Новгородська та Псковська судні грамоти (злочин та покарання)

5.1. Злочини проти держави.

У Псковській Судной Грамоті відомий новий рід злочинів, яких не було в Руській Правді - державна зрада. За державну зраду покладалася вища міра покарання - смертна кара (стаття 7 ПСГ).

5.2. Злочини проти судових органів.

Псковська Судна Грамота також передбачає покарання за злочини проти судових органів. За вхід до зали суду силоміць або удар "подвернікі" покладався штраф: 1 рубль князю і 10 грошей подвернікі (стаття 58). Заборонялося бити позивача або відповідача: "111. А хто перед Господом ударить на суді свого істьца, іно його в рублі видати тій людині, а князю продаж. "

5.3. Майнові злочини.

Псковська Судна Грамота порівняно з Руською Правдою встановлює більш розвинену систему покарань за майнові злочини. Крадіжка ділилася на просту (крадіжка з комори, з возу, човна, худоби) і кваліфіковану (підпал, конокрадство, крадіжка церковного майна). За просту крадіжку покладався штраф в розмірі від 4 грошей до 70 гривень (стаття 1). За кваліфіковану крадіжку покладалася смертну кару (стаття 7). Якщо злодія тричі ловили за крадіжку, то його стратили (стаття 8). Якщо людина побачить у кого-небудь свою крадену річ, то він мав права вимагати повернення її. Якщо відповідач присягав, що він купив її на ринку, то позивач одержував частину краденого майна, у випадку ж, якщо позивач не вірив присяги відповідача і не міг довести, що відповідач вкрав цю річ, то позивач втрачав своє майно (стаття 46). Якщо крадена річ перейшла у спадок до людини, у якого її виявили, то він мав право, виставивши чотирьох свідків не присягати на вимогу позивача, а позивач втрачав свій позов (стаття 55). Псковські чиновники, що перевищили свої повноваження і силою відняти у засудженого майно, судилися по ПСГ як за грабіж (стаття 48). Показання злодія не приймалися відома, якщо він звинувачував когось у співучасті. У обумовленого людини вдома проводився обшук, і лише в тому випадку, якщо там що-небудь знаходили, що відноситься до справи, то цю людину звинувачували: "60. А татю віри не няти, а на кого возклеплет, іно будинок його обшукати і знайдуть у будинку його що полішное, і він ту ж тать, а не знайдуть у його дому, і він вільний. "[67]

5.4. Злочини проти особи.

До злочинів проти особистості у Пковской Судной Грамоті ставилися вбивство, нанесення побоїв і образи дією. У випадку вбивства з злочинця стягувався штраф у розмірі 1 рубля на користь князя і особливу винагороду сім'ї вбитого. Нанесення побоїв (стаття 27) або виривання бороди (стаття 11?) Кваліфікувалося як образа дією. Нанесення побоїв у громадському місці каралося штрафом на користь князя, а за виривання бороди покладався штраф в 2 рублі [68]. Стаття 58 карала побив свого позивача перед судом штрафом у розмірі 1 рубля на користь князя

61.Суд та процес за Новгородською та Псковською судними грамотами.

Судовий процес.

6.1. Поділ суду.

Суд по Псковської Судно Грамоті поділявся на суд княжий і суд церковний. До князівському суду належали: "очікуван кліть покрадут за зомком або сани під півста або віз під тітягою або лодью під полуби, або вь ямі або худоби украдала або сіно зверху стоги імати, то все суд княжий, а продажі 9 грошей, а розбій, наход, грабіж 70 гривень..."[ 69]. Стаття 2 Псковської Судно Грамоти також встановлювала окремий суд намісника архієпископа. У цей суд запещалось втручатися князівському наміснику або господі, а наміснику архієпископа заборонялося втручатися у світський суд: "2. І владичную наміснику суд і на суд не судити, ні судиям ні наміснику княжа суду не судіть. "[70] У статті 109 було записано які справи відносяться до якогось суду. Суд, коли і позивач, і відповідач були духовними особами, ставився до компетенції церковного суду. Якщо ж і позивач, і відповідач були мирянами, то суд ставився до компетенції мирського суду - Господи. Якщо один був мирянином, а другий - духовною особою, то збиралась особлива колегія, що складалася з князя, посадника і намісника архієпископа: "109. А попи і диякони і проскурніца і черньца і черниця судити наміснику владичьню. Аже поп, або диякон або противу черньца, або черниці ж, а буде обаі не прості люди церковні, іно не судити князя, ні посаднику, ні судіам не судити, занеже суд Владична намісника, а булет одна людина простий позивач мирянин, аже церковна людина з церковним, то судити князя і посадника з могутнім намісником вопче, також і судиям. "[71]

6.2. Процес.

Судовий процес по Псковської Судной Грамоті носив змагальний характер, роль суду в порівнянні з Російською Правдою була набагато більше. Виклик відповідача проводився самим судом за офіційною порядку через судового виконавця. Ухилення від явки до суду вабило офіційне покарання - від грошового штрафу до притягнення до відповідальності як за вбивство. Заборонялося переглядати справи, розглянуті раніше, посадник, який склав з себе посадничества, зобов'язаний був сам закінчити розпочаті ним справи (стаття 6). Суд збирався у князя в передній, суддям заборонялося входити в таємні угоди з тяжущіхся або допомагати однієї зі сторін на підставі кревності чи дружби (статті 3-4). Людина, що займав відповідальний урядовий пост не міг клопотатися перед судом про пом'якшення покарання, якщо справа не зачіпало його сім'ю або близьких (статті 68-69).

6.3. Виклик відповідача.

Виклик відповідача на суд регламентувався статтями 25, 26, 57. У статті 25 говориться про те, як викликати відповідача на суд: "25. А якою позовнікі поідете ісца звати на суд, і той позваний НЕ поідете на цвинтар до церкви позивніци честі, або стілець від позивніци, іно позивніца прочитати на цвинтарі перед попом; або паки тієї ж позваний позивніцею, не емля оброку та не стане на суд перед господом, іно господі дати на нього грамота на винного на 5 ден позовнікі. "[72] У випадку, якщо відповідач переховувався від" позовніце "- судового виконавця, покликаного доставляти до суду позивача і відповідача - то" позовніце "зобов'язаний був" прочитати на цвинтарі грамоту перед попом. "позовнікі заборонялося силою приводити позивачів на суд, якщо ж вони застосовували силу, то їх повинен був судити суд:" 26. А хто візьме грамоту на свого ісца, і воно ограмочному поімав з грамоти не мучить, ні бити, поставити перед Господом: а ограмочному проти свого ісца НЕ битися, не колотися, а толко імет сечіся, або бити, та учинить головшіну, іно бити йому самому в головшіне. "[73]

6.4. Свідки.

У Псковській Судной Грамоті є три статті, безпосередньо пов'язані з свідкам або "послуху", як вони іменувалися раніше. У статті 22 говориться про те, що якщо послух не прийде на суд або скаже протилежне тому, що доводить позивач, що викликав його, то цей свідок перестає бути свідком, а позивач вважається програв судовий розгляд: "22. А на якого послуху позивач послет, і послух не стане, або ставши на суді не договорить в ти ж мови, або переговорить, іно той послух не в послух, атот НЕ дошукатися. "[74] Також свідком не вважався людина, зацікавлена в даному справі: "23. Або який позивач пошле... на послуху, а на яких сочатся... а ркучі: той мене сам бив з критим своїм послухом, а нонеча на Нево ж шле, іно той послух у послух, якого на суді наімянуют. "[75] Суд мав право засудити свідка до судового поєдинку [76]. На цьому судовому поєдинку противник свідка міг найняти собі наймита, якщо був "старий і молодий, або чим безвечен, чи поп, чи чернець", в той час як послух не мав права наймати собі наймита.

6.5. Пособництво.

ПСГ допускала судові поєдинки між позивачем і відповідачем, або між позивачами, за термінологією ПСГ, і "послухами" - свідками. Так як не кожен міг вийти битися на полі, то грамота встановлювало можливість допомоги таким людям - "пособництво". У статті 21, зокрема, говориться: "А проти послуху... старий і молодий, або чим безвечен, чи поп, чи чернець іно проти послуху найняти хвиле наймит, а послуху наймита немає. "[77] У цій статті закріплено можливість найму бійця проти послуху, при цьому послух не мав можливості найняти собі бійця. Найм бійця дозволявся тільки в тому випадку, якщо позивач був з духовенства, інвалідом або занадто старим чи молодим. У статті 119 зазначається: "А Жонка з Жонка прісужать полі, а наймити від Жонка НЕ бити ні з одну сторону" [78], тобто якщо позивачем і відповідачем були жінки, то їм дозволялося присуджувати судовий поєдинок, при цьому жодна з них не могла найняти бійця. Якщо ж однією стороною був чоловік, а інший - жінка, і їм був призначений судової поєдинок, то згідно зі статтею 58 жінка мала право найняти бійця: "... а пособників б не було ні з одного боку, опріч Жонка, або за здорованя, або за черньца або за черниці, або який людина старий велми або глухий, іно за тих пособник бити. "[79] Окремо обумовлювалося в статті 36 право на найм бійця при справах, пов'язаних з закладами та заставами: "А на якому людині імуть сочіті боргу по дошках, або Жонка, або чолов'яга, або стара, або недуже, або чим безвечен, або чернець, або черниця, іно їм наймита хвиле найнятий, а исцом целоваті, а наймитом бітісь, а проти наймита ісцу свого наймита хвиле, або сам лізе. "По суті, тут знову обмовлялося право позивача, якщо він був неповнолітнім, особою духовного стану, жіночої статі або інвалідом, на найм бійця. Але в цій категорії справ, у разі, якщо один позивач користується найманим бійцем, то й інший мав право на найм бійця, тоді як в інших справах цього не допускалося. Але бійцям-"посібникам" заборонялося в день битися відразу ж на двох судових розглядах (стаття 71): "А одному пособник одного дні за 2 знаряддя не тягатся." [80]

6.6. Зміна Псковської Судно Грамоти.

У Псковській Судной Грамоті в статті 108 закріплено можливість зміни змісту статей та доповнення її новими статтями: "А якою рядку митом грамоти немає, і посадником доповісти пана Пскова на вечі, та тая рядок написати. А яка рядок в цей грамоті Нелюба буде пану Пскова, іно той рядок хвиле виписати сморід з грамоти. "[81] У цій статті закріплено, що статті з грамоти можна вилучити, змінити або доповнити тільки за поданням посадника за згодою віча. Статті 109 - 120 вважаються саме такими, написаними пізніше статтями, бо перебувають після статті, що говорить про можливість зміни грамоти, яка, по ідеї, повинна була завершувати всю грамоту.