Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двох­сот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійно­го віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

 

1. Громадські роботи є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), яке поля­гає в примусовому притягненні засудженого протягом строку, встановлено­го вироком суду, до суспільно-корисних робіт, що виконуються ним безоплатно (без оплати його праці) у вільний від основної роботи або на­вчання час, і вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи мають примусовий характер (ч. 1 ст. 50 КК), оскільки призначаються вироком суду, яким особа зобов'язується виконува­ти ті роботи, вид і характер яких визначаються органом місцевого самовря­дування без урахування бажання засудженого і ухилення від яких тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК. Проте громадські роботи не мож­на розглядати як примусову працю, оскільки вони виконуються особою на підставі вироку суду (ч. З ст. 43 Конституції України).

3. Характер громадських робіт може бути різним: прибирання вулиць, сміття, благоустрій населених пунктів, ремонт будинків, споруд, доріг, ко­мунікацій, вантажно-розвантажувальні, сільськогосподарські роботи тощо. При притягненні засудженого до громадських робіт може враховуватися йо­го професія, спеціальність, кваліфікація (наприклад, слюсар-сантехнік може використовуватися для ремонту відповідного його спеціальності обладнан­ня). Особа може також залучатися до виконання і некваліфікованих, у то­му числі трудомістких, робіт (прибирання сміття, розчищення доріг та ву­лиць від снігу тощо).

4. Громадські роботи мають безоплатний характер і здійснюються засуд­женим без оплати його праці (ч. 1 ст. 56 КК). Оскільки зазначені роботи особа виконує не за умовами трудового договору, а на підставі вироку суду, то час їх виконання не зараховується до трудового стажу засудженого. На­дання засудженому щорічної чергової відпустки за основним місцем роботи не припиняє виконання вироку і покарання у виді громадських робіт (ч. 2 ст. -82'° Виправно-трудового кодексу (далі — ВТК).

5. Громадські роботи є строковим видом покарання: вони обчислюються б годинах і у відповідності до ч. 2 ст. 56 КК призначаються на строк (у ме­жах) від шістдесяти до двохсот сорока годин. Закон не тільки визначає мінімальні і максимальні межі цього виду покарання, а й встановлює: а) час його відбування — вільний від основної роботи або навчання засудженого (ч. 1 ст. 56 КК); б) максимальну кількість годин на день, протягом яких за­суджений зобов'язаний виконувати (відбувати) громадські роботи — не більше чотирьох годин (ч. 2 ст. 56 КК).

Вільним від основної роботи або навчання визнається час, що зали­шається після робочого дня чи навчального процесу, за винятком нічного часу (з 22.00 до 6.00), протягом якого відповідно до законодавства особа має право на відпочинок. Вільними від роботи чи навчання є також вихідні та святкові дні. Оскільки громадські роботи виконуються у вільний від основ­ної роботи чи навчання час, вони відбуваються, як правило, за місцем про­живання засудженого (у тому ж районі, місті). Непрацюючі працездатні осо­би можуть залучатися до таких робіт у будь-який час, проте також за місцем їх проживання і не більше чотирьох годин на день.

6. Громадські роботи призначаються у випадках, коли це основне пока­рання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуд­жується винний (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком їх призначення в порядку пе­реходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

Застосування громадських робіт можливе також при заміні штрафу у ви­падках неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК) та при заміні покарання або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.

7. Відповідно до ч. З ст. 56 КК громадські роботи не можуть бути при­значені чотирьом категоріям засуджених: а) особам, визнаним інвалідами першої або другої групи; б) вагітним жінкам; в) особам, які досягли пенсійного віку; г) військовослужбовцям строкової служби. Зазначений стан особи (наприклад, інвалідність) чи її вік (наприклад, пенсійний) встановлю­ються на момент постановлення судом вироку.

8. Якщо після винесення вироку засуджений до громадських робіт виз­наний інвалідом першої або другої групи, досяг пенсійного віку, а засудже­на до цього покарання жінка стала вагітною, то за поданням кримінально-виконавчої інспекції такі особи звільняються судом від відбування (усього строку) або подальшого відбування (частини строку) цього покарання (ч. З ст. 82¹⁰ ВТК).

9. Засуджені до громадських робіт не підлягають звільненню від відбу­вання цього покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-достроковому звільненню від подальшого його відбування (ст. 81 КК). Невідбута частина цього покарання не може бути замінена іншим, більш м'яким видом пока­рання (ст. 82 КК), а повне або часткове звільнення від відбування громадсь­ких робіт можливе лише на підставі статей 84—87 КК.

10. Покарання у виді громадських робіт може бути призначене не­повнолітньому з додержанням вимог ч. 1 ст. 100 КК (див. коментар до ст. 100 КК).

11. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді громадсь­ких робіт регулюються Розділом ІІІ-Б ВТК.

12. Ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт має наслідком відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.

Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від ше­сти місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахуван­ня в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних ор­ганів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку су­ду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян за один місяць виправних робіт.

 

1. Виправні роботи є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого на засудженого протягом строку, визначеного вироком суду: а) покла­дається обов'язок працювати за місцем його роботи; б) встановлюється за­борона на звільнення за власним бажанням і зміну місця роботи; в) заборо­няється виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; г) у примусовому порядку провадяться щомісячні відрахування із суми заробітку в доход держави (ст. 98 ВТК).

2. Виправні роботи призначаються судом і відбуваються засудженим тільки за місцем його роботи на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Тому судам, як правило, не слід признача­ти виправні роботи особам, що вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, оскільки залишення винного на тій же роботі (посаді) може призвести до послаблення запобіжного впли­ву цього покарання (Збірник... — С. 97).

3. Виправні роботи належать до числа строкових видів покарань і можуть бути призначені судом на строк від шести місяців до двох років. Проте час щорічної чергової відпустки, наданої засудженому відповідно до трудового законодавства, не зараховується в строк покарання (ч. 2 ст. 95 ВТК). Відповідно до ч. З ст. 95 ВТК суд може включити (зарахувати) час відбу­вання покарання у виді виправних робіт у загальний трудовий стаж засуд­женого в порядку, передбаченому ст. 414' КПК. При цьому слід враховува­ти, що зарахування строку покарання у трудовий стаж здійснюється за кло­потанням засудженого, залежить від його поведінки та ставлення до праці в процесі відбування покарання і є правом, а не обов'язком суду.

4. Обов'язковим елементом покарання у виді виправних робіт є утриман­ня (відрахування) із суми заробітку засудженого, які провадяться у прибу­ток держави в розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків. Ці відрахування провадяться за кожний відпрацьований засудженим місяць (щомісячно) при виплаті заробітної плати з усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами. Порядок провадження утримань із заробітку встановлений ст. 98 ВТК.

5. Виправні роботи призначаються у випадках, коли це основне покаран­ня передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком їх призначення в порядку переходу до іншого, більш м'якого ви­ду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

6. При призначенні виправних робіт за два чи більше злочинів, які вхо­дять у сукупність (ст. 70 КК) або за кількома вироками (ст. 71 КК), скла­данню підлягають лише строки цього покарання, а розміри відрахувань із заробітку не складаються, а обчислюються за кожний злочин (за кожним ви­роком) самостійно (див. коментар до ч. 2 ст. 72 КК).

7. Виправні роботи належать до числа загальних (універсальних) видів покарань і по суті можуть бути призначені будь-якому суб'єкту злочину, за винятком тих осіб, вичерпний перелік яких наведений у ч. 2 ст. 57 КК. До них, зокрема, належать: 1) вагітні жінки; 2) жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; 3) непрацездатні особи; 4) особи, які не досягли шістнадцятирічного віку; 5) особи, що досягли пенсійного віку;

6) військовослужбовці; 7) працівники правоохоронних органів; 8) нотаріуси;

9) судді; 10) прокурори; 11) адвокати; 12) державні службовці; 13) службові особи органів місцевого самоврядування. При цьому закон враховує стан особи (наприклад, вагітність, непрацездатність), її вік (наприклад, пенсійний), службове, професійне становище підсудного (наприклад, працівник правоохоронного органу, адвокат) на момент постановлення ви­року суду. Тому, якщо на час винесення судом вироку підсудний вже не обіймає колишню посаду чи не виконує зазначені в ч. 2 ст. 57 КК професійні обов'язки (наприклад, звільнений з органів місцевого самоврядування або позбавлений свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю), то при­значення такого покарання, як виправні роботи, не виключається.

8. Виправні роботи не тільки призначаються, а й можуть виконуватися лише працездатними особами (ч. 2 ст. 57 КК). Тому відповідно до ч. З ст. 57 КК особам, що стали непрацездатними після постановлення вироку, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції (ч. 2 ст. 96 ВТК) може замінити призначені виправні роботи штрафом із розрахунку: три неоподат­ковуваних мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт. Та­ка заміна здійснюється в порядку, передбаченому ст. 410 КПК.

9. Якщо після постановлення вироку засуджений досяг пенсійного віку або жінка, засуджена до виправних робіт, стала вагітною, то за поданням кримінально-виконавчої інспекції такі особи звільняються судом від відбу­вання (від усього строку) або подальшого відбування (від невідбутої части­ни строку) виправних робіт (ч. З ст. 96 ВТК).

10. Покарання у виді виправних робіт застосовується також у випадках:

а) заміни штрафу при неможливості його сплати на підставі ч. 4 ст. 53 КК;

б) заміни покарання або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85-87 КК.

11. Особа, засуджена до виправних робіт, може бути умовно-достроково (ст. 81 КК) або достроково (статті 84—87 КК, ч. З ст. 96 ВТК) звільнена від їх відбування.

12. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16-ти до 18-ти років із дотриманням вимог частин 2 та 3 ст. 100 КК (див. коментар до ст. 100 КК).

13. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді виправ­них робіт регулюються Розділом VI ВТК.

14. Ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт має наслідком відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.