АПК: зміст, структура, функції

Агропромислові зв'язки на рівні виробничих підприємств і фірм у своєму розвитку спираються на більш значний ек інтеграційний процес — формув структурного новоутворення в економіці в цілому, яке дістало назву аграрно-промислового комплексу. АПК — це організац-ек форма інтеграції с-г і промисл видів діяльності; сукупн галузей народного господарства, зайнятих вир-вом с-г продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також вир-вом відповідних засобів вир-ва. Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери:

I. ресурсна: галузі, які забезпеч АПК засобами вир-ва і виробн послугами, включ будівн, ремонтні й меліоративні роботи;

II. аграрно-сировинна: власне с-г;

III. переробн а: галузі, що займаються заготівлею, зберіг, переробкою, транспортув та реалізац с-гої продукції;

IV. виробнича і соц інфраструктура: галузі, які забезпец загальні умови соц-ек розвитку, — шляхово-транспортне господ, зв’язок, складське і тарне господ, підготовка кадрів, житлові й культ-побутові об'єкти, в т ч заклади охорони здоров'я та ін. Функціональний зміст АПК можна визначити в процесі аналізу соц-ек міжгалуз зв'язків на рівнях макроекономіки та підприємств. Інакше кажучи, всі міжгалуз зв'язки слід розглядати в двох аспектах: організ-технолог та соц-ек. В 1-му випадку аналізують конкретний характер та організац-виробн особл цього типу господарських зв'язків, у 2-му — соціальну природу цих відносин та визначають їхні наслідки. Потрібно враховувати, що міжгалузеві зв'язки впливають на техніко-ек становище в одних галузях АПК за рахунок впливу на них ін сфер. Однією з важл ознак взаємодії окремих галузей АПК і сфер у цілому є ек і соц реорганізація аграрної сфери економіки, в якій найактивнішу участь беруть держава, промислові і торгові фірми, фермери тощо.

Сам процес ек взаємодії галузей у розвинених країнах характериз як перехід від незалежного стихійного розвитку галузей, підгалузей, підприємств до системи поступової координації їхньої діяльності. Найгол ек функцією АПК є задовол потреб споживачів і зниж витрат на вир-во і переробку продукції, а також поліпш соц умов працюючих. Ця мета досяг через розв'язання суперечностей і усунення негат наслідків. Це і соц диференціація, і банкрутство фермерів, особл дрібних, і втрата ними ек та виробн самостійності, і згорт вир-ва певної продукції в деяких р-нах і навіть країнах, і загостр проблем реалізації продукції та зайнятості тощо. Розвиток АПК сприяє підвищ продукт праці, технічному нівелюванню с-г і промисл, підвищ самозабезпеченості країн власними продуктами харчування, полегшенню та економії праці домогосподарок у процесі приготув їжі, підвищ кваліфікації робочої сили, зменш аграрного перенасел і впорядкування соціальної міграції тощо. У більшості країн з перехідним типом економіки відбув становл АПК, де забезпечено лише організаційно-юридичне, а не ек об'єдн ланок АПК. Його мета полягає у забезпеч реальної ек єдності, особл між с-г і взаємопов'язаними з ним галузями промисл та інфрастр, оск неузгодженість у їхньому розвитку та поруш еквівалентності в обміні між ними поки що не дають можливості досягти відчутних ек і соц результатів. В Укр розвиток інтеграційних процесів гальмується незбалансованим і нераціон розвитком окремих галузей і сфер, які входять до складу АПК. Незбігання інтересів промислових міністерств і відомств з інтересами сільських трудівників зумовило різке підвищ цін на промисл продукцію, продукцію будів комплексу, дисбаланс між планами вир-ва і матеріально-техн забезпеч тощо. Все це послабило інтеграційні процеси, а в окремих випадках призвело навіть до дезінтеграції. Розвиток і зміцн інтеграц зв'язків можливі на шляхах переходу до ринк відносин, функціон різних форм і типів господарств, подальш вдоскон ек механізму взаємодії суміжних галузей.

 

31. Агробізнес як складова підприємництва:зміст,особлив. Агробізнес - сума всіх операцій з виробництва і розподілу послуг у галузі постачання с г, виробничих операцій на фермах; зі зберігання, переробки і розподілу сільськогосподарської сировини і предметів споживання, створених з неї.

Формування і розвиток агробізнесу зумовлені переходом с г до машинної стадії вир-ва в умовах науково-технічної революції.

Структурні елементи агробізнесу:
а) групи промислових, торгових, банківських об'єднань та їх окремі ланки (фірми, підприємства,науково-дослідні підрозділи..
б) с-г підприємства (корпорації, кооперативи, окремі фірми);
в) законодавчі та виконавчі державні установи (міністерства, ради, парламентські комітети, комісії тощо).

Виходячи з особливостей агропром вир-ва, можна виділити ті особл підприємн діяльності, які набувають особл значення для розвитку бізнесу в АПК. Для більшості країн ще й сьогодні гол формою організації вир-ва с-г продукції є сімейна ферма,отже, фермер може розрахов лише на себе. Для цього він повинен мати щонайм середню с-г освіту, знати техніку і вміти правильно її експлуат, бути добре обізнаним з суч технологіями вирощув і переробки с-г продукції,знати облік, уміти користуватись обчисл технікою тощо. Оск земля в с-г виступає як осн чинник вир-ва, підприємець насамперед повинен дбати про її продуктивність. Аграрне вир-во, хоч і ґрунтується на прир чинниках, але рівень його продуктивності значною мірою залежить також від соц чинників, з одного боку, а з іншого — від рівня розвитку науки, техніки, технології, їхнього впровадж у процес вир-ва з метою досягн вищого ек ефекту, а отже, спрямування значних коштів на проведення цих заходів. Першочергового знач для агробізнесу набуває визначення розміру підприємства. Підприємець повинен урахувати як істор умови його розвитку, так і заг рівень розвитку екон країни, попит на продукцію, витрати на її вир-во, необх рівень спеціалізації, систему ведення і техн та технолог рівень вир-ва, к-сть працюючих та кваліф, рівень цін, рівень ек прибутку, напрями держрегулюв економіки тощо. Відносно велика залежність від клімат умов зумовлює значний ризик з боку підприємців, змушених витрачати частину капіталу на страхування, хоча повністю передбачити всі можливі колізії неможливо. А в тих країнах, де страховий бізнес с-г вир-ва перебуває у зародковому стані і не перестраховується державою, підприємці нерідко несуть прямі збитки, через що змушені брати позику під заставу землі. Слід також ураховувати, що в с-г частина капіталу (продуктивна і робоча худоба, насадж, насіння, корми тощо) відтворюється у нетоварній формі,оборот капіталу проходить значно повільніше. Це зумовлює вищу капіталомісткість вир-ва і більший ступінь ризику підприємця за рахунок вищої капіталомісткості і нижчої норми прибутку. Сезонний характер вир-ва у землеробстві зумовлює особл організації праці, визначає певні вимоги до спеціаліз підприємств, що є прич нерівномірності надходж продукції та доходів протягом року, вимагає більш широкого, ніж в інших галузях, користування кредитними ресурсами. Однією з найгостріших проблем розвитку агропром вир-ва є те, що с-г, роблячи значний внесок в економіку країни, несе непропорційно велику частку витрат,пов'язан з цим розвитком.Це виявляється у фермерській проблемі в США, «ножицях цін» в Україні, Франції та Німеччині, фінансуванні розвитку промисловості за рахунок села у колишньому СРСР та інших країнах. Загальним у цих процесах є те, що працівники с-г, як правило, одержують доходи нижчі від середнього рівня по країні. Це стосується як підприємців, так і тих працівників, що працюють за наймом, їхні доходи нестійкі. У довготермін плані для країн з соц-ринк типом екон фермерська проблема породжується нееластичним попитом на продукцію агропром вир-ва. Швидке зрост пропозиції є результатом техн прогресу, тоді як відставання попиту зумовлено не досить високим рівнем доходу основної маси споживачів, зниж коефіцієнта народжув, а також відносною іммобільністю ресурсів. Багато ферм не спроможні використ досягн НТР, оск вони з тих чи ін причин низькоефективні, фермери не мають коштів для їхнього технічного переоснащ. Відносна іммобільність ресурсів полягає в тому, що незважаючи на падіння цін на продукцію і доходів фермерів, вони не поспішають залишати ферми задля більш прибуткових вкладень капіталу. Це призводить до надлишку чисельності фермерів,змушує ділити між собою«шматок пирога»,що зменш. А це означає, що фермери не можуть скоротити витрати вир-ва, скоротивши самих себе. Крім того, за умов екон кризи к-сть фермерських господарств збільш, оск міграційні потоки рухаються з міста на ферму. Для країн, що переходять до ринк екон, низькі доходи в с-г історично притаманні на всьому етапі їхнього розвитку за умов т зв соціаліст етапу. Причинами є відсутн різних форм власності, свободи підприємн і вибору, конкуренції та особис інтересу, коли вся екон політика нав'язувалась згори.