Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

 

1. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення поло­жень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу Ук­раїни (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р. (Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 2. - С. 29-34) зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-право­вих актів “ полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи”. Крім того, “ дія закону... не може поши­рюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом” (Рішення Конституційного Суду України у справі за консти­туційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції Ук­раїни (конституційності) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа про податки) від 5 квітня 2001 р. (Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 2. — С. 19-22).

2. Виходячи з викладеного та відповідно до ч. 1 ст. 5 КК зворотна дія за­кону про кримінальну відповідальність у часі — це поширення нового кримінального закону, яким скасована злочинність діяння або пом’якшена кримінальна відповідальність, на осіб, які вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності.

Зокрема, йдеться про поширення закону на осіб:

1) які вчинили злочини, про які ще не відомо правоохоронним органам або кримінальна справа за якими ще не порушена, якщо з дня їх вчинення до дня набрання чинності новим законом не закінчилися строки давності ( ст. 49 КК);

2) щодо яких порушено кримінальну справу, що знаходиться в стадії до-судового слідства (у тому числі справа, провадження за якою зупинено);

3) кримінальна справа яких розглядається в суді, незалежно від інстанції;

4) яким винесено вирок, що не набрав законної сили, або хоча і набрав законної сили, але не обернений до виконання;

5) які відбувають покарання;

6) які звільнені від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК) протягом іспитового строку;

7) які відбули покарання, але мають судимість (див. коментар до ч. 1 ст. 88 КК).

Про визначення часу вчинення злочину див. коментар до ч. 3 ст. 4 КК. Злочин визнається вчиненим до набрання законом чинності, якщо до цієї юридичної події особою була вчинена дія або бездіяльність, що становить його об’єктивну сторону, незалежно від того, коли настали чи могли наста­ти суспільне небезпечні наслідки — до набрання законом чинності або після.

3. Підставою зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі відповідно до ч. 1 ст. 5 КК є скасування злочинності діяння або пом’якшен­ня кримінальної відповідальності за таке діяння. При цьому слід мати на увазі, що і скасування злочинності діяння, і пом’якшення кримінальної відпо­відальності можуть бути здійснені шляхом внесення змін як до Загальної частини КК, так і до Особливої. Вирішення питання щодо скасування зло­чинності діяння або пом’якшення кримінальної відповідальності на підставі використання підзаконних нормативно-правових актів є неможливим при застосуванні закону про кримінальну відповідальність (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за консти­туційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлума­чення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р.) (ОДУ. - 2000. - № 39. - Ст. 1662). Про поняття зло­чинності діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК. Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналізацію злочину, тобто переведення законо­давцем діяння з розряду злочинних до незлочинних (правомірних або пра­вопорушень іншого виду, наприклад, адміністративних проступків).

Зокрема, скасування злочинності діяння має місце у випадках:

1) вилучення із закону певного злочину (наприклад, декриміналізація при прийнятті КК 2001 р. наклепу й образи, відповідальність за які була передбачена статтями 125 і 126 КК 1960 р.);

2) звуження змісту певної ознаки складу злочину, внаслідок чого ряд діянь, які раніше визнавалися злочином, перестають містити ознаки складу злочину (наприклад, декриміналізація вбивства з необережності, вчиненого особою у віці від 14-ти до 16-ти років, шляхом звуження ознаки віку, яко­го повинен досягти суб’єкт цього злочину: за ст. 98 КК 1960 р. суб’єктом бу­ли особи, які досягли 14-ти років, за ст. 119 КК 2001 р. — особи, які досягли 16 років);

3) введення до складу злочину нової ознаки, якої немає у вчиненому осо­бою діянні (так, у ст. 218 КК 2001 р. встановлена відповідальність за фіктив­не банкрутство. Однак на відміну від ст. 156³ КК 1960 р. законодавець у дис­позицію ст. 218 ввів вказівку на наслідки — заподіяння великої матеріаль­ної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець декриміналізував фіктивне банкрут­ство, що здійснюється без завдання великої матеріальної шкоди).

4) введення до КК нових обставин, що виключають злочинність діяння (наприклад, ч. 1 ст. 43 КК визнає незлочинними діяння, що відповідно до КК 1960 р. за інших необхідних умов могли бути визнані службовим злочином);

5) розширення меж правомірного заподіяння шкоди у вже існуючих об­ставинах, що виключають злочинність діяння (наприклад, відповідно до ст. 16 КК 1960 р. перевищенням меж крайньої необхідності вважалося заподіяння шкоди більшої або рівнозначної, ніж шкода відвернена; відповідно до ч. 2 ст. 39 КК 2001 р. перевищенням меж крайньої необхідності є тільки заподіяння більшої шкоди, ніж шкода відвернена. Отже, заподіяння у станікрайньої необхідності рівнозначної шкоди декриміналізовано).

Про поняття кримінальної відповідальності див. коментар до ч. 1 ст. 2 КК. Пом’якшення кримінальної відповідальності полягає в законодавчо­му зменшенні передбачених КК обмежень прав і свобод, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом’якшення кримінальної відповідальності має місце у випадках пом’якшення караності діяння та пом’якшення інших кримінально-правових наслідків вчинення злочину. Про поняття караності й інших кримінально-правових наслідків див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.

Так, пом’якшення караності діяння має місце у випадках:

1) одночасного зниження верхньої і нижньої меж покарання;

2) зниження тільки верхньої або нижньої межі покарання при зберіганні незмінною іншої межі;

3) введення альтернативного більш м’якого основного покарання;

4) вилучення альтернативного більш суворого основного покарання;

5) заміни безальтернативного основного покарання більш м’яким;

6) зниження верхньої і/або нижньої меж додаткового покарання;

7) перетворення обов’язкового додаткового покарання на факультативне;

8) заміни додаткового покарання більш м’яким видом;

9) вилучення додаткового покарання;

10) внесення змін до диспозиції статті Особливої частини КК, у зв’язку з чим вчинене діяння підлягає перекваліфікації за іншою статтею (частиною статті), що передбачає більш м’яке покарання. Причому, як роз’яснив Кон­ституційний Суд України, не є внесенням змін до диспозиції статті Особли­вої частини КК збільшення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, в якому вираховується, наприклад, вартість викраденого майна. У такому разі зміна кваліфікуючих ознак діяння не відбувається і криміна­льний закон зворотної дії не має (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінально­го закону в часі) від 19 квітня 2000 р.).

Виходячи з ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК України пом’якшення інших кримінально-правових наслідків вчинення злочину має місце у випадках:

1) введення нових підстав звільнення від кримінальної відповідальності (на­приклад, статті 45, 46; спеціальні приписи в Особливій частині КК 2001 р.);

2) спрощення можливості звільнення від кримінальної відповідальності за раніше існуючими підставами (наприклад, ст. 49 КК 2001 р. у деяких ви­падках скорочує строки давності);

3) розширення переліку обставин, що пом’якшують покарання;

4) звуження переліку обставин, що обтяжують покарання;

5) зниження межі складання покарань при сукупності вироків і сукупності злочинів;

6) звуження підстав призначення більш м’якого покарання, ніж передба­чено законом;

7) обмеження призначення певного виду покарання за колом осіб або за розміром для певного кола осіб;

8) розширення кола підстав звільнення від покарання;

9) спрощення умов звільнення від покарання на вже існуючих підставах;

10) скорочення строків судимості.

4. Частина 2 ст. 5 КК за своїм змістом протилежна ч. 1 цієї ж статті. Від­повідно до ч. 2 даної статті і на підставі ч. 1 ст. 58 Конституції України всі інші закони про кримінальну відповідальність, крім тих, що усувають злочинність діяння або пом’якшують кримінальну відповідальність, не мають зворотної дії в часі.

5. Іноді проблема зворотної дії закону про кримінальну відповідальність ускладнюється тим, що він частково пом’якшує кримінальну відповідаль­ність, а частково її посилює. Дана ситуація має місце, наприклад, у випад­ках, коли в новому законі:

1) одночасно збільшується максимальнаі знижується мінімальна межа покарання;

2) одночасно знижується максимальна і збільшується мінімальна межа покарання;

3) посилюється основне покарання і пом’якшується додаткове або навпаки;

4) посилюється покарання, але зменшується строк судимості тощо. У подібних випадках зворотну дію мають тільки ті положення закону про кримінальну відповідальність, що пом’якшують кримінальну відповідальність, і не мають такої всі інші положення. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, відповідно до КК 1960 р. каралося позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років (ч. З ст. 101), а за КК 2001 р. карається позбавленням волі на строк від се­ми до десяти років (ч. 2 ст. 121). На підставі ч. З ст. 5 новий КК має зворотну дію тільки в частині зниження верхньої межі покарання. Отже, особі, яка вчинила даний злочин до 1 вересня 2001 р., може бути призначене по­карання в межах від п’яти до десяти років позбавлення волі.

 

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України