Трудова кар’єра: сутність, види та мотиви

Трудова кар'єра працівника з— це соціальне явище. В ній відображається взаємодія низки соціальних законів за визначальної ролі загальних економічних за­конів поділу та зміни праці. Проблеми трудової кар'єри посідають про­відне місце в предметному полі цієї соціологічної науки.

Як вважає фінський дослідник Ю. Хяюрюнен, розширення дослід­жень професійної кар'єри пов'язане із зростанням мобільності сучас­ного капіталістичного ринку робочої сили*. Типовим у сучасних пра­цях, присвячених як життєвому циклу, так і професійним кар'єрам, ста­ло наголошування на соціальному контексті розвитку індивіда. На зміну жорстким моделям стадій професійного вибору, дорослішання або старіння дедалі частіше приходить принцип соціальної детермі­нації життєвого шляху.

Так, у дослідженнях процесу формування різних типів кар'єри у фінської молоді залежно від особливостей її життєвих орієнтацій, що постають на основі надання переваги різноманітним сферам діяльності, розрізняють чотири типи кар'єри: стабільну трудову кар'єру; неста­більну трудову кар'єру; припинену або таку, що припиняється, кар'єру і кар'єру у навчанні. Причому однією з відмітних рис кар'єри, що припи­няється, та нестабільної кар'єри є безробіття. Гадаємо, що перехід до ринкових відносин надає такому підходу актуальності і в нашому соці­альному житті.

Зазначимо, що не склалося ще і єдиного розуміння змісту трудо­вої кар'єри. Нерідко в літературі зустрічається дещо обмежене розу­міння її — тільки як просування на посаді. Такий погляд особливо не­прийнятний у дослідженні переміщень молоді. Для молодих робітників, наприклад, така перспектива не є головною метою в житті. Нагромад­ження знань, уміння, досвіду, підвищення кваліфікації та освіти, що уможливлюють виконання більш складної і відповідальної роботи, завоювання авторитету товаришів у трудовому колективі, розширення самостійності та підвищення довіри — ось далеко не повний набір можливих просувань. Не викликає сумнівів їхній зв'язок, взаємозумов­леність з просуванням на посаді, яке, власне, і є результатом і продов­женням перелічених переміщень. Очевидно, що й розглядати обидва ці напрямки, які дістали в літературі визначення горизонтальних і вер­тикальних, слід разом, як два напрямки одного процесу — кар'єри.

Єдність цих двох напрямків кар'єри зумовлена до того ж спільним механізмом виробничої адаптації, що лежить в основі як горизонталь­ної, так і вертикальної кар'єри. В обох випадках зростаюча невідпо­відність між робочим місцем і вимогами до нього працівника призво­дить до дезадаптації та наміру змінити робоче місце. Потенційна мо­більність перетворюється на реальну, працівник переходить на нову роботу (у широкому розумінні цього слова), де встановлюється нове співвідношення між її можливостями та вимогами до неї працівника.

Очевидно, правильною буде думка, що не існує якогось одного головного критерію життєвого успіху людини, наприклад, просуван­ня службовими сходинками або матеріальний статок, благополуччя в родинному житті. Людині потрібне і те, й інше. Слушність такої думки, на наш погляд, дедалі більше підтверджуватиметься в міру формуван­ня багатогранної особистості працівника.

Розмаїття граней особистості працівника позначається на розмаїтті мотивів просування в трудовій сфері. їх можна згрупувати в такі види:

1) мотиви зумовленого обов'язку;

2) мотиви самовираження;

3) мотиви досягнення більшої свободи, самостійності;

4) професійні мотиви;

5) мотиви честолюбності;

6) матеріальні мотиви.

1. Соціологія кар'єри — галузь соціологічних знань, яка досліджує соціальне явище індивідуального трудового просування людини в тій чи іншій сфе­рі діяльності.

2. Об'єкт соціології кар'єри — люди різноманітних професій та роду занять, які прагнуть успіху в тій чи іншій сфері діяльності і доклада­ють зусиль для його досягнення.

3. Предмет соціології кар'єри — особливого роду соціально-трудові відносини, які виникають у процесі переміщення індивіда щаблями виробничої, майнової, соціальної, адміністративної або іншої ієрархії.

4. Кар'єра як соціальне явище є окремим випадком соціальної мобільності, її соціальним різновидом. Так само трудова і ділова кар'єра пов'язана з трудовою мобільністю.

5. Розмаїття спрямування особистості працівника відображається в розмаїтті мотивів просування в трудовій сфері. їх згруповують у такі види:

1) мотиви обумовленого обов'язку; 2) мотиви самови­раження;

3) мотиви досягнення більшої свободи і самостійності; 4) професійні мотиви;

5) мотиви честолюбності; 6) матеріальні мотиви.

Оскільки час досягнення прийнятної адаптації окремого праців­ника різний у кожній із сфер, а отже, вирізняється і період за­гальної прийнятної адаптації до виробництва, то й етапи трудо­вої кар'єри, які визначаються часом розв'язання основної супе­речності адаптації на кожному етапі, також можуть суттєво різнитися у працівників, які перебувають в однакових умовах ви­робництва.

Соціологія вільного часу

План

1. Сучасні концепції вільного часу

2. Соціологічні методи дослідження вільного часу

3. Особливості і проблеми вільного часу студентської молоді

 

1. Соціологія вільного часу – галузь соціології яка вивчає особливості поведінки особливості, соціальної групи чи спільноти у час, вільний від праці, навчальної діяльності, задоволення різноманітних фізіологічних потреб (сон, споживання їжі).

Вільний час – складова соціального часу звільнення від виробничих та побутових справ, яка охоплює сферу вільної діяльності людини.

Дозвілля – складова вільного часу що являє собою сукупність занять, спрямованих на відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини.

Важливими категоріями соціології вільного часу є “структура” та “зміст”.

Структура вільного часу – сукупність видів діяльності, які характеризують проведення вільного часу.

Вона охоплює:

- індивідуальне споживання культури (читання книг, журналів, газет, слухання радіо, перегляд телепередач тощо);

- публічно-видовищне споживання культури (відвідування театрів, кіно, концертів, музеїв, спортивних видовищ та ін.);

- спілкування з членами сім’ї, родичами, сусідами, друзями та ін.;

- фізичні заняття (ранкова та вечірня гімнастика, заняття у спортивних секціях тощо);

- розваги та ігри, які сприяють зняттю розумового і фізичного напруження, створенню гарного настрою;

- пасивний відпочинок (прогулянки, спокій, денний сон та ін.);

- заняття, які є явищами анти культури (зловживання алкоголем, хуліганство, наркоманія);

- безцільне “вбивання часу”.

Зміст вільного часу – форми занять у вільний час, зумовлені соціальним середовищем, рівнем культури особи, її самосвідомістю, потребами, інтересами, психологічними якостями.

За способом використання вільного часу людей можна поділити на декілька типів, жоден з яких у “чистому” вигляді не існує.

Перший тип представлений людьми, які прагнуть у вільний час максимально задовольнити свої духовні потреби у творчості. Другий пов’язаний з пошуком у вільний час насамперед розваг. Третій тип репрезентують люди, які віддають значну частину його домівці, сім’ї, дітям. До четвертого належать людьми, які основну частину вільного часу присвячують спорту.

Раціональне використання вільного часу – поєднання видів занять, їх

активних і пасивних форм, яке найефективніше впливає на особливість, розвиток її сутності, фізичної, емоційної, інтелектуальної сфер життєдіяльності.

 

2. Перший напрям соціологічних досліджень пов’язаний із вивченням витрат часу на конкретні заняття у вільний час.

Застосування цього методу дає змогу дослідити характеристики вільного часу особистості та різних верств населення:

- кількість вільного часу, яким розпоряджаються об’єкти дослідження;

- витрати часу на основні заняття у вільний час;

- зміни щоденного та тижневого фонду вільного часу, їх відхилення від середніх показників;

- зміни в частоті та тривалості занять різними видами діяльності у вільний час.

Характеристику витрат часу можна одержати, застосувавши метод спостереження. Але він за складністю не поступається бюджетному методові, тому використовується дуже рідко.

Значне місце у соціологічних дослідженнях вільного часу посідає вивчення соціально-побутових умов життя людини, її сім’ї, групи, до якої вона належить. Для цього використовують різні методи, але найчастіше – аналіз офіційних документів та опитування населення. Здебільшого використовують такі групи первинних показників, які характеризують соціально-побутові умови життя, що безпосередньо впливають на діяльність людей у вільний час:

- показники матеріально-економічного становища (дохід у розрахунку на одного члена сім’ї, співвідношення в ньому натуральних та грошових надходжень); житлові умови; забезпечення побутовою технікою та предметами культурно-побутового призначення; розвиток системи побутового обслуговування, доступної цій групі людей;

- показники культурного розвитку (рівень освіти, культурні орієнтації);

- показники розвитку матеріальної бази для проведення вільного часу і доступу до неї, кількості осіб, які займаються творчою діяльністю, художньою самодіяльністю, спортом тощо.

 

3. Студентство характеризується певним соціальними відмінностями, які дають змогу виділити його в особливу соціальну групу. Ці відмінності випливають із особливостей соціального становища, реальних моментів життя і навчання. До того ж молодь у цьому віці має свої психологічні особливості: інтенсивне формування самосвідомості, соціальної самооцінки, власної точки зору, установок, цінностей, осмислення явищ суспільного життя. Поступово формується соціальна позиція щодо себе, своєї поведінки інших, планів на майбутнє тощо.

Взявши за критерій мотив вибору занять у вільний час, може виділити п’ять груп студентів:

1. Комунікативна. До неї належать студенти, які керуються бажанням спілкуватися з друзями, коханою людиною, рідними та ін. Ця група становить 42% всіх опитуваних.

2. Рекреаційна. До неї входять студенти, які керуються бажанням відпочити, поліпшити свій настрій (21,2%).

3. Самореалізації. Студенти цієї групи прагнуть реалізувати у вільний час свої здібності (11,7%).

4. Творча. До неї входять студенти, орієнтовані на естетичне освоєння світу, заохочення до прекрасного (10,5%).

5. Пізнавальна. Студенти цієї групи орієнтовані на поглиблення та розширення знань (8,5%).

 

Соціологія управління

План

1. Аналіз основних категорій.

2. У пошуках сучасної управлінської парадигми.

3. Технологія та механізми процесу соціального управління.

Соціальне управління як діяльність виникло тоді, коли стала реальною потреба у спільній праці людей. На початку XXI cт., коли суспільство як соціальна система дуже ускладнюється, проб­лема соціального управління, його організації, механізму, підвищення ефективності стає найважливішою, від її розв’язання багато в чому залежить майбутнє суспільства. У чому ж сутність соціального управління? Яким є його механізм? Які функції виконує соціальне управління?

Соціальне управління — це можливість і здатність певного суб’єкта впливати на суспільство (або на його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення.

Необхідність соціального управління визначали практично всі соціологи, політики і філософи, але сутність його визначали по-різному. Карл Маркс розглядав соціальне управління насамперед як регулювання відносин власності, без чого, на його погляд, неможливі соціальний прогрес і добробут людини. Дійсно, соціальне управління в певному аспекті регулює відносини власності, але його суть і зміст значно ширші.

Макс Вебер, обґрунтовуючи раціональний тип організації, на якій базується сучасне виробництво, розкрив необхідність і сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивідів і груп, що стали важливою методологічною основою концепції соціального управління. Подальший розвиток цієї концепції вітчизняними і зарубіжними соціологами забезпечує наукове пізнання, аналіз і використання механізму соціального управління.

Основні складові соціального управління реалізуються в тому або іншому обсязі в малих, середніх, великих соціальних утвореннях, а також на державному рівні. Дуже важливо, щоб кожну складову реалізували освічені, грамотні, досвідчені фахівці, в іншому випадку соціальне управління ефективним не бу­де. М. С. Грушевський у праці «На порозі нової України. Гад­ки і мрії» зробив дуже важливий для сучасності висновок проте, що перед українською державою стоять грандіозні завдання «створення умов для активної праці, а не для рант’єрів-капіта­лістів».

Соціальне управління в будь-якому суспільстві виконує дуже важливі функції, які забезпечують життєдіяльність суспільства і кожного громадянина, їх розвиток, безпеку і т. д.

 

Соціальне управління — найбільш складна діяльність з організації, регулювання і контролю економічної, соціальної, політичної і духовно-культурної сфер життєдіяль-ності суспільства, окремих соціальних спільностей і індивідів, його головна мета — забезпечення стабільного функціонування і ефективного розвитку соціальної системи.

1. Соціологія праці споріднена з іншими науками про працю на основі спільності об'єкта дослідження — трудової діяльності. Проте аспект вивчення праці (предмет науки) у соціології вирізняється і полягає у вивченні особливих соціально-трудових відносин, а саме тих, що виникають в результаті взаємодії людей у процесі праці.

2. Соціологія праці — це соціологічна наука середнього рівня (спеці­альна соціологія), яка соціологічними методами досліджує один з основних видів соціальних відносин — соціальні відносини у сфері праці, сукупність яких створює, становить соціальне життя в цій сфері.

3. Основними категоріями, якими оперує соціологія праці, є праця, зміст і характер праці, умови праці, трудова ситуація, соціально-трудові відносини, трудова адаптація, мотивація праці, стимулювання трудо­вої діяльності, соціальний контроль трудової поведінки, соціально-трудова мобільність, соціальні резерви, соціальні технології та соці­альне управління в трудовому колективі.

 

 

Питання для самоконтролю до розділу.

1. У чому полягає сутність соціологічних категорій "соціальна дія", "соціальна взаємодія", "соціальні відносини" та їх відмінності?

2. Розкрийте змістовні й видові особливості соціальних відносин та їх роль у функціонуванні і розвитку суспільних структур.

3. Які основні підходи та механізми соціального життя суспільства і суспільної поведінки людей?

4. Який зміст понять "особистість" та "людина"? У чому полягають особливості соціологічного підходу до їх вивчення?

5. Що включає соціологічна структура особистості і яка роль та взаємодія її основних компонентів?

6. Розкрити природу процесу соціалізації і його основні етапи.

 

Тести для самоперевірки

 

1. Термін „демографія” дослівно означає:

а)народовладдя; б)народоопис; в)демонтаж; г)народонаселення.

2.Який з наведених параметрів відносять до рангового:

а) громадянство; б) соціальне походження;

в) мова; г) місце проживання.

3. Що не є історичною системою стратифікації:

а) рабство; б) каста; в) клас; г) верства: д)страта.

4. Якщо в суспільстві стать визнається ранговим параметром, тоді можна сказати, що там існує:

а)релігійний фанатизм; б) расизм;

в) статева дискримінація; г) націоналізм.

5. Назвіть 2 риси, що характеризують міську соціально-територіальну спільність:

а) більш тяжкі умови праці в наслідку більш низької енергооснащеності, технічної оснащеності;

б) нерівномірність трудової зайнятості;

в) високорозвинене суспільне обслуговування;

г) великий ступінь розмаїтості видів трудової діяльності;

6. Соціальна мобільність це:

а) ієрархічно впорядкована сукупність індивідів

б) між групова рухливість населення;

в) поділ суспільства на соціальні групи.

 

Відповіді на тести: 1б, 2б, 3д, 4в, 5 (в,г), 6 б.

Демографія

План

1.Основні категорії демографії.

2.Специфіка демографічної ситуації в окремих країнах світу.

3.Демографічна ситуація в Україні.

 

Демографія (дав.-гр. δήμος — народ та лат. graphe — письмо, описання) — наука, що вивчає склад і рух людності (населення) та закономірності його розвитку.

Демографія вивчає такі емпіричні дані про населення, як: кількість, статево-вікова структура, приріст (скорочення) населення та фізичне переміщення населення (міграція). До задач демографії належить: аналіз статистичних даних про рівні народжуваності і смертності, шлюбів і розлучень, тривалості життя; короткочасні та довгострокові прогнози стану та динаміки руху населення. Сім'я та шлюб — як соціальні інститути, соціалізація конкретно-історичних індивідів як масовий процес — також належать до комплексу об'єктів демографії. Основною ціллю демографії можна вважати — виведення закономірностей та законів розвитку людності.

Демографія як комплекс наук про людність (населення) вміщує в себе групи наукових дисциплін різних за рівнем теоретичної абстракції:

• Емпірична демографія (Демо-статистика або статистика населення)
• Дескриптивна (описувальна) Демографія, аналітична демографія чи демографічний аналіз (у вузькому розумінні)
• Теоретична демографія (див. також: Демологія), тощо.

Демографічний аналіз в широкому розумінні — як конкретно-дисциплінарна так і загально-наукова методологія, охоплює різні рівні наукової теоретичної думки: від розгляду статистично-аналітичних показників — «Нетто- та Брутто-коефіцієнтів» народжуваності (відтворення населення), «очікуваної середньої тривалості життя», далі через такі теоретичні побудови як — Теорія «Нульового-росту» і врешті решт — до виведення фундаментальних Законів існування та розвитку суспільства-людності (об'єкт Демології).

Існують також різноманітні «предметно-споріднені» та «галузеві» демографічні дисципліни:

• Соціальна демографія
• Економічна демографія
• Історична демографія
• Медична демографія
• Етнодемографія
• Демографія міського- та сільського населення;

1. Чисельність населення
Питання щодо кількості населення є предметом вивчення демографії - науки про закономірності відтворення населення, його чисельності, природному прирості, віковому та статевому складі і т. д. Інтерес до чисельності населення виник давно. Відомо, що перші обліки населення проводилися в Єгипті і Китаї ще в третьому тисячолітті до нової ери. Проте науково організовані перепису в сучасному розумінні почали проводитися близько 200 років тому. Історію таких переписів зазвичай починають з переписів у США (1790 рік), Швеції і Фінляндії (1800 рік), Англії, Франції, Данії і Норвегії (1801 рік). У Росії початок обліку населення було покладено в XIX столітті.
Чисельність населення світу зростала повільно до періоду Нової історії. Ніколи ще не було такого бурхливого зростання, як в середині та другій половині XX століття. У XIX веек на Землі вже жило 6 мільярдів чоловік, і в даний час темпи приросту продовжують випереджати прогнози вчених.
Існують значні диспропорції у зростанні чисельності жителів по різних регіонах світу. Причина цих диспропорцій в різному характері відтворення населення. Під відтворенням населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності та природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення і зміну людських поколінь
П про чисельність населення (146 млн осіб у 1999 р.) Росія посідає сьоме місце у світі після Китаю (бл. 1275 млн), Індії (бл. 1 млрд), США (бл. 280 млн), Індонезії (215 млн), Бразилії (170 млн) і Пакистану (160 млн). На самому початку XXI ст. Росію повинні обігнати за кількістю жителів ще дві країни - Бангладеш і Нігерія.
Від колишнього СРСР у Росії залишився 51% населення, у тому числі в європейській частині (включаючи Урал) - 57%, а в азіатській-47%. У результаті Росія за кількістю жителів стала дещо більш «європейською» країною. У європейській частині СРСР проживав 71% населення, а в європейській частині Росії - майже ⁴ / ₅ (78%). По території частка азіатській частині Росії залишилася такою ж, як була в СРСР, - 75%.
2. Структура населення за віком та статтю
Під структурою населення розуміється його розподіл у відповідності зі значеннями якого-небудь ознаки. Причому, як зазначає В. Медков, як підставу для побудови такої структури може бути використана будь-яка характеристика, яка представляє інтерес для дослідження.
2.1. Статева структура населення
В енциклопедичному словнику «Народонаселення» підлогу розглядається як комплекс тілесних (генетичних, морфологічних і фізіологічних), репродуктивних, поведінкових, соціальних, соціально-психологічних та психологічних ознак, що детермінують особистісний біологічний і соціальний статус людини як чоловіка або жінки. [1]
У визначення під підлогою розуміється сукупність генетичних і морфологофізіологіческіх особливостей, які забезпечують статеве розмноження організму, а під статевої структурою населення - співвідношення кількості чоловіків та жінок.
На думку В. Борисова, в демографії застосовуються два типи відносних показників певної статі в загальній чисельності населення. Перший тип - процентна частка населення певної статі в загальній чисельності населення. Другий тип - співвідношення чисельності населення однієї статі з чисельністю населення протилежної статі з наступним множенням приватного на 1000. Таким чином, можна встановити, скільки чоловіків припадає на 1000 жінок або, навпаки, скільки осіб жіночої статі припадає на 1000 чоловіків.
Статева структура населення складається під впливом трьох основних чинників: 1) співвідношення статей серед новонароджених (біологічна константа), 2) статеві відмінності в смертності; 3) статеві відмінності в інтенсивності міграції населення.
У середньому хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток, причому співвідношення статей серед новонароджених стабільно: 105 -106 хлопчиків на 100 дівчаток. На думку вчених-фізіологів, чоловічий організм в дитячому віці менше жізнестоек і на перших порах життя хлопчиків помирає більше. Далі смертність видозмінюється: у розвинених країнах вища смертність чоловіків з причин травматизму і професійних захворювань, а також алкоголізму та куріння; в країнах, що розвиваються смертність жінок часто буває вище, що є наслідком ранніх шлюбів, частих пологів, важкої праці, недостатнього харчування та нерівного становища в суспільстві. [2]
У світі кількість чоловіків дещо переважає - перевага становить близько 20 млн. осіб, або 1009 чоловіків на 1000 жінок. В основному це чоловіче перевага підтримується зарубіжної Азією (1042 чоловіки на 1000 жінок). У Європі картина зворотна, а найбільший перевага жінок спостерігається в Росії.
Які фактори мають найбільший вплив на статеву структуру населення?
По-перше, це війни. Так, друга світова війна, крім інших відомих руйнувань, справила величезну деформацію і статевої структури населення Росії. За оцінками співробітників Відділу демографії НДІ статистики Держкомстату Росії, через рік після закінчення війни, на початку 1946 р., число жінок на 1000 чоловіків у Росії становило 1339, тобто жінок було на 33,9% більше, ніж чоловіків. Такий статевої деформації, на думку В. Борисова, очевидно, не знала жодна країна в світі, а можливо, і в історії.
Протягом наступного півстоліття статева структура населення нашої країни поступово, дуже повільно, вирівнювалася. У першій половині 1990-х рр.. цей процес припинився через різке підвищення смертності чоловічого населення.
На співвідношення статей впливає і міграція населення в тому випадку, якщо серед мігрантів одну стать переважає.
Зазначені чинники у різних країнах по-різному впливали на співвідношення статей. В одних країнах вирішальну роль відіграють міграційні процеси, в інших - пережитки традиційного способу життя з пригніченим становищем жінок, внаслідок чого іноді середня тривалість їх життя виявляється менше, ніж у чоловіків. Але поступово слідом за розвитком промисловості у всіх країнах змінюється традиційний спосіб життя, змінюється становище жінок, збільшується їх тривалість життя, причому швидше, ніж у чоловіків, і відповідно змінюється співвідношення статей.
У цілому чисельність чоловіків на Землі перевищує чисельність жінок на 2%. Однак якщо виключити дві найбільші за чисельністю населення країни - Китай та Індію, то співвідношення різко зміниться, і жінок виявиться на 25 млн більше. З усіх країн світу в половині більше жінок, у 80 більше чоловіків і в 20 їх приблизно рівне число.
Істотно різниться статевий склад населення в містах і сільській місцевості. У розвинених країнах чоловіків у сільській місцевості звичайно трохи більше, ніж жінок. Пояснюється це тим, що в умовах високомеханізованого сільського господарства основні роботи виконуються чоловіками, а частина жінок у працездатному віці переселяється у міста для роботи в сфері обслуговування.
За переписом 2002 р. чисельність чоловіків в РФ склала 67 557,3 тис. чол. (46,5%), жінок - 77 624,6 (53,5%). На 1000 чоловіків припадало 1149 жінок, у тому числі в містах -1167.
2.2. Вікова структура населення
Вік - це період від народження людини до того чи іншого моменту його життя. Вимірюють вік в роках, місяцях (на першому році життя), тижнях (на першому місяці життя), дні та години.
Вікова структура населення розвинених країн характеризується низькою питомою вагою дітей (звичайно нижче 1 / 5), підвищеною вагою населення в працездатному віці і значним прошарком осіб старших вікових груп (більш 1 / 5) внаслідок великої тривалості життя. У країнах що розвиваються при високих темпах природного приросту населення в його структурі велика частка дітей і низька частка старших вікових груп, оскільки мала тривалість життя.
Для побудови вікової структури населення зазвичай використовуються однорічні та п'ятирічні вікові інтервали. Набагато рідше вікову структуру будують на десятирічних вікових інтервалах.
П'ятирічна вікова структура будується за наступними віковими групами: 0 років, 1-4 роки, 5-9 років, 10-14 років,..., 35-39 років,..., 80-84 роки,..., 100 років і старше.
Це так звана стандартна вікова угруповання, яке застосовується в міжнародній демостатістіческой практиці (зокрема, в публікаціях ООН) і якій слід дотримуватися всім, хто використовує вік в якості незалежної або залежної змінної. Це необхідно для забезпечення порівнянності результатів різних досліджень.
Загальною тенденцією зміни вікової структури населення в міру зниження народжуваності та зростання середньої тривалості життя, природно, є тенденція збільшення питомої ваги осіб старших вікових груп, тобто процес демографічного старіння населення
2.3. Статево-вікова структура населення. Половікових піраміди
Для аналізу статево-віковою структури населення широко використовується один з графічних методів, званий статево-віковою пірамідою. Половозрастная піраміда, як відзначають В. Борисов і В. Медков, являє собою двосторонню полосовую діаграму, побудовану у звичайній системі координат. По осі ординат в довільному масштабі відображається шкала вікових груп, по осі абсцис - чисельності населення певного віку. Чисельність чоловічого населення відкладається зліва від осі ординат, чисельність жіночого - праворуч. Кожна вікова група відображається у вигляді горизонтальної смуги, площа якої пропорційна чисельності населення відповідного віку. Зазвичай вісь ординат роздвоюється для того, щоб зручніше було всередині між двома осьовими лініями зобразити шкалу віків.
За характером обрисів піраміди можна судити про тип відтворення: I тип - стабілізація зростання, стаціонарна вікова структура, звужена витягнута фігура; або вужча внизу - зменшення населення, регресивна вікова структура; II тип - проста вікова структура, трикутні обриси піраміди. Половозрастная піраміда зберігає друк історії: «провали» в піраміді Росії викликані втратами в роки другої світової війни, в США - роками затяжної кризи, «Великої депресії» 1929-1933 рр..
За допомогою методу статевовікових пірамід можна наочно показувати не тільки структуру населення за статтю та віком, а й інші структури населення, а також структури соціальних явищ і процесів.
3. Демографічне старіння населення
Під старінням населення, або демографічним старінням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей в населенні. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень в характері відтворення населення, в народжуваності і смертності і їх співвідношенні, а також, частково, міграції. Проблемам старіння населення присвячено чимало демографічних досліджень. Розрізняють два типи старіння населення:
· Старіння знизу, яке є результатом зниження народжуваності.
· Старіння зверху, яке є результатом збільшення середньої тривалості майбутнього життя, зменшення смертності в старших вікових групах в умовах низької народжуваності.
Як зазначає О. Осколкова, в 1998 р. в 15 країнах ЄС, де проживало 374 млн чоловік, близько 57 млн, тобто в середньому 15%, перебувало у віці 65 років і старше. Наймолодша країна - Ірландія (11,5%), а сама стара - Швеція (17,5%). Однак у найближчі десятиліття розрив зменшуватиметься [15]. У другому десятилітті XXI ст. частка людей похилого віку в країнах ЄС досягне піку, бо в літній вік вступлять покоління, які народилися в період післявоєнного бебі-буму (1946-1964 рр.).. У порівнянні з західноєвропейськими країнами США - більш молода держава: осіб 65 років і старше тут менше 13%.
Які економічні та соціальні наслідки має старіння населення? По-перше, збільшується частка пенсіонерів за віком. На пенсійні фонди лягає надмірний тягар витрат на виплату пенсій, бо скорочується питома вага працездатного населення, що робить внески в ці фонди.
По-друге, збільшення частки людей похилого віку ставить перед суспільством завдання організації догляду за ними, тим більше, що питома вага осіб старше 80 років зростає швидше, ніж частка літніх людей в цілому. Процес «старіння літніх» особливо істотний для державних органів, які розробляють соціальну політику, служб, покликаних допомагати безпорадним людям похилого віку.
По-третє, медичне обслуговування літніх, потреба в якому в міру старіння, природно, зростає. Медичне обслуговування вимагає додаткових коштів, розширення мережі медичних, геронтологічних установ, якісної перебудови системи охорони здоров'я.
По-четверте, зайнятість населення похилого віку, забезпечення роботою «молодих людей похилого», які бажають працювати (до «молодим людям похилого» відносять, як правило, людей до 70-75 років). Це складна проблема, оскільки робочих місць не вистачає.
4. Структура населення за шлюбним і сімейному станом
Шлюб - це санкціоніруемих і регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, яка визначає їх права і обов'язки по відношенню один до одного і до їхніх дітей.
Для демографії шлюб цікавий перш за все як фактор створення сім'ї і народження дітей, а також процесів народжуваності і смертності, як фактор, що визначає їх конкретну специфіку та закономірності зміни.
При цьому демографія традиційно цікавиться не стільки юридичною формою шлюбу як узаконеного союзу чоловіка і жінки, скільки фактичним шлюбом, тобто наявністю дійсних і ефективних шлюбних (подружніх) відносин незалежно від того, чи зареєстрований шлюб відповідно до прийнятих в тій або іншій країні правилами і законами чи ні. Разом з тим демографію не може не цікавити й юридична форма шлюбу, оскільки з цим поняттям пов'язане таке явище, як позашлюбна народжуваність.
Під видами або формами шлюбу розуміють конкретні варіації шлюбних союзів, в які вступають або вступали чоловіки і жінки. Серед видів шлюбу перш за все розрізняють моногамію (одношлюбність) і полігамію (багатошлюбність). [3]
Моногамія, або моногамна подружжя, - це шлюб одного чоловіка з однією жінкою. Полігамія, або полігамна подружжя, - це шлюб одного чоловіка з кількома жінками (полігінія, або багатоженство) або шлюб однієї жінки з кількома чоловіками (поліандрія, або многомужество).
Сучасна тенденція полягає в тому, що поширеність полігамії знижується, на зміну їй приходить моногамія. В даний час навіть у багатьох мусульманських країнах, де релігійна мораль допускає і, більше того, заохочує полігінія (багатоженство), остання заборонена законом.
В даний час все більшого поширення набуває так звана серійна моногамія, тобто повторні, головним чином послеразводние шлюби чоловіків і жінок. І серійна моногамія сама по собі, і примирливе ставлення до неї як до квазінорматівному явищу відображають наростання інституційної кризи сім'ї, наслідки якого так загрозливо проявляються в сучасній динаміці демографічних процесів.
Під шлюбним станом (статусом) розуміють положення індивіда по відношенню до інституту шлюбу, що визначається у відповідності до звичаїв або правовими нормами тієї чи іншої країни.
Вступаючи в шлюб, розлучаючись або залишилася вдовою, люди змінюють свій шлюбний статус, переходячи з одного шлюбного стану в інший.
Теорія і практика соціальних досліджень

План

1. Опитування та його характеристики.

2. Види соціальних експериментів.

У найбільш загальному вигляді соціологічне дослідження можна визначити як систему логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, пов’язаних між собою єдиною метою: отримання достовірних даних про явище або процес, які вивчаються, про тенденції та протиріччя їх розвитку. Отримані дані використовують для збагачення наукового знання або у практиці управління соціальним життям.

Опитування — найуживаніший метод добору первинної соціологічної інформації. За його допомогою одержують майже 90 % усіх соціологічних даних. Виділяють два головних різновиди соціологічного опитування: анкетування та інтерв’ювання.При анкетуванні опитуваний сам заповнює анкету. За формою проведення воно може бути індивідуальним та груповим, а також очним і заочним. Найбільш розповсюджені форми заочного опитування: поштове опитування; опитування через газету, журнал.Інтерв’ювання передбачає особисте спілкування з респондентом, при якому дослідник (або його представник) сам ставить питання та фіксує відповідь. За формою проведення опитування може бути контактним і опосередкованим, наприклад телефоном.

Залежно від джерела первинної соціологічної інформації розрізняють опитування масові та спеціалізовані. При масовому опитуванні головним джерелом інформації виступають представники різних соціальних груп, діяльність яких безпосередньо не пов’язана з предметом аналізу. У спеціалізованих опитуваннях головне джерело інформації — компетентні особи, чиї професійні або теоретичні знання, життєвий досвід дозволяють зробити авторитетні висновки. Тобто учасниками таких опитувань виступають експерти, здатні дати зважену оцінку з приводу цих питань. Тому ці опитування ще називають експертними та оціночними

Опитування — це метод збирання первинної інформації шляхом звернення з питаннями до певної групи людей.