Організація науково-дослідної діяльності учнів

Лекція №14б

Організація науково-дослідної діяльності учнів

Зміст:

1. Наукова робота учнів та її організаційно-педагогічне забезпечення і підтримка.

2. Додаткова мовна освіта учнів.

3. Науково-дослідницька робота старшокласників.

4. Науково-практична робота старшокласників.

 

Основні поняття і терміни: науково-дослідна діяльність (НДД), зміст НДД, мета НДД, принципи НДД, позакласні заходи, система НДД, види і форми НДД, індивідуальні форми НДД, групові форми НДД, масові форми НДД.

 

Література:

1. Анохина Г. М. Личностно-адаптированная система обучения: Методолоґия.
Психология. Технология.— Воронеж: ВОИПКРО, 2002.

2. Гриньова М. В. феномен навчальної діяльності // Педагогіка і психологія.—
1995.- № 2.- С. 23-29.

3. Гусак Т. Дискусія як метод оптимізації при вивченні іноземних мов у ВНЗ //
Рідна школа.—2002.—№ 4.—С. 62-63.

4. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». — К.: Парламент­
ське вид-во, 1999.

5. Коломенский Я. Л. Человек: Психология: Книга для учащихся старших классов,—М.: Просвещение, 1980.

6. Корсак К. «Людина — функції — інструмент»: освітній контекст // Директор
школи. — 2003.— № 35.

7. Мальковська Т. Вчитель — учень // Завуч.— 2000.— № 17-18.

8. Одаренность: Диагноетика и технологии.— Воронеж: ВОИПКРО, 2003.

26. Платонов К. К. Краткий словарь системи психологических понятий.— М.:
Внсшая школа, 1984.

27. Поварнин С. И. Как читать книги.— М.: Книга, 1974.

28. Приходько П. Т. Азбука исследовательского труда.— Новосибирск: Наука, 1979.

29. Рева Ю. Способи дії — гімнастика мислення // Завуч.— 2000.— № 10.

30. Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии.— СПб.: Питер, 2001.

31. Смирнова Е. И. Теория и методика организации самодеятельного творчества
трудящихся в культурно-просветительных учреждениях. М.: Просв.,1983.

32. Степанов А., ТолмачевА. Спутник оратора.— М.: Советская Россия, 1966.

33. Трубачова С. Роль методів самостійного набуття знань в організації пізнаваль­ної діяльності учнів // Рідна школа.— 2001.— № 1.— С. 39—42.

34. Франків Н. Розкривати дух допитливості // Директор школи.— 2000.— № 37.

35. Чирва А. Н. Книга в твоих руках: Книга для учащихся.— М.: Просвещение,
1985.

36. Юлина Н. С. Обучение разумности и демократии: педагогическая стратегия
«Философия для детей» // Вопросьі философии— 1996.— № 10.— С. 32—45.

37. Яворська С. Методичні ідеї та знахідки Терентія Гарбуза // Рідна школа.—
2003.-№ 5.-С. 59-61.

Терміни «наука», «наукова робота» вже протягом багатьох років супро­воджують педагогічну діяльність у системі загальної середньої освіти. Але на різних етапах розвитку сучасної школи змістовне наповнення цих тер­мінів щоразу змінювалося. За часів радянської школи за допомогою сло­ва «наука», з одного боку, підкреслювали ідею про неперервність освіти, з іншого,— визначали тенденцію підвищення методичного рівня викла­дання, маючи на увазі, перш за все, педагогічну науку як теоретичне під­ґрунтя навчального процесу. Разом з цим, завдяки існуванню програм по­глибленого вивчення окремих шкільних предметів, спеціалізованих класів і шкіл, підготовки учнів до участі в олімпіадах, наукова та дослідницька ро­бота учнів у її сучасному розумінні існувала та розвивалася як одна зі скла­дових навчального процесу. З появою у 80—90-ті роки мережі шкіл для об­дарованих дітей (ліцеїв, гімназій, навчально-виховних комплексів) склав­ся і викарбувався сучасний погляд на організацію такої роботи. У багатьох школах з'явилася штатна одиниця «заступник директора з науково-мето­дичної роботи», до обов'язків якого входить координація як науково-ме­тодичної роботи вчителів, так і науково-дослідницької роботи учнів, що, безумовно, далеко не одне й те же саме.

Але, якщо на разі сучасна школа прийняла на себе раніше не прита­манні їй функції допомогти учневі не тільки у здобутті базових знань для подальшого навчання, але й у його становленні як майбутнього науковця і дослідника, наукова робота учнів має розглядатися як окремий напря­мок навчальної та позанавчальної діяльності,

 

НАУКОВА РОБОТА УЧНІВ ТА ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Й ПІДТРИМКА

Почнемо з обговорення самого визначення поняття «наукова робота учнів». Протягом останніх років у пресі, на конференціях і семінарах луна­ло чимало дорікань, що, мовляв, вживання слова «наука» стосовно школи дискредитує саме поняття про науку, адже школа за своєю суттю до науко­вої роботи не причетна. Але, якщо звернутися хоча б до тлумачного слов­ника, стає очевидним, що поняття «наука» та «фундаментальна наука», яка дійсно за змістом та функціями відрізняється від загальної середньої осві­ти, ні в якому разі не слід ототожнювати. Взагалі, наука як система знань про закономірності розвитку природи, суспільства або мислення й є саме те, що дає учневі школа, адже шкільні предмети — це й є науки, які вивчає школяр. Можливо, більш містким, та доречним терміном у нашому випадку був би термін «навчально-дослідницька робота», який можна зустріти в деяких з джерел, присвячених нашій темі. Але, оскільки словосполучення «науково-дослідницька робота учнів» вже затвердилося в масовій практиці, надалі ми будемо дотримуватися саме цього терміна, скорочуючи його до «наукової роботи» (НР).

Таким чином, зупинимося на такому, певною мірою умовному, озна­ченні: наукова робота учнів — це системна навчальна та позанавчальна ді­яльність учнів теоретичного та прикладного напрямків у галузі науки, яка за формою та змістом відповідає творчому рівню навчальних досягнень.

Зрозуміло, що таке означення (як, мабуть, і будь-яке інше) не до­зволяє встановити чіткої межі для шкільного адміністратора між педа­гогічною підтримкою НР учнів та навчально-виховною роботою, і це цілком природно внаслідок щільного взаємозв'язку цих форм робо­ти. Взагалі, чимало спеціалістів-теоретиків, особливо російських, вва­жають навчально-дослідницьку діяльність лише однією з перспективних педагогічних технологій.

Виходячи з сказаного вище, виділяють дві основні форми НР і методи їх реалі­зації (див. схему 1).

Наукова робота учнів
Творча навчальна діяльність	Дослідницька діяльність
Поглиблене вивчення української мови	Експериментальна і пошукова робота
Вивчення додаткових мовознавчих курсів	Оволодіння методиками наукових досліджень
Розв’язування творчих (нестандартних) задач та проблем	Створення творчих та наукових робіт

 

Зрозуміло, що комплексна реалізація цих форм і методів передбачає створення системи організаційно-педагогічного забезпечення та підтримки НР учнів (ОПЗП НР), яка може мати наступну структуру (див. схему 2).

 

 

Організаційно-педагогічне забезпечення та підтримка НР учнів
Організаційні блоки
Додаткова освіта учнів	Науково-дослідницька робота	Науково-практична робота учнів	Діагностична та супроводжувальна робота	Конкурентні форми учнівської взаємодії	Співробітництво із закладами науки та вищої освіти
Поглиблене навчання	Наукові товариства учнів	Наукові екскурсії	Конкурсний набір учнів	Організація наукових змагань	Співробітництво із закладами вищої освіти
Факультативне навчання	Наукові гуртки, клуби, семінари	Наукові практики, дослідницькі та пошукові експедиції	Підготовча наукова робота з учнями	Аналітична робота щодо успішності виступів учнів у наукових змаганнях	Співробітництво із закладами науки та вищої освіти
Самоосвіта учнів	Методичне інформаційне забезпечення	Виїзні наукові школи	Цільовий моніторинг навчальної діяльності учнів	Підтримка та заохочення переможців наукових змагань	Співробітництво із закладами науки та вищої освіти
			Психолого-педагогічна підтримка

 

 

Зазначимо також, що, на відміну від схеми 1, яка визначає напрямки діяльності учнів, схема 2 презентує діяльність педагогів, і коментарі щодо відповідності окремих фрагментів цих схем буде подано в роботі.

ДОДАТКОВА ОСВІТА УЧНІВ

Організація системи додаткової освіти (ДО) є одним з найважливі­ших і, що приємно, найбільш повно висвітлених у відповідних джерелах та нормативних документах сегментів ОПЗП НР.

Створення спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, НВК і певна кон­куренція, яка виникла між ними, принаймні у великих містах, дало необ­хідний поштовх до прискореного розвитку і неперервного вдосконалення системи ДО. Дійсно, батьки, які обирають школу для своєї дитини, перш за все цікавляться тим, які переваги має той чи інший навчальний заклад саме в плані організації навчання, додаткових навчальних послуг, як на практиці забезпечується той високий рівень знань дитини, до якого вони прагнуть. Не дивно, що ДО сьогодні можна без перебільшення назвати «обличчям» навчального закладу, принаймні спеціалізованого.

Зробимо одне необхідне зауваження. Як відомо, в спеціалізованих багатопрофільних навчальних закладах ДО реалізується, починаючи з певно­го моменту, через профільне навчання або спеціалізовані класи. Але досвід профільної освіти разом з безперечними своїми перевагами на практиці ви­явив і суттєві вади, уникнення яких є на сьогоднішній день однією з на­гальних проблем профільної диференціації навчання. Маються на увазі, по-перше, «перегини» профілізації, що призводять до повного поглинання одних предметів іншими, а, по-друге, те, що часто-густо через певні обста­вини профільна диференціація стає лише прихованою формою диферен­ціації рівневої (звідси загальновідома проблема «гуманітарних» класів, які інколи формуються за залишковим принципом). Тому, розглядаючи ДО як напрямок ОПЗП НР, ми будемо свідомо уникати терміна «профільність», оскільки, на нашу думку, запропоновані форми організації ДО є цілком прийнятними для неспеціалізованих шкіл, а крім того, дозволяють пев­ною мірою позбутися недоліків профільного навчання.

2.1. ФАКУЛЬТАТИВНЕ НАВЧАННЯ

Організація факультативних занять з окремих базових дисциплін, а також факультативних курсів або курсів за вибором у певній кількості передба­чена навчальними планами багатьох загальноосвітніх навчальних закладів. На превеликий жаль, існує чимало прикладів того, як ці години викорис­товуються виключно на покриття дефіциту навчального часу з метою ви­вчення тих чи інших шкільних предметів. При такому підході знецінюється власне ідея факультативу через перетворення його на додатковий урок, часто обов'язковий для всіх учнів. Безумовно, факультативні уроки можуть частково використовуватися для організації поглибленого навчання (про це йти­меться нижче у відповідному розділі), але за самою етимологією слово «фа­культативний» (від латинського — можливість) — можливий, нео­бов'язковий, наданий за вибором принцип добровільності відвідання таких занять - важливий показник, деавторитаризації навчального процесу. Далі ми розглядатимемо саме факультативні курси, які не збігаються за змістом з предметами базового циклу, а доповнюють та розширюють світогляд учнів. Знов-таки із сумом доводиться констатувати, що перелік таких курсів у де­яких навчальних закладах визначається лише наявністю спеціалістів-викладачів у відповідних галузях.

Мало хто з керівників закладів освіти орієнту­ється у формуванні системи факультативних курсів не тільки на зміст, але й на мету викладання того чи іншого курсу. Зосередимося детальніше на класифікації факультативних курсів саме за метою їх викладання. Курси випереджаючого навчання, згідно з двома заявленими цілями, можна умовно поділити на дві групи. До першої віднесемо курси для школярів молодшого та середнього віку, які в цікавій формі знайомлять слу­хачів з основами наук, що їм доведеться вивчати далі, готуючи тим самим школярів до свідомого сприйняття фундаментальних наук. Назви таких курсів, як правило, складаються з назв цих наук із додаванням слова «ці­кавий» — «Цікаве мовознавство» (5—6 клас). За наявності досвідчених викладачів, здатних адаптувати ці науки до відповідного віку дітей, побудувати систему експериментів і дослідів, які роблять заняття дійсно цікавими, такі курси користуються великою популярніс­тю серед школярів.

До другої групи віднесемо курси, які передбачають засвоєння окре­мих розділів шкільних предметів у більш ранньому віці, ніж це передба­чено шкільною програмою. Але зробимо два дуже суттєвих зауваження, По-перше, світовий педа­гогічний досвід переконливо свідчить, що випереджаюче навчання не за­вжди є корисним, і неврахування особливостей психічного, фізіологічно­го та емоційного розвитку дитини може призвести до дуже несприятливих наслідків. Тому шкільним адміністраторам, яким пропонують запровадити випереджаючі курси, радимо приймати такі пропозиції тільки в разі, якщо існує позитивний досвід викладання такого курсу для дітей відповідного віку. В іншому випадку запровадження випереджаючого курсу має ретельно відстежуватися і контролюватися як педагогічний експеримент, і до та­кого контролю бажано залучити і психолога, і керівника, і навіть батьків учнів. Дуже важливо, перш за все для самих викладачів, встановити «віко­ву планку», нижче від якої викладання даного курсу неможливе.

По-друге, впроваджуючи в школі випереджаючі курси, дуже важли­во встановити спадкоємність на етапі подальшого навчання, забезпечи­ти його диференціацію, аби не виникало ситуації, коли діти, які протя­гом трьох років вивчали «Цікаве мовознавство», змушені у 8 класі розпочинати все з початку, або, навпаки, учні, які не відвідували факультативні заняття, мають самостійно опанувати майже піврічну програму з мовознавчих тем, на початку 8 класу. Такі невдалі експерименти, як переконує досвід, можуть взагалі назавжди відбити у дитини бажання навчатися додатково.

Спеціалізовані поглиблені курси, найбільш притаманні профільному навчанню та спеціалізованим класам, як правило, потрапляють до школи з ВНЗів у мало зміненому вигляді, тому дуже важливим є забезпечення від­повідної адаптації навчального матеріалу для школярів, узгодження змісту курсу із змістом поточного навчального матеріалу з того шкільного пред­мета, до якого він «прив'язаний». Досвід випускників шкіл, які обрали профіль подальшого навчання саме завдяки таким курсам, пере­конливо свідчить на користь їх запровадження. Розширення завдяки та­ким курсам поля навчальної та позанавчальної діяльності учнів, прямий вихід на науково-дослідницьку роботу (екологічні експедиції, археологіч­ні розкопки тощо) подвоює їх навчальну цінність. Вибір таких курсів має здійснюватися відповідно до спеціалізації навчального закладу.

До поглиблених курсів слід віднести також численні курси з виконання нестандартних (олімпіадних) завдань, особливо з тих, де специфіка завдань відповідних олімпіад потребує від учня не тільки нестандартного мислення, але й додаткових знань. Безумовно, такі курси, як і всі інші, мають започатковуватися на осно­ві ретельно розроблених і відповідним чином затверджених навчаль­них програм, але ці програми повинні бути гнучкими і передбачати на­вчальний час на розгляд завдань поточних олімпіад, конкурсів, турнірів, у яких школярі щойно взяли участь,— в іншому випадку такі курси не бу­дуть здаватися учням корисними. Особливо відзначимо, що, на відміну від інших поглиблених курсів, які викладаються переважно науковцями, до викладання курсів виконання олімпіадних завдань доцільно залучати кваліфікованих вчителів. Дуже добре, коли в одному класі базову дисци­пліну викладає один учитель, а курс виконання олімпіадних завдань — ін­ший. Це сприяє формуванню у школярів всебічної, цілісної картини нау­кових знань, але лише за умови, що вчителі постійно взаємодіють, допов­нюють роботу одне одного, консультуються між собою і заохочують учнів відвідувати уроки колеги.,

Розвиваючі курси, окрім профільної спрямованості, яка деяким з них, безумовно, значною мірою властива, несуть й інше навантаження, сприяючи загальному розвитку учнівської ерудиції. Наголосимо на умов­ності назви «розвиваючі»: нерозвиваючих курсів не існує взагалі, адже їм бракує навчального часу для всіх курсів, які вони можуть запропонувати. Можливих виходів два: по-перше, залучення позабюджетних коштів; по-друге, оптимізація розкладу занять. Мається на увазі, що деякі факульта­тивні курси (особливо, якщо їх вибір є достатньо великим) можна запро­понувати по одній годині на два класи, на паралель або навіть на класи різ­них паралелей з однаковою спеціалізацією, якщо кількість слухачів курсу в кожному з класів досить незначна. Таким чином, кількість факульта­тивних курсів, зокрема на етапі допрофільного навчання, можна подвої­ти або навіть потроїти.

 

2.2. ПОГЛИБЛЕНЕ НАВЧАННЯ

Якщо під час аналізу факультативного навчання ми вимушені були торкатися як змістовного, так і організаційного аспекту освіти, то у ви­падку поглибленого навчання ми зосередимося лише на його організації. Тема змісту поглибленого навчання досить повно висвітлена як у відпо­відних навчальних програмах, так і в методичній літератури. Крім того, рі­вень поглибленого викладання того чи іншого шкільного предмета знач­ною мірою визначається як кваліфікацією і власним досвідом викладача, так і рівнем підготовки та пізнавальної активності учнів.

Почнемо з банальної істини — поглиблене викладання будь-якого пред­мета потребує, в першу чергу, додаткового навчального часу. Але далеко не завжди можливості навчальних планів можуть задовольнити попит викла­дачів та учнів. Тому питання про оптимізацію розподілу навчального часу для організації поглибленого навчання набуває вирішального значення.

Далі буде описано декілька форм організації поглибленого навчання (як загальновідомих, так і відносно нових), проаналізовано переваги та недоліки кожної з них, в тому числі й тих, що передбачають організацію занять у малих групах. Термін «малі групи» набув останнім часом популярності в контексті пошуку нових форм диференціації та індивідуалізації навчання. Але цей вид організації навчального процесу теж швидко виявився враженим однією з небезпечних педагогічних «хвороб» - нерозумінням шкільними адміні­страторами відмінності форми від змісту та особливостей їх взаємозв'яз­ку. Чого варте, приміром, таке означення, дане керівником закладу осві­ти: «Малі групи — це коли учень хоче, а вчитель може». Між тим, навчан­ня в малих групах, якщо його методично грамотно адаптувати в системі поглибленого навчання, дає дійсно значний ефект. Але як його досягти? На це питання ми й спробуємо відповісти.

 

САМООСВІТА

Як відомо (і про це все частіше згадується останнім часом), кінцевою метою навчання є не тільки дати учневі певну суму знань та навчити ко­ристуватися ними в стандартних та нестандартних проблемних ситуаці­ях, але й навчити учня самостійно здобувати необхідні йому нові знання. З цієї точки зору зростання ролі самоосвіти в навчальному процесі стає очевидним. Безумовно, самоосвіта як така, як, між іншим, і багато інших тем, які розглядаються в цій роботі, гідна окремого дослідження, і такі дослідження проводяться як у вітчизняній, так і в зарубіжній педагогіці. Ми ж зосередимося на питанні про ОПЗП самоосвіти, підтримку тих форм на­вчальної та позанавчальної діяльності учнів, які стимулюють процес са­моосвіти і подані в схемі 5.

 

Стимулювання самоосвіти

В межах навчальної діяльності	В межах поза навчальної діяльності
Самостійна робота з літературою на уроці	Залучення додаткового матеріалу під час підготовки домашніх завдань	Повідомлення, доповідь, реферат	Заняття за індивідуальним навчальним планом	Конференції, засідання	Інтелектуальні ігри	Науково-дослідна робота

 

Інтелектуальні ігри

Інтелектуальні ігри є дуже важливою складовою як стимулювання са­моосвіти, так і виховної роботи з учнями. Маються на увазі, в першу чер­гу, різноманітні вікторини, ігри «Що? Де? Коли?», тематичні брейн-ринги, гра «Дебати». З позицій теми, яку ми розглядаємо, ці ігри можна умов­но поділити на дві групи: ігри, які не потребують попередньої підготовки, та ігри, для яких вона необхідна.

До першої групи слід віднести «Що? Де? Коли?», нетематичні вік­торини та брейн-рйнги. Організатор таких змагань має врахувати, щоб серед питань обов'язково були ті,, для відповіді на які учні можуть ви­користовувати вже наявні знання. Але такі питання не повинні пере­важати, адже значно більшу цінність складатимуть питання, які спо­нукають учнів звертатися до додаткових джерел. Дуже ефективними є вікторини, де учасникам надається можливість протягом обмеженого часу відшукати потрібну відповідь в енциклопедіях, спеціальній літерату­рі, мережі Іпіегпеі. З виховної точки зору важливо налаштувати учнів на те, що все, що відбувається, — тільки гра, але в цій грі є певна пізнавальна користь.

Ігри другої групи (тематичні вікторини, брейн-рйнги, «Дебати») потре­бують спеціальної підготовки учнів, яку теж треба належним чином орга­нізувати. Гра «Дебати» за своїми правилами взагалі наближається до міні конференції з чітким розподілом ролей, і до неї учні можуть готуватися разом з учителем. У таких іграх (якщо це можливо) корисно вимагати від учнів давати посилання на конкретні наукові джерела, до яких за бажан­ням можуть потім звернутися їх суперники (опоненти).

Зауважимо, що в інтелектуальних іграх учитель не обов'язково по­винен виступати в ролі ведучого або судді. Він може бути просто спосте­рігачем або навіть учасником гри, але, якщо гра має характер змагань, з метою створення рівних умов для команд доцільно включити по одному вчителю до кожної з них.

Наукові товариства учнів

Наукове товариство учнів (НТУ) є однією з найбільш поширених і діє­вих форм координації НДР. Такі товариства створюються на базі навчаль­них закладів, закладів позашкільної освіти, при вищих навчальних закла­дах. В Україні завдяки існуванню Малої академії наук України і щорічно­му проведенню Всеукраїнських конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН робота щодо створення НТУ набула широко­го розповсюдження, і, як правило, НТУ організуються у формі відділен­ня МАН на базі навчальних закладів. Така форма дозволяє НТУ здійсню­вати не тільки координуючі, але й стимулюючі функції. Крім того, згідно з виголошеними цілями, діяльність такого НТУ може виходити за межі НДР учнів і охоплювати досить широкий спектр напрямків щодо органі­зації наукової роботи учнів взагалі, а також навчальної та виховної робо­ти.

Зупинимося докладніше на ОПЗП діяльності НТУ. По-перше, започаткувати роботу НТУ не так легко, особливо в нака­зовому порядку. Підготовчим етапом до створення НТУ є широка кампа­нія з пропаганди та заохочення наукової роботи учнів як такої. Поштовхом для такої кампанії може стати успіх однієї дитини на одному науковому або навчальному змаганні. Досвід переконливо свідчить, що обдаровані діти є в кожній школі без винятку, і поява хоча б одного талановитого вчителя, який вкладе свій талант в цю дитину, неодмінно дасть результат. Науко­ва робота з учнями взагалі завжди організаційно спирається саме на гру­пу вчителів-ентузіастів, які своєю самовідданістю «пробуджують» колек­тив до роботи. Адміністратору дуже важливо на цьому початковому етапі всіляко заохочувати як учнів, так і їх наставників (докладніше про це див. у розділі 5). Дуже ефективною та плідною формою пропаганди наукової роботи, особливо на початковому етапі, є проведення предметних тиж­нів, «Днів науки», позаурочних заходів з наукової тематики. До програми таких заходів можуть входити відкриті заняття з факультативних дисци­плін, шкільні предметні олімпіади, конкурси, турніри, конференції, те­матичні засідання гуртків та інтелектуальних клубів із запрошенням на­уковців та батьків, заходи за програмою «Учень дає урок», коли старшо­класникам пропонується провести заняття у молодших класах. Серйозним поштовхом до наукової роботи є успіх учнів школи на досить високому рівні (перемоги в Республіканських та Міжнародних олімпіадах, конкурсах, турнірах, вступ До ВНЗу без вступних екзаменів, запрошення на наукові конференції); інформацію про це повинні отримувати всі учні школи та їх батьки — через привітання переможців, у вигляді яскравих стінних газет, на загальношкільних заходах, де відбувається вшанування учнів, їх бать­ків та наставників.

Створення НТУ є наступним етапом, який здійснюється за наявнос­ті достатньої кількості учнів, які добровільно бажають взяти участь у його роботі. Дуже важливо, щоб НТУ створювалося на засадах учнівського са­моврядування. Це означає, що дорослі (вчителі, викладачі спецкурсів, батьки) можуть виконувати в ньому функції координаційної (опікунської) ради, але не входити до складу Ради НТУ. Серйозною перешкодою на шля­ху створення ефективно діючого НТУ може стати його надмірна заорга-, нізованість. Не слід забувати, що НТУ не організує і не проводить НДР, а лише координує її та заохочує до неї. Тому протягом навчального року засідання НТУ можуть проводитися 2—3 рази: установче засідання, під­сумкове засідання плюс, можливо, одне проміжне (наприклад, тематич­не або попередній захист науково-дослідницьких робіт). Вся інша робота НТУ організується в секціях за напрямками відповідно до інтересів учнів. Дуже хибним є примушувати школярів, які цікавляться історією, заслу­ховувати наукові доповіді з фізики на загальношкільній науковій конфе­ренції (цікаво, що «зворотний» варіант не є таким «поганим» — тут гума­нітарні науки мають очевидну перевагу над точними).

Змістовну частину засідань НТУ може складати методологічний лікбез щодо створення наукових робіт, обмін досвідом, аналіз успішності висту­пів учнів у наукових та навчальних змаганнях (див. розділ 5), вшанування їх переможців. І дуже важливо, щоб у таких заходах брали участь директор навчального закладу, всі його заступники, почесні гості — це підкреслює неординарність події, додає їй значущості та урочистості.

Попередній етап

Цей етап пов'язаний із безпосереднім обранням теми і місця дослі­джень. Як правило, науково-практична робота учнів розбудовується на базі спеціалізованого навчального підрозділу (гуртка, факультативу, на­укового товариства), тому активними учасниками планування майбут­ньої наукової практики мають бути самі учні. Дуже важливо протягом на­вчального року спрямовувати діяльність викладачів на всебічну обробку певного тематичного прошарку, створення свідомої мотивації на­уково-практичної діяльності учнів. Допоміжну роль у цьому процесі ві­діграють спеціальні додаткові заняття з метою ознайомлення учнів з ме­тодиками наукових досліджень, якими вони будуть користуватися. Дуже важливою є роль класних керівників, батьків учнів щодо підтримки ви­ховного аспекту мотивації.

Після того, як тему досліджень обрано, визначається місце досліджень.
Основні вимоги, які бажано врахувати при виборі, такі:

▪ наявність об'єкта досліджень (або об'єктів з усіх спеціалізацій, якщо
експедиція є комплексною); об'єкт має являти науковий інтерес, зокрема, з точки зору новизни досліджень;

▪ «географічна» придатність місця: необхідно врахувати зручність під'їз­ду, вартість транспорту, можливість поповнення запасів їжі й питної
води, можливості зв'язку;

▪ допустимий «рівень небезпеки»: враховується екологічна забрудне­ність місця, наявність об'єктивних небезпек (кліматичні умови, не­
безпечні ділянки рельєфу, водойми, тварини або комахи, які являють
небезпеку) і криміногенна ситуація;

▪ естетична та виховна цінність: оцінюється наявність супутніх об'єктів природи або культури (мальовничих краєвидів, історичних та ар­хітектурних пам'яток), придатність місця для організації відпочинку. Дуже бажано, щоб на попередньому етапі керівники майбутньої прак-¹ тики самі виїздили до місця і безпосередньо оцінювали його з усіх згада­них позицій.

Підготовчий етап

Після того, як тему й місце досліджень обрано, розпочинається орга­нізаційна робота з підготовки наукової практики. Вона складається з від­бору керівників та учасників, матеріально-технічного та організаційно-педагогічного забезпечення.

Необхідно врахувати, що серед дорослих учасників практики обов'яз­ково мають бути спеціалісти з усіх галузей, які охоплює практика, лікар" (звичайно ці функції бере на себе хтось з батьків або медпрацівник школи); якщо експедиція проходить у польових умовах, обов'язковою є наявність людей із досвідом організації побуту (туристів). Дуже добре, якщо такий досвід мають і самі учні. Це зумовлює доцільність формування учнівського складу зі школярів різного віку, що не тільки сприятиме розв'язанню суто побутових проблем, але й забезпечить спадкоємність наукової роботи. Ба­жано організувати навчання учасників експедиції основ організації побуту в польових умовах і прийомів надання першої медичної допомоги.

Відбираючи учнів, необхідно пересвідчитися, що вони за станом здо­ров'я відповідають вимогам до учасників експедиції. Для цього проводиться медичне обстеження дітей, співбесіди з батьками, лікарями-педіатрами.

Матеріально-технічне забезпечення наукової практики передбачає підготовку необхідного обладнання, вирішен­ня проблем транспорту та харчування. Детально цей аспект організацій­ної роботи висвітлено у відповідній літературі.

Організаційно-педагогічне забезпечення наукової практики торкаєть­ся двох основних моментів. По-перше, якщо наукова практика проходи­тиме поблизу населеного пункту, керівникам необхідно ще до її початку узгодити з місцевим населенням та представниками місцевої влади питан­ня про сприяння з їхнього боку науковій роботі та організації відпочинку учнів. Необхідно укласти відповідні письмові угоди, отримати необхідні дозволи, втому числі від представників СЕС, ЛАІ, служб протипожежної безпеки, а також лісництв або аграрних господарств, на території яких від­буватиметься практика.

По-друге, до початку практики необхідно провести батьківські збо­ри, на яких слід ознайомити батьків, з метою, формою і програмою про­ведення практики, умовами побуту та відпочинку дітей, узгодити можли­вість дострокового її припинення, терміни проведення практики, виріши­ти поточні організаційні та матеріальні питання. Основою для прийняття рішення про включення учня до складу експедиційної групи є письмова заява його батьків або осіб, які їх замінюють.

Основний етап

Робота протягом безпосереднього проведення наукової практики має розбудовуватися з урахуванням гармонійного поєднання наукових і вихов­них задач. Перші 1—2 дні після прибуття на місце звичайно виділяються, на облаштування табору й акліматизацію. На цьому етапі дуже важливо відпрацювати дотримання внутрішнього розпорядку, забезпечити функ­ціонування господарського механізму, вирішити побутові проблеми. Зміс­товну частину на цьому етапі складають екскурсії по місцевості, до міс­ця проведення досліджень, вступні лекції, інструктажі з техніки безпеки При проведенні досліджень.

На наступному етапі відбувається перехід до основного збору науко­вого матеріалу відповідно до спеціалізації практики, про­ведення досліджень, попередній перегляд результатів роботи (його бажа­но проводити наприкінці кожного дня — це дає можливість учасникам відчути дієвість та ефективність досліджень). Наукові заходи проводять­ся переважна в першій половині дня; друга половина виділяється для об­робки результатів, відпочинку, виховних заходів. Залежно від конкретних умов, зокрема погодних, розпорядок може коригуватися. Дуже важливо, щоб не рідше, ніж через кожні 5—6 днів, учні мали можливість отримати вихідний, присвятивши його спортивним змаганням, спілкуванню з бать­ками, господарській роботі.

На заключному етапі експедиції має бути проведено загальний підсум­ковий захід. Це може бути підсумкова наукова конференція (але такий за­хід, на думку автора, буде більш ефективним вже після прибуття з місця, в школі на початку занять) або свято, пов'язане тематично зі змістом експе­диції («Посвята в археологи (геологи, фольклористи тощо)», «День науки»). Корисно організовувати загальні збори учасників біля багаття для обго­ворення «по гарячих слідах» організаційних та виховних аспектів роботи, висловлення побажань на майбутнє. Далі призначається день відпочин­ку, збори, від'їзд. Дуже важливо на цьому етапі наголосити на дбайливому ставленні до навколишнього середовища (територію табору учні повинні залишити в чистоті), до зібраних експедиційних матеріалів.

4. Заключний етап

Цей етап організується після повернення учасників наукової прак­тики до школи і пов'язаний з підбиттям підсумків та узагальненням наукових результатів практики. Звичайно він проводиться у формі конференції із запрошенням науковців, керівників практики, бать­ків. Керівники практики узагальнюють її результати у формі звіту. Дуже добре, якщо, під час Практики створювався її щоденник — він допомагає в організації конференції і викликає зацікавленість учнів, які не брали участі в практиці. На конференцію учасники відповідно до спеціалізацій готують доповіді про результати проведеної робо­ти, демонструють зібрані матеріали. Важливими моментами конфе­ренції є зіставлення наукових методик, що їх використовували учні підчас досліджень, формування вміння доступно подавати вузькоспеціалізовану інформацію. Керівники закладу освіти обов'язково ма­ють бути присутніми на цій конференції, щоб відзначити роботу ке­рівників практики, найкращих учнів. Вдалою формою заохочення є грамоти — рекомендації для найкраишх юних науковців до участі в наукових конференціях більш високого рівня.

У підсумку зазначимо беззаперечну виховну цінність наукових прак­тик, що вказує на необхідність участі в її організації заступників директо­ра з виховної роботи, педагогів-організаторів, шкільних психологів.

Виїзні наукові школи

Існує цілий ряд навчальних дисциплін (математика, теоретична фі­зика Й хімія, правознавство, іноземні мови), вивчення яких досить важко підкріпити відповідною експериментальною діяльністю. Для додатково­го навчання з цих предметів під час канікул ефективною формою роботи є виїзна наукова школа (ВНШ), яка за деякими ознаками близька до на­укової практики, але не передбачає проведення практичних та експери­ментальних досліджень.

Останнім часом досить великої популярності набули лінгвістичні наукові школи з вивчення іноземних мов у країнах їх розповсюдження. Але,
зрозуміло, не всі батьки можуть фінансувати закордонну поїздку своєї дитини. Крім того, іноземні мови — далеко не єдине підґрунтя для органі­зації виїзної школи, тому зупинимось на аналізі більш «демократичних» форм виїзних шкіл.

На відміну від наукових експедицій і практик, які здебільшого прово­дяться в польових умовах, ВНШ потребує наявності сприятливих умов для організації навчальних занять, зокрема, приміщень. Тому оптимальним місцем проведення ВНШ є туристичні бази, пансіонати, будинки відпо­чинку, де є приміщення, обладнані на кшталт шкільного класу.