Зміст окремих показників у системі національних рахунків

На основі валового внутрішнього продукту можна роз­рахувати й інші показники системи національних рахунків. Показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП) роз­раховується шляхом віднімання від вартості ВВП аморти­заційних відрахувань. ЧВП є досконалішим індикатором обсягу виробництва конкретного року.

Особливе місце в системі економічних показників зай­має національний дохід (НД). Це фактично зароблений дохід

усіх економічних суб'єктів країни. НД можна розрахува­ти двома способами:

- як різницю між ЧВП і непрямими податками;

- як суму доходів домашніх господарств, підприємств
(окрім амортизаційних відрахувань) і держави (окрім не­
прямих податків).

Отже, НД характеризує результат діяльності всіх еконо­мічних суб'єктів суспільства. Цей показник не враховує за­трати минулої праці й частину вартості, створену за раху­нок непрямих податків.

У національних рахунках використовується показник осо­бистого доходу (ОД), що визначається шляхом відрахуван­ня з суми національного доходу внесків на соціальне страху­вання, податків на прибуток підприємств та їхніх нерозподі­лених прибутків, а також додаванням трансфертних платежів (допомоги з безробіття, пенсій, інших соціальних виплат).

Після сплати відповідних податків із суми особистого доходу залишається дохід, що йде на придбання спожив­чих товарів та утворення заощаджень, який прийнято на­зивати доходом кінцевого використання.

 

Поняття та фактори економічного зростання

Економічне зростання - розвиток нац ек протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту ВВП, ВНП й Н в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення.

Показники абсол приросту викор в більш випадків для оцінювання темпів зростання ек потенціалу країни; приріст на душу насел — для аналізу динаміки добробуту насел країни та порівн рівнів життя в різних країнах. Існує інтенсивний тип зростання і екстенсивний.

Належність до того чи іншого типу зрост визнач за питомою часткою приросту ВВП, отриманого за рах кількісної чи якісної зміни виробничих факторів. Вваж, якщо частка реал ВВП, отрим за рах інтенс факторів, перевищ 50 %, то тип зрост хар-ся як переважно інтенс, а якщо вона нижча від цього рівня, — то як переваж екстенс. Для хар-ки ек зрост, окрім наведених показників, використовують показники темпів приросту ВВП та НД, а також їх обсяги в розрахунку на душу населення. Окремими показниками, що хар-ть ек зростання, є коеф зрост продукт праці, капіталовіддачі тощо. За допомогою цих параметрів виявл кількісні і якісні зміни в економіці.

Фактори економічного зростання - явища та процеси, які вплив на обсяги реал вир-ва і якість продукції. За способом впливу на ек зрост всі фактори можна поділити на прямі й непрямі.

Прямі фактори безпосер вплив на ек зростання:

—удосконалення технології та організації виробництва;

—збільш к-сті та поліпш якості прир ресурсів, зрост чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

—збільшення обсягу і поліпш якісного складу основного капіталу; —розвиток підприємництва.

Непрямі фактори — вплив на можлив реаліз потенціалу прямих факторів:

—рівень цін на виробничі ресурси;

—рівень податків; —норма позичкового процента;

—ступінь монополізації ринку.

Типи та моделі ек зростання

Існує два типи економічного зростання:

екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва;

інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує. Виділяють також 3 тип екон. зрос. – реальний або змішаний. Йому притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.

Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва. Також існує регресивний тип економічного зростання, для якого характерне недовготривале зниження обсягів суспільного виробництва. З ним пов’язано: стагнація (нульовий приріст ВВП), стагфляція (коли стагнація супроводжується інфляцією). Економічне зростання вимірюється збільшенням реального виробництва ВВП та\або НД; приріст ВВП і НД на душу населення.

Існує 2 головних моделі екон. зрос.: неокласична. Наслідком існування такої гіпотези є припущення про: автоматичне відтворення загальної макроекономічної рівноваги за рахунок гнучкості цін, про підтримку повної зайнятості та повне використання виробничих потужностей, що дозволяє економіці розвиватися такими темпами які визначає динаміка факторів виробництва; неокенсіанські – згідно з ними досягнення макроекономічної рівноваги при повній зайнятості у випадку коли ефективний попит є недостатнім для реалізації всього потенціалу обсягу суспільного продукту передбачає додаткові витрати, які ініціюються державою за рахунок збільшення дефіциту державного бюджету.

Грошовий обіг і його закони

Грошовий обіг — це рух грошей у готівк і безготівк формах, який обслуговує реаліз товарів і нетоварні платежі в госп. Наявн грош обігу передбач існув в країні певної грошової системи.

Ф-ї грошової с-ми

Визначення національної грошової одиниці

Формування стабілізаційного фонду грошової системи

Випуск грошових знаків, карбування монет

Здійснення емісії грошей.

Установлення умов безготівкового обігу

Установл порядку обміну нац валюти на іноз та здійсн контролю за фіксованим державним валютним курсом

Грошовий обіг в умовах ринкової економіки сприяє:

1) перерозп грош засобів між суб'єктами ринку та різними секторами ек; 2)задовол потреб ек у грош засобах завдяки регулюв грош маси в обігу. Банком, який відповід за здійсн грош обігу в нашій країні є НБУ. Він не підпорядк уряду. НБУ формує стабілізац фонд, виступ гарантом дієздатності гривні. Для цього створюється золотий запас, держ валют фонд, запас коштовностей. Випуск в обіг папер грошей в У забезп фабрика грошей (банкнот), на монетному дворі здійсн карбування монет. Обіг грошей здійсн на осн притаманних йому законів. Одним з найважл є закон, який визнач к-сть грошей, необх для обігу. Закон грошового обігу передбач, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грош маса. Згідно з класич підходом к-сть грошей, необх для обігу, може бути визначена за такою формулою: КГ =(СЦ-К + П-ВП)/О, де КГ —кількість грошей, необх для обігу; СЦ — сума цін товарів, реаліз протягом року; К—сума цін товарів, проданих у кредит; П—платежі за кредити мин року; ВП — платежі, які взаємно погашаються; О—шв обороту однієї грош од за рік. Більш сучасних зх економістів для визначення к-сті грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласич теорії збалансов грош і товарної мас, запропонов америк економістом І. Фішером: M*V=P*Q де М— маса грошей в обігу;V - сер шв обігу грошей; Р—сер рівень цін на товари та послуги; Q—к-сть товарів та послуг, представл на ринку Однак у сучасних умовах потреба в грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповн попитом на гроші, зумовл заощадж готівкових грошей населенням, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо. Якщо познач цей попит на гроші показником L(r), то формула кількості грошей набуде такого вигляду: M=PQ/R+L(r)