Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

 

Слово «амністія» - грецького походження і означає забуття, прощення, яке здійснюється актом верховної влади.

У стародавні часи амністія оголошувалася на честь релігійних свят. Зго­дом стали традиційними амністії з приводу сходження на престол, народження спадкоємця, перемоги в боях та ін. У радянський час амністії вида­валися на честь знаменних подій (наприклад, у зв'язку з 40-річчям перемо­ги у Великій Вітчизняній війні та под.).

1. Відповідно до ст. 92 Конституції України, Закону України «Про засто­сування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р., амністія оголошується спеціальним законом, який приймається єдиним органом законодавчої вла­ди в Україні — Верховною Радою України.

Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.

Закон про амністію — це акт Верховної Ради України, який має норма­тивний характер і є однією з умов звільнення конкретних категорій осіб від покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким по­каранням.

2. Верховна Рада України може приймати Закони про амністію ке частіше одного разу протягом календарного року. За роки незалежності Ук­раїни було проголошено тринадцять амністій: сім - Указами Президента України, шість - Законами Верховної Ради України.

3. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. дія закону про амністію поширюється на злочини, вчи­нені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або пере­рвані після прийняття закону про амністію.

У виняткових випадках, з метою припинення суспільне небезпечних гру­пових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Прийняття законів про умовну амністію не містить обмежень по кількості протягом року.

4. Згідно з чинним законодавством до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований один із таких видів амністії:

а) відмова в порушенні кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК);

б) закриття кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК);

в) звільнення від відбування основного і додаткового покарання (ч. 2 ст. 86 КК; ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні»);

г) звільнення від невідбутої частини основного і додаткового покарання (ч. 2 ст. 86 КК);

ґ) звільнення від основного покарання із залишенням додаткових мір по­карання (ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні»);

д) заміна покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаран­ням (ч. З ст. 86 КК).

5. Особливістю амністії є те, що в законі про амністію не індивідуалізу­ються особи, які вчинили злочин і на яких поширюється його дія, а лише вказуються певні категорії осіб і категорії злочинів — це і є основною відмінністю амністії від помилування.

Категорії осіб, щодо яких не допускається застосування амністії зазнача­ються у ст. З Закону України «Про порядок застосування амністії в Україні»:

а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбав­лення волі;

б) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держа­ви, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин;

г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого злочину, крім злочинів проти держави, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обста­вин, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Закриття справи внаслідок акту амністії не допускається, якщо обвину­вачений проти цього заперечує. Тоді провадження у справі продовжується у звичайному порядку (ч. 4 ст. 6 КПК) і підлягає судовому розгляду. За до­веденості вини особи суд виносить обвинувальний вирок і відповідно до ак­та про амністію звільняє засудженого від покарання.

6. Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду. Це означає, що будь-які цивільно-правові зобов'язання продовжують діяти і після ого­лошення амністії (наприклад, відшкодування моральної шкоди).

Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосо­вано амністію, вирішується відповідно до положень статей 88—91 Криміна­льного кодексу України, виходячи із виду і терміну фактично відбутого вин­ним покарання.

Відповідно до ст. 44 КК України звільнення від кримінальної відповідаль­ності за актом амністії здійснюються виключно судом. Цікавим є факт, що за законодавством Російської Федерації звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії здійснюють різноманітні органи (ви­правні установи, органи дізнання, суд, органи внутрішніх справ).

7. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується ско­рочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і дату закінчення відбування покарання про­тягом місяця після опублікування закону про амністію.

Закон про амністію підлягає обов'язковому опублікуванню в офіційних виданнях.

 

Стаття 87. Помилування

1. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивіду­ально визначеної особи.

2. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на поз­бавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

 

1. Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Конституція України (п. 27 ст. 106) зазначає, що Президент України здійснює помилу­вання стосовно індивідуально визначеної особи (кількох осіб).

Помилування - акт глави держави, за яким визначена особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняються від відповідальності чи покарання (незалежно від тяжкості злочину вчиненого ними), або до неї застосовується більш м'яке покарання, або ж з особи знімається судимість.

У Конституціях СРСР 1936 і 1977 р. про помилування було зазначено як про виключну компетенцію Президії Верховної Ради СРСР (п. «к» ст. 49 і п. 11 ст. 121 Конституції СРСР).

2. Згідно зі ст. 44 КК актом помилування особа звільняється як від відповідальності, так і від покарання.

Особливістю акта помилування є його персоніфікованість — у ньому, за­значаються конкретні імена і прізвища помилуваних осіб.

Порядок здійснення помилування визначається Указом Президента Ук­раїни від 12 квітня 2000 р. № 588/2000, в якому зазначається, що помилу­вання засуджених здійснюється у вигляді:

заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (згідно з частиною другою коментованої статті цей строк не повинен бути меншим 25 років);

повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і до­даткового покарання;

заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

3. Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування пока­рання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і вико­нати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

З клопотаннями про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські ор­ганізації тощо.

Слід відзначити, що іноземці, особи без громадянства, які входять в на­ведений перелік, можуть клопотати про помилування у порядку, встановле­ному для громадян України.

4. Відповідно до Положення підготовку матеріалів для розгляду клопо­тань про помилування та з'ясування ставлення засудженого до помилуван­ня здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України.

Підготовлені Управлінням з питань помилування матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування.

Розглянувши клопотання про помилування і матеріали, підготовлені Уп­равлінням з питань помилування, Комісія вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування. Про клопотання, в яких Комісією не знайдено підстав для помилування, Управління з питань поми­лування інформує Президента України.

5. Згідно з п. 12 згаданого Положення, затвердженого Указом Президен­та, під час розгляду клопотань про помилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування пока­рання, строк відбутого покарання та інші обставини; думка керівника уста­нови виконання покарань або іншого органу, який відає виконанням виро­ку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських ор­ганізацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місце­вого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування.

6. Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбуван­ня покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття суди­мості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у винят­кових випадках.

7. Норми Указу Президента України про помилування є нормами прямої дії і не потребують прийняття додаткових рішень судом, як у випадку із амністією.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у зв'язку із помилуванням конкретних осіб.

Закриття справи на підставі акта помилування не допускається, якщо об­винувачений проти цього заперечує. У цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

8. Важливо відзначити, що помилування не ставиться в залежність ні від ступеня небезпечності, ні від тяжкості вчиненого злочину або суворості при­значеного судом покарання.

9. За своєю юридичною природою помилування є не реабілітацією, а ли­ше звільненням від покарання. Воно не усуває самого факту вчинення зло­чину: якщо особа після звільнення від покарання за помилуванням вчинить новий злочин, це буде основою для визнання повторності і рецидиву.

Розділ XIII

СУДИМІСТЬ