Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин
Содержание книги
- Національна юридична академія України
- Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
- Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.
- Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.
- Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
- Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
- Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.
- Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
- Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
- Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
- Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
- Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин
- Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання.
- Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації
- Стаття 32. Повторність злочинів
- Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
- Стаття 39. Крайня необхідність
- Кож психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього кодексу.
- Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.
- Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком
- Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
- Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
- Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього кодексу.
- Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.
- Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті особливої частини цього кодексу.
- Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
- Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців
- Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається Законом України.
- Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.
- Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.
- Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
- При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65—67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
- На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті особливої частини цього кодексу як обов'язкове.
- Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
- Одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.
- Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього кодексу.
- Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього кодексу.
- Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
- Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким
- Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
- Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
- Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).
- Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
- Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
- Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому Законом.
- До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
- Вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116—118 цього Кодексу, —
- Карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
- Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, —
- Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.
1. Ступінь сп’яніння при здійсненні злочинів буває різною. Часто особи, що вчинили злочини в стані сильного сп’яніння, посилаються на те, що зовсім не пам’ятають, як вчинили злочин, і цим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з’являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний названими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.
У зв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп’яніння, і про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.
2. Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила злочин у стані сп’яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Отже, за загальним правилом, стан сп’яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність.
Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп’янінні відсутній медичний критерій — психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, що характерні для хворобливого розладу психіки. Необхідно враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони передбачають характер можливої суспільне небезпечної поведінки в результаті стану сп’яніння і можливі суспільне небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати характер вчинюваних діянь і керувати ними.
Отже, при здійсненні злочинів у стані фізіологічного сп’яніння відсутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності. Більше того, в таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу.
3. Проте у судовій практиці, хоч і рідко, але трапляються випадки, коли на грунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання — біла гарячка, алкогольний галлюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільне небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа визнається неосудною, і не підлягає кримінальній відповідальності.
Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, а навіть і у тих, хто не страждає на алкоголізм. На практиці трапляються випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин — фізичного або психічного виснаження, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю і наркотиків, настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп’яніння), коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. Такі особи з урахуванням судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними.
4. З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина передбачається як обтяжуюча при призначенні покарання. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це випадки, коли вчинення злочину ніяк не пов’язане зі станом сп'яніння або коли, наприклад, неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе до стану сп’яніння і в такому стані вчинив, наприклад, хуліганство.
У всіх випадках, коли суд не визнає стан сп’яніння обтяжуючою обставиною, він повинен у вироці навести мотиви свого рішення.
|
