Валютне регулювання: сутність, призначення та характеристика окремих інструментів.

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Метою валютного регулювання є є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на ваплютний курс і на валютно-обмінні операції.

Валютне регулювання спрямоване на організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є формою державного впливу. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави – об’єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

Завдання: організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідної конвертованості нац. валюти; регулювання плат. функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу; орг.. внутрішнього валютного ринку; регулювання банківської діяльності з валютними цінностями; захист іноземних інвестицій; встановлення обмежень щодо вивезення за кордон валютних цінностей; забезпечення надходження іноземної валюти на нац.. ринок.

Суб’єктами виступають: НБУ, ВРУ, банки, юр. і фіз.. особи – нерез. і резиденти;

Об’єктом валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів і нерезидентів, фізичних і юридичних осіб, що пов’язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордрн, отримання валютних коштів за товари і послуги, а також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які перебувають за межами України.

Основні методи регулювання, якими користуються банки є – валютні інвестиції; девізна валютна політика (девальвація і ревальвація); дисконтна політика; управління валютними резервами; валютне обмеження. Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці, шляхом зміну попиту і пропозиції на грошову одиницю.

Девізна валютна політика – політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем інвалюти. Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно інвалют до міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація – навпаки.

Дисконтна політика - змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валютний курс. Валютні обмеження – сукупність заходів і нормативних правил, спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних грошових одиниць або досягнення інших цілей.

Валютний контроль – це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій. Головний орган – НБУ.

 

Банковские операции

1. Порядок створення банку в Україні

Банки в Україні створюються у виді ПАТ або кооперативногь бак. Державний банк засновується рішенням Кабміну при позитивному висновку НБУ. Статутний фонд формується з бюджетних витарт. (при повному або частковому відчужені акцій банк встрачає статус державного) Органи управління є: Вищий орган (наглядова рада. Правління (здійснює управління поточною діяльністю) Ревізійна комісія (орган кортолю). Наглядова рада призначається на 5 років – по 5 осіб з президента, ВР, Кабміну. Члени ради виконують функції без матеріальної винагороди. Рішення про зміну статуту припинення діялльності приймає кабмін. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральні. Функціями Ц.Б. є концентрація, перерозподіл ресурсів, котнроль за своїми учасниками. Місцевий банк створюється фіз і юр. Особами (не менше 50 осіб, кожна з яких має право голосу). Кооперативні банки обслуговують тільки своїх учасників. Органи управління – загальні збори, спостережна рада, правління, ревізійна комісія. Може бути – банківська корпорація (акціонери виключно банків) банківська холдингова група (материанський банк володіє 50 і більше капіталу дочірніх, фінансова холдингова группа (фін. Установи, в якій знаходиться і банк). Банк може бути участником фіннансово-промислової групи. Системоутворюючий банк – банк, зобовьязання якоо становлять не менше 10% зоовьязань банківської системи. Істотна учссть – пряма або опосередкована спільно з іншими особами володіння 10% і більше статуного капіталу банку. Учасниками можуть бути – юр і фіз особи, резиденти і нерезиденти, держава. Не можуть бути – юр особи, у яких банк має істотну участь, обьєднання громадян)Процедура реєстрації банку Для створення банку скликаються установчі збори, на яких укладаються установчий догорів, затверджуєься статут банку, обираються керівні особи.Кожен засновник вносить свою долю. Також ця особа готує пакет документів на реєстрацію: Заява, установчий договір, статут, протокол установчих зборів, бізнес-план, засновницьку документи, бух і фін. Звітність засновників істотної участі за 4 квартал і аудиторський висновок про їх фін. Стан, інформація про першиї керівних осіб, плата за реєстрацію, копія звіту про проведення відкритої підприски на акції, документи, що засвідчують наявність приміщення для банку, висновок антимонопольного комітету. Пакет документів передається в РУНБУ, де готуються висновки про фін. Стан платоспроможної репутації акціонерів. Вся інформація передається в центральний апарат, де розглядається різними департаментами, остаточне рішення про реєстрацію приймає правління НБУ. Протягом 3-х днів з дати прийняття рішення видається свідоцтво про державну реєстрацію, а також – корреспондентський рахунок НБУ. Після року банк може створювати – філії, представництва, безбалансові товариства.

 

2. Види операцій банку. Банківська таємниця

Згідно постанови ст.47 основного закону «про банк і банківську діяльність», банки мають право виконувати такі оерацції.: операції з валютними цінностями, з цінними паперами клієнтів, ємісія власних цінних паперів, випуск та обслуговування операцій з картками, послуги з відповідальними збереженням цінностей, надання гарантій і поручителсьвт, лізинг, факторинг, трастові послуги, операції з векселями, консультаційні і аудиторські послуги. Банківська діяльність заборонена у сфера – матеріального виробництва, торгівлі,страхування.На основі результатів діяльності за звітний період банки готують фінансову бухгалтерську звітність, що включає: - балансовий щвіт, звіт про прибутки та збитки, звіт про зміні в капіталі, про рух рошових коштів. Операції банку поділяються на активні, пасивні, комісійні. Баланси поділяються на: внутрішній (для внутрішнього користування) та зовнішні (публікуються не рідше 1 разу в рік). Пасивні операції з мобілізації ресурсів – це операції формування власного капіталу. Операції з залучення ресурсів (депозитні операції). Операції з позичення ресурсів – отримання кредитів в НБУ а інших банках. Активні операції – повьязані з розміщенням мобілізованих ресурсів у готівку, кошти на кореспондертських рахунках,кредити,основні фонди, товарно-матеріальні цінності. Комісійці-носередницькі – операції за дорученням клієнтів за певну плати комісію або %, це комісійно-розрахункові торгівельно-комісійці, інші. Бюджетно-податкове планування, гарантійні послуги, допомога по злитті.

Банківська таємниця

Інформація, щодо діяльності та фін. Стану клієнта. Яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту є банківською таємницею. Це відомості про банківські рахунки клієнта,, фінансово-економічний стан клієнта, система охорони банку таклієнтів, інформ про організаційноправову структуру клієнта йїїкерівників напрямів діяльності. Відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, інформація щодо звітності по окремому банку. Коди, що використовуються банками для захисту інформації. Банки зобов’язані забезпечити збереження банкіської таємниці шляхом обмеження кола оосіб, що мають доступ до неї, організація і специфіка діловодство з документами, заповнення несанкціонованого доступу, застосування застережень зу договорах між банками і клієнтом. Інформація про клієнтів банку. Що містить банківську таємницю розкрився банками. На письмовий запит або письмового дозволу власника такої інформації. На Органам прокуратури, СБУ, МВД, антимонопольного, письмову вимого щодо конкретної особи щоо організації за з рахунками. Органам ДПА на письму вимогу з питань оподаткування на валютному коонтролю щодо операції за рахунком конкретної особи. Органами фінансовогомоніторинг ната державної виконаввчої служби.

 

3. Особливості формування власного капіталу

Ресурси бнку – сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорялдені банку і використовуються для здійснення БО. Залежно від джерел формування, виділяють влані, залужені і позичені кошти. У структурі банківських ресурсів питома вага власного капіталу становить 10-15%. ЦЕ пояснюється посередницькою діяльністю банку. Згшідно основного закону «про банк і банківську діяльність) Капітал банку – це залишкова вартість після відрахування зобов’язань. Розрізняють підписний капітал – це велечина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання. Статутний – сплачений, зареєстрований підписний капітал. Регулятивний капітал – власний капітал – складається з основного і додаткового капіталу. Залежного ризику. Власний капітал банку виконує такі функції – регулюючу (з 13 нормативів у 8 використовується ВК). Оперативний (на початку діяльності використовується власнй капітал) Захисну 0 означає захист інтересів вкладників і кредиторів. Рег.Кап= Основний Капітал + додатковий капітал. Основний каптіал включає: сплаений статуний капітал, розкрити резерви, загальні фонди покриття ризиків. Загальний розмір основного капіталу додатково зменшується на суму недосформованих резервів за кредитами на інші активними операціями, на суму капітальних вкладень у нематеріальні активи. На сумму збитків минулих років. Додатковий капітал включає: резерви під стандартну заборгованість інших банків, без переоцінки ОЗ, прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулого періоду, субординований капітал. Субординований борг – це звичайні капітальні незабезпечені боргові інструменти, які відповідно ло логовору не можуть бути погашені банкоом. Раніше пьяти років, при банкрутстві, повертається інвестору. Після задоволення всіх вимог інших кредиторів.Додатковий не зможем Додатковий капітал не може бути більше розміру основного капіталу – загальний розмір регулятивного капіталу І і ІІ рівня. Додатково зменшується на: балансову вартість Ц.П. з нефіксованим прибутком в інвестиційному портфелі танку. Вартість інвестицій в асортований дочіній компаніх, балансова вартість власних акцій, на суму коштів вкладнених банком на умовах супроводжувального догову, нанад вартістю позНа вартість Ц.П,. пересифікованихінв іниестиційних фондів. Джерела збільшення статуту – ц кошти нових акціонерів і кошти, одержані від реінвестування дивідендів. Капітал банку не може бути меншим статутного капіталу Резервний фонд, або статутний резерв створюється за рахунок прибуток і розмір повинен бути не менше 25% статутного капіталу. Відрахування з прибутку – не менше 5% в рік. Банки створюють загальний резерв або страховий фонд, під ризикові активні операції: кредитні з цінними паперами, під дебіторську, за простроченими доходами. Нормати адекватності – не менше 10%, співвідношення РК до сумарних активів, зменшених на відповідні резерви. Норматив співвідношення – відношеня регулятивного капіталу до сукупних активів. Не менше 9%. За рівнем капіталізації розрізняють: добро капіталізовані, достатньо, недо, значно, критично недо.