Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток

Платіжна картка – це спец. Платіжни засіб у вигляді пластикової картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника для оплати товарів, послуг, перерахуванням коштів на ін.. рахунку та отримання готівки у касах через банкомат. Основна функція платіжної картки – забезпечення ідентифікації особияк суб’єкта платіжної системи. Для цього на карті є логотип банку-емітента, платіжної системи, ім’я держателя, номер рахунку і строк дії картки. Конфіденційні дані можуть заноситися через – штрих-код, магнітну смугу, чіп. Види карток – за призначенням (банківські, ідентифікаційні, клубні дисконтні). Як носій електронної інформації – картки з магнітною смугою та картки з мікрочіпом. За методом нанесення (ембосовані, неембосовані). ЗА функціональними характеристиками – кредитні, дебетові. Залежно від держателя (корпоративні, індивідуальні, сімейні). Картки перерозподіляються на класи: віза буває класик і голд, ммастеркалд – стандарт і голд. Клас визначається розміром депозиту. Для того, що випускати картики міжнародної платіжної системи,необхідно сплатити вступний внесок, заплатити за ліцензію, розмістити страховий депозит у розрахунковому банку. Це відображається у тарифах банків. Тому НБУ створив – Національну платіжну системи масових електроних платежів (НСМЕП).

8. Основні учасники системи карткових розрахунків, їх права та обов'язки До платіжної системи входять такі рупи суб’єктів: емітенти, держателі, провайдери послуг, торгові оргазіації, процесингові центри. Емітент – організація, яка випускає платіжну картку. Це може бути банки чи фін. Установи. Емітент є власником картки і гарантом використання всіз платіжних зобов’язань. Видача картки зводиться до відкриття рахунку. Банк – емітент зобов’язаний щомісячно надавати виписку з картрахунку держателю і безготівково. Держатель – зобов’язання зберігти конфеденційну інформацію. Може зняти суму через касу. Провайдер – банк, який відкриває рахунок продацю і надає повний спектор послуг з обслуговування прийому карток до оплати торговцем, зокрема – надання порадних засобів, надання програмних продуктів, обробка запитів торговців на авторизацію карток, проведення взаєморозрахукових з банком-емітентом, зарахування коштів на рахунок продавця, формування звітності. Один банк може виконувати функції як емітента, так і еквайера. У межах платіжної системи для прискорення розрахунків іж еквайерами та емітентами може створюватися розрахунковий банк, який веде їх коррахунки і здійснює кліринг. Один банк може Моргові організації – організації, яка приєналася до платіжної системи і надає можливість своїм клієнтам здійснювати оплату з платіжними картками. У великих платіжних системах банки-еквайери частину своїх технічних функцій можуть передавати процесинговим центрам, які цілодобово здійснюють авторизацію карток, розсилають стоп-арукцші та формують звітність для проведення розрахунків.

 

 

9.Етапи процессу кредитування, структурування позики.

Процесс кредитування – це рух банківської позики з послідовною зміною стадій механізму банківського кредитування. Етапи визначаються послідовністю виконання обов’язкових процедур.

Початковим етапом є розгляд заяви клієнта на кредит. Після розгляду заявки проводиться попередня бесіда з позичальником, мета якої оцінити професіоналізм, репутацію та перспективи розвитку позичальника. При позитивному результаті клієнт готує пакет документів на оформлення кредиту.:

1 Правоустановчі документи клієнта – це документи на відкриття рахунку юридичної справи 2 Документи про обґрунтування використання кредитування – бізнес план, ТЕО (тех.-економ обгрунт) копії договорі контрактів; рахунки-фактури що підтверджують цільове використання кредиту. 3 Документи для оцінки фін. стану клієнта – форми 1-3, баланс, звіт про фін результати, декларація про доходи, довідка з розшифруванням основних статей балансу (дебітори, кредитори, ОЗ, товари, ГП) Довідка про рух Грошових коштів на рахунках, довідка про наявність інших кредитів. 4. Правоустановчі документи на забезпечення (залог, гарантії, поручительства. Якщо в якості забезпечення виступає гарантія чи поручительство то поручитель або гарант подає право установчі документи та документи для оцінки його фін. стану. Якщо в якості забезпечення виступає застава майна: а) заява власниа свіппвласків про передачу майна в заставу бб) договір купівлі- продажу,обліку, дарування, рахуни-фактури, акти прийому-передачі, накладні, балансова довідка. в) на нарехомість – реєстрація-посвідчення МБТІ. Якщо ТЗ – а)техпаспорт,свідоцтво про реєстрація, довідка з ПАІ про відсутність заборони на відчуження. д) – звіт про оцінку майна (експертну оцінку) є) виписка з реєстру застав рухомого або нерухомого майна.

Другий етап полягає у вивченні кредитоспроможності клієнта та оцінці ризику за позикою (експертиза позичальника здійснюється на основі – документів клієнта, архіву банків, зовнішньої інформації (єдиний реєстр позичальників) * перевірка позичальника на місці. Пакет документів аналізується – кредитним, юридичним, заставними відділами та службою безпеки.Кожний відділ дає свій висновок. Третій етап полягає у підготовці до складання кредитної угоди, тобто структуровані позики. У процессі структурування банк визначає – вид кредиту, суму, строк, порядок видачі\погашення, ставку на підставі результатів аналізу та оціненого ризику, проводиться переговори з клієнтом, мета яких – зближення позицій і досягнення компромісу.

Після визначення всіх параметрів кредиту, складається висновок і подається на розгляд кредитного комітету. При позитивному – підписується кредитна угода, угода про заставу договір послуг чи гарантій, майна вноситься в реєстрацію і страхується на користь банку.

Четвертий етап полягає у видачі кредиту. За розпорядження відділу в бухгалтерії відкривається позиковий рахунок ві видається або на поточний рахунок клієнта,або на оплату різних документів. Як правило при поданні позичальником підтверджуючих документів на цільове використання.

П‘ятий етап – моніторинг кредиту. Полягає у постійному контролі банку за дотриманням умов кредитної угоди. Це Перевірка своєчасності сплати кредиту та %; Перевірка цільового використання кредиту;перевірка стану і вартості забезпечення; перевірка фін. стану позичальника (гаранта, поручителя) уцінка ризику і користування страхового резерву. Шостий етап полягає у погашенні кредиту і %.

 

10.Форми забезпечення повернення кредиту.

В банківській практиці розрізняють джерела погашення позик: первинні – доходи клієнта. Вторинні – застава, гарантії і поручительства, страхування кредитної операції. В одній кредитній угоді допускається комбінація різних форм забезпечення. Порядок забезпечення кредиту заставою регулюється законом укр. «Про заставу» зак укр. «Про іпотеку». Догвором застави. В банківській практиці застава майна впливає із заставного зобов’язання, що видається позичальником кредитору і підтверджує право останнього при невиконанні платіжного зобов’язання отримувати переважне задоволення претензій перед іншими кредиторами з вартості заставного майна. Договір застави укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, за виключенням товарів в обігу або на переробці. До заставної угоди обов’язково додається опис майна та акт передачі майна під заставу.

Застава повинна задовольняти таким вимогам – висока ліквідність, стабільність цін, здатність до трвалорго зберігання, низьки витрати на зберігання і реалізацію застави; доступність для перевірки. Якщо майно перебуває у спільній власності, воно може бути передано у заставу тільки за згодою співвласників.

Заставне майно може перебувати на зберіганні у банку – це наз. заклад. Майно може передаватися заставодацю та відповідальне зберігання під замком і печаткою – тверда застава – страхується за домовленістю сторін на користь банку. Коли майно

Коли майно перебуває у відповідальному користуванні у заставодавця, таке майно страхується заставодавцеві на користь банку.

Обєктом застави може бути – будь яке ліквідне майно (оз, виробничі запаси, готова продукція, цінні папери, депозити, цілісні майнові комплекси, власне майно фіз.. осіб), яке належить заставодавцю на право власності і не має заборои на його відчуження. Заставодавці – юр. особи, фіз.. особи, держава.

За рахунок заставного майна, заставодержатель має право – задовільними свої вимоги у повному обсязі, тобто кредит, %, пеня за їх прострочення, витрати на зберігання та реалізацію майна. Звернення – стягнення на заставне майно. Здійснюється за рішенням суду чи на підставі виконавчого напису нотаріуса. У випадках, коли суми вилучені від реалізації майна – недостатньо, банк має право на задоволення вимог з іншого майна боржника. При передачі у заставу житла, в якому прописані або проживають неповнолітні, банк повинен отримати дозвіл органу опіки.

При заставі товарів обігу і переробці допускається зміна складу і форми застави, тов.. залишків, сировини, матеріалів, за умови, якщо їх загальна вартість не буде меншою ніж зазначена у договорі застава.

При знеціненні майна кредит повинен бути погашений або поповнена застава на суму знецінення. Якщо заставодавцем є третя особа – банк здійснює також перевірку його фін. стану. Заставне майно – банки перевіряють з різноб періодичністю * - нерухомість – раз в місяць. Товари в обігу – раз на 10 днів.