Злочини та покарання за «Руською Правдою».

«Руська Правда» містила багато статей, які свідчили про достатній рівень розвитку кримінального права. Однак не існувало різниці між кримінальним правопорушенням і цивільно-правовим, а таке поняття, як злочин взагалі було відсутнє. Будь-яке нанесення потерпілому матеріальних або моральних збитків визначалося як «образа» (а. 15 кор. ред.). Існували лише такі поняття, як спроба образи і дійсна образа. Разом з тим розрізняли об’єктивну та суб’єктивну сторони злочину: злочин (наприклад, вбивство) був скоєний навмисно чи випадково, у стані афекту чи під час бійки тощо (ст. 6, 7, 54 розш. ред.).

Об’єктами злочину, перш за все, виступали влада, особа, майно, звичаї. Суб’єктом злочину міг бути будь-хто, крім холопа й челядина, які перебували в повній власності господарів. Останні несли матеріальну відповідальність за протиправні дії своїх слуг.

Особливо тяжким злочином у Давньоруській державі вважалося посягання на владу князя й порушення договорів сюзеренітету-васалітету. До винних застосовувалися досить суворі заходи покарання, які визначав князь, він також здійснював суд. Як свідчать літописну джерела, за подібні злочини застосовувалась навіть смертна кара. Однак треба зауважити, що Русь аж до монгольської навали (чи не єдина середньовічна держава) не знала юридичне санкціонованого вбивства як методу запобігання злочинам або покарання за них.

Тяжкими злочинами також були посягання на інтереси церкви і християнську мораль, зокрема, шляхом дотримання язичницьких, обрядів. До них відносилися: церковна татьба (крадіжка церковного майна), розриття могил, нищення хрестів, моління в гаях, біля води, чародійство тощо. «Руська Правда» не згадує про ці види злочинів, однак вони знайшли відображення в церковних уставах князів Володимира і Ярослава. В цих документах також йдеться про злочинні дії ченців, попів і попаді (блуд, пияцтво, порушення межі своїх приходів під час виконання обрядів, зв’язок з іновірцями чи відлученими від церкви).

Найтяжчими злочинами проти особи було вбивство, розбій (ст. 1, 19-27 кор. ред., ст. 1-8,11-18, ст. 7 розш. ред.). Як свідчить аналіз статей «Руської Правди», посягання на життя феодала було об’єктом особливої уваги законодавства: передбачалась відповідальність за нанесення побоїв, поранення, каліцтво (ст. 3-5 кор. ред.); за образу особи шляхом застосування сили (ст. 10 кор. ред.; ст. 24,67 розш. ред.).

Багато уваги приділялось і майновим злочинам. Відомі такі їх види, як таємне викрадення, пошкодження, незаконне користування чужим майном; викрадення хліба, худоби, птиці, сільськогосподарських продуктів. За певний вид майна і залежно від місця скоєння злочину накладалися відповідні штрафи (ст. 13, 37, 40 кор. ред.; 34, 40, 42, 43, 45 розш. ред.). Злочином вважалося самовільне користування чужим конем, привласнення загублених коней, зброї, одежі (ст. 33-34, 83-84 розш. ред.). Встановлювалась відповідальність за крадіжку чужого холопа та переховування утікачів (ст. 32 розш. ред.).

До злочинів проти сім’ї та моральності відносилися: розпуста, зґвалтування боярських дружин і дочок, групове зґвалтування, укладення шлюбу між близькими родичами, багатоженство, співжиття із черницею, кума з кумою, народження позашлюбної дитини, співжиття з сестрами або з братами. Злочином вважалося сексуальне збочення — скотолозтво. Світське право не мало норм, які охороняли б сім’ю від злочинних посягань. Вони знайшли втілення в церковних уставах Володимира та Ярослава.

У Давньоруській державі загальна система покарань була досить простою і відносно м’якою. Проте аналіз норм права засвідчує, що з розвитком феодалізму спостерігалася дедалі виразніша залежність кваліфікації злочинів ^визначення покарань від соціального стану як потерпілого, так і звинуваченого, а також різний підхід до захисту інтересів феодала і феодально-залежного населення (ст. 19, 22, 25, 29′кор. ред., 1, 3, 78, 88 розш. ред. тощо). Метою покарання було відшкодування збитків.

Найдавнішою формою покарання була помста потерпілих або його родичів (кровна помста) (ст. 1 кор. ред., розш. ред.). Після смерті Ярослава Мудрого його сини разом з боярами, зібравшись на з’їзд, відмінили кровну помсту, замінивши її грошовою вирою (ст. 2 розш. ред.).

Вищою мірою покарання в «Руській Правді» були побіг і пограбування, коли майно правопорушника конфісковувалося, а його разом із сім’єю виганяли за межі общини або обертали на рабів. Такий вид покарання застосовувався до тих, хто вчинив підпал, розбій та конокрадство (ст. 7, 35, 45, 83 розш. ред.).

Тяжким покаранням у вигляді грошового стягнення були вира — грошовий штраф (40 гривень) на користь князя за вбивство вільної людини. Подвійна вира стягувалась за вбивство княжих слуг (ст. 19,22 кор. ред., ст. З розіи. ред.). Розширеною редакцією передбачалась і так звана «дика вира» — виплата членами верві (общини) за вбивство, скоєне на її території, у випадку, коли вбивця був невідомий або верв не хотіла його видавати (ст. 4). Родичам убитого виплачувалась грошова компенсація — «головщина», що дорівнювала розміру вири. За покалічення та вбивство жінки встановлювалася «полувира» (ст. 27, 89 розш. ред.).