Фізична реабілітація при захворюваннях органів травлення

Захворювання органів травлення займають одне з перших місць у структу­рі загальної захворюваності. Вони часто виникають у людей найбільш праце­здатного віку, викликають тривалу тимчасову непрацездатність, нерідко при­зводять до інвалідності.

До захворювань органів травлення відносять гастрит, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, коліти, холецистит, спланхноптоз (опущення нутрощів) тощо. Причиною хвороб може бути порушення регулюючої функції ЦНС, часті стреси, нерегулярне і неякісне харчування, інтоксикація, паління, зловживання алкоголем, інфекція, слабість м'язів живота. Загальними проява­ми захворювань органів травлення є біль, печія, відрижка, нудота, блювота, пронос, запор, зміни апетиту, підвищена дратівливість. Хвороби мають хроніч-. ний перебіг із загостреннями і ремісіями.

Захворювання органів травлення лікують комплексно — медикаментозно, дієтотерапією, вживанням мінеральних вод, психотерапією, застосовують фі­зичну реабілітацію.

Фізична реабілітація

5.3.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях органів травлення застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія фі­зичних вправ виявляється у вигляді чотирьох основних механізмів, серед яких на перший план виступає механізм нормалізації функцій та трофічної дії.

Органи травлення знаходяться у складних взаємозв'язках з вищими відділами ЦНС, підкорковими центрами, зоровим, нюховим, смаковим ана­лізаторами. Тому будь-яке порушення в діяльності кори і підкорки призводить до змін у секреторній, моторній і всмоктуючій функціях трав­ної системи. І навпаки, від хворого шлунка, кишок та інших органів посту­пають викривлені імпульси в ЦНС, що негативно відбивається на її функці­ональному стані, взаємовідношеннях між корою і підкоркою, процесах ке­рування травленням, психічному статусі хворих, утворюючи таким чином замкнуте коло.

Фізичні вправи сприяють оптимальному збалансуванню процесів збудження і гальмування, нормалізації регулюючої функції ЦНС і поліп­шенню діяльності вегетативної нервової системи, що позитивно впливає на функції органів травлення. Основою цих процесів є моторно-вісцеральні рефлекси. Під час виконання фізичних вправ аферентні імпульси, що пос­тупають у кору з працюючих м'язів, змінюють тонус центрів головного мозку, в тому числі і травного. Вони створюють у корі домінантні вогнища збудження, що за законом негативної індукції сприяє затуханню застійного вогнища збудження, приглушенню патологічної імпульсації від хворих органів.

Фізичні вправи змінюють та нормалізують рухову (рис. 5.14), секреторну (рис. 5.15; 5.16) та всмоктуючу функції органів травлення. Ці зрушення мо­жуть мати різноманітний характер, що залежить від інтенсивності і тривалос­ті фізичних навантажень, часу прийому їжі, вихідного функціонального стану органів травлення.

Рис. 5.14. Електроманометрична гастрограма хворого з гіпокінетичною дискінезією:

1 — до фізичного навантаження; 2 — після субмаксимального фізичного навантаження спостерігається

підвищення біопотенціалів шлунка (О.І. Самсон, М.Г. Триняк, 1983)

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

 

 

Рис. 5.15. Показники інтрагастрального рН у хворого з низькою кислотністю: 1 — до фізичного навантаження; 2 — після мінімального фізичного навантаження спос­терігається підвищення кислотоутворення (О.І. Самсон, М.Г. Триняк, 1983)

Рис. 5.16. Показники інтрагастрального рН у хворого з високою кислотністю: 1 — до фізичного навантаження; 2 — після субмаксимального фізичного навантаження спостерігається зниження кислотоутворення (0.1. Самсон, М.Г. Триняк, 1983)

Помірні фізичні навантаження підвищують кислотність шлункового соку, збільшують виділення жовчі, стимулюють всмоктування і перистальтику шлун­ка та кишок, якщо м'язова робота виконана за 1,5-2 год до чи після приймання їжі. Секреторна функція пригнічується, якщо фізичними вправами займатися безпосередньо перед прийманням їжі або одразу після цього. Пригнічують травлення тривалі фізичні навантаження великої інтенсивності. Вони зменшу­ють виділення шлункового соку, знижують його кислотність та рухову функцію.

Під впливом фізичних вправ активізуються трофічні процеси в органах травлення: поліпшення крово- і лімфообігу, інтенсифікація обмінних процесів сприяє згасанню запальних і прискоренню регенеративних процесів та загоєн­ню виразки. Збільшення екскурсії діафрагми при виконанні дихальних вправ, скорочення і розслаблення м'язів живота періодично змінюють внутрішньоче­ревний тиск, масажують внутрішні органи, підсилюють гемодинаміку і лікві­дують застійні явища у черевній порожнині. Одночасно активізується мотор-но-евакуаторна функція кишок, відбувається скорочення жовчного міхура і йо­го випорожнення.

Доведено, що довільне м'язове розслаблення при виразковій хворобі, хро­нічному холециститі зменшує спазм м'язів шлунка і сфінктерів жовчовивідних протоків. Виконання комплексу спеціальних вправ перед дуоденальним зонду­ванням (рис. 5.17) збільшує в 1,5-2 рази кількість міхурової і печінкової жов­чі, скорочуючи тривалість цієї доволі неприємної процедури. Склад такої жов­чі свідчить про ослаблення концентраційної функції жовчного міхура і застою жовчі у ньому.

Фізичні вправи здатні нормалізувати положення внутрішньочеревних ор­ганів у разі їх опущення. Застосовуючи спеціальні вправи, що спрямовані на зміцнення м'язів живота, підвищення тонусу м'язів порожнистих органів, можна досягти місця, що їм анатомічно притаманне.

Фізична реабілітація

Лікувальний масаж застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія його проявляється трьома основними механізмами, се­ред яких основним є нервово-рефлекторний.

Масаж врівноважує основні нервові процеси в ЦНС, поліпшує нервово-гу­моральну регуляцію травних процесів, покращує і нормалізує порушену хворо­бою функцію вегетативної нервової системи, діє знеболююче, заспокійливо, по­зитивно відбвається на нервово-психічному стані хворого. Він рефлекторно впли­ває на секреторну функцію органів травлення, змінює тонус м'язів порожнистих органів. Залежно від застосованих прийомів масаж може підсилювати або пос­лаблювати перистальтику шлунка та кишок, діяти спазмолітично або стимулюю­че і таким чином сприяти нормалізації видільної, рухової та евакуаторної функ­цій. Отже масаж необхідно використовувати при хронічних колітах, що супровод­жуються спастичним і атонічним запором, порушеннях рухової функції шлунка і кишок, при хронічних захворюваннях печінки і жовчних шляхів.

Масаж активізує крово- і лімфообіг у черевній порожнині, покращує мік-роциркуляцію, обмінні і трофічні процеси в стінці шлунка і кишок, що змен­шує запалення і позитивно впливає на процес загоєння виразок. Він ліквідує застійні явища у печінці і черевній порожнині, поліпшує приплив крові до сер­ця, що забезпечує ефективну його діяльність.

Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації у вигляді сегментарно-рефлекторного, точкового і класичного масажу.

Рис. 5.17. Орієнтовний комплекс фізичних вправ перед дуоденальним зон­дуванням (за О.П. Івано­вим, О. М. Потьомкіним)