Соборне Уложення 1649 р. Загальна характеристика.

Під натиском дворянства в умовах бурхливих соціальних заворушень у 1648 р. розпочинається підготовка нового зводу законів, який мав взяти до уваги станові інтереси землевласників і посадської верхівки та сприяти подальшому зміцненню самодержавного ладу. Над його підготовкою працювала спеціально створена комісія "Приказ князя та ближнього боярина Миколи Івановича Одоєвського". Нове Уложення було прийняте під час роботи Земського собору 1648-1649рр.усічні 1649р. Це був, фактично, універсальний кодекс законів феодального права, що не мав аналогів у попередній законотворчій роботі.

За структурою Уложення поділялося на 25 глав і 967 статей (про масштабність цього акта свідчить довжина стовбчика (сувою), на якому викладено його зміст, - 309 м). Джерелами Уложення, що було засадничим законом російського самодержавства аж до середини XIX ст., стали Судебники 1497 і 1550 рр. та нормативна база візантійського й литовського законодавства, указні книги приказів, царські укази, рішення Земських соборів, Стоглав. В Утюженні регламентувалися буквально всі сфери державного та суспільного життя, зокрема, судово-адміністративні, соціально-економічні, військові, духовні й навіть сімейні відносини. Особлива увага приділялася охороні "честі та здоров'я государя", царської влади, представників "государевого двору", церкви.

Загалом, більшість законодавчих норм Соборного уложення 1649 р. було розроблено в інтересах дворянства, вони сприяли його консолідації як основного опертя самодержавства. У Соборному Укладенні вперше відчувається прагнення законодавця сформувати систему норм і класифікувати їх по галузях права.

Велика увага була приділена процесуальному праву.

Соборне Уложення закріпачує всі прошарки селян і повністю позбавляє їх політичних і майнових праві Селян-втікачів кріпосники мали право повертати, не дивлячись на давність втечі. їх повертали із дружинами, дітьми і всім майном. За надання притулку селянам-втікачам винних карали штрафом на суму в 10 крб. (вартість семи корів). Якщо жінка-втікачка одружувалася з селянином іншого власника, то вона все рівно поверталась попередньому власникові, тобто сім'я руйнувалася. Кріпосник мав право дозволити або не дати дозволу на одруження Вотчинник мав право відпустити селян на волю, поміщик же таким правом не користувався. Помістя і вотчини можна було закладати разом із селянами.

Встановлювався один вид холопства — холопство кабальне. Росіянам заборонялося бути холопами у іноземця. Особа звільнялася від холопства по смерті свого пана, або коли холоп попадав у полон, або ж коли феодал у голодні роки виганяв холопа з двору.

Наступили зміни і в правовому становищі міського населення. Селяни, що жили в білих слободах (білі слободи не платили податей), виводилися власником у сільську місцевість, тобто білі слободи знищувалися. Посадське населення (міщани) закріплялися за посадом, відмінялося право переходу посадського населення із міста у місто: «С Москвы в городы постарине и из городов к Москве, и из города в город их посадских тяглых людей не переводити». Якщо посадські люди ставали чиїмись селянами, то вони мали бути повернені у місто[13, c. 26-27].

У зв'язку з посиленням кріпосницьких відносин сталися зміни в цивільному законодавстві. Зобов'язання виникали із різноманітних договорів. Уложення вказує на три види злочинів, пов'язаних із укладенням договорів: складання фальшивої кріпості, укладання угоди під примусом, неправдиве звинувачення у примушенні до укладання угоди. Позовна давність по позиці становила 15 років.

Злочин кваліфікується як непослух царській волі, як діяння, небезпечне для панівного класу. Стосовно ж об'єктивної сторони злочину, то Уложення знає голий задум, замах на царя і слуги на пана, закінчений і незакінчений злочин. Від покарання звільнялися тільки діти віком до семи років. Існували такі види злочинів: проти релігії, державні злочини (за них встановлювалась відповідальність не тільки винного, але й членів усієї його сім'ї), підробка документів, дезертирство, порушення державної монополії на виготовлення і продаж спиртних напоїв.

У Соборному Уложенні була спеціальна глава (XXV), присвячена боротьбі з корчмарством, тобто порушенням державної монополії на вироблення і продаж спиртних напоїв. Протизаконне вироблення, зберігання і збут вина каралися досить жорстоко. «У кого корчму вымут впервые или кто на продажу вино курит: и на тех впервые заповеди правити по пяти рублев, а на питухах по полутине на человека», — зазначалося у ст.1 гл-XXV Соборного Уложення. Коли ж кого-небудь зловлять вдруге, то розмір штрафу подвоювався. Окрім того, карали фізично: корчмаря «бити кнутом по торгам, а питухов бити батоги». «А будет хто в таком воровстве объявится втретие и их за ту третью вину бити кнутом по торгам, и посадити в тюрьму на полгода». Коли ж хто-небудь буде викритий в четвертий раз, то крім фізичного покарання його засилають, «а животы их все, и дворы, и поместья, и вотчины имати на Государя» (ст.3).

Вели боротьбу з протизаконною торгівлею вином роз'їздні голови і «дети боярские». Якщо викриті у протизаконній торгівлі дадуть їм хабара, а вони їх все-таки приведуть до приказу, то «у них того откупу не имать». Коли ж вони відпустять порушників, то їх необхідно «пытать и наказание чинить, бити кнутом, и в приказе им впредь не быть».

У 1636 р. У Московській державі указом царя було заборонено під страхом смертної кари продаж тютюну. Соборне Уложення підтвердило цей указ і встановило, що навіть особи, які знайшли тютюн, також підлягають покаранню. «А за табачную находку бити кнутом на козле». Якщо ж кого-небудь неодноразово спіймають за продажем тютюну, то такому «пороти ноздри и носы резати, а после пыток и наказанья ссылати в дальние городы».

Мета покарання за Соборним Уложенням — устрашіння населення, щоб іншим «на то смотря, неповадно было впредь так делати». В інтересах дворянства видано "Соборне уложення" (1649), що юридично підтверджувало закріпачення селян в Росії.

Судові органи не були відокремлені від адміністрації. Судовими органами були: цар, Боярська дума (Розправна палата), прикази — Земський, Розбійний, Холопський, Помісний, а на місцях — губні і земельні старости, вотчинний і церковний суди. Доказами були: цілування хреста, показання свідків, загальне посилання на свідка, обшук, повальний обшук, письмові докази, тортури