Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбаче­них цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

 

1. Частина 1 ст. 44 КК передбачає вичерпний перелік правових підстав звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності, а саме: 1) у випадках, передбачених КК; 2) на підставі закону України про амністію і 3) на підставі акта про помилування.

2. КК передбачає випадки звільнення від кримінальної відповідальності як в Загальній, так і в Особливій частинах.

3. У Загальній частині КК передбачено 9 таких випадків: 1) добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17); 2) добровільна відмова співу­часників (ст. 31); 3) дійове каяття (ст. 45); 4) примирення з потерпілим (ст. 46); 5) щире розкаяння особи у вчиненні злочину і наявність клопотан­ня про передачу її на поруки (ст. 47); 6) зміна обстановки (ст. 48);

7) закінчення строків давності (ст. 49); 8) звільнення від кримінальної від­повідальності неповнолітньої особи із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст, 97); 9) звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи у зв'язку із закінченням строків дав­ності (ч. 2 ст. 106).

4. В Особливій частині КК передбачено 14 підстав так званих спеціаль­них видів звільнення від кримінальної відповідальності: 1) добровільна за­ява громадянином України про свій зв'язок з іноземною державою, інозем­ною організацією або їх представниками (ч. 2 ст. 111); 2) добровільна заява іноземцем або особою без громадянства про вчинене шпигунство (ч. 2 ст. 114); 3) здійснення керівником підприємства, установи або організації виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам до притягнення його до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 175); 4) сплата особою податків, зборів (обов'язкових платежів), а також відшкодування шкоди, завданої державі їх несвоєчасною сплатою, до притягнення її до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 212); 5) доб­ровільна заява про створення злочинної організації або участь у ній (ч. 2 ст. 255); 6) добровільне повідомлення про терористичну групу чи терорис­тичну організацію (ч. 5 ст. 258); 7) добровільне повідомлення про незакон­не воєнізоване чи збройне формування (ч. 6 ст. 260); 8) добровільна здача зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. З ст. 263); 9) добровільна заява про незаконне заволодіиня транспортним за­собом (ч. 4 ст. 289); 10) добровільна здача наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів (ч. 4 ст. 307); 11) добровільне лікування від нар­команії (ч. 4 ст. 309); 12) добровільна здача прекурсорів (ч. 4 ст. 311);

13) добровільна заява про давання або вимагання хабара (ч. З ст. 369);

14) звільнення особи від кримінальної відповідальності за військовий зло­чин із застосуванням до неї заходів, передбачених «Дисциплінарним стату­том Збройних Сил України» (ч. 4 ст. 401).

5. Особа може бути повністю або частково звільнена від кримінальної відповідальності за вчинений злочин на підставі закону про амністію (див. коментар до ч. 2 ст. 85 КК; ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» (ВВР. - 1996. - № 48. - С. 263).

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію може мати місце лише за згодою особи, яка вчинила злочин. Як­що особа заперечує проти припинення провадження у справі щодо неї на підставі закону про амністію, то відповідно до ч. З ст. 6 КПК провадження у справі продовжується у загальному порядку.

6. Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідаль­ності може мати місце на підставі акта глави держави про помилування що­до індивідуально визначеної особи, зазначеної в такому акті (див. коментар до ст. 87 КК).

7. Відповідно до ч. 2 ст. 44 КК звільнення від кримінальної відповідаль­ності у випадках, передбачених КК, здійснюється виключно судом. Таке звільнення можливе за наявності відповідної передумови та підстави, що притаманні кожному виду звільнення від кримінальної відповідальності.

8. Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчи­нення нею певного злочину, бо вочевидь, що звільнити від відповідальності можна лише у випадку, якщо є підстава для такої відповідальності (див. ко­ментар до ст. 2 КК). Так, відповідно до статей 45 та 46 КК передумовою звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою злочину невеликої тяжкості, а відповідно до статей 47 та 48 КК — злочину невели­кої або середньої тяжкості тощо. Отже, мова йде про вчинення злочину пев­ної тяжкості, яка визначається відповідно до ст. 12 КК (див. коментар до ст. 12 КК). Водночас, слід мати на увазі, що хоча передумова звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад, у статтях 45 та 46 КК формаль­но є однаковою, але фактично дія цих статей розповсюджується не на всіх суб'єктів зазначених злочинів (див. коментар до статей 45—47). В Особливій же частині КК така передумова сформульована однозначно. Так, згідно ч. З ст. 263 КК передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами є вчинення нею одного із злочинів, передбачених частинами 1 або 2 ст. 263, а відповідно до ч. З ст. 369 — такою передумовою є давання особою хабара, тобто вчинення злочину, передбаченого частинами 1 або 2 ст. 369 КК тощо.

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчи­нення нею не тільки закінченого, але й незакінченого злочину, а так само вчинення такого злочину одноособове чи у співучасті.

9. Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності КК виз­нає або певну її посткримінальну поведінку, яка заохочується державою (на­приклад, діяльне або щире каяття, примирення з потерпілим, повідомлення про певний злочин тощо), або настання певної події (наприклад, зміна об­становки, закінчення строку давності тощо), з якою КК пов'язує звільнення особи від кримінальної відповідальності.

10. Кожний вид звільнення від кримінальної відповідальності характери­зується притаманною тільки цьому виду передумовою та підставою, тому застосовується самостійно і не може замінити один одного або поєднуватися з іншим.

11. Передбачені КК види звільнення від кримінальної відповідальності залежно від того, правом чи обов'язком суду є таке звільнення, поділяють­ся на два види: обов'язкові і необов'язкові (факультативні). Факультатив­ним є звільнення, передбачене ст. 47 (передача на поруки) і ст. 48 (зміна об­становки) ч. 1 ст. 97 КК (примусові заходи виховного характеру). Це озна­чає, що за наявності підстав, передбачених зазначеними статтями, суд вправі, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідаль­ності. При цьому, однак, якщо суд відмовляє у звільненні особи від криміна­льної відповідальності, він повинен мотивувати таку відмову. В усіх інших випадках вимога КК про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто зобов'язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з по­терпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних ви­дах звільнення, передбачених в Особливій частині КК, за винятком звільнення, передбаченого ч. 4 ст. 401 КК).

12. Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безу­мовним та умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Якщо, наприклад, особа, яка була звільнена судом від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК, після цього вчи­нить новий злочин, ця обставина не може вплинути на раніше прийняте рішення про звільнення її від відповідальності. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім двох, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на по­руки колективу підприємства, установи або організації (ст. 47 КК) та звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітньої особи із засто­суванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК). У випадку, передбаченому ст. 47 КК, особа звільняється від кримінальної відповідаль­ності під умовою, що протягом року виправдає довіру колективу, не ухиля­тиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. Якщо ж ні, то вона притягається до кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею злочин. Згідно зі ст. 97 КК неповнолітня особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона не ухилятиметь­ся від застосування до неї примусових заходів виховного характеру. У про­тивному разі ці заходи відміняються і особа притягається до кримінальної відповідальності.

13. Звільнення особи, що вчинила злочин, від кримінальної відповідаль­ності має індивідуальний характер. Звільнення однієї особи не впливає на подібне рішення щодо іншої особи. Нарешті, не можна приймати рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, якщо не вста­новлена особа, що вчинила злочин.

14. При вирішенні питання щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого, але ця дум­ка не є обов'язковою для суду (ст. 12 КПК), за винятком випадків, передба­чених ст. 46 КК, коли згода потерпілого на примирення з винною особою є обов'язковою умовою звільнення цієї особи від кримінальної відповідаль­ності.

15. Процесуальною формою звільнення від кримінальної відповідальності є винесення судом постанови про закриття провадження у кримінальній справі.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється КПК (статті 7—72, 8—111) та законом про оголошення певної амністії.

 

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щи­ро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкоду­вала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

 

1. Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК є: 1) вчинення нею злочину саме невеликої тяжкості та 2) вчинен­ня цього злочину вперше.

2. Особа вважається такою, що вчинила злочин невеликої тяжкості, якщо її діяння було кваліфіковане за статтею або відповідною частиною статті КК, санкція якої передбачає максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання, тобто покаран­ня, яке в ст. 51 КК передбачене в пунктах 1-10 (див. коментар до ч. 2 ст. 12 КК).

3. КК 2001 р. налічує більше 200 злочинів, які згідно з ч. 2 ст. 12 КК відносяться до злочинів невеликої тяжкості. Вони знаходять своє місце у 'всіх розділах Особливої частини, крім Розділу І «Злочини проти основ національної безпеки України».

4. Злочином невеликої тяжкості як передумовою застосування ст. 45 КК визнається не тільки закінчений злочин, а й замах на такий злочин, оскільки згідно зі ст. 16 КК санкцією незакінченого злочину є санкція відповідної статті Особливої частини КК, що передбачає закінчений злочин невеликої тяжкості. Разом з тим не може визнаватися зазначеною передумовою при­готування до такого злочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 14 КК готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідаль­ності.

5. При визначенні особи такою, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, необхідно виходити, перш за все, з етимологічного значення цьо­го поняття, а саме: такою визнається особа, яка фактично вчинила злочин перший раз. Разом з тим, при вирішенні цього питання слід враховувати і кримінально-правовий зміст поняття «вчинення злочину вперше». Це озна­чає, що особа визнається такою, що вчинила злочин невеликої тяжкості вперше і у випадку, якщо злочин фактично був вчинений нею хоча і не пер­ший раз, але на день його вчинення існували юридичні підстави, що виклю­чали можливість визнання вчинення злочину повторним або рецидивом зло­чинів. Це має місце, зокрема, якщо за раніше вчинений злочин: а) особу бу­ло звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановлени­ми КК (в тому числі у зв'язку із закінченням строків давності), згідно з за­коном про амністію чи на підставі акта про помилування (див. коментар до ч. 4 ст. 32 та статей 44 і 49 КК); б) особа хоча і була засуджена, однак на момент вчинення нового злочину судимість було погашено або знято (див. коментар до статей 88, 89, 91 КК); в) особа не підлягає кримінальній відпо­відальності, оскільки злочинність раніше вчиненого діяння, скасована новим кримінальним законом (див. коментар до ст, 5 КК).

6. Вчинення тривалого злочину (наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ч. 1 ст. 164 КК) або продовжуваного злочи­ну (наприклад, вчинення у кілька прийомів шахрайства — ч. 1 ст. 190 КК) не є перепоною для застосування ст. 45 КК, оскільки зазначені злочини не утворюють повторності злочинів.

7. За ідеальної сукупності двох або більше злочинів невеликої тяжкості (наприклад, використання явно підробленого документа (ч. З ст. 358 КК) при придбанні права на майно шляхом обману (ч. 1 ст. 190 КК) також не­має законодавчих перешкод для констатування передумови, передбаченої ст. 45 КК. У такому випадку дії особи не утворюють повторності злочинів: осо­ба вчиняє одне діяння, що лише кваліфікується за двома статтями КК, кож­на з яких передбачає злочин невеликої тяжкості.

І навпаки, у випадках реальної сукупності злочинів невеликої тяжкості (наприклад, особа спочатку завдала майнової шкоди шляхом обману — ст. 192 КК, а через деякий час порушила порядок зайняття господарською діяльністю — ч. 1 ст. 202 КК),. вчинення другого злочину невеликої тяж­кості не може вважатися таким, що вчинений вперше, оскільки в цьому ви­падку один злочин передує другому у часі, тобто свідчить про сукупність злочинів.

8. Особа, щодо якої розслідується або розглядається в суді кримінальна справа за вчинений раніше нею злочин, в цей період може вчинити злочин невеликої тяжкості (наприклад, порушення безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК). У такому випадку висновок про наявність передумови для звільнення її від кримінальної відповідальності за новий злочин на підставі ст. 45 КК може бути зроблений лише після винесення рішення у першій справі. Якщо відносно цієї особи буде винесений виправдальний вирок, то це буде підставою вважати, що злочин невеликої тяжкості вчинений нею вперше. Якщо ж особу буде звільнено від кримінальної відповідальності за перший злочин, то це є перешкодою для того, щоб вважати вчинений потім злочин невеликої тяжкості вперше. Це пояснюється тим, що особа повинна саме на день вчинення такого злочину бути звільнена за раніше вчинений злочин від кримінальної відповідальності за підставами, передбаченими за­коном, або її судимість на цей час має бути погашена або знята.

Така ж ситуація може мати місце і у випадку вчинення злочину невели­кої тяжкості особою, яка ухиляється від слідства або суду за раніше вчине­ний злочин, у зв'язку з яким порушена кримінальна справа.

9. Якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК, виходячи з того, що вона вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, а після цього було встановлено, що вона раніше вчинила інший злочин, який свідчить, що особа вчинила останній злочин не в перший раз, то це є підста­вою для відміни постанови суду про звільнення від кримінальної відповідаль­ності за нововиявленими обставинами у порядку, передбаченому ст. 400 КПК.

10. Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 45 КК є її дійове каяття. Таке каяття характеризується трьома складо­вими елементами, взятими у своїй єдності, а саме: 1) щирим розкаянням у вчиненому злочині; 2) активним сприянням розкриттю цього злочину та 3) повним відшкодуванням завданих цією особою збитків або усуненням за­подіяної шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає підста­ву звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК. Виняток може стосуватися лише окремих випадків, коли вчиненим злочином або за­махом на нього фактично не було завдано збитків чи заподіяно шкоду. В та­кому разі наявними повинні бути перші два елементи дійового каяття.

11. Щире розкаяння передбачає визнання особою факту вчинення злочи­ну, дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певно­му злочині невеликої тяжкості, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки.

12. Активне сприяння розкриттю злочину — це будь-які дії особи, яка вчинила злочин, що мають на меті надати допомогу правоохоронним орга­нам у встановленні обставин даної справи, а також осіб, які брали участь у вчиненні злочину або були причетні до нього.

13. Повне відшкодування заподіяних збитків або усунення заподіяної шко­ди означає задоволення в повному обсязі розумних претензій потерпілого, що ґрунтуються на матеріалах справи. Відшкодуванню підлягає заподіяна потерпілому моральна та фізична шкода, а також матеріальні збитки, що ви­никли у потерпілого у зв'язку із посяганням на нього. Повне відшкодуван­ня заподіяних збитків може виявлятися у відновленні первісного стану предмета посягання (наприклад, ремонт речі), полагодження ушкодженого майна, поверненні викрадених речей, заміни їх іншими або приблизно ^рівноцінними за вартістю, сплаті відповідної суми коштів або компенсації в

іншій формі. Повне усунення заподіяної шкоди передбачає інші засоби її відшкодування, наприклад, прилюдного вибачення за завдані образи, виклик «швидкої допомоги» після поранення тощо.

Відшкодування збитків або усунення шкоди повинне бути добровільним. Воно відсутнє, наприклад, у випадках, якщо відшкодування збитків або усу­нення шкоди здійснюється з якимись умовами, наприклад, подачі письмової заяви потерпілим про прощення особи, що вчинила злочин, відмову по­терпілого від претензій до цієї особи в майбутньому тощо.

Відшкодування збитків або усунення шкоди може бути здійснене не ли­ше винним, але й іншими особами (наприклад, батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Важливо, щоб ініціатива щодо такого відшко­дування виходила саме від особи, яка вчинила злочин і яка об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (наприклад, через відсутність власних засобів, перебування під арештом тощо).

14. Факт щирого розкаяння особи у вчиненні злочину, її активного спри­яння у його розкритті, повного відшкодування збитків або усунення за­подіяної шкоди повинні знайти своє закріплення в матеріалах кримінальної справи: в протоколах допиту обвинуваченого, потерпілого, свідків, пись­мовій заяві потерпілого, довідках установ і організацій тощо.

15. Складові елементи дійового каяття особи повинні мати місце після вчинення нею закінченого злочину або замаху на нього. Це може бути як до порушення кримінальної справи, так і в період її розслідування, а також протягом судового розгляду цієї справи, але до моменту видалення суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі.

16. Якщо злочин вчинено співучасниками, то звільненню від криміналь­ної відповідальності підлягає лише той співучасник, щодо якого встановле­но наявність передумови та підстави такого звільнення, передбачених ст. 45 КК.

17. Стаття 45 КК передбачає обов'язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності зазначеної вище передумови та підстави такого звільнення. Отже, суд, встановивши це при розгляді кримінальної справи, зобов'язаний винести постанову про закриття цієї справи, і навіть у випадку, якщо до нього надійде справа з обвинувальним висновком щодо особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості та дійово розкаялася. Якщо в суді буде встановлено наявність підстави, що свідчить про дійове каяття цієї особи, суд виносить постанову про закриття справи (ч. 2 ст. 72 КПК).