Принципова схема ТРС, характеристика її елементів.

Принципова схема ТРС, характеристика її елементів.

ПК - природні і культурні комплекси, ТС - технічні системи, ОП - група обслуговуючого персоналу, ОУ - орган управління, ГО - група відпочиваючих; 1 - зовнішні зв'язки системи, 2 - зв'язки між підсистемами, 3 - команди управління, 4 - інформація про стан підсистем: I - про задоволеність відпочиваючих, II - про ступінь збереження відповідності природних комплексів вимогам відпочинку, III - про ступінь збереження корисних властивостей та можливості технічних систем, IV - про стан обслуговуючого персоналу

Предметом вивчення рекреаційної географії, що сформувалася в наукову дисципліну на початку 70-х рр.. XX ст., Є функціонування територіальної рекреаційної системи.
Під територіальною рекреаційною системою розуміють соціальну географічну систему, що складається з наступних взаємопов'язаних підсистем: природних і культурних комплексів, технічних споруд (інженерних споруд), обслуговуючого персоналу,
органу управління, відпочиваючих (рекреантів).
ТРС характеризувалися функціональної і територіальною цілісністю (рис. 2).

Рис. 2. Схема територіальної рекреаційної системи
Підсистема «природні і культурні комплекси» являє собою ресурси та умови задоволення рекреаційних потреб відпочиваючих. Вони характеризуються певною ємністю, різноманітністю, комфортністю, привабливістю, стійкістю і деякими іншими специфічними якостями.

Підсистема «технічні системи» має двояку функцію. По-перше, вона забезпечує необхідні вимоги життєдіяльності відпочиваючих та обслуговуючого персоналу. По-друге, - задовольняє специфічним рекреаційним потребам відпочиваючих. Характеризується підсистема «технічні системи» показниками ємності, комфортності, надійності, поруч інженерно-будівельних та експлуатаційних характеристик. Підсистема «група обслуговуючого персоналу» має одну функцію - обслуговування відпочиваючих. Підсистема «орган управління» контролює відносини між підсистемами, збирає відомості про поточну ємності підсистем, їх стан, наявність матеріальних і фінансових резервів. Обов'язковою умовою сталого функціонування територіальної рекреаційної системи є реалізація планування та регулювання у всіх її ланках.
Підсистема «група відпочиваючих» є доцентрові і відцентровий центр територіальної рекреаційної системи, визначає вимоги до роботи інших підсистем, які залежні від соціальних, вікових, національних, а також індивідуальних особливостей відпочиваючих.

Основні властивості ТРС

Характеристики, завдяки яким ТРС сприймається як цілісна система прийнято вважати її властивостями,. Одні з цих властивостей характерні для всієї системи, інші - лише для окремих її підсистем. Так, вибірковість характеризує лише рекреантів, на­дійність управління — орган управління, ємність і комфортність — природ­ні та культурні комплекси, технічні системи, обслуговуючий персонал.

Властивості рекреаційної системи:

Цілісність – узгоджена взаємодія підсистем і всієї системи з оточенням;

Універсальність – можливість задоволення будь-яких потреб;

Ієрархічність – різна міра зрілості та обов’язків;

Ефективність – оптимальне співвідношення витрат і результатів;

Спеціалізація – можливість задоволення конкретних потреб;

Комфортність – міра відповідності вимогам рекреантів;

Динамічність – адекватна реакція на зовнішні впливи;

Стійкість – здатність противостояти зовнішнім впливам;

Різноманітність – можливість поділу множини на підмножини;

Ємність – здатність забезпечити комфорт рекреантам без шкоди для себе;

Надійність управління – безвідмовність функціонування;

Вибірковість – забезпечення можливості вибору;

Ієрархічність виявляється через віднесення рекреаційної території до певного таксономічного рангу і підпорядкованість нижчих рангів вищим.

Різноманітність рекреаційних систем дозволяє класифікувати їх за просторовою та функціональною ознаками. Якщо основні типи рекреа­ційних систем, виділені у відповідності з видами рекреаційної діяльності ще в 70-х роках XX ст. (лікувальні, оздоровчі, спортивні, пізнаваль­ні), залишаються в цілому незмінними, то динамічні зміни в рекреаційно­му господарстві актуалізували виокремлення нових підтипів. Пав­лов і Черчик пропонують поділ лікувальних рекреаційних систем на кліматолікувальні, бальнеолікувальні, грязе- та озокеритолікувальні, во­долікувальні, фітолікувальні. Критеріальний підхід до типізації обумовлює таксономічний ранг ре­креаційної системи, і, відповідно, рівень її спеціалізації: універсальність є характеристикою більших за площею і набором функцій рекреаційних систем, і навпаки.

Оцінка результативності функціонування рекреаційних систем вихо­дить із їх медико-біологічної, соціокультурної, економічної ефективно­сті.

Отже, рекреаційна система є міжпредметним об'єктом дослідження, що, з одного боку, дає можливість запозичення рекреалогією теоретич­них надбань інших наук, а з іншого — створює проблеми у формулюван­ні окремих категорій, вирішення яких можливо при застосуванні системного, функціонального та інших підходів. Важливою прикладною проблемою в Україні залишається територіальне розміщення рекреацій­ного господарства.

 

9. Поняття туристсько-рекреаційного кластеру

Кластерний аналіз - процес класифікації множини об'єктів на підмножини близьких між собою об'єктів; математична процедура багатовимірного аналізу, яка надіє можливість на основі багатьох показників, що характеризують ряд об'єктів, групувати їх у класи (кластери) таким чином, аби об'єкти, які входять до одного класу, були більш однорідними, схожими з об'єктами, що входять до інших класів. При проведенні географічних досліджень часто виникає необхідність об’єднання отриманих даних у групи за схожістю (кластер). Якщо в експерименті необхідно виявити групи змінних без встановлення фак­торів, що пояснюють зв'язки між ними, то застосовують кластерний аналіз. Методологічні особливості кластерного аналізу зводяться до виявлення єдиної міри, яка охоплює ряд досліджуваних ознак. Ці ознаки об’єднуються за допомогою метрики в один кількіснийпоказник схожості (розрізнення) об'єктів, що групуються.

За допомогою кластерного аналізу було проведено класифікацію суб'єктів України за ознаками: а) кількості найвизначніших біосоціальних ресурсів, б) кількості найвизначніших подійних ресурсів. Серед біосоціальних та подійних ресурсів при аналізі використовувалися лише ті їх складові (показники), які найбільш повно відображають певний життєвий цикл або вид події найбільш повно представлені в кожному з адміністративно-територіальних суб'єктів. Таким чином, кластерний аналіз було застосовано для спроби визначення рис подібності та розбіжності між суб'єктами адміністративно - територіального поділу України за певними позиціями біосоціальних і подійних ресурсів. Як свідчать дані відповідні номінали біосоціальних ресурсів 25 суб'єктів адміністративно -територіального поділу України було розподілено за сьома кластерами.

До першого кластеру відносяться два суб'єкти (8% від 25 адмінодиниць) адміністративно-територіального поділу держави АР Крим і Волинська область. До другого – один (Житомирська область 4%), до третього – 18, до четвертого – один (Київська область), до п’ятого - один (Львівська область), до шостого – один (Одеська область), до сьомого – один – Хмельницька область. Аналогічну з попередньою будову має і таблиця, де відбито картину групування суб’єктів України за номінаціями «політичні» та «військові» в межах найвизначніших подій. Сім кластерів розподілилися таким чином: перший – дві області (Придніпров’я – Дніпропетровська, Запорізька) характеризуються двома сусідніми рівнями ресурсно-рекреаційного рейтингу – низьким і дуже низьким; другий - дві області (Полісся – Житомирська, Рівненська) характеризуються низьким рівнем рейтингу; третій – одна (Київська) – високий рейтинг; четвертий – чотири (Львівська, Одеська, Харківська, Черкаська) – високий рейтинг; п’ятий – дві області (Миколаївська, Полтавська) – середній ресурсно-рекреаційний рейтинг; шостий – вісім (АР Крим, Вінницька, Донецька, Кіровоградська, Луганська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька області; сьомий – шість областей (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Херсонська, Чернівецька) – характеризуються низьким і середнім ресурсно-рекреаційним рейтингом.

 

10. Поняття рекреаційних ресурсів. Види рекреаційних ресур­сів

Рекр ресурси — це об'єкти і явища природного і антро­погенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри і виступають матеріальною основою для територіальної організації відпочинку, оздоровлення та лікування людей, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізації та економічної ефективності. До рекреаційних ресурсів зазвичай відносять сукупність природних, технічних, соціально економічних компонентів та їх елементів, що сприяють відновленню і розвитку фізичних і духовних сил людини. При сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і наявних техніко-економічних можливостях вони використовуються для безпосереднього та опосередкованого споживання у вигляді санаторно-курортних та рекреацій­них послуг.

Традиційно у структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві складові:

природні рекреаційні ресурси — природні та природно-техніч­ні геосистеми, тіла, явища природи, що мають комфортні вла­стивості для організації рекреаційної діяльності протягом певно­го часу або на постійній основі. Вони поділяються на кліматичні, бальнеологічні, біотичні, ландшафтні, природоохоронних тери­торій, водні.історико-культурні рекреаційні ресурси — пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, а та­кож місця, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей, які є важливими засобами задоволення духовних потреб та психо­фізіологічного відновлення людини. Це історичні та археологіч­ні пам'ятки, архітектурні пам'ятки, культові споруди, музеї та картинні галереї, етнографічні особливості території, місця, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей і т. ін.

Існують також інші підходи до типізації рекреаційних ресурсів. О. Бейдик, зокрема, відносить до рекреаційних (туристичних) ресурсів ще й уфологічні — території, на яких виявленні свідчення контакту з незем­ними цивілізаціями, форми життя неземного походження, якими спричи­нені ті чи інші аномальні явища.Рекреаційні ресурси — поняття історично змінюване, оскільки їх об­сяги та можливості використання не є сталими. Яскравим свідченням цьо­му є виділення категорії «соціально-економічні рекреаційні ресурси», яке охоплює матеріально-технічну базу, що забезпечує виробництво, про­даж і надання рекреаційних послуг; транспортну інфраструктуру; трудові ресурси.

Одним із важливих питань рекреалогії є розкриття механізму пере­ходу природних об'єктів і явищ у розряд рекреаційних ресурсів, що ві­дображає об'єктно-суб'єктні відносини. Поняття рекреаційних ресурсі позбавлене змісту з позицій лише окремого рекреанта або навіть групи рекреантів. Обов'язковою умовою є залучення цих об'єктів до рекреацій­ного господарства.

 

11. Типи оцінки рекреа­ційних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний, технологічним.

Медико-біологічний тип виявляє вплив природних факторів на ор­ганізм людини і має найважливіше значення при оцінці кліматичних ре­креаційних ресурсів, які суттєво впливають на стан здоров'я і самопочут­тя людини.

При психолого-естетичний оцінці визначається емоційний вплив на людину певних особливостей природного ландшафту та інших рекреацій­них ресурсів. Методика такої оцінки є складною і недостатньо розробле­ною. Вона зводиться в основному до визначення емоційної реакції люди­ни на природно-територіальний комплекс.

Оскільки потреба в красі — один з найсильніших проявів духовного світу людини, то території, що відзначаються великою естетичною цінні­стю, при рівності інших умов користуються підвищеним попитом у рекре­антів. Основними факторами, що визначають рекреаційну придатність території, є: естетичні якості, доступність, забезпеченість питною во­дою, можливість задоволення різних потреб відпочиваючих.

Психолого-естетична оцінна території враховує:

міру контрастності. Найпривабливішими для рекреантів с крайові зони, наприклад, на межі різних елементів ПТК: вода-суша (сильний ефект), ліс-галявина (середній ефект). Зворотний ефект справляють однотипні лісові насадження, заболочені ділянки, антрополандшафти;

пейзажна насиченість - морфологія ландшафту; кількість одночасно видимих природно-територіальних комплексів, величина вертикальних та горизонтальних кутів сприйняття ландшафтів глибина перспективи, пересіченість рельєфу, кількість фокусних пунктів тощо. В гірських районах найбільший бал мають верши­ни, найменший — вузькі ущелини та каньйони;

лісистість території, що перевищує 60%, різко зменшує есте­тичну привабливість ПТК;екзотичність — міра контрасту між місцем постійного прожи­вання та районом відпочинку;унікальність — міра неповторності об'єктів і явищ.Одним із комплексних показників психолого-естетичної оцінки і од­ночасно критерієм визначення ринкової цінності рекреаційного об'єкта (району) є його ampактивність (привабливість). Для її визначення вико­ристовують метод експертної оцінки різних ознак і факторів, об'єднаних у 5 груп. Кожному з факторів експерти присвоїли вагу. В певних умовах атрактивність можна використовувати також як один із ва­ріантів комплексної оцінки рекреаційних ресурсів.

Технологічна оцінка враховує взаємодію людини і природного се­редовища через «технологію» рекреаційної діяльності, де суб'єктом оцін­ки виступає рекреаційна галузь. Така оцінка включає два аспекти: можли­вості для реалізації того чи іншого виду рекреаційної діяльності та перспективи інженерно-будівельного освоения території. Важливим по­казником технологічної оцінки є рекреаційна ємність території (ресурсу).

 

12. Показники оцінки туристсько-рекреаційних ресурсів.

Для оцінки використовуються також словесна і вартісна оцінка ре­сурсів.

Оцінка і аналіз рекреаційних ресурсів можуть здійснюватись на ос­нові таких методів: нормативно-індексний, балансовий, графічним, карто графічний, бальної оцінки, експертний, порівняльно-географічний, статистичні та математико-статистичні (пороговий аналіз, кореляційний, факторний, регресійний, потенціалів, просторових дифузій, метод Беррі, латентно-структурний), моделювання.

Оцінку кліматичних рекреаційних ресурсів логічно здійснювати на основі медико-біологічного підходу, що враховує їх комфортність. для рекреанта і сприятливість впливу на організм. Оптимальні погодні умови визначаються сезоном, Віковими та індиві­дуальними особливостями відпочиваючих, видом рекреаційної діяльності; Одним із комплексних показників медико-біологічної оцінки рекреа­ційних ресурсів є система ефективних температур, яка включає тем­пературу повітря, відносну вологість, швидкість вітру, сонячну радіацію, довгохвильове випромінювання.Важливим показником є Мінливість погоди, яка утруднює її прогно­зування на період відпусток.Рекреаційну оцінку кліматичного потенціалу певним чином інтегрує в собі показник температури повітря, який відображає вплив сонячної радіації, атмосферної циркуляції і підстилаючої поверхні та не виключає впливу сильного вітру, прямої сонячної радіації, підвищеної вологості по­вітря, несприятливих атмосферних явищ.

Оцінка бальнеологічних ресурсів здійснюється на основі медико-біологічного і технологічного підходів. При цьому використовуються як кількісні так і якісні показники, покладені в основу класифікації та типізації баль­неологічних ресурсів. Водні рекреаційні ресурси включають моря, озера, річки, водосхо­вища, ставки, придатні для водних видів відпочинку, туризму і спорту. їх оцінка здійснюється на основі всіх трьох типів.

Основними показниками, що визначають цінність водоймищ для рекреації, є їх чистота, величина, глибина, доступність. Важливим рекреаційним ресурсом є ландшафти, особливо такі їх складові як рельєф, рослинний і тваринний світ. Оптимальний засіб їх оцінки — ландшафтна карта.

Якщо критерії і методика оцінки природних рекреаційних ресурсів розроблена досить добре, то оцінка історико-культурних ресурсів не має загальноприйнятої схеми. У світовій практиці прийнята якіснаоцінка історико-культурних пам'яток, які в залежності від їх художнього та історичного значення, міри збереженості і унікальності поділяються на 7 груп. Найвищим балом оцінюються історико-культурні об'єкти світового значення, внесені до списку ЮНЕСКО. при комплексній оцінці рекреаційного потенціалу бачиться методика В. Мацоли За основу пропонується взяти 3-бальну шкалу у З бали оцінюється територія з найсприятливішими умовами для розвитку рекреації, 2 — з посередніми, 1 — з несприятливими.

Класифікація турів.

Тури поділяються на види відповідно до мети подорожі та форми щодо організаційних заходів, класифікуються за кількістю учасників, сезоном та терміном перебування. Залежно від комплекса послуг та комфортності подорожування тури поділяються на класи обслуговування. Мотивація подорожі та решта її параметрів визначають програму туру. За формою тури поділяються на комплексні та індивідуальні. Індивідуальний тур передбачає забезпечення подорожування відповідно до побажань туриста. Комплексний тур формується туристичною фірмою, включає певний набір попередньо узгоджених з туристом послуг, вартість яких сплачується в повному обсязі.

Ознаки - Види турів

1. Мотивація: - курортно-лікувальний- рекреаційний- культурно-пізнавальний- спортивний- діловий- науковий, конгресний- релігійний- етнічний

2. Організаційні засади: - пекидж-тур- інклюзив-тур

3. Форми організації: - організований- самодіяльний

4. Кількість учасників: - груповий- індивідуальний 5.Сезонність: - цілорічний – сезонний.6. Термін подорожування: - короткостроковий - середньостроковий- довгостроковий.7. Клас обслуговування: - V.І.Р.- люкс-апартамент- люкс- перший- туристський- кемпінг.8. Набір послуг: - повний пансіон- напівпансіон- ліжко/сніданок.9. Маршрут: - лінійний- кільцевий.10. Засоби долання: транспортні- пішохідні.11. Види транспорту: - наземні: автомобільний, автобусний, залізничний, мотоциклетний, велосипедний, кінний та інші;- водні: річковий, морський, підводний;- повітряні: авіаційний, повітряні кулі, інші види.12. Масштаби: - міжнародний- внутрішній

 

Види маршрутів.

Здебільшого маршрутно-стаціонарну форму мають рекреаційні тури з метою відпочинку в певному місці або курортно-лікувальні тури, коли рухомість обмежена режимом лікування. Вибір схеми маршрутно-транспортного гуру передбачає динамічні форми проведення дозвілля і більше підходить для пізнавальних, молодіжних програм.
Маршрути, відповідно до мети, сезону, тривалості подорожування та інших ознак, можна класифікувати наступним чином

За тематикою: пізнавальні, рекреаційні, курортно-лікувальні, спортивні, наукові, релігійні.

За видами пересування: пішохідний, кінний, вело, мото, автомобільний, автобусний, залізничний, авіа, круїзний (морський, річковий, мішаний)

За сезоном: цілорічний, сезонний, один два сезони.

За тривалістю: короткострокові, в тому числі «вихідного дня», святкові, середньострокові, тривалі, кругосвітні.

За контингентом: шкільні, молодіжні, сімейні, дорослі, третього віку, професійно чи конфесійно орієнтовані.

За формою: лінійний, кільцевий, радіальний, їх комбінації

Туристичні формальності

Під туристськими формальностями прийнято розуміти процедури, пов’язані з дотриманням туристами, особами, що перетинають державний кордон, певних умов, правил і вимог, встановлених державними органами країни в’їзду і перебування.Туристські формальностіпідрозділяються на декілька великих видів і включають: закордонні паспорти, візи, митні правила, валютний контроль і порядок обміну валюти, санітарні правила, режим в’їзду-виїзду, особливостіперебування і пересування іноземних туристів в країні, імміграційні правила і деякі інші процедури.У міжнародному туризмі прийнято розрізняти поліцейські і санітарні формальності.При цьому під поліцейськими формальностями розуміються процедури, пов’язані з перевіркою дотримання особами, що перетинають державний кордон, встановленого паспортно-візового режиму. Здійснення цього виду контролю покладене на відповідні служби в аеропортах, залізницях, морських і річкових вокзалах.Під санітарними (медичними) формальностями розуміються процедури, пов’язані з перевіркою дотримання особами, що перетинають державний кордон, і їх тваринами (якщо такі є) встановлених вимог про вакцинацію (щеплення). Всесвітня організація охорони (ВОЗ) здоров’я розробила Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздці за кордон, які є практичним керівництвом для туристських організацій і самих туристів. Митні формальності представляють процедуру, пов’язану з перевіркою дотримання особами, що перетинають державний кордон, правил і умов ввезення і вивозу речей, товарів і валюти. Здійснення митних формальностей покладається на митну службу в прикордонних пунктах, використовуваних для в’їзду і виїзду з країни (аеропорти, залізничні, морські і річкові вокзали, пункти перетину кордону на автодорогах). Паспортні формальності. Паспортні формальності: для виїзду використовують різні документи, але туристи повинні мати загальногромадянський закордонний паспорт. Паспорт є офіційним документом, що засвідчує особу громадянина. У ньому містяться відомості про стать, вік, місце народження і проживання, громадянство. Якщо до 18 років – це дитяче посвідчення, але є можливість мати і паспорт. За законодавчими нормами паспорт оформлюється 3 місяці.

Готельні мережі

Глобалізація стала важливою характеристикою сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, що визначають хід розвитку нашої планети. Відповідно до сутності глобалізації, жодна дія або процес, що відбуваються в суспільстві (економічний, політичний, юридичний, соціальний) не можна розглядати відокремлено. Глобалізація міжнародних відносин – посилення взаємозалежності та взаємовпливу різних сфер суспільного життя та діяльності в галузі міжнародних відносин. Вона стосується практично всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну галузь, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства Серед провідних галузей світу готельна індустрія виступає однією з найдинамічніших у світі. Тільки протягом другої половини ХХ ст. у цій царині відбулися кардинальні зрушення, що змінили розуміння готелю як тільки місця для ночівлі та вивели готельний сегмент на передові позиції складових туристської галузі.У структурі світового готельного бізнесу можна виділити два сегменти – незалежні підприємства й операційні ланцюги (мережі). Незалежне підприємство перебуває в незалежному володінні, розпорядженні й користуванні власника, що отримує прибуток від цієї власності. Операційна мережа – група підприємств (два й більше), які здійснюють колективний бізнес і перебувають під безпосереднім контролем керівництва мережі.Статистика показує, що об’єднане ведення справ у готельному бізнесі набагато економічно ефективніше, ніж управління незалежними готелями. Об’єднання готелів під єдиним управлінням у результаті дає колосальну вигоду як власникам об’єктів, так і їх операторам. Головна перевага, яку отримує готель, що входить до ланцюга, – зниження загальних витрат, а це в свою чергу дозволяє ланцюгам більше проникати на міжнародні ринки, розширюючи сферу свого впливу. На комерційний успіх ланцюгових готелів працює багато чинників: від об’єднаної системи бронювання до централізованих постачань витратних матеріалів.Дослідження, проведені британськими фахівцями показали, що при об’єднанні готелів у ланцюги прибутковість одного номера в 7 разів вище, ніж у незалежних готелях. Об’єднання готелів має дві основні мети: 1) забезпечення конкурентноздатності на ринку гостинності за рахунок високої якості обслуговування, що підтримується станом основних фондів, кваліфікацією персоналу, безпекою клієнта та його майна. 2) забезпечення економ ефектив діяльн шляхом стабільного завантаження готелів; мережа дозволяє зменшити витрати на резервування, маркетингові дослідження, рекламу, підготовку кадрів. Раціональна ідея, яка народжується в одному кільці готельного ланцюга, оперативно впроваджується в інші, що приносить одразу ж значні результати. На сьогодні у світі існує понад 300 готельних ланцюгів. За кількістю готелів, об’єднаних у готельні групи, в Європі лідирує Велика Британія, де розташовано 15% готельних груп, у Франції – 10%, в Іспанії – 5%, в Швейцарії – 5% з усіх готельних мереж світу.

 

Маркетинг готельних послуг.

Враховуючи надзвичайну важливість комплексу маркетингу в межах загального маркетингового підходу, готелі розробляють, так би мовити часткові стратегії для всіх основних елементів комплексу маркетингу: стратегію продукту, цінову стратегію, стратегію проштовхування та стратегію розподілу. Стратегія продукту передбачає розробку готельних послуг, які найбільшою мірою відповідають користувачам готельних послуг, розробку і впровадження на ринок нових готельних послуг. Цінова стратегія передбачає визначення поведінки готелю на ринку в розрахунку на тривалу перспективу і цінової тактики на конкретний період стосовно кожної ¦ готельної послуги, а також конкретного сегмента ринку. Стратегія проштовхування визначає цілеспрямовану діяльність готельних підприємств щодо розповсюдження позитивних відомостей про себе і свої послуги. До цієї діяльності належать реклама, стимулювання збуту, паблісіті, паблік рілейшнз, участь у виставкових заходах тощо. Стратегія розподілу включає визначення каналів, форм та методів доведення готельних послуг до споживача. Вертикальн маркетингові системи містять важливу складову, як франчайзингові організації. Значна частина готельних ланцюгів заснована саме на засадах франчайзингу. Його суть полягає у тому, що велика фірма-франчайзер надає дрібній фірмі-оператору право на використання свого фірмового знака, відпрацьованих технологій обслуговування, сприяє організації готельного бізнесу, централізовано здійснює рекламу. Окремі готельні ланцюги укладають контракти на оперативне керівництво готелями. Здебільшого головній компанії належить певна частка готелів ланцюга, але не обов'язково переважна. Малі та середні готельні підприємства здійснюють маркетинг готельних послуг в дуже обмежених масштабах. Вони не спроможні виділити на нього достатньо коштів. Малі та середні підприємства можуть забезпечити різноманітність, специфічність та неповторність окремих видів відпочинку та туризму і саме у цьому полягає їх значна перевага. Найкращу рекламу готелям роблять задоволені обслуговуванням гості. Рекламні кампанії готелів мають здебільшого інформаційний характер, а рекламовані характеристики готельних послуг не повинні бути занадто перебільшеними. Найпоширенішою формою рекламування послуг готелю є проспекти, які розсилають переважно в бюро подорожей та в інші готелі, рекламні оголошення в ілюстрованих журналах, а також статті в пресі з нагоди відкриття нового готелю, відкриття готелю після капітального ремонту і модернізації, з нагоди ювілейної дати існування готелю, барвисті наклейки на валізи виконують пропагандистську роль. Дрібні предмети побуту(попільнички, брелки для ключів, блокноти, ручки, запальнички тощо) з емблемою та адресою готелю. Зовнішня реклама - це світлове табло і вивіски нерідко з зображенням фірмового знаку готелю, а також різноманітні вказівники. Основна вимога, до такої реклами - яскравість, можливість бачити здалека. Місцеві вказівники повинні чітко орієнтувати гостя на готельній території, особливо якщо готель складається з декількох споруд. Готельні корпорації самостійно або разом з туристичними організаціями нерідко випускають загальні підсумкові довідники про досягнення корпорації або країни в готельному бізнесі. Сучасні маркетингові стратегії готельних підприємств переважно грунтуються на наступних напрямах:1) спеціалізація пропозиції, пошук "вільних ніш" ринку;2) диверсифікація надання послуг;3) концептуалізація сервісу;4) індивідуалізація обслуговування;5) кооперація у галузі маркетингу;6) екологізація пропозиції.

Класифікація екскурсій

Екскурсійна діяльність має свої характерні ознаки: зміст, тематику, склад учасників, місце проведення, впорядкований маршрут, тривалість за часом, форму проведення, спосіб пересування, наявність екскурсовода, тексту екскурсії, об'єктів показу і безпосередньо наявність самих учасників.

За змістом екскурсії бувають багатопланові (оглядові) і тематичні. Тематичні екскурсії, як правило, присвячені одній темі або події. Такі екскурсії поділяються на природознавчі, історичні, літературні, мистецькі, екологічні, виробничі та інші.

За складом учасників екскурсії поділяються на індивідуальні, групові, для школярів та студентів, для місцевого населення та приїжджих.

За місцем проведення екскурсії бувають: по місту, за містом та на міжміських маршрутах (інформація в дорозі).

За способом пересування екскурсії поділяються на пішохідні, з використанням транспортних засобів та комбіновані.

Тривалість екскурсії складає від 1 години до 1 доби.

За формою проведення екскурсії поділяються на звичайні, навчальні, рекламні, екскурсії-лекції, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти.

Екскурсійні об’єкти

Об'єктами екскурсій можуть бути: місця, пов'язані з історичними подіями; природні об'єкти і заповідники; будівлі і споруди; меморіальні пам'ятники і комплекси;об'єкти, пов'язані з життям і творчістю видатних особистостей;пам'ятники мистецтва;експозиції музеїв, картинних галерей, виставок, технічні експонати; археологічні пам'ятки. Класифікація екскурсійних об’єктів За змістом – однопланові об’єкти, багатопланові (вулиці,будинки), За функціональним значенням – основні(розкривається підтема) – 15хв.Додаткова(під час переїздів)-1-2хв.За ступенем збереження – об’єкти,що збереглися;перебудовані;реконструйовані;руїни. На кожен об’єкт готується його паспорт.

 

Структура екскурсій

Вступ – організаційна частина,інформаційна частина. Тривалість вступу 5-7хв. Робиться до початку руху автобусу. Основна частина – розподіляється на під теми. Кожна під тема має декілька питань. Логічні переходи бувають:формальні, неформальні. Заключна частина – дає рекламу тур – фірми, узагальнення, відповіді на питання.

Екскурсійний метод пізнання

Екскурсійний метод є основою екскурсійного процесу і являє собою сукупність способів і прийомів повідомлення знань.

Основу такої сукупності становлять:

- Наочність;

- Обов’язкове поєднання двох елементів – показу і розповіді;

- Оптимальна взаємодія трьох компонентів – екскурсовода, екскурсійних об’єктів і екскурсантів;

- Рух екскурсантів (моторність) за певним маршрутом з метою вивчення об’єктів у місці їх природного розташуванню

Серед методів навчання, запозичених екскурсознавством у педагогіки, можна назвати: словесні, наочні і практичні методи. В розповіді екскурсоводи використовують вербальні методи: усний виклад матеріалу, бесіда, пояснення, переказ змісту певного літературного джерела, пояснювальне читання. В значній частині показу використовують наочні методи: демонстрація об’єктів, що вивчаються в природі або на зображеннях; практичні методи – самостійна робота екскурсантів над засвоєнням матеріалу, огляд об’єктів

 

Етапи розробки екскурсій

Підготовка екскурсій проводиться в декілька етапів: вибір теми екскурсії, створення екскурсії під вибрану тему, підготовка екскурсовода для проведення екскурсії.Вибір теми екскурсії залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або цілеспрямованого створення "банку" екскурсій. Тема екскурсії повинна об'єднувати всі об'єкти відвідування в єдине ціле.Підготовка екскурсії проводиться творчою групою, склад якої залежить від теми екскурсії. Тут можуть бути залучені працівники музеїв, галерей, наукових закладів, спеціалізованих туристично-екскурсійних організацій і т. ін.Робота розпочинається з підбору матеріалу по темі і його вивчення, відбору об'єктів показу, а також накопичення знань по всіх розділах теми.При опрацюванні матеріалів по темі доцільно скласти бібліографію літературних та інших джерел, а також використати архівні матеріали, розповіді учасників подій та очевидців, кінохроніку та ін. Важливим етапом створення екскурсії є правильний підбір об'єктів показу.Екскурсія не повинна бути перевантажена великою кількістю відвідуваних об'єктів, тому що це збільшує її тривалість і зменшує інтерес туристів. Оптимальна тривалість екскурсії по місту складає 2-3 години, при цьому з інтересом сприймається не більше 15-20 екскурсійних об'єктів.При підготовці екскурсії доцільно скласти паспорт на кожний об'єкт, в який має бути внесено назву об'єкта, події, пов'язані з цим об'єктом та дати, коли відбувались ці події, місцезнаходження, джерела інформації про об'єкт та дані про авторів об'єкта, безпека при його відвідуванні, фотографії та відеозйомки та інші дані. Процес створення екскурсії також включає в себе розробку екскурсійного маршруту, тексту екскурсії, методики проведення, розробку і виготовлення демонстраційного матеріалу (фото, відео, плакати), калькуляцію витрат і розрахунок ціни на екскурсійну послугу, затвердження екскурсії у встановленому порядку, рекламу екскурсійного маршруту. При пробному обході або об'їзді маршруту екскурсовод зобов'язаний ознайомитися з планом розташування вулиць і площ, визначити місця стоянок транспортних засобів, місцезнаходження об'єкта та площадки для найкращого показу, провести хронометраж маршруту та ін.Після пробного обходу або об'їзду затверджується контрольний текст екскурсії, на основі якого екскурсовод готує індивідуальний текст, а також різні варіанти даної екскурсії.На основі контрольного тексту, індивідуального тексту екскурсовода, контрольного обходу або об'їзду, хронометражу маршруту, складається паспорт екскурсійного маршруту і всі ці документи разом подаються на засідання методичної комісії. Методична комісія приймає матеріали та шляхом відкритого захисту на методичній раді екскурсоводом, який брав участь в розробці екскурсії.

 

Типи круїзних маршрутів.

За принципами організації кру­їзні маршрути поділяють на:

кільцеві - маршрути у визначеному басейні, наприклад, Середземного моря, із заходом у 8-12 портів різних прибережних країн і популярних морських курортів;маршрути типу «open jaw» - наприклад, навколо Європи, тощо, коли туристи прямують в один кінець маршруту;

короткочасні виходи в море на 2-3 дня без заходу в ін­ші порти. Це так звані «рейси у нікуди». Часто такі рейси використовуються для організації ігорного бізнесу – на вихідні

тривалі маршрути і кругосвітні подорожі тривалістю до на півроку;

прибережні морські екскурсії і прогулянкові рейси - кілька денні маршрути без заходу в порти або з заходом в 1-2 порти з метою відвідування пам'яток.