Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті особливої частини цього кодексу.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розра­хунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавст­вом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

 

1. У частині 1 ст. 53 КК штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Отже, за своїм змістом штраф є таким видом покарання, який вира­жається в стягненні із засудженого за вироком суду в прибуток держави певної грошової суми. Штраф належить до числа так званих загальних (універсальних) покарань, застосування якого не обмежене в законі ні ко­лом суб'єктів, ні характером вчиненого злочину. Покарання, що розгля­дається, є безстроковим (одноактним) і найбільш м'яким (найменш суво­рим) із усіх його видів, передбачених у ст. 51 КК.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК покарання у виді штрафу призначається судом не у твердій сумі, а у ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент постановлення судом вироку.

У частині 2 ст. 53 КК мінімальний і максимальний розмір штрафу вста­новлені в межах від тридцяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте за окремі злочини в санкціях відповідних статей Особливої частини КК може бути передбачений і більш високий максималь­ний розмір штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 204, ст. 209', ч. 2 ст. 212, статті 218, 220, ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 306 КК).

Конкретний розмір штрафу, що підлягає стягненню з засудженого, при­значається судом у кожному конкретному випадку в межах санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 53 КК) і визначається відповідно до ч. 2 ст. 53 КК з урахуванням двох критеріїв: а) тяжкості вчиненого злочину та б) майнового стану винного.

3. Штраф належить до так званих змішаних видів покарань, оскільки мо­же бути призначений судом як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52 КК). Проте і як основне, і як додаткове покарання штраф відповідно до ч. 4 ст. 52, частин 1 та 3 ст. 53 КК може бути призначений судом лише за умови, якщо це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини, за якою засуджується винний. Такий порядок застосування штрафу поширюється і на випадки його призначення як додат­кового покарання на підставі ст. 77 КК, коли засуджений одночасно звільняється від відбування основного покарання з випробуванням відпо­відно до ст. 75 КК (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 28). Виняток із цього пра­вила припустимий лише при призначенні штрафу у виді основного покаран­ня на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

4. При призначенні штрафу як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та вироків (ст. 71 КК) особливість його застосування полягає в тому, що штраф складанню з іншими видами пока­рань не підлягає і у всіх таких випадках виконується самостійно (див. ко­ментар до частин 3 та 4 ст. 72 КК).

5. Закон передбачає й інші, спеціальні випадки застосування покарання у виді штрафу: а) при заміні виправних робіт на підставі ч. З ст. 57 КК; б) при заміні покарання або невідбутої його частини на підставі закону про амністію (ст. 86 КК) або акта про помилування (ст. 87 КК). Проте в цих ви­падках мова йде не про призначення покарання у виді штрафу за вироком суду, а про заміну раніше призначеного вироком суду покарання штрафом. Наприклад, у ситуації, передбаченій в ч. З ст. 57 КК, особа засуджується ви­роком суду до виправних робіт, але після постановлення вироку стає непра­цездатною, що і є причиною заміни призначених їй виправних робіт штра­фом у порядку, передбаченому ст. 410 КПК.

6. Водночас слід мати на увазі, що покарання у виді штрафу не може бу­ти застосоване судом при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ст. 82 та ч. 4 ст. 83 КК, оскільки в зазначених випадках заміна за­проваджується лише такими видами покарань, які мають строковий характер, до яких штраф не належить (див. коментар до статей 82 та 83 КК). Оскільки штраф є покаранням одноактним, не передбачена законом і можливість умов­но-дострокового (ч. 1 ст. 81 КК) та дострокового (частини 1 та 2 ст. 82 КК) звільнення від його відбування, незалежно від того, призначений штраф як ос­новне або додаткове покарання (див. коментар до статей 81 та 82 КК).

7. Особа, засуджена до покарання у виді штрафу, може бути звільнена від його сплати на підставі ст. 84 КК у порядку, передбаченому ст. 408 КПК (див. коментар до ст. 84 КК).

8. Вирок суду про призначення покарання у виді штрафу підлягає вико­нанню Державною виконавчою службою у відповідності до ст. 75 Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 207). Призначивши покарання у виді штрафу, суд пропонує засудженому добровільно сплатити його в місячний строк і попереджає про стягнення штрафу в примусовому порядку у випадку його несплати. При несплаті штрафу у встановлений строк стягнення звертається на майно за­судженого, за винятком тієї його частини, що не підлягає конфіскації. За відсутності майна або його недостатності для погашення суми штрафу, стяг­нення звертається на заробітну плату чи інші прибутки засудженого (статті 11, 12 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних по­карань, не зв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених» від 22 червня 1984 р. (ВВР УРСР. - 1984. - № 27. - Ст. 551).

9. Якщо буде встановлено, що засуджений не має можливості сплатити призначений йому штраф, то відповідно до ч. 4 ст. 53 КК суд може заміни­ти несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських (ст. 56 КК) або виправних (ст. 57 КК) робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян або один місяць ви­правних робіт за чотири таких мінімуми. Така заміна відбувається в поряд­ку, передбаченому ст. 410 КПК і припустима лише у випадку, якщо немож­ливість сплати штрафу обумовлена об'єктивними причинами: відсутністю роботи, заробітної плати, грошових заощаджень, інших прибутків, загибел­лю або пошкодженням майна, на яке може бути звернене стягнення, тощо.

10. Неможливість сплати штрафу, обумовлену об'єктивними умовами життя засудженого, слід відрізняти від ухилення від виконання покарання, коли особа уживає умисні дії, спрямовані на невиконання покладеного на неї вироком суду обов'язку по сплаті штрафу (приховує заробіток, майно, змінює місце проживання тощо). Ухилення засудженого від сплати штрафу, призначеного як основне чи додаткове покарання, спричиняє відповідаль­ність за ч. 1 ст. 389 КК.

11. Штраф як основне чи додаткове покарання може бути призначений неповнолітньому (ст. 98 КК) із дотриманням вимог ст. 99 КК (див. комен­тар до статей 98 та 99 КК).

Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий або особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Передбачене в ст. 54 КК позбавлення військового, спеціального зван­ня, рангу, чину або кваліфікаційного класу у відповідності до ч. 2 ст. 52 КК є додатковгш. покаранням, застосування якого характеризується такими особливостями: 1) оскільки це додаткове покарання не передбачене в жодній із санкцій статей Особливої частини КК, воно призначається тільки на підставі норми Загальної частини КК — ст. 54; 2) призначення цього пока­рання є правом, а не обов'язком суду, який призначає його за своїм розсу­дом з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного; 3) це по­карання відноситься до спеціальних видів і може бути призначене тільки тій особі, яка на момент постановлення вироку мала військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, надані їй у встановленому законом порядку; 4) призначити це покарання суд може при засудженні особи за вчинення не будь-якого, а тільки тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяж­кого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину; 5) це покарання має безстроковий характер, оскільки час його застосування не обмежений в законі якимись конкретни­ми межами і навіть після погашення або зняття судимості засуджений не має права претендувати на автоматичне відновлення його в тому званні, ранзі, чині або кваліфікаційному класі, яких він був позбавлений за виро­ком суду; 6) покарання, передбачене ст. 54 КК, не застосовується до непо­внолітніх (див. коментар до ст. 98 КК).

2. Відсутність додаткового покарання, що розглядається, безпосередньо в санкціях статей Особливої частини КК свідчить, що доцільність його при­значення закон ставить у пряму залежність від індивідуальних особливос­тей вчиненого і особи винного. Тому при призначенні цього покарання суд повинен не тільки послатися на ст. 54 КК, а й зобов'язаний мотивувати своє рішення у вироку.

3. Стаття 54 КК не ставить можливість призначення передбаченого в ній покарання в пряму залежність від характеру вчиненого особою злочину. То­му це покарання може бути призначене судом як у випадках, коли вчине­ний особою тяжкий або особливо тяжкий злочин був пов'язаний із викори­станням прав та повноважень, якими володіє винний на підставі наявності відповідного військового, спеціального звання, рангу, чину або квалі­фікаційного класу, так і в разі, коли такий зв'язок був відсутній.

4. Покарання, передбачене ст. 54 КК, полягає в позбавленні: військових звань, що присвоюються військовослужбовцям, які проходять службу в Збройних Силах, Прикордонних військах, Службі безпеки й інших військо­вих формуваннях, а також військовозобов'язаним; спеціальних звань, які ма­ють співробітники міліції, державної податкової адміністрації, податкової міліції, митної служби і деякі інші категорії працівників; рангів, установле­них для державних службовців, службових осіб органів місцевого самовря­дування і дипломатичних працівників; класних чинів, запроваджених для працівників прокуратури; кваліфікаційних класів, передбачених для суддів, судових експертів, лікарів — судово-психіатричних експертів.

5. Якщо засуджений має кілька із зазначених звань (наприклад, і військо­ве, і спеціальне), то суд має право своїм вироком позбавити його відразу всіх звань або якогось одного з них. Для застосування ст. 54 КК не має та­кож значення, яке за значимістю (характером, обсягом і важливістю повно­важень) звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас має засуджений і яким органом чи службовою особою ця відзнака була йому присвоєна.

6. При призначенні додаткового покарання, передбаченого ст. 54 КК, за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно ні поглинен­ню іншими видами покарань, ні складанню з ними не підлягає й у всіх ви­падках виконується самостійно (див. коментар до ч. 4 ст. 72 КК).

7. Стаття 54 КК передбачає можливість позбавлення засудженого тільки таких звань, рангів, чинів або кваліфікаційних класів, що присвоюються особі згідно з посадою, яку вона обіймає, її службовим становищем, стату­сом службової, професійної або іншої спеціальної діяльності, з урахуванням рівня професійної кваліфікації, характеру, стажу і результатів роботи.

Наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. працівникам цих органів певні ранги присвоюються відповідно до категорії посади, яку вони обійма­ють, виходячи з рівня професійної кваліфікації, з урахуванням стажу і ре­зультатів роботи (ВВР. - 2001. - № 33. - Ст. 175).

8. Однак ст. 54 КК не передбачає права суду позбавляти засудженого на­укового ступеня (кандидат, доктор наук), почесного (Народний артист, За­служений будівельник тощо) або вченого (доцент, професор) звання, дер­жавних нагород (орденів, медалей), державних премій і почесних грамот, тобто таких відзнак, які присвоюються особі за особливі заслуги та досяг­нення в галузі науки, техніки, культури, захисту батьківщини, громадської діяльності тощо. Якщо суд дійде висновку, що вчиненим злочином особа дискредитує присуджений їй науковий ступінь, присвоєне вчене, почесне звання чи нагороду, то він має право лише направити подання в той орган або тій службовій особі, які їх присвоїли і які мають право у встановлено­му законом порядку прийняти рішення про позбавлення засудженого цих звань чи нагород.

9. Після набуття законної сили вироку, яким особі призначене покаран-''ня, передбачене ст. 54 КК, суд направляє копію цього вироку в той орган, який присвоїв військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. Після одержання копії вироку зазначений орган зобов'язаний: а) вне­сти у відповідні документи запис про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; б) вжити не­обхідних заходів до позбавлення засудженого всіх прав, пільг та повнова­жень, пов'язаних із наявністю відповідного звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; в) повідомити суд про виконання покарання (ст. 27 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).