Схема конситуційних типів (В.В.Бунак, 1931)

 

Жирові відкладення		Тонус м'язів
	слабкий	середній	сильний
мале	гіпотонічний (ослаблений грудний)	оліготонічний мускулярний (грудний)	гетеротонічний мускулярний (м'язово-грудний)
середнє	оліготонічний нутрітивний (грудно-черевний)	мезотонічний (грудно-м'язовий)	архітонічний мускулярний (м'язовий)
сильне	гетеротонічний нутрітивний (черевно-м'язовий)	архітонічний нутрітивний (черевний)	гіпертонічний (черевно-м'язовий або м'язово - черевний)

 

В основу класифікаційної схеми У. Б. Бунака (1931), яка загалом дуже близька до схеми Кречмера, встановлені такі ознаки: ступінь жировідкладення і розвитку м'язів, форма грудної клітки, живота і спіши. Ця схема виділяє три основних конституційних типи (грудний, м'язовий, черевний) і чотири підтипи (грудно-м'язовий, м'язово-грудний, м'язово-черевний, черевно-м'язовий).

Грудний тип - незначне жировідкладення, тонка шкіра, слабо розвинуті м’язи, сутулувата або звичайна спина, плоска грудна клітка з гострім підгрудним кутом, запалий живіт.

М'язовий тип - середній ступінь жировідкладення, товста або середньої товщини шкіра, добре або середньо розвинуті м'язи, пряма або хвиляста спина, циліндрична форма грудної клітки, міцний прямий живіт.

Черевний тип - значне жировідкладення, товста або середньої товщини шкіра, кількісно виражені, але мляві м'язи, сутула або звичайна спина, конічна форма грудної клітки, опуклий живіт.

Що ж підтипів, то вони характеризуються, зазвичай, комбінацією властивостей, характерних різним типам, частіше розміщених поряд. Так, наприклад, грудно-м'язовий тип включає більше рис грудного типу й мало -м'язового і т. д. У. В. Бунак і П. Н. Башкиров вважають, що конституційні ознаки повинні мати один об'єднуючий початок і бути пов'язаними між собою не генетичним або механічним зв'язком, а функціональним. У різних групах населення ці ознаки мають зберігати певний зв'язок один з одним і не залежати від расових особливостей людини.

У 1940 р. в США опубліковано роботу В. Шелдона, в основу якої покладено ембріологічний принцип. Відповідно до похідних трьох зародкових листків і їх переважного розвитку, автор виділяє три основні типи будови тіла людини: ендоморфію, мезоморфію і ектоморфію. Схема Шелдона також передбачає візуальну оцінку статури на підставі простого огляду досліджуваних, результат якого потім може бути зіставлений з антропометричними вимірюваннями. На відміну від Кречмера, Шелдон виходить із загальноприйнятого зараз припущення про те, що існують не дискретні типи, а лише безперервно розподілені компоненти статури. У цій схемі виділено такі три типи статури.

Ендоморфний - округлі форми тіла, великий живіт, мляві руки й ноги, значний жировий прошарок на плечах і стегнах, вузькі дистальні частини передпліччя і гомілки; передньозадні розміри тіла, включаючи грудну клітку й таз, превалюють над поперечними. У зв'язку з тим що в утворенні травних органів велику роль відіграє ентодерма, цей тип конституції отримав назву ендоморфний.

Мезоморфний - прямокутний контур тіла, кубічна масивна голова, масивні скелет, м'язи та сполучна тканина, тобто класичний варіант Геркулеса з невеликими передньозадніми розмірами. В утворенні їх велику роль відіграє мезодерма, тому вказаний тип називається мезоморфією.

Ектоморфний - витягнуте в довжину тендітне тіло з тонкими, довгими руками й ногами, худою і вузькою грудною кліткою; м'язи розвинуті слабо, жировий прошарок майже повністю відсутній. Ектоморфний тип характеризується невеликою абсолютною поверхнею тіла й великою її відносною величиною.

Природно, що в чистому вигляді вказані конституційні типи трапляються досить рідко. У кожного індивіда в тому або іншому поєднанні є всі три компоненти конституції. Тому кожен із компонентів оцінюється окремо за семибальною системою: балом 1 позначається дуже слаба його вираженість; балом 2 - слабка; балом 3 - нижче середньої; балом 4 - середня і т. д..Як показують дослідження, найбільш поширеними серед популяції є «середні типи» — 3-4-3, 4-4-3, 4-4-4.

 

 

За В. Шелдоном тип конституції людини оцінюється тризначним числом, перша цифра якого означає бал (ступінь вираженості) ендоморфії; Друга - мезоморфії; третя - ектоморфії. Наприклад, число 711 означає, що в людини більшою мірою виражені елементи ендоморфії і дуже слабкою - елементи екто- і мезоморфії. Розвиваючи ідеї Е. Кречмера, В. Шелдон пов'язує виділені їм типи конституції людини з елементами вищої нервової діяльності. Недоліком цього методу є те що описові й вимірювальні ознаки визначаються за Фотографією, а отже необхідно дотримуватися точного масштабу, що досить складно.

З аналізу перерахованих схем очевидно, що конституційна діагностика в переважній більшості випадків здійснюється на основі візуальних спостережень, тобто кількісні індикатори особливостей статури в ній фактично відсутні. Тому іншою, не менше важливою стороною вивчення конституції людини, є фракціонування ваги тіла на окремі компоненти, тобто визначення величин жирової, кісткової та м'язової (пісної маси) тканин.

Перші дані про розчленовування ваги тіла людини на окремі компоненти отримані ще в другій половині XIX століття. Нині застосовуються аналітичні, рентгенологічні, біохімічні, біофізичні і інші методи для визначення абсолютних та відносних величин соматичних компонентів ваги тіла. Це дає змогу повніше характеризувати й оцінювати режим діяльності спортсменів. Якщо дослідження проводяться динамічно, то можна стежити за спрямованістю й інтенсивністю окислювально-відновних процесів, зокрема за синтезом тканинних білків; це, у свою чергу, забезпечує обґрунтований вибір оптимального режиму тренування, відповідних тренувальних засобів (у тому числі й фізичних вправ) для спортсменів різного віку, статі, кваліфікації та рівня тренованості.

Конституційна діагностика, заснована на застосуванні факторних методів, ураховує кількісний склад тіла. Останнім часом факторний аналіз став одним із ведучих методів виявлення особливостей статури (частіше сукупно з моторними здібностями і спортивними досягненнями). Складність застосування цього методу після набору морфологічних даних полягає у великому обсязі обчислювальних робіт, які практично можуть бути проведені лише під час використання сучасної обчислювальної техніки.

Суть факторного аналізу в соматології полягає в класифікації безлічі морфологічних ознак і виділенні на цій основі декількох таких, за якими з великою вірогідністю можна судити про соматотип популяції або групи. Цей підхід, маючи свої позитивні сторони й недоліки, не протиставляється описаним вище, а доповнює їх. Його переваги виражаються у строгому документуванні щодо самостійних морфологічних ознак як чинників, які зумовлюють сумарно ту або іншу статуру. Недолік цього методу в самій природі факторного аналізу (як і будь-якого іншого різновиду математичного аналізу експериментальних даних), що виявляє лише ту інформацію, яка міститься в експериментальному матеріалі Тому те, які чинники виявляться під час аналізу, цілком залежать від того, які морфологічні ознаки будуть обрані дослідником для вимірювання випробовуваних. Це положення зобов'язує з великою увагою відбирати тести для подібних досліджень. Звичайно при цьому керуються біологічними передумовами. І чим грамотніше, буде здійснений вибір ознак для факторизації, тим вдаліше буде класифікація, а разом із цим - і визначення відмінностей у статурі.

Цей напрям розвинув відомий англійський антрополог Таинер. Конституційні схеми Кречмера, Шеддона, Бунака, Таланта й інших базувалися лише на зовнішніх ознаках. Таннер вважав, що багатовимірний статистичний аналіз буде слугувати базою для побудови науково-обгрунтованої класифікації та розуміння фізичних відмінностей. В основу автор поклав загальний розмір скелета, ширину кісток кінцівок, довжину кісток кінцівок, товщину м'язів, товщину жиру. Аналіз співвідношення цих чинників дає змогу перейти до характеристики типу статури. Він додатково включив в програму факторного аналізу кількісні відмінності у структурі тканин, наприклад, відносний вміст жирових, кісткових і м'язових мас, обчислений на основі рентгенологічних методів і каліперометрії, який вимірює товщину підшкірного жирового прошарку на різних ділянках тіла. На рис. 17 результати аналізу структури статури, у якій Таннер (1968), ґрунтуючись на ряді незалежних чинниках, виділяє такі головні елементи (за винятком голови, кисті, стопи, форми тулуба й різних м'яких частин): загальні розміри скелета, ширину кісток кінцівок, які дещо ширші за середні, довжину кісток кінцівок, які дещо довші за середні, товщину м'язів і товщину жирового шару.

 

 

 

 

Рис. 17. Схема послідовного визначення форми тіла за п'ятьма ортогональними чинниками (А, Б, В - скелет, Г, Д - м'які тканини),

за Таннером, 1968:

 

А — форма тіла індивідуума визначається числом балів за чинником загального розміру скелета (інші чинники скелета мають середні значення);

Б- індивідуум має бал вище за середній за чинником ширини кінцівок; В - індивідуум, має бал вище за середнє за чинником довжини кісток

кінцівок.

Д - індивідуум має додатковий бал за чинником жирової тканини. Сьогодні у спортивній морфології досить популярна схемі

соматотипування за Хіт-Картером. Схему Шелдона неодноразово вдосконалювали Дж. Таннерм, В.М. Русалов, але найбільш відомі вдосконалення його учениці Бенджаміни Хіт і її співробітника М. Картера, які запропонували можливість математичним шляхом визначити й описати соматотип людини, зіставити обумовлені показники з отриманими раніше, порівняти показники в різних групах за допомогою середніх розмірів. Оцінювання соматичних показників не обмежувати сімома балами, а продовжити в обидві сторони, тобто виділяти показники менше 1,0 і понад 7,0 балів. Ця методика проста у використанні й об'єктивна за своїми результатами. Л. А. Сарафінюк (1998) вважає схему Хіт-Картера найбільш придатною для діагностики соматотицу спортсменів.

Соматотип визначається оцінкою, яка складається з трьох послідовних чисел. Кожне число (бал) - це оцінка одного з трьох первинних компонентів статури, який відзначаються індивідуальні варіації форми та складу тіла людини. Перший компонент - ендоморфний (тобто жировий) - характеризує ступінь ожиріння. Другий компонент - мезоморфний (тобто м'язово-кістковий) - визначає відносний розвиток м'язів і кісткових елементів тіла. Третій компонент - ектоморфний (тобто показник площі поверхні тіла) - визначає відносну витягнутість (лінійність) тіла людини і є сполучним між ендоморфною та мезоморфною характеристиками статури. Ця методика застосовна для всіх вікових і статевих груп.