Найбільш значущі цілі життя і діяльності людини – це

а) інтереси;

б) спрямованість особистості;

в) мотиви діяльності;

г) ціннісні орієнтації.

Соціалізація – це

а) процес розвитку людини;

б) процес набуття певних знань, навичок та вмінь;

в) процес усвідомлення людиною себе як частки суспільства.

г) засвоєння культурно-історичних традицій, соціальних, норм та цінностей, що склалися у суспільстві.

 

Відповіді: 1) а, 2) а,в, 3) г.

 

Соціологія злочинності

План

1.Злочин і злочинність: соціологічне трактування.

2. Актуальні емпірико – соціологічні дослідження.

 

Будь-який задовільний опис природи злочинності має бути соціологічним, бо суть злочинності залежить від інституцій суспільства. Однією з найважливіших проблем, яким соціологія приділяє особливу увагу, є взаємозв'язки між конформізмом і девіантною поведінкою у різних соціальних контекстах. Сучасні суспільства включають у себе багато різних субкультур, і поведінка, яка відповідає нормам якоїсь однієї субкультури, може розглядатись як девіантна поза нею. Наприклад, на котрогось із членів підліткової компанії можуть чинити сильний тиск, щоб він утвердив себе, укравши автомобіля. Крім того, в суспільстві існує велика різниця у майновому стані та доступі до влади, що значною мірою впливає на можливості, які відкриваються перед різними групами. Тож не дивно, що крадіжки та дрібні пограбування здебільшого здійснюють люди з бідніших прошарків населення; привласнення чужих коштів та ухиляння від податків — це, як правило, прерогатива людей заможних.

Г. Сазерленд пояснює злочинність явищем, яке він називає диференційною асоціацією (Sutherland, 1949). Це дуже проста ідея. В суспільстві, яке включає в себе розмаїття субкультур, деякі суспільні середовища мають тенденцію заохочувати протизаконні дії, інші — навпаки. Індивіди стають правопорушниками через свою пов'язаність із людьми, що є носіями кримінальних норм. Здебільшого, як вважає Сазерленд, злочинна поведінка засвоюється в середовищі первинних груп, зокрема груп ровесників.

Ця теорія суперечить погляду, згідно з яким психологічні відмінності відокремлюють злочинця від інших людей; вона твердить, що злочинна діяльність засвоюється майже так само, як і така, що не суперечить закону, і що вона спрямована на ті самі потреби й цінності. Злодії намагаються добути собі засоби на прожиток, як і люди, зайняті на звичайній роботі, хіба що вони обирають незаконні засоби, аби домогтися цієї мети.

Роберт К. Мертон пов'язує злочинність з іншими видами девіантної поведінки, наголошуючи також на нормальності злочинця (Merton, 1957). Мертон вдається до поняття аномії, щоб побудувати дуже впливову теорію девіантної поведінки. Як ми знаємо з розділу першого, поняття аномії вперше запровадив Бміль Дюркгайм, один із засновників соціології, котрий висунув припущення, що в сучасних суспільствах традиційні норми та стандарти руйнуються, не знаходячи собі заміни. Аномія виникає тоді, коли в певній сфері суспільного життя немає очевидних стандартів, які б спрямовували поведінку. За цих обставин, як вважав Дюркгайм, люди почувають себе дезорієнтованими і стривоженими; тож аномія — це один із соціальних чинників, які впливають на схильність до самогубства.

Мертон модифікував поняття аномії, пов'язавши його з напругою, яка діє на поведінку індивіда, коли прийнятні норми входять у конфлікт із соціальною реальністю. В американському суспільстві, й до деякої міри в інших індустріальних суспільствах, загальновизнані цінності наголошують на матеріальному успіхові, а засобами, які ведуть до матеріального успіху, вважаються самодисципліна й тяжка наполеглива праця. Згідно з цим поглядом, люди, які тяжко й наполегливо працюють, неодмінно досягнуть успіху, хоч би якими були їхні стартові можливості. Насправді ця ідея не витримує випробування досвідом, тому що більшість тих, хто перебуває в невигідному становищі, мають лише обмежені умовні можливості для просування вгору, або й узагалі ніяких. Таким чином, ті, хто не "досягає успіху", вважають, що їм не судилося зробити матеріальний поступ. За такої ситуації ці невдахи відчувають велику спокусу просунутися вгору будь-якими засобами, законними чи незаконними. Отже, згідно з Мертоном, девіантна поведінка — це побічний продукт економічної нерівності.

Мертон ідентифікує п'ять можливих реакцій на напругу, що виникає між суспільно схваленими цінностями й обмеженими засобами їхнього досягнення. Конформісти приймають і схвалювані загалом цінності, і конвенційні засоби їхньої реалізації, незалежно від того, мають вони чи не мають успіх. Більшість людей належить до цієї категорії. Новатори також приймають схвалені суспільством цінності, але прагнуть добути їх незаконними або протизаконними засобами. До цього типу можна віднести злочинців, які домагаються достатку, діючи всупереч закону.

Ритуалісти узгоджують свою поведінку з суспільно прийнятими стандартами, хоча вони вже не бачать цінностей, які стоять за цими стандартами. Вони дотримуються правил заради самих правил, не ставлячи перед собою ніякої мети, а просто скоряючись примусу. Ритуалістами можна вважати людей, які присвячують себе нудній роботі, навіть якщо ця робота не обіцяє їм перспектив кар'єри і погано винагороджується.

Утікачі — це ті, що повністю зреклися конкурентного світогляду, відкинувши як домінантні цінності, так і прийнятні засоби їхнього досягнення. Як приклад можна назвати членів самоврядної комуни. І, нарешті, бунтарі відкидають як усталені цінності, так і прийнятні засоби, проте активно прагнуть замінити їх новими й перебудувати соціальну систему. До цієї категорії належать члени радикальних політичних угруповань.

Пізніші дослідники поєднали Сьюзерлендове поняття диференційної асоціації (тобто ідею, що група людей, з якою пов'язані індивіди, накидає їм своє ставлення до злочину — "за" або "проти") з типологією Мертона. У своєму дослідженні злочинних підліткових банд Річард А. Кловерд і Лойд Б. Олін (Cloward and Ohlin, 1960) стверджують, що ці банди утворюються в субкультурних спільнотах, де шанси на досягнення легітимного успіху дуже низькі, скажімо, серед безправних етнічних меншин. їхня праця слушно наголошує на зв'язках між конформізмом і девіантною поведінкою. Брак можливостей для успіху під поглядом ширшого суспільства є головним чинником диференціації між тими, хто вдається до злочинної поведінки, і тими, хто не вдається.

Ми повинні з обережністю поставитися до припущення, що люди з бідніших спільнот прагнуть до того самого рівня успіху, що й заможніші люди. Більшість намагаються узгодити свої прагнення з реальними обставинами певної ситуації. Але було б також помилкою припустити, що суперечність між прагненнями та можливостями обмежується середовищем людей менш привілейованих. В інших групах на індивіда також тисне спокуса вдатися до кримінальних дій, як то засвідчують поширені серед так званих "білих комірців" злочини привласнення чужих коштів, шахрайства та ухиляння від податків, які ми розглянемо пізніше.