Загальна характеристика операцій банку з векселями.

Вексель – це ЦП, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання однієї особи сплатити певну суму іншій особі за поставленні товари чи надані послуги.

За формою і способом використання векселі бувають: простий (соло вексель) – містить просте нічим не обумовлене зобов’язання. Переказний або тратта – містить просту, нічим не обумовлену пропозицію або наказ кредитора до позичальника сплатити певну суму через певний строк пред’явнику векселя.

Залежно від характеру угод – комерційний вексель – опосередковує реальну угоду купівлі продажу товарів робіт та послуг.

Фінансовий вексель – опосередковує операції і засвідчує отримання грошових позик. В укр. їх обіг заборонений. Для визнання документа векселем встановлено такі реквізити – вексель мітка, зобов’язання, найменування платника, зазначення строку, зазначення місяця платежу, місця платежу; найменування того кому чи за наказом кого повинен бути здійснений платіж, дата й місця складання векселя, підписи

Схема обігу простого векселя – 1 продавець відвантажує товар покупцю 2 Покупець виписує вексельне продавця. 3 Продавець при настанні строку пред’являє ерез банк вексель для погашення покупцю.

Тратта – схема обігу 1 продавець відвантажує товар і направляє тратту разом з супровідними документами покупцю. 2 Покупець акцептує надписом згорду оплатити вексель і повертає продавцю 3 Продавець розраховується шляхом вчинення індосаменту траттою з з-ю. 4 При настанні строку, третя особа (ремітент) пред’являє тратту чере свій банк акцептанту для отримання платежу.

Індосамент – передавальний напис на векселі, за яким векселедержатель передає права за векселем векселенабувачу. Безперервність індосаменту означає, що всі особи, які поставили підпис на векселі разом з акцептантом несуть солідарну відповідальність за погашення векселя.

Операції банків з векселями. Бувають Кредитні (вексельні операції, які супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Активні – врахування векселів надання кредитів під заставу векселів. Пасивні – переврахування векселів із отриманням кредитів під заставу векселів.

Торгівельні (операції купівлі продажу векселів за ціною, що встановлюється у % до суми векселя. Бувають активні (купівля) пасивні (продаж) Гарантійні – взяття банком зобов’язань платежу за векселем при настанні певних обставин. Здійснюється у формі окремого договору гарантії чи авлюування векселя

Розрахункові – З оформлення заборгованості векселями а) (акцептування переказних векселів банком, встановлених на цьому кредиторам) б (видача простих векселів банком на кредитора) в (видача переказних векселів на боржника) г (видача банку прости векселів боржникам). З розрахунків за векселями (вексельний платіж банку на кредитора) (вексельний платіж боржника на банк).

Комісійні – інкасування доміціляція, куп-прод, зберігання обмін векселя за дорученням клієнтів.Операції, які пов’язані з виконанням інструкції клієнта. Банк за них відповідальності не несе.

 

 

12. Професійна діяльність банку на ринку цінних паперів.

Основні види професійної діяльності банків на ринку цінних паперів — це фі­нансове посередництво, діяльність з управління цінними паперами та організаційно-технічне обслуговування операцій з цінними паперами, тобто діяльність у ролі інфраструктурних учасників ринку.

Згідно з українським законодавством банки можуть займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів при наявності від­повідного дозволу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Фінансове посередництво включає такі види діяльності:

•діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента шляхом організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом (андеррайтингова діяльність);

•комерційна діяльність із цінних паперів, яка передбачає купів­лю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність).

•комісійна діяльність із цінних паперів. Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як торговцем цінними паперами на підставі договорів-доручень чи комісії за рахунок клієнтів (брокер­ська діяльність).

Банк як торговець зобов”язаний:діяти в інтересах клієнтів;попереджати клієнтів про ризики конкретних угод;узгоджувати з клієнтом про рівень можливого ризику операцій;інформувати клієнта щодо курсу цінних паперів;виконувати договори та замовлення клієнта у порядку їх надходження;передусім виконувати догови клієнтів, а потім власні операції.

Діяльність з управління цінними паперами — це діяльність, яку здійснює банк як професійний учасник ринку від свого імені за винагороду стосовно довірчого управління цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, а йому передані у воло­діння. Управління здійснюється на користь довірителів або бенефіціарів, тобто осіб, яким згідно з договором належать доходи від до­вірчої діяльності. Предметом управління можуть бути не тільки цін­ні папери, а й грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери, а також грошові кошти і цінні папери, отримані в процесі управління цінними паперами. В Україні з огляду на правову неврегульованість як відносин довірчої власності, так і відносин довірчо­го управління найреальнішим є виконання банками агентських по­слуг стосовно цінних паперів, наприклад формування портфеля цін­них паперів згідно з вказівками клієнта.

Виступаючи у ролі інфраструктурних учасників ринку цінних паперів, банки можуть здійснювати важливі, але допоміжні за своїм характером види професійної діяльності: діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;депозитарну діяльність зберігача;розрахунково-клірингову діяльністьза угодами щодо ціннихпаперів.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень — це реєстратори власників іменних цінних па­перів та зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів. Верхній рівень — це Національний депозитарій України і депо­зитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Національний депози­тарій створено в Україні у 1999р. у формі відкритого акціонерного товариства зі специфічними функціями. Обслуговування обігу дер­жавних цінних паперів, в тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України.

Здійснюючи депозитарну діяльність, банки як зберігачі забезпе­чуют ь:

зберігання цінних паперів;обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних па­перах;обслуговування операцій емітента, пов'язаних із випущеними ним цінними паперами;надання інших послуг, наприклад, знерухомлення цінних папе­рів, тобто переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищі банку з метою забезпечення їх подальшого обігу у вигляді облікових записів на рахунках банку.

Депозитарні операції включають: прийом цінних паперів, зберігання, переміщення, інкасування, транспортування, інвентаризацію, видачу та ін.

Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійсню­ються виключно депозитаріями (кліринговими), які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії. Для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів кліринговий депозитарій зобов'язаний користуватися послугами, що надають розрахункові банки на підставі відповідного договору.

 

13. Правове регулювання та види валютних операцій банків

Регулюють такі нормативні акти – ЗУ «Про зовнішню ек. діяльність». Декрет КМУ «Про систему вал. регулювання і вал. контролю». Декрет КМУ «Про порядок здійснення розрахунків в ін.. валюті» Положення НБУ «Про валютний контроль».

Іноземна валюта – грошові знаки іноз. держави, монетарні ц.п. виражені в ін.. валюті чи у монетарних металах. Відповідно до класифікатора валют НБУ влаюти поділяються на 3 групи – ВКВ (вільноконвертовані валюти) – широко використовуються у міжнародних операціях і продають на головних валютних ринках. ВКВ – не широко використані у міжнародних операціях і не продаються на гол. вал. ринках. Неконвертовані валюти. Згідно з декретом, до валютних операцій належать:

1) Операції повьязані з переходом права власності на валютні цінності. 2) Операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обміну, як засобу платежу. 3) Операції, пов’язані з ввезенням,переказанням, пересиланням валютних цінностей в Укр і з Укр.

Класифікая валютних операцій банків: за ступенем складності і ризиковості:

– ведення вал. рахунків клієнтів – рахунки в ін.. валюті поділяються на поточні і депозитні. – неторгівельні операції – оплата ддорожних чеків, обслуговування платіжних карток, оплата відрядження, перекази за навчання, медицину, представницькі витрати) – кореспондентські відносини з іноземними банками. Поділяються на ЛОРО і НОСТРО – операції, пов’язані з міжнародними розрахунками (банк. переказ, інкасо, акредитив). – конверсійні операції з торгівлі валютою на внутрішньому і міжнародному. – операції з розміщення і залучення банками валютних коштів – залучення депозитів, надання кредитів. – операції з монетарними металами на внутрішньому і міжнародному ринку.

НЮУ може надавати генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій. Генеральні – надаються банкам та іншими валютним установам на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні – видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, що необхідний для здійснення такої операції, це: вивезення, пересилання, переказ валюти. Надання та одержання резидентами кредитів в ін.. валюті, якщо їх сувми та терміни перевищують законодавчо встановлені. Здійснення інвестицій за кордоном.

Банки, які мають дозвіл НБУ і здійснюють валютні операції для клієнтів виконують функцію агентів валютного контролю від імені НБУ.

 

 

14. Операції банків з міжнародних розхрахунків

Банки здійснють міжнародні розрахунки у 3-х загальноприйнятих формах:

1 – банківський переказ – просте доручення банку до свого банку – кореспондента виплатити певну суму за дорученням і за рахунок переказодавця іноземному одержувачу та інш. бінефіціару. Здійснюється безготівковим способом. За допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.

2 – інкасо – це доручення експортера до свого банку одержати від імпортера певну суму коштів, або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена через певний строк. Інкасо може передбачати такі інструкції, щодо передачі документів платнику.

1) Видати документи проти платежу 2) Видати документи проти акцепту тратти 3) видати д-ти на інш. умовах.

Залежно від видів документів, які використовують при інкасо, розрізняють – чисте інкасо (інкасо тільки фін. документів та чеків, векселів, правових розписок). Документарне- інкасо комерційних документів (рахунки фактури, накладні) які іноді супроводжуються фін. документами.

Акредитив – зобов’язання банку, яке встановлюється на підставі доручення його клієнта імпортерам провести платіж на користь експорта при наданні останнім вкладникам фінансових та комерційних документів.

Підтверджуючий банк – бере на себе зобов’язання у доповнення дор обов’язків банка – емітента здійснити платіж бенефіціару, як правило, це відомий першокласний банк. НацБанк – здійснює врахування акредитиву у виконуючого банку тобто здійснює платіж постачальнику, замість виконуючого банку.

У міжнародній банковскій практиці може застосовується такі види акредитів – переказний (дає змогу бенефіціару здійснювати платежі на користь 3х осіб. 2 - якщо умовами акредитиву не передбачена можливість його переказування, може бути використаний компенсаційний акредитив, який відкривається бенефіціаром за базисним акредитивом, на користь 3-ої особи. І базисний компенсаційний є самостійним і в правовому відношення не пов’язаний між собою. 3 При постійних поставках товару рівними партіями може відкриватися револьверний, тобто поновлювальний акредитив, який передбачає можливість доповнення до пог. величини у міру використання. 4 – акредитив з червоним застереженням – видача виконуючим банкм- експортером авансу для закупівлі товару на експорт

 

 

15. Операції банків з цінними металами.

До банківських металів належать золото – найвища проба (995+) срібло (999) платина (999,5) метали платинової групи. Доведені (афіновані) до найвищих проб за світовими стандартами у зливках і порошках, що мають сертифікат якості. Монети із дорогоцінних металів.

Залежно від наявності металів у кожній операції, ринок металів поділяють на: ринок наявного металу (фізичного) безготівкового (паперового) металу.

До складу учасників ринку входять: постачальники металу, видобувні компанії, афінанті п-п, професійні посередники (банки компанії). Фінансові та промислові споживачі, ЦБ, ювелірні підприємства.

Згідно положення «про здійснення уповноваженими банками операцій з банківськими металами банки мають право: 1 відкриват кор. рахунки у металах для банків та поточні і депозитні – для клієнтів; 2 куп-продаж металів; 3 надання кредитів у металах; 4 Надання металів у заставу; 5 Зберігання перевезення, конвертація металів для клієнтів.

 

16. Поняття фінансової стійкості банку та види ризиків банківської діяльності.

Фінансова стійкість – динамічна інтегральна характеристика спроможності банку, як систему трансформувати і ризики, повноцінно виконувати свої функції, витримуючи вплив зовнішніх і внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів відносять - політична ситуація в країні, стан фін ринку. До внутрнішніх відносять – професіоналізм персоналу,рентабельність, управління ліквідністю, ризиками. Фін. стійкість передбачає – стабільність, прибутковість діяльності, збалансованість грош. потоків, спроможність ефективно контролювати і управляти ризиками, о в комплексі досягається через якісн управління, що включає – постійне плануванні – аналіз і контроль – прогнозування.

Регулювання фін. стійкості банку здійснюється на рівні НБУ шляхом організації системи банківського регулювання та нагляду встановлення обов’язкових економ. нормативів, формування різних резервів і контролю за їх виконанням та на рівні самих комерційних банків шляхом створення управлінських органів – комітет з управління активами і пасивами – комітет з контролю і управління ризиками, тарифний і кредитний комітети. Всі вони комплексно розробляють збалансовану політику банку, спрямовану на: прибутковість, стабільність, оцінку управління ризиками.

Згідно положення «про порядок регулювання діяльності банків «банки зобвоьязані дотримувати такі нормативи – нормативи капіталу, ліквідності, короткострокової ліквідності, кредитного ризику, ризику на 1-го позичальника, загальної суми кредитів, максимальної суми, суми кредитів наданих всім інсайдерам.

Нормативи інвестування – інвестування в одну юр. особу та загальна сума інвестицій. Ліміти відкритої валютної позиції – довга позиція та коротка позиція.

Фінансова стійкість на рівні самих банків забезпечується багатьма заходами, але найважливішою складовою є – розробка стратегії управління ризиками.

Ризики баківської діяльності –фінансові (піддаються кількісній оцінці) і не піддаються (функціональні і зовнішні).

Фінансові ризики – кредитний ризик – індивідувальний і валовий. Депозитний ризик – це ймовірність переведення рахунків в ін.. банки або дострокове розірвання депозитного договору. Валютний ризик – ймовірність понесення втрат від зміни у вал курсах чи цін на метали. Відсотковий ризик – ймовірність втрат від несприятливої зміни % ставок. Методом оцінки даного ризику є метод Гепо – це різниця між величиною чутливих до зміни ставок А і П-ів банку. Інвестиційний ризик – ймовірність понесення втрат від знецінення ц.п. у портфелі банку. Ризик ліквідності – походний ризик від активних і пасивних операцій. Ризик капітальної стійкості – ймовірність того, що ватрит банку перевищать створені резерви на їх покриття, є похідним від активних операцій. Ризик непплатоспроможності – ризик того, що банк виявиться неліквідним, збиковим, з відємним капітало одночасно. Є похідним від усіх фін. ризиків.

Функціональні ризики – стратегічний ризик (ймовірність невірного фформування цілей банку, невірного ресурсного забезпечення та невірного підходу управління ризиками). Технологічний ризик (збої у роботі обладнання банку). Операційний ризик (шахрайство, неуважність). Ризик неефективності (ймовірність втрат від невідповідності між витратами банку на здійснення операцій та їх дохідності). Ризик упровадження нових продуктів і технологій (ймовірність недосягнення запланованої окупності нових продуктів)

Зовнішні ризики – репутаційний ризик (пов’язаний з втратою довіри з боку клієнтів). Політичний ризик, соц.-ек ризик (об’єми виробництва зменшуються, життєвий рівень знизиться) Форс-мажорний ризик – стихійні лиха, катастрофи.

 

 

17.Система банківського регулювання та нагляду.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду: 1 забезпечення стабільності та надійності банківської системи; 2 захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в бан­ках, від неефективного управління банками та шахрайства; 3 створення конкурентного середовища у банківському секторі. 4 забезпечення відкритості політики і діяльностібанківського се­ктора в цілому і в кожному банку окремо; 5 підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківській системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

В Україні відповідно до Закону «Про банки та банківську діяль­ність» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департа­менти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функціонального призначення.

Нагляд з боку НБУ включає моніторинг процесів на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення банків, діяльність банків, реорганізація і ліквідація банків і застосування певних коригуючих чи радикальних заходів при виникнення загрожуючих ситуацій.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система пред­ставлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Нагляд за банками НБУ та його установи здійснюють, застосовуючи такі два методи: 1 безвиїзний (дистанційний) нагляд; 2 виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд — це моніторинг діяльності банківської системи, який грунтується на аналізі звітності (баланс, звіт про прибутки та збитки), що регулярно подає­ться органам банківського нагляду і дає їм можливість постійно по­новлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їх­ню ліквідність, платоспроможність, рентабельність, а також про якість активів.

Інспектування на місці дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків: 1 достовірність звітності; 2 дотримання законів та нормативних актів; 3 надійність управління банком; 4 стійкість фінансового стану банку.

Необхідність і періодичність здійснення перевірок банків виїзними інспекціями визначаються на основі «Паспорту нагляду» банку. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги дія­льності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи. Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою, частоту та обсяг виїзних інспекцій.

Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є його рейтингова оцінка за системою САМЕLS. ця система включає визна­чення таких понять:

Достатність капіталу (C);Якість активів(A);Менеджмент (M);Надходження(E)Ліквідність(L);Чутливість до ринкового ризику(S).

Сукупний рейтинг банку визначається у такий спосіб. За кож­ним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від 1 (силь­ний) до 5 (незадовільний), бали підсумовуються і діляться на шість для визначення сукупної рейтингової оцінки

До банків, що отримали комплексні рейтингові оцінки "3" або "4", або "5", застосовуються відповідні заходи. Рейтинг банку є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації.

Санкції при невиконанні вимог НБУ щодо діяльності комерційних банків. У разі порушення банком законодавства, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій НБУ застосовує відповідні заходи впливу. НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

До непримусових заходів належать: 1лист із зобов’язаннями. Застосовується тоді, коли вважається, що проблеми банку усвідомлюються правлінням та радою банку, що банк спроможний вжити необхідних заходів щодо вирішення проблем; 2 письмове попередження, яке НБУ надсилає банку в разі порушення ним стану справ і вказує на конкретні заходи, які необхідно йому вжити для виправлення становища.

Примусові заходи НБУ застосовує тоді, коли діяльність банків характеризується високим рівнем ризику, порушується чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки та технологія виконання банківських операцій, допускається несанкціонована емісія, подається недостовірна інформація, діяльність їх збиткова та ін.

До примусових заходів впливу належать такі: 1 підвищення норм обов’язкових резервів; 2 відкликання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських операцій; 3 усунення керівництва банку від управління; 4 призначення тимчасової адміністрації для управління банком; 5 стягнення за рішенням суду штрафу у розмірі не правомірно одержаного доходу; 6 фінансове оздоровлення банку; 7 ліквідація банку або виключення з Державного реєстру банків.