Цінова політика і методи ціноутворення

Цінова політика – діяльність керівництва П по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач.

Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін,які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми. Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі,яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства. Залежно від застосованої комбінації варіантів ринкової стратегії вибирається форма здійснення цінової політики:

1.Домогтися такого рівня цін, верхня границя якого забезпечувала би підприємству максимальний прибуток.

2.Забезпечити підприємству “нормальний прибуток” (витрати виробництва плюс середня норма прибутку).

3.Вести політику “цінової” конкуренції.

4.Здійснювати політику “нецінової” конкуренції.

5.Встановлювати ціни на рівні “лідера” чи цін конкурентів.

6.Забезпечити “престижні” ціни, особливо підкреслюючи якість продукції.

7.Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами ви-ва.

8.Встановлювати низькі ціни, включаючи демпінгові, для проникнення на ринок.

Процес встановл ціни складається із етапі в:

1.Постановка цілей і задач ціноутворення - спроба фірми відповісти на питання: чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію.

2.Виявлення попиту (визначити залежність можливого обсягу передбачуваного продажу від рівнів цін)

3.Оцінка витрат та встановлення початкової ціни (аналіз собівартості виготовленої продукції).

4.Аналіз цін і товарів конкурентів, який переслідує певну мету – вивчити так звану ціну байдужості, тобто ціну при якій покупцю буде все одно чий товар купувати.

5.Вибір методу ціноутворення.

6.Встановлення кінцевої ціни.

Підприємство може допустити такі відхиленн я від політики ціноутвор:

-заплановані цінові знижки;

-торгові знижки;

-заплановані знижки цін як засоби стимулювання збуту;

-незаплановане низьке зниження цін – “цінова війна”.

Методи ціноутворення: - найпростіший метод ціноутворення полягає у розрахунку ціни за формулою: середні витрати виробництва плюс прибуток. Другий додаток іноді називають націнкою, її розмір залежить від виду товару, попиту на нього, вартості товарної одиниці, обсягу продажу тощо.

-для багатьох підприємців дуже зручний метод ціноутворення на основі рівноваги попиту і пропозиції.

- популярний також метод розрахунку ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку. Цей метод заснований на вивченні графіка беззбитковості. Виробник знає, що покриття валових витрат виробництва потребує певного обсягу виробництва товарних одиниць. Такий метод ціноутворення передбачає аналіз різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту. Він необхідний для подолання рівня беззбитковості та одержання бажаного прибутку.

-все ширше використовується метод встановлення цін на основі цінності товару. Сутність його полягає в тому, що головним чинником ціноутворення стають не витрати продавця, а купівельне бажання покупця, використання обстановки, в якій здійснюється купівля-продаж.

-метод встановлення цін з урахуванням рівня поточних цін користується значною популярністю. Підприємці вважають, що рівень поточних цін відбиває колективну мудрість, справедливу норму прибутку, гарантує певну рівновагу в межах галузі.

-в окремих випадках ціни встановлюють на закритих торгах. Цей метод ціноутворення зумовлений конкурентною боротьбою, прагненням одержати замовлення. Коли фірма зацікавлена в укладенні контракту з вигідним клієнтом, вона може піти на деяке зниження ціни. Проте тут є обмеження: ціна не може бути нижчою, ніж собівартість, і значне зменшення прибутку загрожує фін. становищу виробника. -встановлення цін на новий товар. Досвід показує, що спочатку виробник встановлює на товар, який раніше не вироблявся, високі ціни. У такому разі говорять, що фірма знімає «вершки» з ринку. Проте це можливо за певних умов:великий попит,висока ціна не повинні швидко «створювати» нових конкурентів і, нарешті, висока ціна має відповідати високій якості товару.

29. Особливості відтвор в сільс господарстві: природні та суспільні У с.г виробничим відносинам властиві особливості якісного, принципового характеру, які дозволяють виділити їх в окрему сферу аграрних відносин. Аграрні відносини —складова частина ек відносин,які виникають у с г з приводу волод-ня й викор землі як головн засобу с.г ви-ва,а також вир-ва, розподілу,обміну й споживання с.г продукції та послуг. Особливістю аграр відносин є те, що в с.г основним засобом вир-ва є земля. Земля —основна умова будь-якого ви-ва,але в с. г вона ще й головний засіб ви-ва, елемент продукт сил. Тому в цій сфері рез-ти ви-ва значною мірою визн якістю зем ділянок,їхньою родючістю,місцерозташув-м щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки,мінеральн добрив..Особливість агр в-ин зумовлена тим,що земля є предметом праці й одночасно засобом ви-ва. Процес ви-ва,технол операції в агр сфері перепліта з природ процесами, комбінуючись у процесі ств споживчої вартості.Основні фактори с.г:люди; зем угіддя,тварини і рослини;технічні засоби ви-ва.Відповідно до цих ф-ів у с.г взаємодіють 2 групи об'єктивних законів:прир-біолог і соц-ек. Внас лідок того,що ек процес відтворення в аг сфері переплітається з природн, виникає ще низка особ-ей сг ви-ва:—прир-кліматичні умови,стр-ра ґрунту, біолог чиники вплив на продукт праці,обумовл ризиковість,нестійкість с.г. Одні й ті самі кількість і якість затрачено праці можуть бути представлені різною кіл-тю продукції, залежно від названих факторів;природ-кліматичні фактори зумовлюють і ритм ви-ва,його сезонний характер, що породжує коливання у зайнятості робітників, у ви-ві і пропозиції продукції с.г ви-ва; —особлив викор-ня техніки, фінанс-ня і форм-ня доходів сг П у зв'язку із сезонним хар-м ви-ва.Для викон-ня с.гробіт треба мати повний комплекс техніки, яка вик-ся протягом певного сезону,а решту часу простоює; —остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року,після реаліз. продукції(особ в землеробстві);—рівень концентрації в-ва значною мірою визн розмірами зем угідь,їхньою врожайністю й інтенсивністю викор-; —спеціалізація вир-ва зумовлена географ і природно-клім.факторами;—ефективне викор-ня землі можливе за раціон комбінування с.г галузей, ек і біологічно обґрунтованих сівозмін; —значна частина виробле продукції споживається всередині господарств не набуваючи товарної форми.Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види ви-ва; —широка комбінація великих,середн і дрібних госп одиниць різних форм власності; —велика залежність результатів вир-ва від погодних умов вимагає створ. в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення.