства в цілому і які втілюються у конкретні оригінальні продукти діяльності.

 

 

Регуляторна сфера

Увага

Найважливішою особливістю протікання психічних процесів є їх виборчий, спрямований характер. Цей виборчий, спрямований характер психічної діяльності пов'язують із такою властивістю психіки, як увага.

На відміну від пізнавальних процесів (сприйняття, пам'ять, мислення та ін.) увага свого власного змісту не має; вона проявляється як би усередині цих процесів і невіддільно від них. Увага характеризує динаміку протікання психічних процесів.

Увага – це спрямованість психіки (свідомості) на певні об'єкти, що мають для особистості стійку або ситуативну значимість, зосередження психіки (свідомості), що припускає підвищений рівень сенсорної, інтелектуальної або рухової активності.

 

Характеризуючи увагу як складне психічне явище, виділяють ряд функцій уваги. Сутність уваги проявляється насамперед у доборі значимих, релевантних, тобто відповідних потребам діяльності впливів та ігноруванні (гальмуванні, усуненні) інших – несуттєвих, побічних, конкуруючих впливів. Поряд з функцією добору виділяється функція втримання (збереження) діяльності (збереження у свідомості образів, певного предметного змісту) доти, поки не завершиться акт поведінки, пізнавальна діяльність, доки не буде досягнута мета. Однією з найважливіших функцій уваги є регуляція і контроль протікання діяльності.

 

Розрізняють три види уваги: мимовільна, довільна і післядовільна.

Мимовільна увага – це зосередження свідомості на об'єкті в силу якихось його особливостей. Довільна увага – це свідомо регульоване зосередження на об'єкті.

 

Розрізняють наступні властивості уваги:

- Обсяг уваги вимірюється тією кількістю об'єктів, які сприймаються одночасно.

- Концентрація уваги є ступенем зосередження свідомості на об'єкті (об'єктах).

- Під стійкістю розуміють загальну спрямованість уваги в процесі діяльності. На стійкість уваги значно впливає інтерес.

- Відволікаємість уваги виражається в коливаннях уваги, які є періодичним ослабленням уваги до конкретного об'єкта або діяльності.

- Перемикання уваги полягає в перебудові уваги, у переносі її з одного об'єкту на іншій.

 

Вольова сфера особистості

Всі дії людини можуть бути поділені на дві категорії: мимовільні і довільні.

Мимовільні дії відбуваються в результаті виникнення неусвідомлюваних або недостатньо чітко усвідомлюваних спонукань (потягів, установок та ін.). Вони мають імпульсивний характер, позбавлені чіткого плану. Прикладом мимовільних дій можуть служити вчинки людей у стані афекту (здивування, страху, захвату, гніву).

Довільні дії підкорюються усвідомленню мети, попередньому уявленню тих операцій, які можуть забезпечити її досягнення, їхній черговості. Всі довільні дії, що чиняться свідомо і мають ціль, названі так, оскільки вони походять від волі людини.

Воля – свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, пов'язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов'язаної з пізнавальними мотивами і емоційними процесами.

 

Вольові дії бувають прості і складні. До простих вольових дій належать ті, при яких людина без коливань іде до наміченої мети, їй ясно, чого і яким шляхом вона буде домагатися, тобто спонукання до дії переходить у саму дію майже автоматично.

Для складної вольової дії характерні наступні етапи:

- усвідомлення мети і прагнення досягти її;

- усвідомлення можливостей досягнення мети;

- поява мотивів, що затверджують або заперечують ці можливості;

- боротьба мотивів і вибір;

- прийняття однієї з можливостей як рішення;

- здійснення ухваленого рішення;

- подолання зовнішніх перешкод, об'єктивних труднощів самої справи, усіляких перешкод доти, поки ухвалене рішення і поставлена мета не будуть досягнуті, реалізовані.

 

Воля потрібна при виборі мети, ухваленні рішення, при здійсненні дії, подоланні перешкод. Подолання перешкод вимагає вольового зусилля – особливого стану нервово-психічної напруги, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Воля проявляється як упевненість людини у своїх силах, як рішучість зробити той учинок, що сама людина вважає за доцільне й необхідним у конкретній ситуації.

Необхідність сильної волі зростає при наявності: 1) важких ситуацій «важкого світу» і 2) складного, суперечливого внутрішнього світу в самій людині.

Виконуючи різні види діяльності, переборюючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди, людина виробляє в собі вольові якості: цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримку, дисциплінованість, мужність.

 

 

Особистісна сфера

Емоційна сфера особистості

Емоції – особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань процес і результати практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб. Оскільки все те, що робить людина, в остаточному підсумку служить мети задоволення її різноманітних потреб, остільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями.

Основні емоційні стани, які переживає людина, діляться на власне емоції, почуття і афекти. Емоції і почуття передбачають процес, спрямований на задоволення потреби, мають ідеаторний характер і перебувають як би на початку його. Емоції і почуття виражають зміст ситуації для людини з погляду актуальної в цей момент потреби, значення для її задоволення майбутньої дії або діяльності. Емоції можуть викликатися як реальними, так і уявлюваними ситуаціями. Вони, як і почуття, сприймаються людиною як її власні внутрішні переживання, передаються іншим людям, співпереживаються.

Почуття – вищий продукт культурно-емоційного розвитку людини. Вони пов'язані з певними вхідними в сферу культури предметами, видами діяльності і людьми, що оточують людину.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, у її спілкуванні з оточуючими людьми мотивуючу роль. У відношенні навколишнього людина прагне діяти так, щоб підкріпити й підсилити свої позитивні почуття. Вони завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися.

Прояв сильного і стійкого позитивного почуття до чого-небудь або до кого-небудь називається пристрастю.

Стійкі почуття помірної або слабкої сили, що діють протягом тривалого часу, іменуються настроями.

Афекти – це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, що їх відчуває. На відміну від емоцій і почуттів афекти протікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічними змінами і руховими реакціями.

Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінки, її розумності. Вони здатні залишати сильні і стійкі сліди в довгостроковій пам'яті.

Пристрасть – ще один вид складних, якісно своєрідних емоційних станів, що зустрічаються тільки в людини. Пристрасть являє собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета (людини).

Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, її інтереси матеріального порядку і її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття і узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами й заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно їх предметам підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони проявляються в замилуванні одними предметами, людьми й видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю й відносинами людини до миру, соціальним подіям, моральним категоріям і цінностям.

 

Мотиваційна сфера особистості

Мотив – це спонукання до здійснення поведінкового акту, породжене системою потреб людини і з різним ступенем усвідомлюване або не усвідомлюване нею взагалі. У процесі здійснення поведінкових актів мотиви, будучи динамічними утвореннями, можуть трансформуватися (змінюватися), що можливо на всіх фазах здійснення вчинку, і поведінковий акт нерідко завершується не по первісної, а по перетвореній мотивації.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 119; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.117.125 (0.018 с.)