Причини поразки української національної революції 1648-1676 рр. та її історичне значення.

Починаючи з 1674 р. становище П. Доро­шенка погіршується: правобережне насе­лення, розчарувавшись у можливості ви-борення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни­ки, родичі. Підвладна Дорошенкові тери­торія скоротилася до Чигирина і його округ.

У жовтні 1676 р., коли до Чигирина під­ступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, при­сягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав­ну ідею, за яку так наполегливо і послідов­но боровся Б.Хмельницький. * Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець національно-виз­вольної війни та її поразку. Була ліквідо­вана українська державність на Право­бережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в ме­жах етнічних українських земель було створено лише на короткий період. Від воєнних дій, голоду, епідемій, захо­плення в ясир, переселення втрати станови­ли 65 - 70% усього населення України, за­знали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству. Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення. Вона:

> зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави;

> призвела до відтворення Української дер­жави, частина якої на території Ліво­бережної України (гетьманщина) проісну­вала на правах автономії в складі Росії до 80-хрр. XVIIIст.;

> вплинула на розвиток національної само­свідомості українців;

> сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

> збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

> сприяла розвитку української культури, перш за все, усної народної творчості, літе­ратури, літописання.

У ході тривалих війн за панування в укра­їнських землях між Росією, Річчю Посполи­тою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебува­ли під владою Росії; Правобережжя - під владою Речі Посполитої і частково Туреч­чини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

* Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився в сферах впливу різних держав.

Причини, характер та періодизація національно-визвольної війни 1648-1676 рр.

Причини національно-визвольної війни

>Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національ­ного та релігійного гноблення, курс поль­ського уряду на ліквідацію козацтва як ста­ну. Серед українського населення нароста­ло почуття ненависті до польського пану­вання, соціальний вибух був неминучим.

>Стрімкий розвиток національної само­свідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інте­ресів, розвиток ідей Батьківщини, її єднос­ті та незалежності).

> Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його полі­тичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соцільний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.

Цілі боротьби

> Ліквідація польського і будь-якого іншого панування.

> Звільнення від національно-релігійного гноблення.

> Ліквідація магнатського землеволодін­ня, фільварково-панщинної системи госпо­дарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, ко­заків на землю.

> Утворення незалежної соборної укра­їнської держави. При цьому слід за­уважити, що ідея створення національної держави визрівала поступово. Піднімаючи козаків на повстання, Б.Хмельницький і його соратники прагнули, насамперед, до збереження козацьких вольностей. Але в ході боротьби Хмельницький висуває ідею створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом - і Української суверенної держави. Вперше принципи розбудови незалежної держави Хмель­ницький сформулював у лютому 1649 р. під час переговорів з королівськими послами в Переяславі (ці принципи будуть розглянуті далі).