Козацько-селянські повстання кін. XVI ст. та 20-30-х рр. XVII ст., їх наслідки.

Після смерті Сагайдачного козаки від­мовилися від політики компромісів з Поль­щею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань.

Найбільш відомі з них - повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича, повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-38 рр. під проводом гетьманів Павла Павлюка і Якова Острянина.

Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків. У 1638 р. польський сейм схвалив "Ординацію Запо­розького реєстрового війська", спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:

> нереєстрові козаки оголошувалися під­даними;

> втеча до козаків каралася смертю;

> скасовувалося самоуправління у реєстро­вих козаків (їх кількість становила б тис.): замість виборного гетьмана король призна­чав комісара;

> проти українців здійснювалася політи­ка жорстокого терору.

Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

Значення повстань

Повстання, хоч і зазнали поразки,і сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.

Значення козацтва

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визво­лення України.

Діяльність ко­заків торкалася усіх сфер життя українського на­роду: вони боро­нили українські землі, освоювали південні степи, підтримували ук-Герб Війська Запорозького ра'ЇНСЬКу куль­туру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили го­ловний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорізьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.

 

Брестська церковна унія 1596 р. та її історичне значення.

У 1596 р. в Бресті була проголошена цер­ковна унія - об'єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилась нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Якщо Литва толерантно ставилася до православної церкви звичаїв українського народу, економічного та культурного життя, що створило умови для його подальшого розвитку, то керівні кола Речі Посполитої взяли курс на знищення залишків спадщини Київської Русі, насильне окатоличення та закріпачення селян.

Проти церковної унії виступили на­родні маси, час­тина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608 рр.), братства (громадські органі­зації міщан, ство­рені для захисту православної пастви. Це змусило Польщу в 1632р. знову дозволити легальне існування православної церкви.

Братства

Значний внесок у національно-культурне життя кін. XVI - поч. XVII ст. зробили брат­ства. За структурою вони нагадували міські цехи, мали статути, в яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували на членські внески братчиків і пожертвування. Братства за­сновували друкарні, братські школи. Особливо відомі Успенське братство у Львові (1585 р.), Київське Богоявленське братство (1615 р.),Луць-ке Чеснохрестське братство (1617р.).

Таким чином, з приходом Польщі, було поставлено під сумнів формування україн­ців як окремої етнічної спільності. В Україні розгортається визвольний рух проти польської колоніальної політики. Україн­ська знать втрачає роль виразника націо­нальних інтересів, роль провідної верстви визвольного руху. Ці функції перебирає на себе козацтво, яке вже у XVI ст. заявило про себе як про помітну соціальну силу.