Українська політика Катерини II. Ліквідація Гетьманщини.

.наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Ма­лоросійську колегію, в якіі бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чоти­рьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначає­мо: генерал майор Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві ва­кансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам, малоросійських гене­рального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журав­ку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, гра­фу Румянцеву, на свій розсуд.

Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегії чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг зайняти за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерально­го обозного Кочубея - генерал-майорським, генерального писаря Туманського - чином стат­ського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола - полковницькими.

А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу -підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському - три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям - першим після малоросійського полковника, земським суддям з пер­шорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудками з бунчуковими друго­рядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.

За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському команди­рові мати такі права, як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів - повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсутність.

Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоро­сійському урядові.

 

Польське панування на Правобережній Україні у XVIII столітті. Гайдамацький рух.

Польща відновлювала на Право­бережжі порядки, які існували до повстання Б.Хмельницького. Зростали земельні володіння польських магнатів (40 магнатських родин володіли 80% території Правобережжя), посилюва­лося соціальне гноблення українського се­лянства (в деяких маєтках панщина стано­вила 5-6 днів). Відновлювалося пересліду­вання православ'я.

* У 1699 р. польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій. Козаки були оголошені поза законом, за винят­ком невеликої кількості козаків, що най­малися на службу до польських магнатів (надвірні козаки).

Визвольна боротьба на чолі з С.Палієм

Посилення польського гноблення викли­кало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полков­ником Семеном Палієм. Повстанці звільни­ли від шляхти Київщину, Черкащину, По­ділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересами населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участь у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І.Мазепи.

Гайдамацький рух

У наступні роки на Правобережжі поши­рився рух гайдамаків (від тюркського "гай-де" - гнати, чинити свавілля). Серед гайда­маків були переважно селяни-втікачі, най-бідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768р. його очолив Максим Залізняк - запорізький ко­зак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, По­ділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайда­маків, криваві розправи з польським на­селенням.

Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панів­ної верстви суспільства, великої земельної власності.

Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні.

* Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам'яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької сис­теми, польського панування, у розвитку ви­звольної боротьби українського народу.