Предмет цієї галузі соціології – особливості міста як соціології системи, а об’єкт – безпосередньо місто як соціальна – територіальна спільнота й поселенська структура.

Як особлива галузь, соціології міста оформилась у межах чиказької школи (20 – 30-ті роки 20 століття).

В 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності і структурних конфліктів у містах.

Найчастіше соціологія міста зосереджується на таких проблемах:

- визначення ролі міста в суспільстві в системі розселення;

- дослідження процесу формування міст і чинників їх розвитку;

- з’ясування основних підсистем міста та особливість їх взаємозв’язку;

- внутрішня структура і соціальна стратифікація міста;

- закономірність розвитку і функціонування міста як цілісного феномену;

- проблеми управління та самоуправління;

- особливості міського способу життя;

- соціологія міста тощо.

Місто – історична конкретна соціально–просторова форма існування суспільства, яка виникла внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства, і є специфічною поселенською структурою.

Місту властиві такі специфічні риси:

- концентрація великої кількості людей, висока щільність населення на обмеженій території;

- зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації;

- провідна роль у соціальному прогресі;

- високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва,

- зосередження основних соціальних груп і верст населення.

Специфіка міста визначає його основні соціальні функції:

- господарсько–економічна;

- соціальна;

- культурно–освітня;

- управлінсько–адміністративна.

На основі містоутворюючих та містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст:

- багатофункціональні столичні міста;

- багатофункціональні міста обласних центрів;

- міста – індустріальні центри;

- місцеві організуючі та обслуговуючі центри навколишніх територій;

- транспортні міста;

- міста – оздоровчі центри;

- міста з переважаючим значенням науково – експериментальних функцій.

За кількістю мешканців виділяють такі типи міст: найбільші (понад 1 млн. жителів); дуже великі (від 500 тис. до 1 млн.); великі (250 – 500 тис.); середні (100 – 250 тис.); невеликі (50 – 100 тис.); малі (20 – 50 тис.); найменші (до 20 тис); міські селища.

Найвідчутніше впливають на міське середовище:

- фізичні параметри міста (щільність населення, міський простір, предметний світ, внутріміські зв’язки)

- екологічні характеристики міста: - це стан води, повітря і довкілля, фізичний стан, здоров’я людини

- інформаційний чинник – телебачення, радіо, відеопродукція, Інтернет, періодика

- специфіка соціальної структури міста.

 

2. Урбанізація – соціально–економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство.

Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населенні міста розвинутих країн мають до 20 млн. жителів.

Історично урбанізація пов’язана з розвитком капіталізму. Найурбанізованішою сучасною країною Європи є Німеччина.

Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками:

- частка міського населення в загальній чисельності населення регіону, всієї країни;

- щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст;

- транспортна та інша доступність великих міст для населення країни;

- різноманітність галузей народного господарства;

- різноманітність видів трудової, дозвільної діяльності населення;

- поширення міських форм життя як населення міст так і на жителів села.

Процес урбанізації пройшов три стадії:

1. Від виникнення міст до 18 століття.

2. Кінець 18 – початок 20 століття.

3. Метрополізація.

На сучасному етапі в Україні почали розвиватися і дезурбанізацій ні процеси, найпомітнішими з яких є:

- зниження ролі міста як центру концентрації передових виробничих технологій, виробничих науково дослідних установ, високопродуктивних підприємств;

- декваліфікація кадрового потенціалу, втрата досвіду висококваліфікованої праці;

- руйнування міських особливостей зайнятості населення, деформація міського способу життя;

3. Соціологія села – галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально – територіальної спільноти.

Об’єкт її – село, як специфічна, внутрішньо диференційована підсистема соціально – поселенської структури суспільства, та сільське населення.

Предмет соціології села – вивчення ролі села в суспільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; вивчення його підсистем, специфіки сільського стилю життя, особливостей сільской культури, аналіз соціальної та професійної структури населення.

Вітчизняна соціально–політична думка традиційно була зорієнтована на сільські проблеми, вважала село джерелом національної ментальності. Спостереженнями і роздумами збагатили українську соціологію наприкінці 19–початку 20 століття І. Франко, М. Грушевський, П.Христю, О.Шумський, С.Подолинський. Останнім часом селяни суттєво підтримують матеріальне становище міських родин. Перебої в роботі, зупинення підприємств, хронічні невиплати зарплат спричиняють аграризацію мешканців міст, багато з яких мають земельні наділи та помешкання, господарюють у сільській місцевості. Непоодинокими є випадки повернення в село його вихідців, які пробувши певний час у місті, не змогли влаштувати там своє життя.

Село – конкретна соціально–просторова форма існування суспільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею.

Сільському життю властиві: підпорядкованість праці ритмам природи; нерівномірність трудової зайнятості; тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність; різноманітний демографічний склад територіальних груп; трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві; сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів; менш напружений ритм життя; простіші форми спілкування, ніж у місті; зв’язок з природним середовищем; дисперсність розселення.

Сільське розселення відрізняється від міського особливим укладом, родом і характером занять: рівнем кваліфікації праці; комфортністю життя; типом мислення; стабільністю норм і цінностей.Відрізняється від міста мінімальним рівнем заробітної плати та пенсійного забезпечення, системою пільг за стаж роботи, нормами забезпечення продовольчими та промисловими товарами, розміром коштів, що виділяють з бюджету на розвиток інфраструктури, та іншими ознаками.

Малі села – 35% (84% з них –так звані “вимираючі”), середні – 25%, великі села – 40% (у них 80% сільське населення).

Протягом кількох останніх десятиліть спостерігається стійка міграція сільського населення втратило понад 10 млн. осіб, через це сільське населення зменшилось і значно постаріло.

В останні роки намітились позитивні зміни:

- руйнування монополії колективних форм господарства;

- розширення економічної самостійності та свобода вибору форм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів;

- формування ринку землі, усвідомлення значущості землі як капіталу;

- зародження ринкової свідомості, розвиток підприємливості, підвищення соціальної активності;

- формування ефективного власника менеджера;

- відновлення фермерського господарства, поява сільської буржуазії.

 

Тест для самоперевірки:

1. Назвіть риси, що характеризують міську соціально-територіальну спільність (3):

а) більш тяжкі умови праці наслідку більш низької енергооснащеності, технічної

оснащеності;

б) нерівномірність трудової зайнятості;

в) високорозвинене суспільне обслуговування;

г) підпорядкованість праці ритму і циклам природи;

д) зайнятість населення в основному в промисловості.

е) високий ступінь розмаїтості людської діяльності

Відповідь: В,Д,Е.