Кож психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього кодексу.

 

1. Відповідно до ч. 1 ст. 40 КК, вчинення дії або бездіяльності, що за­подіюють шкоду правоохоронюваним інтересам, під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, не визнається злочином. Разом з тим, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а також заподіяння шко­ди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом психічного примусу, вирішується залежно від наявності або відсутності стану крайньої необхідності (див. пункти 2-7 коментарю до ст. 39 КК).

2. Стаття 40 КК 2001 р. визначає фактично дві самостійні обставини, які за певних умов виключають злочинність діяння, на відміну від КК 1960 р., який не виділяв фізичний та психічний примус як самостійну обставину, що виключає злочинність діяння. При цьому, заподіяння шкоди правоохороню­ваним інтересам особою, яка під час вчинення діяння знаходилася під впли­вом непереборного фізичного примусу, внаслідок якого не могла керувати своїми вчинками, тобто повністю була позбавлена можливості вільно прий­мати рішення, визнається самостійною обставиною, що виключає зло­чинність такого діяння. Тому неможливість особи внаслідок застосування до неї фізичного примусу керувати своїми діями, у разі заподіяння нею шкоди, є безумовною підставою невизнання такого діяння злочинним. Так, напри­клад, відсутній склад службового злочину в поведінці правоохоронця, до якого застосовувалися насильницькі дії з метою вимоги його відмови від пе­решкоджання здійсненню злочину, внаслідок чого особа не змогла попере­дити його вчинення або повідомити про його вчинення.

3. Фізичним примусом визнається такий вплив на тілесну недоторканність та свободу особи, коли вона позбавляється можливості діяти за своїм роз­судом, примушується до вчинення суспільне небезпечного діяння, яке за­вдає шкоди правоохоронюваним інтересам або створює небезпеку заподіян­ня такої шкоди шляхом застосування фізичного впливу.

4. Правоохоронюваними інтересами, яким завдається шкода особою, щодо якої застосовано примус, визнаються: 1) передбачені Конституцією та зако­нами України, а також іншими нормативно-правовими актами права люди­ни та громадянина; 2) охоронювані законом права та інтереси іншої особи;

3) суспільні інтереси; 4) державні інтереси (див. п. 5 коментарю до ст. 36 КК).

5. Підставою фізичного примусу є протиправна поведінка суб'єкта, який застосовує певне насильство. Фізичний примус може полягати у заподіянні тілесних ушкоджень, завданні ударів, нанесенні побоїв іншій особі, застосу­ванні до неї інших насильницьких дій, що завдають фізичного болю або при­зводять до втрати можливості керувати своїми вчинками (катування, обме­ження можливості дихати, введення наркотичних препаратів, незаконне позбавлення волі тощо).

6. Ознакою підстави фізичного примусу є обстановка, яка свідчить про вимушеність поведінки особи, щодо якої застосовується насильство, на­явність такого стану, коли внаслідок застосування насильства, особа не здат­на керувати своїми вчинками, тому вимушена підкоритися вимогам того, хто застосовує насильство, у зв'язку з цим виключається можливість са­мостійної, вольової поведінки такої особи. Тому заподіяння шкоди право­охоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу має вимушений характер.

Крім того, другою ознакою підстави фізичного примусу визнається на­явність та дійсність непереборного примусу, спрямованого на обмеження фізичних функцій особи, щодо якої застосовується фізичне насильство, ко­ли вона взагалі не здатна керувати своїми вчинками, вимушена підкорити­ся тому, хто застосовує насильство, оскільки обмежена вимогою певної по­ведінки.

7. Метою застосування фізичного насильства може визнаватися намаган­ня позбавити особу можливості діяти за своїм розсудом, вимагання певної поведінки, примушування до вчинення певного суспільне небезпечного діяння (діянь). Так, представник охорони, якого зв'язали та ізолювали в пев­ному приміщенні, не може нести кримінальну відповідальність за бездіяльність щодо пошкодження чи знищення майна особами, які застосу­вали до нього таке насильство. Визнання фізичного примусу обставиною, що виключає злочинність діяння, не виключає відповідальності особи, 'яка застосувала такий примус. Дії такої особи можуть бути кваліфіковані за ознаками посереднього виконавства у вчиненні злочину. Застосування фізичного або психічного примусу в деяких випадках розглядається законо­давцем як самостійний злочин. Наприклад, примушування давати показан­ня (ст. 373 КК).

При виключенні кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 40 КК необхідно встановлювати характер та ступінь фізичного примусу, індивіду­альні фізичні можливості особи, психічний стан, у якому вона опинилася внаслідок впливу такого примусу.

8. Особа, яка перебувала під безпосереднім впливом переборного фізич­ного примусу, в обстановці якого зберігала можливість керувати своїми діями, і при цьому не знаходилась у стані крайньої необхідності, за завда­ну шкоду правоохоронюваним інтересам має нести кримінальну відповідальність на загальних підставах. Так, наприклад, у випадку спричи­нення охоронцю легких тілесних ушкоджень, які не позбавляли його мож­ливості певним чином припинити вчинення корисливого посягання непо­внолітньої особи, невиконання покладених обов'язків та нездійснення не­обхідних дій щодо припинення посягання та затримання злочинця, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

9. Психічним примусом визнається: 1) погроза застосування до особи чи її близьких фізичного насильства (погроза позбавити життя, заподіяти тілесні ушкодження, викрасти особу чи позбавити її волі, вплив на особу за допо­могою гіпнозу) або 2) погроза заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам (погроза знищити або пошкодити майно, розголосити відомості, що ганьблять особу або її близьких). Як правило, застосування до особи психічного примусу не позбавляє її можливості керувати своїми діями, а то­му психічний примус не завжди визнається обставиною, що виключає зло­чинність діяння.

10. Питання про відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, перебуваючи на момент вчинення діяння під впливом психічного примусу або переборного фізичного примусу, коли залишається свобода вибору пев­ного варіанта поведінки, вирішується за правилами крайньої необхідності (пункти 2-7 коментарю до ст. 39 КК). Так, не можуть бути визнані зло­чинними дії касира банку, який під загрозою застосування вогнепальної зброї, передає цінності нападнику. Разом з тим не виключається відповідальність особи, яка примусово вчинила крадіжку під впливом завдання побоїв або загрози спричинення шкоди здоров'ю, коли у неї за­лишалася можливість вибору варіанта правомірної поведінки при прий­нятті такого рішення.

11. Особами, щодо яких застосовується насильство, можуть визнаватися будь-які фізичні осудні особи, які досягли віку кримінальної відповідаль­ності, та заподіяли шкоду правоохоронюваним інтересам. Такі особи, як пра­вило, представляють інтереси громадських організацій чи державних ор­ганів, суб'єктів господарської діяльності тощо. Так, наприклад, виклю­чається відповідальність нотаріуса, який під загрозою негайного позбавлен­ня життя, посвідчує незаконно складений заповіт.

12. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізич­ного чи психічного примусу, який не виключає кримінальної відповідаль­ності, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, що має враховуватися при призначенні покарання як пом'якшуюча.