Соціологічні закони та категорії

План

1.Класифікація соціологічних законів

2.Типологія і зміст соціологічних категорій

 

Соціологія, як і інші науки, вивчаючи свій об’єкт і предмет, використовує загальнонаукові та специфічні соціальні закони.

Загальнонаукові закони та закономірності як відображення стійких, повторюваних об’єктивних зв’язків природних і суспільних процесів та явищ вивчає філософія. Насамперед це всезагальні закони: закон єдності та боротьби протилежностей; закон взаємного переходу кількісних характеристик у якісні, а якісних — у нові кількісні; закон заперечення заперечення, що об’єктивно діють і в природі, і в суспільстві.

Особливість соціології як науки полягає у тому, що соціальні зв’язки та відносини вивчаються на рівні специфічних соціальних законів і закономірностей (див. схему).

 

Схема 1

Соціальні закони, закономірності та тенденції проявляються не взагалі, а в конкретній формі й за певних умов у діяльності окремої людини, соціальної групи, верстви населення.

Особа і соціальна спільність діють у конкретній обстановці, в системі певних соціальних зв’язків, в умовах суспільного життя. Дослідження, всебічний аналіз соціологією соціальних відносин, соціальних спільностей і суспільства загалом на основі знання суті і дії об’єктивних соціальних законів і закономірностей дозволяє виявити не тільки їхні основні характеристики і тенденції соціального розвитку у різних сферах суспільства, а й виявити дисфункціональні елементи в соціальному механізмі та забезпечити їх усунення1.

Соціологія вивчає, аналізує і використовує не тільки закони та закономірності, а й випадковості, як самостійний чинник соціальної еволюції самовиникаючих та таких, що самоорганізуються і самоуправляються, явищ і процесів соціальної дійсності.

Річ у тім, що діалектика, не ігноруючи випадковість, тлумачить її як відображення в основному зовнішніх, несуттєвих, нестійких, одиничних зв’язків реальної дійсності, як одну з форм прояву необхідності. Тобто в діалектиці випадковість безумовно пов’язана з необхідністю.

Синергетика визначає випадковість у соціальному житті, у соціальній діяльності не як щось другорядне, а навпаки, як цілком сталу, характерну властивість, умову існування й розвитку самого соціального життя суспільства. Науковий підхід до аналізу випадковостей у соціальній сфері життєдіяльності суспільства, що його забезпечує синергетика, дозволяє зрозуміти саму природу соціальної самоорганізації та соціального самоуправління людини, соціальної групи, суспільства загалом.

У наш час, коли відбувається складний процес становлення нової соціальної реальності, дедалі більше використовуються нові поняття та категорії для аналізу й пояснення складних соціальних відносин, процесів і явищ.

Категорії соціології — це певна сукупність загальнонаукових і специфічних понять, що їх вона використовує в теоретичній, дослідницькій і практичній соціальній діяльності. Призначення категорій як основних понять полягає у фіксації і правильному (науковому) визначенні різних істотних властивостей соціальної реальності, а також зв’язків і відношень між властивостями процесів, які відбуваються, змін властивостей і відношень.

Категорії соціології відбивають передусім особливості об’єктивної реальності, виокремленої практикою людей, яка стала об’єктом даної науки. У категоріях і поняттях соціології втілюються: 1) якісна конкретність і цілісність; 2) суттєві риси і характерис-тики; 3) вузлові моменти; 4) стан зрілості; 5) можливості розвитку і вдосконалення досліджуваного об’єкта.

Розрізняють три групи категорій соціології: 1. Загальнонаукові категорії в соціологічно-му аспекті. Вони притаманні наукам, що в тому чи іншому аспекті вивчають суспільство (історія, політологія, право тощо). Це — «суспільство», «соціальна система», «соціальна структура», «соціальна організація», «класова структура», «соціальний розвиток» тощо.

2. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією (філософія, економіка, культурологія тощо). Це — «особистість», «сім’я», «соціологія економіки», «етичні норми», «духовний потенціал суспільства» тощо.

3. Безпосередні соціологічні категорії, котрі:

а) пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням її основних підсис-тем та елементів. Це такі категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особис-тість», «соціальна група», «соціальний контроль», «соціальна мобільність», «соціальна поведінка» та ін.;

б) характеризують динаміку суспільства, його основні зміни — причини, характер, етапи тощо. Ці категорії пояснюють, як змінюється об’єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальна трансформація», «соціальний розвиток», «соціальна мобільність», «соціальні зміни», «соціальні конфлікти» та ін.

Основними категоріями соціології як науки та практики є такі: суспільство, соціальна інституція, соціальний процес, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальний мотив, соціум, соціальний поділ праці, соціальний конфлікт, соціальна роль, соціальний клас, соціальна рівновага, соціальний досвід, соціальна стратифікація, соціальний контроль, соціальна зміна, рольовий конфлікт, соціальний статус тощо.

Оволодіння категоріями соціології передбачає не тільки розуміння того конкретного, про що йдеться, а й вміння за певних конкретних умов використовувати відповідні категорії у соціологічному дослідженні і в соціальній життєдіяльності людини, у практичній роботі, а також вірне розуміння доречності, доцільності й плідності використання певних категорій у системі певних зв’язків та умов під час розв’язання тих чи інших завдань і соціальних проблем.

Таким чином, тільки глибокі знання загальнонаукових і соціальних законів та закономірностей, основних категорій і понять соціології, вміння використовувати їх у конкретних умовах під час розв’язання певних завдань і проблем забезпечують ефективну діяльність людей у процесі соціальної взаємодії.

Сучасні соціологічні теорії

План

1. Соціологічні концепції перш. пол. 20 ст.

2. Соціологічні концепції другої пол. 20 ст.

 

У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась у США. Це бу­ло зумовлено тим, що:

1) у США після глибокої загальної кризи та тривалої стагнації економіка почала бурхливо розвиватися завдяки новим технологіям та науковій організації праці;

2) на відміну від Європи, де соціологічна теорія розвивалась та удосконалювалась завдяки ініціативі та ентузіазму окремих учених, у США соціологічні дослідження з самого початку були добре організовані, фінансовані та стали невід’ємною частиною університетської освіти й соціальних наукових досліджень. Широке використання математики та статистики, методів експерименту та моделювання, соціометрії та соціальної інженерії забезпечили розвиток соціології як точної науки1.

Важливою особливістю американської соціології є те, що головні зусилля вчених-соціологів були зосереджені на вирішенні практичних завдань, тобто — прагматизм, який давав відповіді на конкретні питання: якими є мотиви поведінки людей; як краще та ефективніше здійснювати соціальний контроль та управління; якими шляхами подолати конфлікти та підтримувати стабільність суспільства; якими методами, засобами та заходами можна забезпечити соціальне партнерство та співробітництво людей у виробництві, зростання продуктивності праці, підвищення добробуту громадян тощо. Якраз над розв’язанням цих проб­лем працювали відомі американські соціологи (див. схему 1).

Із схеми видно, що американські соціологи в логічній послідовності прагнули дати відповіді на питання, що їх висувало соціально-економічне життя суспільства, розв’язувати конкретні проблеми в конкретних умовах соціальної реальності.

Схема 1

Основні наукові розробки американських соціологів
Система, її автор	Період розробки	Основна сутність концепції
Система Тейлора Ф. Тейлор (1856—1915)	Рубіж ХІХ—ХХ ст.	Для підвищення ефективності виробництва необхідні: — раціоналізація управління; — наукова організація праці; — диференційоване матеріальне стимулювання
Теорія людських відносин Е. Мейо (1880—1949)	Рубіж 20—30-х років ХХ ст.	Необхідні не тільки матеріальні, а й психологічні стимули: — сприятливий моральний клімат; — урахування інтересів робітника; — задоволеність працею
Теорія ієрархії потреб А. Маслоу (1908—1970)	Середина ХХ ст.	При задоволенні різноманітних пот­реб людей існує певна черговість (ієрархія) потреб, поведінка індивіда в кожний даний момент визначається найбільш важливою потребою
Структурний функціоналізм Толкотт Парсонс (19021979)	Середина ХХ ст.	Соціальна система — це система дій дійових осіб: — соціальна дія можлива тільки за наявності іншої дійової особи; — взаємна орієнтація дійових осіб на ґрунті спільних цінностей; — соціальна система діє тоді, коли відбувається певна диферен- ціація соціальних ролей
Біхевіоризм Дж. Уотсон (1878—1958)	Кінець ХІХ—ХХ ст.	Поведінка людини будується за схемою стимул — реакція:змінюючи стимул, можна задавати певні реакції, управляти поведінкою людей, підтримувати гармонію у суспільстві

 

Для підвищення ефективності виробництва, трудової діяльнос­ті робітників важливими є не тільки матеріальні стимули, а й психологічні чинники, до яких належать:

1. Згуртованість групи, в якій працює індивід.

2. Сприятливий моральний клімат у ній.

3. Добрі взаємовідносини з керівництвом.

4. Урахування інтересів робітника.

5. Задоволеність своєю працею тощо.

Звідси практичними рекомендаціями щодо удосконалення уп­равління є такі:

1. Потрібно проявляти постійну турботу про людей.

2. Створювати атмосферу гармонії у взаємовідносинах індивідів та груп.

3. Доповнювати індивідуальну винагороду за працю колективною.

4. Розвивати демократичний стиль керівництва та ін.

У середині ХХ ст. американський психолог Абрахам Маслоу обґрунтовує складніший механізм впливу запитів людей на їхню поведінку, що його він розкриває у своїй теорії «Ієрархії пот­реб», згідно з якою різноманітні людські потреби можна поєднати у певні групи і рівні, що розташовуються за ступенем їх важливості, необхідності задоволення та впливу на поведінку людей. В одному із варіантів даної концепції виділяються такі шість груп і рівнів потреб: фізіологічні; екзистенціальні (самозбереження); соціальні; престижу; особистісні;духовні.

Головна ідея ієрархії потреб полягає у тому, що в кожен даний момент поведінка людини або групи визначається найважливішою потребою із всієї ієрархії їх.

Дуже вагомий внесок у розвиток американської соціології зроблено структурним функціоналізмом Толкотта Парсонса, який сприяв розумінню людської дії як системи, що самоорганізовується. Специфіку останньої він вбачав у такому:

· символічність, тобто наявність таких символічних механізмів саморегуляції, як мова, цінності тощо;

· нормативність, тобто залежність індивідуальної дії від загальноприйнятих норм;

· певна ірраціональність та незалежність від умов середовища і водночас залежність від суб’єктивних «визначень ситуації».

Одним із провідних напрямів американської соціології у ХХ ст. став «біхевіоризм» (від англ. bihavio r — поведінка) — «наука про поведінку», родоначальниками якої стали американські психологи Едуард Торндайк та Джон Уотсон. Вони прагнули створити науково обґрунтовану «технологію» поведінки людини. Однак у їхніх підходах поняття поведінки зводилось до найпростішої формули — стимул — реакція, як і в тваринному світі. Є стимул, тобто ті або інші спонукальні впливи на людей, є і реакція (відповідні дії) на них.

Таким чином, допускалося спрощене бачення людини та її поведінки, неправомірне ототожнювання життя тварин та соціального буття людей. Із формули стимул — реакція практично випускаються чинники свідомості людини та впливу на неї суспільства, керівництва. Тому вже у 30-х роках ХХ ст. біхевіоризм, будучи перетвореним у необіхевіоризм, певним чином здійснив своє самооновлення.

Позитивними характеристиками необіхевіоризму є такі:

· науковість, строгість і точність досліджень;

· широке застосування математики та статистики;

· нові методики експериментів тощо.

Усе це дозволяє соціологам та психологам використовувати біхевіоризм для розв’язання багатьох практичних завдань.

Таким чином, американська соціологія зробила вагомий внесок у розвиток соціології як науки, особливо в її прагматичний аспект.

Пітірім Сорокін / 1889-1968 / - видатний російсько – американський соціолог сучасності.В 1922 р. Його було вислано з Росії.Основні положення соціологічної теорії.Сорокіна:

- суспільство –„ це сукупність людей, що знаходяться в процесі спілкування”;

- феномен соціального – в „ зв`язку, який має психічну природу та реалізується в свідомості індивідів”;

- взаємодія індивідів – найпростіша модель соціального явища та універсальна основа соціального аналізу;

- елементи взаємодії – індивіди, акти та проводники спілкування / символи інтеракції /- мова, писемність, знаряддя праці, гроші, живопис, музика і т.п.

- суспільний розвиток відбувається за такою схемою:

нормальний розвиток - революційний період – нормальний

розвиток революційний період...

- складовими революційного вибуху є:

а) зростання пригнічення базових інстинктів більшості населення;

б) всезагальний характер такого пригнічення;

в) безсилля груп порядку;

"Общественная структура, — писав П.Сорокін, - сложная сеть взаимопроникающих друг в друга систем й подсистем. Общество дифференцируется не только в межгрупповом, но й во внутригрупповом статусе". Під статусом соціолог розумів сукупність прав і привілей, обов'язків та відповідальності, влади і впливу, якими володіє індивід;

— форми розшарування /страти/ суспільства базуються на таких ознаках: економічному — багатий/ бідний; професійному - престижна /непрестижна праця; політичному — керівний/ підвладний характер праці;

— основою стратифікації є різні функції, що викликають розшарування суспільства на керуючих та підлеглих, сприятливе чи несприятливе навколишнє середовище, неоднакові внутрішні здібності людей;

— соціальна мобільність — це, по-перше, переміщення індивідів із однієї соціальної групи до іншої; по-друге, зникнення одних та поява інших соціальних груп; по-третє, зникнення цілої сукупності груп елементарного та кумулятивного характеру та заміна її повністю іншою;

— соціокультура — це увесь суперорганічний всесвіт, який створено людиною. Вона має такі складові: ідеологічний всесвіт смислів, поєднаних в системи мови, науки, релігії, філософії, права, музики, драми тощо; матеріальної культури та всіх прихованих та відкритих дій людей — церемоній, ритуалів, вчинків;

— соціокультура — одна із цивілізацій, її фундамент — ЦІННІСТЬ.

Чиказька школа була заснована в 1962 році американськими соціологами Л.Уордом, А.Смолом, Дж.Винсентом, У.Томасом, пізніше її ідеї удосконалювали Е.Берджес, Р.Парк, Ч.Кулі, Дж.Мід та інші.

Структурно-фуищіональний аналіз — один із основних методологічних підходів до вивчення суспільних явищ та процесів. Його сутність полягає у відокремленні елементів соціальної взаємодії, які підлягають дослідженню, у визначенні їхнього значення „функції'' в певній залежності від інших значень — постійних чинників. Основні складові функціоналізму — система, структура, функція.

Сучасна соціологія базується на теоріях, описаних вище. Однак із розвитком соціологічної науки зростає її спеціалізація. Соціальна реальність є дуже складною і різноплановою, а тому існує багато різних шляхів зрозуміти її і жоден з них не є вичерпним. Тобто, вчений не може і не прагне осягнути всі можливі підходи до вирішення якоїсь наукової проблеми.

Так як їжак, що скручується в клубок, ніби відгороджується від усього світу і концентрується на чомусь одному, своєму, так і учений-соціолог зосереджується на власній теорії і відмовляється від усього, що суперечить його концепції.

Kонцепція (лат. сonception – розуміння ) – система взаємопов’язаних і витікаючих один із одного поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея якоїсь теорії.

Для того, щоб розмежувати різні наукові підходи до розгляду тих самих явищ, американським вченим Томасом Куном було запропоновано поняття парадигма.

Парадигма – це сукупність переконань, цінностей і методів, які визнаються певним науковим співтовариством. Парадигма – це спільне світорозуміння, поділяючи яке розмежовані спочатку вчені утворюють згуртовану групу – наукове співтовариство. Поява парадигми є завжди результатом певного індивідуального теоретичного досягнення – біля її витоків завжди конкретний автор з його ідеями, які приваблюють інших вчених настільки, що ті починають брати його твори за взірець. Вони не копіюють його творів, але ті настільки їх приваблюють, що головні ідеї, висловлені у цих творах стають для них взірцями і орієнтирами. Тобто, парадигма є певним науково-теоретичним, концептуальним та методологічним баченням світу, яке скеровує під певним кутом зору науковий підбір проблем та емпіричного матеріалу, що обґрунтовує теорію.