Неврит окремих нервів верхніх і нижніх кінцівок

На верхніх кінцівках можуть виникати неврити променевого, ліктьового і середнього нервів; на нижніх — неврити сідничного, стегнового, малогомілко­вого і великогомілкового нервів.

Неврит променевого нерва характеризують звисаюча кисть (рис. 7.8), не­можливість розігнути її і пальці, відсутність супінації. Таке положення спри­чиняє розтягнення розгиначів передпліччя і може призвести до контрактури м'язів, що згинають кисть. Тому застосовують лікування положенням, при якому кінцівку з розігнутою кистю і напівзігнутими пальцями укладають у лонгету в положенні супінації. З перших днів проводять пасивну гімнастику по кілька разів на день, заняття з гімнастики у воді, масаж, теплові процедури. При появі активних рухів хворих навчають брати дрібні предмети, включають елементи працетерапії.

Неврит ліктьового нерва проявляється характерним симптомом — "кігтистою лапою" (рис. 7.9), яка є наслідком порушення функції міжкістко­вих і червоподібних м'язів кисті. Параліч цих дрібних м'язів позбавляє мож­ливості брати предмети і утримувати їх. Швидко настає атрофія міжкістко­вих м'язів пальців і м'язів долоні з боку мізинця, перерозгинання основних фаланг пальців, згинання середніх і нігтьових фаланг. Хворий не може відво­дити і приводити пальці, при цьому розтягуються м'язи-розгиначі перед­пліччя і виникає контрактура м'язів, що згинають кисть. Для запобігання та-

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

 

 

Рис. 7.8. Звисаюча кисть

при невриті променевого

нерва

Рис. 7.9. "Кігтиста лапа"

при невриті ліктьового

нерва

Рис. 7.10. "Мавпяча кисть"

при невриті серединного

нерва

ких ускладнень передпліччя і кисть укладають в спеціальну лонгету, де паль­цям надають напівзігнутого положення. З перших днів виконують пасивні вправи, гімнастику у воді, масаж, теплові процедури. При появі активних ру­хів, окрім виконання спеціальних вправ, для кисті і передпліччя хворому ре­комендують ліпити фігури з пластиліну, глини, захоплювати і утримувати дрібні предмети.

Неврит серединного нерва характеризується різким болем, порушен­ням чутливості, трофічними і вазомоторними розладами, відсутністю прона-ції і рухів в середніх і кінцевих фалангах IV і V пальців. Великий палець не згинається, не здатний протиставлятися іншим, він приведений до вказівно­го і сильно розігнутий у тильний бік. Кисть набуває пози, яку назвали "мав­пячою кистю" (рис. 7.10). Неможливість згинання вказівного і великого пальців, ураження згиначів кисті і атрофія м'язів долоні не дають змоги ут­римувати дрібні предмети. Хворому накладають лонгету, що підтримує на­півзігнуту кисть в п'ястково-фалангових зчленуваннях. Тактика застосуван­ня засобів фізичної реабілітації приблизно така сама, як і при невриті ліктьо­вого нерва.

Неврит сідничного нерва (ішіас) клінічно проявляється болем по ходу нерва, що підсилюється при нахилі тулуба, піднятті прямої ноги; розладом чутливості, парезами і паралічами м'язів зі звисанням стопи, ротацією стегна назовні, порушеннями рухів у кульшовому і колінному суглобах, а при повно­му ураженні нерва — і у гомілковостопному. Хвору кінцівку укладають в лон­гету від пальців до верхньої третини стегна, утримуючи стопу під прямим ку­том. Перед масажем і лікувальною гімнастикою призначають фізіотерапевтич­ні процедури переважно теплового характеру. Застосовуються пасивні, а пізні­ше, з появою активних рухів, спеціальні вправи, що спрямовані на відновлен­ня рухів у суглобах, зміцнення м'язів кінцівки, координацію рухів, опорної функції ноги, корекцію постави.

Методика застосування ЛФК у цієї категорії хворих, в основному, співпа­дає з тією, що використовується при попереково-крижовому радикуліті. Од­нак є деякі особливості і відмінності у доборі спеціальних вправ. Насамперед

Фізична реабілітація

Рис. 7.11."Порожниста" стопа приневриті великогомілково­го нерва

це стосується вправ для відновлення рухів сто­пи, яка утримується під прямим кутом до гоміл­ки. Спочатку застосовують пасивні, активно-па­сивні, а у подальшому — тильні розгинання сто­пи. Включають рухи, що сприяють витягненню нерва: пасивні і активно-пасивні розгинання у колінному і кульшовому суглобах, піднімання з допомогою і самостійно випрямленої ноги спо­чатку лежачи, а потім сидячи і стоячи. Ці вправи виконують у повільному темпі, м'яко, з суворо поступовим збільшенням її обсягу. Потім вико­нують рухи, що сприяють відновленню опорної функції ноги.

Неврит великогомілкового нерва характе­ризується "порожнистою" формою стопи внаслі­док контрактури розгиначів, кігтеподібним поло­женням її пальців (рис. 7.11) через параліч між-пальцевих м'язів, втрату підошовного згинання стопи і пальців, неможливість встати на носки, розвести і звести пальці.

Рис. 7.12.Звисаюча стопа при невриті малогомілкового нерва

Неврит малогомілкового нерва проявля­ється звисанням стопи (рис. 7.12) і опущенням її зовнішнього краю, обмеженням тильного згинання стопи і пальців, відведення і приве­дення. Хода хворого змінюється і стає "півня­чою" або "кінською", тому що для уникнення зіткнення носка звислої стопи з підлогою він вимушений різко піднімати ногу догори вище звичайного.

При ураженнях великогомілкового і малого­мілкового нервів накладають гіпсову лонгету, яку знімають під час масажу, лі­кувальної гімнастики, вправ у воді, фізіотерапевтичних процедур.

7.3. ЗАХВОРЮВАННЯ І ТРАВМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

До захворювань і травм ЦНС відносять: порушення мозкового кровообігу, травми і пухлини головного та спинного мозку, неврози, інфекційні захворю­вання. Залежно від локалізації і характеру патологічного процесу виникають спастичні і в'ялі паралічі і парези, зміни чутливості, трофічні розлади; пору­шення діяльності серцево-судинної, дихальної, травної систем, дефекації, сечовиділення; можливі втрата слуху, зору, мови, психічні порушення. Біль­шість цих хворих важкі, протягом тривалого часу і досить багато з них стають інвалідами.

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Інсульт

Інсульт — гостре порушення мозкового кровообігу. Розрізняють ішемічні інсульти (мозковий інфаркт, розм'якшення мозку), що є наслідком закупорки судин тромбом чи занесеним в них емболом і геморагічні (крововилив). У вог­нищі ураження нервові клітини і їх елементи позбавляються живлення, стис­куються крововиливом, гинуть або функція їх різко порушується. Причинами цього грізного захворювання найчастіше є гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку, психічні і фізичні перенапруження, інфекція, інтокси­кація.

Починається інсульт гостро. Захворювання характеризується загальним важким станом хворого, розладами свідомості, серцевої діяльності, дихання, мови, парезами і паралічами. Залежно від локалізації, площі і обсягу пошкод­ження рухові розлади розвиваються в одній чи більше кінцівок. Вони виника­ють на протилежному вогнищу боці тіла, що пояснюється перехрещенням пі­рамідних шляхів на межі довгастого і спинного мозку.

Найчастіше спостерігається параліч кінцівок однієї половини тіла (гемі­плегія), який спочатку млявий і незабаром переходить у типовий для інсуль­тів спастичний параліч зі згинальними контрактурами у суглобах руки і роз­гинальними — у нозі. Виникає поза Верніке—Манна: паралізована рука при­ведена до тулуба, пронована і зігнута в ліктьовому, променево-зап'ястковому суглобах, пальці зігнуті в кулак. Одночасно у паралізованій нозі через під­вищення тонусу розгиначів стегна, гомілки і згиначів стопи вона витягнута, ротована назовні, стопа звисає і повернута всередину, пальці підігнуті. Це примушує хворого, коли він починає ходити, робити ногою коловий рух, щоб не зачепити носком за підлогу (ходьба косаря).

Інсульти лікують комплексно. У гострий період проводять невідкладні за­ходи для підтримки життєдіяльності хворого. Після цього застосовують засо­би, спрямовані на усунення причин, що викликали інсульт, та протидіють ус­кладненням захворювання і сприяють одужанню пацієнта. Використовують медикаментозну терапію, ортопедичні і нейрохірургічні методи, дієто- і психо­терапію, призначають засоби фізичної реабілітації.

Реабілітація хворих на інсульт проводиться у три етапи: І — ранній віднов­ний (до 3 міс), II — пізній відновний (до 1 року), III етап — залишкових пору­шень рухових функцій, резідуальний (понад 1 рік). З них І етап проводиться в стаціонарі під час лікарняного періоду реабілітації, II і III — у післялікарняний період. Тривалість етапів, як і періодів реабілітації, залежить від клінічного пе­ребігу захворювання і ступеня порушення рухових функцій. Розрізняють п'ять ступенів порушення рухових функцій: 1 — легкий парез, 2 — помірний парез, З — парез, 4 — глибокий парез, 5 — плегія або параліч.

У лікарняний період реабілітації призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у постільному (розширеному постільному) режимі, який поділяється на А (2а) і Б (26). Протипоказана вона у суворо постільному режимі, при серйозних порушеннях серцевої

Фізична реабілітація

Рис. 7.13. Лікування по­ложенням: укладання уражених кінці­вок, хворий у положенні на спині

Рис. 7.14. Лікування по­ложенням: укладання уражених кінці­вок, хворий у положенні на здоровому боці

діяльності і дихання, коматозному стані. Однак з перших днів, коли тонус м'язів уражених кінцівок не понижений і не перейшов у спастику, застосо­вують лікування положенням, що має велике значення у боротьбі з контрак­турами ноги і руки, що формуються. Паралізованим кінцівкам надають положення, протилежне позі Верніке—Манна. Укладання уражених кінці­вок проводять в положенні лежачи на спині і здоровому боці і через кожні 1,5-2 год змінюють розгинальне положення кінцівки на згинальне і навпа­ки. Лікування положенням переривається під час їди, сну, масажу і лікуваль­ної гімнастики. Його припиняють при появі болю і підвищенні еластичнос­ті м'язів.

Лікування положенням здійснюється так: у положенні лежачи на спині па­ралізовану руку розгинають у ліктьовому суглобі, відводять у горизонтальній площині від тулуба у бік до кута 90° і між нею і грудною кліткою кладуть ва­лик, що запобігає приведенню руки до тулуба. Далі плече повертають назовні, передпліччя — долонею догори, пальці випрямляють і розводять. Для збере­ження цього положення (рис. 7.13) накладають лонгету від пальців до ліктя і на передпліччя кладуть мішечок з піском. Паралізовану ногу згинають під ку­том 15-20° у колінному суглобі, куди підкладають валик. Стопу встановлюють під кутом 90° і спирають у вертикальний щит або кладуть в опірний ящик. На зовнішній бік стегна кладуть довгий мішечок з піском або ногу вміщують у протиротаційну шину, щоб не підвищувалася еластичність, використовуючи панчохи, ватнички та ін.

В положенні хворого на здоровому боці руку згинають у плечовому і лік­тьовому суглобах і укладають на подушку, а ногу згинають у кульшовому, ко-