![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розвиток вітчизняної соціології у 20 стСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Власне початком самостійних соціологічних праць слід вважати досліди женевського гуртка українських вчених 80-х pp. XIX ст. До нього належали, передусім, М.Драгоманов (якого багато дослідників називають піонером української соціології), С.Подолинський (представник механістичної теорії в соціології) та Ф.Вовк. Вони друкують свої праці у часописі «Громада» (5 томів за 1878-1882 pp.) та інших виданнях. М.Драгоманов (1841-1895) розглядав соціологію як науку про суспільство, закликаючи українських дослідників використовувати ідеї та принципи західної соціологічної думки. Він активно відстоює ідею прогресу, який у суспільних відносинах проявляється скасуванням неволі, панщини, здобуттям рівних конституційних прав; прогрес особи розглядається ним у тісному зв'язку з поступом людства в цілому. С.Подолинський (1850-1891) у своїх працях поєднує марксистські й соціал-дарвіністські погляди з програмою громадівства. Він вважає, що у суспільному житті діє закон боротьби за існування; але, на відміну від соціальних дарвіністів, визнає ще й дію закону зростання солідарності людей, яка втілюється у громадах. Тому для нього центр ваги припадає не стільки на боротьбу людей між собою, як на боротьбу людей з природою, загрозливим довкіллям. Своєрідна інтерпретація С.Подолинським дарвіністських законів полягає у тому, що у громадах відбувається просування нагору талановитіших і морально досконалих людей, а не перемога фізично сильніших. Йому належить одна з перших праць соціологічного характеру — «Ремесла і хвабрики на Україні» (1880, Женева). Ф.Вовк (1847-1918) розглядає соціологію як науку про насамперед громадське життя, в центрі якої знаходиться людина. Його соціологічні погляди відзначаються еволюціонізмом: всі суспільні явища і форми є результатом повільного ступеневого розвитку зародків фізичної природи людини. Ця фізична природа людей є однакова, але відмінне довкілля зумовлює відмінності між людьми. Отже, у тогочасній українській соціології домінує позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. У цей же період зароджується і поширюється у світі, не минаючи Україну, марксистська соціологія. Саме під впливом цих напрямків і течій перебувають вчені, які започатковують соціологічні студії в Україні. Характерною ознакою їх діяльності є активна пропаганда положень, вироблених західною соціологічною думкою.
Учені цього часу не стільки продукували власні нові ідеї, скільки засвоювали й поширювали уже вироблені. Таку позицію можна зрозуміти, якщо взяти до уваги те, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою з Заходу; тому на перших порах діяльність українських соціологів переважно скеровується на розробку й поглиблення ідей О.Канта, Г.Спенсера. К.Маркса та інших західних соціологів класичного періоду. Другою характерною рисою означеного періоду є перехрещування дослідницького поля соціології з суміжними соціогуманітарними науками. Оскільки власних фахових соціологів в Україні того часу практично не було, то соціологічні праці або праці з елементами соціологічного аналізу укладають філософи, економісти, етнографи та ін. Пізнє усамостійнення соціології як науки та перехрещування поля досвіду із суміжними дисциплінами зумовлює ту обставину, що представників таких наук, як українська філософія, історіософія та історія, географія, економіка, право, статистика слід розглядати як передвісників української соціологічної думки. Зв'язок соціології з цими науками настільки тісний, що на їх основі з часом постали окремі соціологічні школи. Спільна вихідна база соціології та інших ділянок суспільного знання не тільки позначається на дослідженнях на початках розвитку української соціології, але й згодом має здебільшого вирішальне значення для праць на стику цих наук. Помітний внесок у розвиток соціології в Україні мають праці таких українських філософів, як П.Юркевич, В.Лесевич, К.Ганкевич, І.Федорович, О.Стронін. Найпослідовніше поглиблює свої історичні досліди соціологічними студіями і вперше в українській історіографії застосовує історико-соціологічний метод М.Грушевський (1866-1934). Здобувши європейське визнання за теоретичне обґрунтування власної схеми історії України як самостійного процесу розвитку українського народу, він 1903 р. був запрошений до Парижа прочитати курс лекцій з цієї проблематики. Під час перебування за кордоном Грушевський отримує змогу ознайомитися з сучасними йому ідеями соціологів Е.Дюркгейма та М.Вебера, які суттєво вплинули на його наукову позицію. Саме відтоді він стає не просто істориком, але істориком-соціологом.
Чимало нових думок для розвитку української соціології дають представники теоретичної економії. М.Зібер (1844-1888) досліджує, поміж іншим, форми первісного господарства і вказує на вплив економічного фактора у розвитку суспільного життя, а також на аналогії наших братств і парубоцьких громад з поколінними організаціями інших народів. М.Ковалевський (1851-1916) ще 17-річним юнаком ознайомився з працями О.Конта. Понад 25 років його подальше життя проходило за кордоном, що дало йому змогу не лише читати твори, але й знати особисто таких відомих соціологів, як Спенсер, Гард, Дюркгейм, Маркс та інші; П.Сорокін був один час секретарем Ковалевського. На думку останнього, порівняння Конта і Маркса йде не на користь соціологічній концепції марксизму з її економічним трактуванням історії; Ковалевський засуджує також марксову ідею революції як способу розв'язання соціальних проблем. Історію суспільства сам Ковалевський розуміє як закономірний і природний процес, в якому рівноправну роль відіграють багато факторів, однак жоден з них не є визначальним. Це так само, як у функціонуванні живого організму визнавати рівнозначну роль багатьох чинників і розглядати його як єдність. В цілому й суспільне життя пояснюється ним через «теорію факторів», тобто теорію функціонального зв'язку соціальних явищ. Нарешті, економіст М.Туган-Барановський (1865-1919) переходить від марксизму до етичного розуміння суспільних проблем і обґрунтовує світогляд етичного соціалізму, реалізованого, зокрема, у формах господарської кооперації. На його думку, історичний поступ полягає в одухотворенні людини, у переміщенні центру ваги людського життя зі сфери виробництва у сферу вищих духовних потреб; звідси значення господарського життя буде поступово зменшуватись. Такі погляди українського вченого, висловлені кілька десятиріч тому, перегукуються з сучасними теоріями постіндустріального суспільства в західній соціології.
Соціально політична думка в Україні: національно культурне Відродження та державність. Після 1917 року розвиток вітчизняної соціології не припинявся, хоча і не був однозначним. Перші роки більшовицького режиму в Україні співпали з прискоренням інституціоналізації соціології, тобто її правовим і організаційним утвердженням як самостійної науки. У 20-х pp. наукова і науково-видавнича праця майже повністю зосереджується у Всеукраїнській академії наук (далі — ВУАН). З трьох її відділів саме соціально-економічний мав спеціальну кафедру соціології — першу в Україні, — яку очолює Б.Кістяківський (1918-1920). На жаль, його праці з доби відродження української державності не знайдено. Після його смерті кафедру очолює марксист С.Семківський, але помітних результатів роботи ця кафедра не мала. У 1923-1930 pp. видрукувані «Записки соціально-економічного відділу», окремі дописи яких порушують проблеми соціології (М.Тутан-Барановського, С.Дністрянського, О.Гілярова та ін.). Одною з причин повернення М.Грушевського в Україну стає прагнення перевести Український соціологічний інститут (далі УСІ), заснований ним у Відні, на батьківщину і бажання досліджувати історію свого народу в його власному середовищі. Одразу ж після повернення до Києва (24 березня 1924 р.) М.Грушевський виголошує доповідь «Український соціологічний інститут і дослідна кафедра історії культури загальної й української» перед спільними зборами ВУАН. В ній він ознайомлює присутніх з планами щодо УСІ, зокрема проектом створення п'яти кафедр та постійно діючого семінару. Однак Інститут марксизму не підтримав цей проект, можливо тому, що М.Грушевський намагається зберегти «свободу наукової мислі і праці, не зв'язану якоюсь партійною програмою», створити інституцію, яка віддячує урядові і суспільству за матеріальне утримання педагогічною працею і дослідженнями, «але не знає сторонніх втручань в свою роботу і організацію».
Тоді ж, у 1924 p., замість інституту відкривається лише науково-дослідна кафедра історії України на чолі з М.Грушевським, а при ній — дві секції, одна з яких (секція методології та соціології) працює під керівництвом О.Гермайзе. Функції соціологічного інституту фактично починає виконувати утворена наприкінці 1925 р. «Асоціація культурно-історичного досліду», яка упродовж 1926-1927 pp. провела 24 засідання, де було виголошено 51 доповідь у річищі соціологічного методу.
Мал. 2. Розвиток соціологічної думки в Україні за В. Білоусом
Розвиток соціології стає нагальною потребою національного відродження України і, навпаки, процеси відродження і державотворення вимагають своєрідного соціологічного супроводу. Яскравим виявом цих тенденцій стає створення у 1990 р. Інституту соціології в системі Національної Академії наук України. Питання для самоконтролю до розділу. 1.Охарактеризуйте спільні та відмінні риси об єкта та предмета соціології як науки. 2.Аргументуйте твердження про соціологію як одну з провідних соціально –гуманітарних дисциплін.
3. Які особливості категорії ”соціальне” в соціології? 4. Охарактеризуйте теорії виникнення суспільств, їх слабкі та сильні сторони. ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Соціологія (букв, «наука про суспільство», від лат. soclestes — суспільство і гр. logos — навчання): 1) наука про закони і форми соціальною (суспільною) життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соціальних системах, спільнотах, інститутах, процесах; 2) наука про закони становлення, функціонування і розвитку суспільства в цілому, соціальні відносини і соціальні спільноти. Відносини соціальні — відносини між соціальними суб'єктами, що займають різне положення в суспільстві; беруть неоднакову участь у її економічному, політичному і духовному житті, і які відрізняються способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання. Спільність соціальна — реально існуюча, що емпірично фіксується, сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом історичної і соціальної дії, поведінки (класи, верстви населення; демографічні, політичні, культурні). Соціальна група — сукупність людей, що має загальні соціальні ознаки: загальну професію, стаж роботи, подібні права й обов'язки. Мала соціальна група — соціальна група, члени якої знаходяться в безпосередній міжособистісній взаємодії. Інститут соціальний — форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. За допомогою соціальних норм і санкцій соціальні інститути (політичні партії, армія, церква, школа, родина, мораль, право і т.ін.) виконують організаційні, регулятивні, управлінські і виховні функції в суспільстві. Процес соціальний — послідовна зміна становища суспільства чи його окремих систем. Виступає як рух у часі ряду подій, суб'єктами яких є великі групи людей. Закон соціальний — явище чи процес, об'єктивний, стійкий і повторюваний причинний зв'язок між спеціальними явищами, процесами, сторонами громадського життя, що виникає, виявляється і реалізується завдяки масовій діяльності і через діяльність людей. Соціальний факт: 1) стан соціальної дійсності що вчинив подію, що не залежить від дослідження; 2) елементарний компонент системи соціального знання (одиниця обґрунтування, докази чи спростування в системі наукової аргументації), отриманий шляхом опису окремих фрагментів соціальної дійсності в деякому строго визначеному просторово-тимчасовому інтервалі. Соціальна дія — спосіб вирішення соціальних проблем і протиріч, в основі яких лежить зіткнення інтересів і потреб основних соціальних сил даного суспільства. Соціальний інститут — специфічне утворення, що забезпечує відносну стійкість соціальних зв'язків і відносин у рамках соціальної організації суспільства. Соціальна організація — суспільний варіант інституту з управлінською ієрархією. Кожній соціальній організації властиві такі ознаки: наявність загальноорганізаційної мети; горизонтальна, чи поділ праці, зв'язаний з існуванням підрозділів і працівників, що виконують їхні самостійні функції; вертикальна, чи поділ праці по вертикалі.
Соціологічне дослідження: 1) вид соціального дослідження, що відрізняється специфікою методології і методики одержання нового достовірного соціологічного знання; 2) система логічно послідовних методичних, методологічних і організаційно-технічних процедур. Програма дослідження — виклад його мети і загальної концепції, вихідних гіпотез разом з логічною послідовністю операцій для їхньої перевірки. Маються істотні розходження в логіці програми теоретико-прикладного і прикладного досліджень. У першому випадку посилена увага приділяється концептуальній частини програми, у другому — проробленні способів реалізації загальної концепції, включаючи соціальне експериментування. Розвідувальне (пошукове) дослідження — попередній етап соціологічного дослідження, коли немає чіткого уявлення про проблему й об'єкт дослідження. Ціль — збір інформації, вивчення документів, проведення спостережень. Описове дослідження — проводиться при наявності гіпотези про структурно-функціональні зв'язки і класифікаційні характеристики досліджуваного соціального об'єкта. Ціль — емпіричні дані для перевірки описової гіпотези. Об'єкт дослідження — соціальний процес, область дійсності, умова явна чи така, що містить соціальне протиріччя і що породжує проблемну ситуацію. Предмет дослідження — властивості і сторони об'єкта, що відкривають в ньому протиріччя, що досліджує проблему. Предмет дослідження відбиває взаємозв'язок проблеми дослідження й об'єкта дослідження. Вибірка — процес формування вибіркової сукупності. Процес вибірки характеризується такими ознаками: 1) числом ступенів добору; 2) типом виділених об'єктів репрезентації на проміжних ступенях добору; 3) способом добору об'єктів репрезентації й одиниць спостереження на кожному ступені; 4) способом районування виділених на проміжних ступінях добору об'єктів репрезентації. Генеральна сукупність: 1) та сукупність, на яку соціолог поширює висновки дослідження; 2) безліч об'єктів, що мають відношення до проблеми дослідження. Проблема дослідження — питальна ситуація, зв'язана з протиріччям між соціальною дійсністю і її теоретичним уявленням, яка потребуює для свого пізнання і вирішення визначених методів, процедур і прийомів дослідження. Вибіркова сукупність — частина генеральної сукупності, об'єкти якої виступають як основні об'єкти спостереження, вибирається так, щоб її характеристики відбивали властивості генеральної сукупності. Респондент — особа, що виступає як джерело первинної інформації в процесі опитування чи в результаті спостереження з приводу деякого явища. Опитування — термін, що позначає сукупність методів одержання інформації про досліджуваний об'єкт. Здійснюється шляхом діалогу між дослідником і респондентом. Анкетування — письмове опитування, опосередкована соціально-психологічна взаємодія дослідника з респондентом. Анкета — опитувальний лист, самостійно заповнюваний респондентом по зазначених у ньому правилах. Інтерв'ю — спеціальний вид цілеспрямованого дослідницького спілкування, застосовуваний як метод одержання соціологічної інформації. Вільне інтерв'ю — як початковий етап розробки стандартизованого інтерв'ю чи анкети для перевірки прийнятності питань та інформаційної ємності відповідей. Стандартизоване інтерв'ю — формалізована процедура опитування, що наближається до методу анкетування (опитування при переписах населення). Тест — метод виміру й оцінки різних психологічних якостей і станів індивіда. Соціометрія — різновид групового психологічного тесту, заснованого на опитуванні і що є методом діагностики, виміру й аналізу взаємин у малих, що цілком сформувалися, соціальних групах. Експерт-опитування — виявлення, у результаті застосування методу опитування, суджень компетентних осіб з досліджуваної проблеми. Спостереження — безпосереднє цілеспрямоване сприйняття і реєстрація соціальних процесів. Соціологічний експеримент — спосіб одержання інформації про наявність причинно-наслідкових зв'язків між показниками функціонування, діяльності, поводження соціального об'єкта і деякими керованими контролюючими факторами, що впливають на нього. По суті, це — спостереження, що втручається. Розрізняють: 1) природний (польовий) експеримент, коли об'єкт знаходиться в природних умовах свого функціонування; 2) лабораторний експеримент, що проводиться в особливо створених умовах. Соціологія праці — галузь соціології, предметом якої є праця як основна сфера формування, розвитку і задоволення матеріальних та соціальних потреб, інтересів працівників, як основа соціально-економічного положення (статусу) у суспільстві. Соціологія праці вивчає соціально-трудові відносини у формі різних соціальних явищ і процесів, закономірності їхнього виникнення й функціонування. Трудовий колектив — специфічна форма соціальної організації. Трудовий колектив з'являється в єдності двох якостей: 1) у якості соціальної спільності; 2) у якості соціальної організації. Трудовий колектив — носій різних видів соціальних відносин, оскільки поєднує різні соціальні групи. Мотивація трудової діяльності — формування внутрішніх спонукальних сил трудового поводження. Потреби — побудники до праці, що активізують людину, однак спонукальною силою володіють лише усвідомлені потреби. Інтерес — причина соціальної дії, усвідомлена і якимсь чином виявлена потреба. Потреби й інтереси бувають матеріальні, духовні і соціально-політичні. Цінності — уявлення суб'єкта (суспільства в цілому, класу, групи, окремої людини), про головні цілі життя і роботи, а також про основні форми досягнення цих цілей. Ціннісна орієнтація — це стійке, соціально обумовлене відношення до сукупності матеріальних, духовних благ і ідеалів, на основі якого виникає прагнення до досягнення визначених цілей. Ціннісні орієнтації визначаються по пануючому інтересі в сполученні з реальним статусом людини. Мотив — суб'єктивне відношення людини до свого вчинку, внутрішня реакція на трудову ситуацію, що сформувалася на основі установок і ціннісних орієнтації, під впливом зовнішніх стимулів. Мотиви передують трудовому вчинку. Диспозиція — особиста схильність. Диспозиції: 1) установки, формовані на основі потреб біологічного характеру в найпростіших ситуаціях; 2) соціальні установки, формовані на основі потреб у спілкуванні в звичайних повсякденних обставинах; 3) диспозиції, що характеризують загальну спрямованість інтересів особистості у визначену сферу праці чи дозвілля — це базові соціальні установки; 4) вищий диспозиційний рівень, що утворить систему ціннісних орієнтацій особистості. Стимул — об'єктивні стосовно людини впливи, що спонукують до визначеного трудового поводження, що викликали трудову активність. Стимулювання — особливий спосіб керування соціальною діяльністю людей, при якому поводження регулюється за допомогою впливу не на особистість, а на умови її життєдіяльності, на зовнішні обставини, що породжують визначені інтереси і потреби. Згуртованість малої соціальної групи — характеристика ступеня Керівник — особа, наділена суспільними інститутами керування колективом, повноваженнями влади, що виконують функції активного регулюючого впливу на групу осіб (колективів), йому підлеглих. Лідер — визнаний авторитет, виразник інтересів, ідей, що здійснює стихійне керівництво зсередини. Стиль керівництва — це соціальна сукупність індивідуальності керівника і суб'єктивних факторів суспільства. Ефективне поєднання демократичного і директивного стилів керівництва (демократичний (колегіальний); директивний; анархічний (потуранний). Конфлікт соціальний — зіткнення інтересів різних соціальних груп, окремий випадок прояву соціального протиріччя, одна з його форм, що характеризується наявністю вираженого протистояння суспільних сил чи проблеми, що є ядром конфлікту, а також усвідомленням носіїв конфліктної ситуації (конфліктуючими групами) своїх протилежних інтересів і цілей діяльності. Трудові суперечки — особливий вид ділових конфліктів, розбіжності між робітниками та службовцями, з одного боку, і адміністрацією підприємства, установи з іншого, про застосування чинних норм законодавства про працю. Міжособистісні конфлікти — зіткнення різних суджень, оцінок, позицій, супроводжуване активним протистоянням членів колективу, перекручуванням уявлень один про одного, розвитком ворожості і ворожнечі. Особистість — інтегральна соціальна якість, що формується у індивіда в процесі включення його в систему суспільних відносин, освоєння їм матеріальних і духовних продуктів людської культури. Спрямованість особистості — функціональна підсистема особистості, що здійснює внутрішню регуляцію спрямованості соціальної діяльності людини, всю безліч суб'єктивних відносин людини до світу і до себе, усіх її диспозицій і потреб, що утворює психологічний механізм мотивації і цільової орієнтації її соціальної активності. Людина — істота суспільна, тому що суспільство породило всі її якості. Людина є головна складова соціальної системи, її продуктом і творцем. Характер — індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що показують відношення людини до навколишнього світу і виражаються в його поводженні, вчинках. Темперамент — тип реакції особистості на зовнішні умови. За ступенем емоційності розрізняють чотири типи темпераменту: 1) холерик; 2) меланхолік; 3) сангвінік; 4) флегматик. Соціалізація — процес формування основних параметрів людської особистості (свідомість почуттів, здібностей і т.ін.) на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей і, у результаті, перетворення людини в члена сучасного йому суспільства. Через соціалізацію відбувається спадкування і перетворення індивідами соціального досвіду, перетворення його у власні установки, орієнтації, навички, вміння, здібності і т.ін. Асоціальне поводження — результат недоглядів у ході соціалізації. Соціальне самовизначення — усвідомлення людиною своєї соціальної природи, свого місця в суспільстві. Соціальне самовизначення — як усвідомлення індивідом свого місця в соціальній структурі суспільства. Об'єктивною передумовою соціального самовизначення є існування класів, соціальних верств і груп, що детермінують основні характеристики соціального стану людей: місце в системі виробничих відносин, роль у суспільній організації праці, рівень і джерела доходів, специфіку економічних, політичних та інших інтересів. Соціальний статус — положення індивіда чи соціальної групи щодо інших індивідів, груп, обумовлене соціально значущими для даної суспільної системи ознаками (економічними, професійно-кваліфікаційними, соціально-демографічними та ін.). Паразитизм соціальний: 1) суспільно неприйнятний спосіб існування окремих соціальних груп, шарів, індивідів, при якому одні з них існують за рахунок інших чи за рахунок суспільства; 2) складне, що змінюється, явище, що має свої причини, кількісні (стан, динаміка) і якісні (характер, структура) параметри. Соціологія політики — галузь соціології, що вивчає теоретичні й емпіричні закономірності політичних явищ і процесів. Загальна задача соціології політики полягає в розкритті закономірностей розвитку і функціонування політики з іншими сферами життя суспільства для наступного використання досягнутих результатів у політичній практиці. Конкретні цілі і задачі соціології політики визначаються соціальним замовленням. Маргінали — специфічні соціальні верстви перехідного неадаптаційного типу, що знаходяться в умовах втрати чи значної втрати почуття культурної і соціальної самоідентифікації.Маргінали характеризуються на індивідуальному поведінковому рівні: розгубленістю, «самітністю», утратою соціальних зв'язків, зазнають соціального дискомфорту, схильні до агресивності. Маргінали можуть виступати в ролі ватажків радикальних соціально-політичних і націоналістичних рухів, стати соціальною базою тиранічних режимів. Соціологія політики вивчає соціальні дії, спрямовані на вирішення політичних проблем. Соціологія молоді — галузь соціології, що вивчає молодь як специфічну соціально-демографічну групу, особливості її способу життя і свідомості. У нашій країні соціологія молоді одержала розвиток у 20-і роки, коли активно досліджувалися питання умов праці і побуту молодих людей. Формування світоглядних і професійних орієнтації. Молодь — внутрішньо неоднорідна соціально-демографічна група суспільств, що володіє властивим тільки їй набором соціально-психологічних якостей, що включає людей не молодше 14 років і не старше ЗО років. Молодіжна культура — комплекс своєрідних світовідчуттів і способів самовираження, характерні зразки поводження і взаємодії людей, іміджі, лексикони, символи, музика, що відповідають ідеї, й т.ін. Культура особистості — сукупність зразків веління, душевно-духовний склад, вихованість, ступінь розвиненості природних здібностей і схильностей, крім цього, елементи культури, властиві великим соціальним групам, суспільству, людству в цілому. Доцільно відрізняти культуру молоді від молодіжної культури. Якщо молодіжна культура належить молоді і не властива суспільству як цілому, то культура молоді включає загальні елементи культури. Субкультура — результат постійної взаємодії людей, що знаходяться в особливих умовах, при цьому цілісна культура не зводиться до торби субкультур, тому що свій внесок у культуру вносять різні спільності й окремі особистості, що не володіють субкультурою. Шлюб — соціально санкціонована і регульована (за допомогою релігійних, моральних чи юридичних норм) історична форма відносин між партнерами, що установлює їхні права й обов'язки по відношенню один до одного і до дітей. Соціологія родини — галузь соціології, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку родини як соціального феномена, що поєднує у собі риси соціального інституту і малої соціальної групи. Родина — мала соціальна група, заснована на шлюбі чи кровному спорідненні людей, зв'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Виділяють такі функції родини: виховну, господарсько-побутову, духовного спілкування, рекреативну, опікунську, сексуальну, представницьку, репродуктивну, матеріального забезпечення, організаційну. Для суспільства важливо ефективне здійснення родиною репродуктивної і виховної функції, тому що саме в родині відбувається початкове формування особистості. Особливості сучасної родини — організація на емоційні й особистісні, а не економічні (статути) характеристики індивідів у ситуації шлюбного вибору. Життєвий цикл родини — основні етапи розвитку родини: 1. створення родини (перший шлюб); 2. початок дітородіння (перша дитина); 3. закінчення дітородіння (народження останньої дитини); 4. «порожнє гніздо» (виділення з родини останньої дитини); 5. припинення існування родини (у зв'язку зі смертю одного з подружжя) чи розлучення, що порушують нормальну послідовність циклу родини. Екзаменаційні (залікові) питання з соціології 1. Охарактеризуйте предмет та об’єкт соціологічної науки. 2. Охарактеризуйте функції соціології. Розкрийте структуру соціологічного знання. 3. Охарактеризуйте соціальні процеси та соціальний розвиток. 4. Поясніть у чому полягає суть соціальної дії, соціальної взаємодії, соціальної діяльності. 5. Розкрийте суть соціальних та суспільних відносин. 6. Проаналізуйте роль основних демографічних показників. 7. Поняття та характеристика соціальних спільностей. 8. Охарактеризуйте основні ознаки соціального інституту. 9. Визначте сутність поняття “соціальна структура суспільства ”. 10. Поняття соціальної групи. Типологія груп. 11. Розкрийте сутність процесу соціальної мобільності. 12. Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації. 13. Визначте особливості що розкривають зміст понять “соціальний статус” і “соціальна роль”. 14. Охарактеризуйте соціальну девіацію як соціальне явище. 15. Проаналізуйте головні соціологічні парадигми щодо проблеми гендерних відмінностей. 16. Обґрунтуйте типологію сім’ї та шлюбу. 17. Обґрунтуйте відмінності наукових підходів до вивчення ролі особистості у суспільстві. 18. Охарактеризуйте фактори, механізм та агентів соціалізації. 19. Охарактеризуйте основні компоненти програми соціологічного дослідження. 20. Конвент - аналіз у соціології. 21. Дайте оцінку ролі анкетного опитування. 22. Проаналізуйте переваги та недоліки телефонного опитування. 23. Охарактеризуйте види питань соціологічної анкети. 24. Охарактеризуйте види соціологічного спостереження 25. Охарактеризуйте переваги та недоліки соціального інтерв’ю. 26. Становлення соціології як науки. Класики соціології. 27. Українська соціологія 28. Теорія соціальної дії М.Вебера. 29. Охарактеризуйте етапи зародження та розвитку соціологічної думки. Донауковий період. 30. Розкрийте зміст поняття “ соціальний конфлікт ” та наведіть типологію конфліктів. 31. Розкрийте сутність подвійного характеру функцій конфлікту. 32. Проаналізуйте динаміку конфлікту. 33. Охарактеризуйте головні категорії, поняття соціології праці. 34. Розкрийте особливості економічної соціології як спеціальної соціологічної теорії. 35. Соціальна філософія «Франкфуртської школи». 36. Визначте характерні риси індустріального та постіндустріального суспільства на прикладі порівняння сучасного стану України з однією з розвинених країн світу. 37. Охарактеризуйте основні функції культури. 38. Охарактеризуйте особливості розвитку української етнонаціональної спільноти. 39. Дайте загальну характеристику головних категорій і понять соціології молоді. 40. Охарактеризуйте відмінності міського та сільського способу життя.
Дати визначення: Соціологія, соціальні відносини, теоретична соціологія, прикладна соціологія, індивід, соціальна група, соціальна спільність, соціальний контакт, соціальний зв’язок, соціальні потреби, соціальні інтереси, соціальна діяльність, соціальне середовище, соціальні зміни, соціальна ситуація, соціальна стабільність, соціальні наслідки, соціальна еволюція, соціальна революція, соціальний статус, соціальний престиж, соціальні цінності, соціальні норми, соціальна поведінка, маргінали, соціальні санкції, соціальний контроль.
літературА
І. Основна література:
1. Городяненко В.Г.Соціологія.- К.:2003. 2. Лукашевич М.П.,Туленков М.В. Соціологія.Базовий курс: Підручник.-К.:Каравелла,2005. 3. Черниш Н.Й. Соціологія.- К.:Знання,2009.
ІІ. Рекомендована література: 1. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник. За редакцією В.М.Пічі. 2-е видання. – Л.: ”Новий світ - 2000”, 2002г. 2. Соціологія: Навчальний посібник. - Марчук П.П.- Т., 1998р. 3. Соціологія: Учбовий посібник. - Якуба Е.А. - Х.: 1996р. 4. Соціологія: Словар (серія “Collins”) – т 1-2 – М.: 1999р.
ІІІ.Підручники на електроних носіях: 1. Г. І. Безверха, Л. Г. Гончаренко, Н. І. Грищенко та Соціологія: навч. посіб. - К.: Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2009. — 116 с. 2. Бойко І. Соціологія: навч. пос - Національний інститут біоресурсіві природокористування України, 2010.-282 с. 3. В. I. Волович, М. I. Горлач,В. Г. Кремень та ін. Соцiологiя: підруч. для студ. вищ. навч. закл./ – [6-те вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 808 с. 4. Кузьменко Т. М. Соціологія. Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2010. – 320 с. 5. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія.Базовий курс: Підручник. — К.: Каравела, 2005. — 312 с. 6. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. — 464 с. 7. Нестуля О. О. Соціологія: навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. – К.: ЦУЛ, 2009. – 272 с. 8. Смелзер Н. Социология: пер. с англ. — М.: Феникс, 1994. — 688 с. 9. Танчин Ігор. Соціологія.Навч.посіб. -К.: ЦУЛ, 2007.-256 с. 10. Черниш Наталя Курс лекцій з соціології –Львів,2007. -288 с.
Зміст. Вступ 4 Рекомендації до організація самостійної роботи 5
|
||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 470; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.79.22 (0.019 с.) |