Пропорції тіла чоловіків і жінок баскетболістів за схемою В. В. Кунака

 

Ширина плечей	Довжина ніг
мала	середня	велика
Мала	-	-	29 % | 6 %
Середня	-	- | 5%	13% | 17%
Велика	-	- | 15 %	47 %| 48 %

 

Тип конституції баскетболістів, за В.В.Бунаком, - грудний або грудно-м'язовий. Переважними варіантами є грудний (25 %) і грудно-мускульний тини (2,0 %), інші належать до невизначеного типу. Що ж стосується жінок -баскетболісток, то, за схемою Таланта, 22 % з них також відносяться до узагальненого лептосомного варіанту, 16 до мезосомного, понад 58 % - до мегалосомних варіантів, тобто мають таке сполучення варіантів, якого не можна знайти у звичайних групах жінок. За Шелдоном, мезоморфний з деякою ектоморфністю:

2-(5-6)-(2-4)

І II III

I - ендоморфний компонент;

II - мезоморфний компонент;

III- ектоморфний компонент;

При спортивному відборі на ранніх етапах (орієнтація) перевага віддається високорослим підліткам. Однак не слід забувати про те, що в них розвиток серцево-судинної системи нерідко відстає від темпів росту тіла в довжину. Це призводить до деякого функціонального ослаблення їхнього організму, тому для цих підлітків характерна швидка стомлюваність.

 

Волейбол

Волейболісти є досить високорослими. Довжина тіла 72 призерів Олімпійських ігор у Мюнхені, порівняно з іншими 72 учасниками, становила, відповідно, 190,8-185,5 см.

Гравці передньої лінії вищі й менш гармонійно складені, ніж гравці задньої лінії. Гармонія статури порушена за рахунок однобічної гіпертрофії мускулатури ведучої руки, а також сколіозу - бічного скривлення хребта. У них також посилений грудний кіфоз.

Соматотип волейболістів оцінюється за Шелдоном як мезоморфний із деякою ектоморфністю: 3-5-3 (перша цифра означає ступінь вираженості ендоморфії; друга - мезоморфії; третя - ектоморфії).

 

Футбол

Футболісти не відзначаються високим ростом. Найбільші розміри тіла мають воротарі, найменші - нападаючі. Серед футболістів - представники різних конституційних тилів. За системою Шелдона, частіше відзначаються соматотипи 3-5-3 чи 2-6-2 (перша цифра означає ступінь вираженості ендоморфії; друга - мезоморфії; третя - ектоморфії). Тобто мезоморфні з деякої ендо-, ектоморфністю. Спеціальний аналіз тотальних розмірів і складу тіла футболістів, порівнявши їх із лижниками-гонщиками, провів на кафедрі анатомії і спортивної морфології Гцоліфка А.З.Пилиповський. Учений відзначив, що, за тотальними розмірами тіла, футболісти майже не відрізняються від лижників і людей, які не займаються спортом. Активна маса тіла в абсолютних значеннях у футболістів найменша. Добираючи футболістів, враховують не розміри тіла, а показники витривалості (за гру людина пробігає до 8 км) і спритності, а також швидкісно-силові якості, Фізичні навантаження, напевне, обмежують тут успіхи занадто високорослих спортсменів.

 

Гандбол

Тотальні розміри тіла гандболістів мають тенденцію наростання з підвищенням рівня спортивної кваліфікації. Середня довжина тіла ведучих гравців зараз не менше 190 см. При спеціалізації в кидках на далекі дистанції довжина тіла більша. При цьому подовжується рука, тобто важіль, і початкова швидкість польоту м'яча підвищується. Найбільш низькорослі в цьому виді спорту - крайні нападаючі. Це забезпечує їм швидкість і спритність рухів.

Переважний вид пропорцій тіла, за В.В.Бунаком, - гігантоїдний (довгоногі, широкоплечі) з мезоморфним компонентом конституції. При цьому жінки-гандболістки мало відрізняються за складовою конституцією від жінок, які не займаються спортом. Гандболісти-чоловіки значно переважають, за тотальними розмірами тіла осіб, які не займаються спортом. Відзначено кращий розвиток у гандболістів м'язів передпліччя (за даними периметрів), більший розвиток активної маси тіла в абсолютних значеннях, хоча, за відносною величиною, значення її в гандболістів і лижників майже однакові. Виявлені морфофункціональні відмінності закономірні, тому що ведучими якостями гандболістів слугують швидкісно-силові, а лижників і велосипедистів - витривалість.

 

Хокей

Хокеїсти характеризуються великим діапазоном значень тотальних розмірів тіла. При цьому найбільші величини довжини тіла властиві нападаючим, а найбільші значення ваги тіла - захисникам. Воротарі поступаються за цими показниками тим і іншим (співвідношення зворотне тому, яке характерне для футболу). Фізичне навантаження в хокеї велике (довжина пробігу за гру становить 5 і більше кілометрів). Для великовагових хокеїстів це ускладнює гру, однак вони мають переваги в силовому хокеї.

Зі збільшенням стажу занять спортом сила м'язів хокеїстів підвищується, а інтегральна (сумарна) рухливість у суглобах верхніх кінцівок знижується. У суглобах нижньої кінцівки відмінності рухливості у зв'язку зі стажем занять не виявляються.

У хокеїстів найменший ступінь вираженості ендоморфного компонента відзначений у нападаючих - 2-3-3, якщо оцінку соматотипів проводити за модифікованим методом Хіт-Картера. У захисників і воротарів ступінь вираженості цього компонента більший. Мезоморфний компонент виражений краще в захисників і нападаючих, порівняно з воротарями, у захисників слабше виражений ектоморфний компонент. Узагальнена характеристика соматичного типу нападаючих - 2,5-6,0-2,0; захисників - 3,0-6,0-1,5; воротарів - 3,0-5,5-2,0.

Отже, серед розглянутих видів спортивних ігор в одних важливу роль грає фактор витривалості (футбол, хокей), в інших - швидкісно-силові якості (баскетбол, волейбол). Для перших - тотальні розміри тіла не мають вирішального значення, велика величина тіла навіть утрудняє виконання такого великого фізичного навантаження, для інших - довжина тіла відіграє істотну роль. Тому відбір у цих видах спорту має враховувати різні морфологічні й функціональні критерії. Він менш «рельєфний», ніж у таких видах спорту, як гімнастика або плавання, де вже зараз у питаннях відбору майже немає питань.

 

Боротьба

Накопичені наукові дані, засвідчує, що ріст тіла борців позитивно впливає на їх досягнення. Високорослі спортсмени мають значну потенційну вигоду, особливо атлети важкої вагової категорії, вага тіла яких не обмежена. Атлетів-гігантів характеризує різноманітність уживаних ними технічних прийомів завдяки довгим важелям, значній м'язовій силі й масі тіла. Але і в інших вагових категоріях середня довжина тіла борців високого класу звичайно більша, ніж у менш кваліфікованих спортсменів тієї ж категорії.

Для борців характерні великі поперечні розміри тіла, значні величини обхватів грудної клітки, шиї, плеча, стегна, гомілки й відносно короткі ноги. Співвідношення розмірів тіла (пропорції тіла) залежать від вагової категорії. Спортсмени різних категорій позбавлені геометричної подоби в будові свого тіла. Борці в основному мають широкі плечі й різну (залежно від вагової категорії) довжину ніг.

Представники найлегшої ваги відрізняються від неспортсменів більш короткими ногами, борці якнайлегшої і напівлегкої ваги мають ноги середньої довжини, представники решти вагових категорій — довгі ноги. У всіх оорщв, виключаючи спортсменів важкої ваги, вузький таз. Порівняно з неспортсменами, у них короткі руки: це можна пояснити тим, що відносна сила обернено пропорційна довжині плечей важеля. Отже, чим довші руки, тим більшу силу потрібно прикласти при виконанні прийому, що практично невигідно. Тому під час відбору борців перевагу віддають індивідам із коротшими руками. Відповідно до цього питома вага тіла найбільша в борців легких вагових категорій і найменша у важковиків.

У боротьбі, боксі й важкій атлетиці відбувається угруповання спортсменів за вагою їхнього тіла. Однак, як говорять фахівці, стихійно сформовану систему відбору у важкі вагові категорії лише за вагою тіла не можна вважати цілком раціональною. Слід звертати увагу на довжину тіла. На практиці підлітків і юнаків для занять боротьбою відбирають за ростом. Високорослість дає певні переваги борцям. Особливо це важливо у важкій вазі. Для прикладу можна навести виступ на XX Олімпіаді американця К. Тейлора (за словами журналістів): його ріст - 196 см; вага - близько 200 кг. Незважаючи на такі розміри тіла він пробігав 100 метрів за 14 секунд, підтягувався 25 разів. Водночас слід пам'ятати, що зі збільшенням довжини тіла підвищуються вага й абсолютна м'язова сила, а відносна знижується.

Вміст м'язового компонента в масі тіла борців різних вагових категорій приблизно однаковий - 48 %. Жировий компонент збільшується від легкої (8,8 %) до важкої (15,15 %) вагової категорії. Кістковий, зберігаючи відносно постійний рівень у всіх вагових категорій, знижується у спортсменів великої

ваги.

Пропорції тіла залежать від вагової категорії. 87 % високорослих борців (напівважковики й важковики) належать до гігантоїдного типу; 69 % спортсменів вагою до 52 кг - до стифроїдного й гіпостифроїдного типів. Розміри та пропорції тіла важливі при плануванні сутички з урахуванням морфотипа супротивника. Так, у кидках через спину високорослий борець досягає успіху із супротивником того ж росту, але не малорослим. Останньому ж проведення цього прийому механічно легше здійснити.

Борці характеризуються розвитком мезоморфного компонента тіла (за Шелдоном) при деякій ектоморфності. Балова оцінка найсильніших борців США дала наступний середній результат: 3-5-4.

За В.В.Бунаком, борці належать до м'язового або м'язово-черевного типів конституції. Виявлено такий процентний розподіл типів у борців різних вагових категорій: у борців легкої ваги мускульний тип представлений у 26 %, грудно-мускульний - у 22 %, мускульно-грудний - у 18 %; у борців середньої ваги мускульний тип відзначено в 31 % і мускульно-черевний — у 27 %; у борців важкої ваги мускульний тип — у 44 %, мускульно-черевний — у 31 %> я черевнево-мускульний у 19 %. Застосування до аналізу соматичних типів борців схеми Шелдона дало можливість установити, що, порівняно з неспортсменами, борці характеризуються вираженою мезоморфією; так, ступінь виразності мускульного компонента в борців найлегшої, напівлегкої та легкої ваги оцінювалася 4-5 балами; у борців середньої, напівважкої і важкої ваги - 5-6 і рідше 7 балам, найбільш мінливим компонентом виявилася ендоморфія: у борців перших п'яти вагових категорій ступінь виразності цього компонента оцінюється 1-2 балами, у борців останніх трьох категорій - 3-4 балами, елементи ектоморфії в борців майже не виражені.

 

Важка атлетика

Спортсмени-важкоатлети характеризуються невисоким ростом, вагою вище за середню, великим обхватом грудної клітки й широким тазом. Останнє може бути обумовлено високими навантаженнями у зв'язку з низьким підсідом під штангу, який застосовується зараз. Пропорції тіла пов'язані з належністю до певної вагової категорії.

Успіхи у важкій атлетиці визначаються не стільки пропорціями тіла, скільки розвитком мускулатури. Однак техніка виконання вправ спортсменами з різними пропорціями тіла має враховувати ці розходження. У міру збільшення довжини тіла у важкоатлетів збільшується відносна довжина тулуба і знижується відносна довжина кінцівок. Між довжиною кінцівок і спортивними результатами встановлено зворотну кореляційну залежність. При цьому відзначено, що у спортсменів високого класу менша довжина як усієї кінцівки, так і її окремих ланок, особливо проксимальних - стегна та плеча (тобто вищих результатів досягають спортсмени, у яких менша довжина кінцівки). Довгі кінцівки обумовлюють зниження результатів у поштовху й ривку. Важкоатлети мають широкі плечі, великі розміри грудної клітки (особливо в поперечному напрямку), горизонтальний напрямок ребер і малий їхній нахил, невелику екскурсію грудної клітки, що сприяє збільшенню площі опори для снаряда (А.А.Гладишева, 1965).

Вага тіла важкоатлетів в межах кожної вагової категорії обмежується правилами змагань. Тому довжина тіла є найбільш інформативним показником із числа трьох основних тотальних розмірів (ріст, вага, окружність грудей). Доцільно навести для прикладу середню величину довжини тіла видатних важкоатлети – учасників Олімпійських ігор в Мехіко. Довжина тіла у штангістів до 56 кг становила 156 см; до 60 кг - 162 см; до 67,1 - 164 см; до 75 кг - 167 см; до 82 кг - 172 см, до 90 кг - 175 см, понад 90-182 см.

Більшість авторів характеризує важкоатлетів як широкоплечих, із великим обхватом грудної клітки, коротшими руками і ногами. Нерідко важкоатлети відрізняються порушенням постави: неправильним положенням голови й надмірним лордозом у поперековому відділі хребта.

У стартовому положенні перевагу має спортсмен із короткими кінцівками й широкими поперечними розмірами, тому що моменти сили ваги стосовно колінних і кульшових суглобів у нього будуть найменшими, а умови для роботи ведучих груп м'язів - найбільш ефективними (А.І.Мульчан,1969).

Із «топографічної карти гнучкості» для важкоатлетів мають відповідне значення величини розгинання стопи й рухливості в плечових суглобах. Причому величина розгинання стопи залежить від способу підсіду. Неоднакові також локалізація м'язової маси та прояв сили окремих груп м'язів (найбільші показники відзначені в м'язах - розгиначах тулуба, стегна, гомілки й м'язах-згиначах стопи).

Аналіз абсолютних значень компонентів ваги тіла важкоатлетів виявляє значну різницю у представників різних вагових категорій. Якщо м'язовий і кістковий компоненти найбільші в легкоатлетів (48,3 і 18% проти відповідно 38,4 і 14,3 % у важкоатлетів), то жировий компонент має зворотну тенденцію (22,2 % у важкоатлетів і 9,9 % у легкоатлетів). Проте чим нижча кваліфікація штангістів, тим вищі величини підшкірожирового шару. До особливостей будови тіла штангістів належать низькорослість, ширококостість і значний розвиток м'язів.

Для важкої ваги 47 % атлетів мають гігантоїдний тип пропорцій, 40 % парагармоноїдний; для середньої ваги - 40 % парагармоноїдний і 13 % гігантоїдний типи; для легкої ваги - 59 % спортсменів належать до стифроїдного типу, 14 % - до гіпостифроїдного. Отже, широкоплечість характерна для всіх вагових категорій.

Тип конституції за Шелдоном оцінюється як 3-7-1 або 2-7-2. Найбільш розвинутий мезоморфний компонент. Ендоморфний (жировий) компонент збільшується за своєю виразністю з переходом від легкої вагової категорії до більш важкої. Існує зворотний зв'язок між розвитком жирового шару й рівнем спортивної кваліфікації.

Згідно з класифікацією В. В. Бунака, установили такий процентний розподіл типів важкоатлетів різних вагових категорій: у важкоатлетів легкої ваги мускульний варіант представлений у 40 %, мускульно-черевний - у 20 %; у важкоатлетів середньої ваги мускульний - у 41 %, мускульно-черевний - у 24 %; у важкоатлетів важкої ваги черевний - у 32 %, черевно-мускульний - у 26 %; мускульно-черевний - у 23 %, тобто у всіх випадках констатується розподіл, який істотно відрізняється від розподілу соматичних типів у звичайних групах населення.

Отже, для силових видів спорту довжина тіла не відіграє настільки визначальної ролі, як у деяких видах спортивних ігор. Поперечні розміри тіла збільшені, що обумовлюється не тільки спортивним добором, але і впливом фізичних навантажень.

 

Бокс

Тотальні розміри тіла боксерів залежать від належності до однієї з вагових категорій. За даними Т.Н.Герасимової, між крайніми категоріями довжина тіла збільшується від 158,5 см до 184,7 см. При порівнянні боксерів середньої та напівважкої ваги з гандболістами, хокеїстами, велосипедистами й лижниками-гонщиками (види спорту, які характеризуються розвитком швидкісно-силових якостей і витривалості) виявилося, що за довжиною тіла боксери відстають тільки від гандболістів. За довжиною верхньої і нижньої кінцівок вони зрівнюються з гандболістами, перевершуючи інші спеціалізації. Боксери відрізняються довгими передпліччям і гомілкою.

Серед боксерів є п'ять типів пропорцій із дев'яти, за В. В. Бунаком: гігантоїдний, паратейноїдний, парагармоноїдний, стифроїдний і гіпостифроїд-ний. Частота зустрічності окремих типів у різних вагових категоріях неоднакова.

У найлегшій вазі (до 51 кг) усі варіанти (крім паратейноїдного) виявляються однаково часто. Для легких вагових категорій (до 60 кг) характерні парагармоноїдний і гігантоїдний типи, рідше - стифроїдний. У напівсередніх вагових категорій (до 67 кг) характерні ті ж три типи, хоча стифроїдний - рідше. У середніх вагових категоріях (до 75 кг) превалює гігантоїдний тип пропорцій тіла. У напівважкій і важкій вазі основний тип -гігантоїдний. Довжина рук - частіше велика.

Отже, боксери характеризуються широкими плечима, довгими і середніми за довжиною кінцівками і широким або середнім за шириною тазом.

Важливу роль відіграє велика довжина дистального сегмента верхньої кінцівки - передпліччя та кисті.

Рухливість у суглобах у боксерів висока, особливо в ліктьовому і кульшовому. Із переходом від більш легких вагових груп до більш важких спостерігається наростання абсолютної м'язової сили та зменшення відносної: від 7,4 кг/кг ваги до 6,8 кг/кг ваги.

 

Плавання

Плавцям міжнародного класу властиві атлетична статура, велика й вище середньої довжина тіла, відносно невелика вага. Це пояснюється тим, що у плавців із крупними тотальними розмірами тіла, котрі мають, зазвичай, велику абсолютну силу, величина останньої переважає над показниками сил опору водного середовища. У високорослих плавців і з збільшенням тотальних розмірів тіла гідродинамічний опір зростає меншою мірою, ніж у низькорослих. Плавці-спринтери мають вищі ріст і вагу, ніж стаєри. Добре розвинута мускулатура верхнього плечового пояса та грудної клітки, вузький таз і стрункі довгі ноги зменшують вихровий опір води і сприяють подовженню «кроку» під час плавання.

Великий інтерес становлять дані про пропорції тіла плавців. Плавці при великій довжині тіла мають відносно укорочений тулуб, довгі ноги, широкі плечі, звужений відносно плечей таз і сплощену грудну клітку. Водночас з цим плавці відрізняються короткими руками, що дає їм деяку перевагу - відносно короткі руки позитивно впливають на якість гребка (менше плече сили опору, менший момент інерції руки при перенесенні). Тому деякі автори вважають, що відбір плавців йде шляхом пошуку щодо високорослих осіб із короткими руками. Лише кролісти, спринтери і спортсмени, які спеціалізуються в плаванні на спині, відрізняються відносно довгими руками.

Морфофункціональні критерії спортивного відбору в цей вид спорту вивчені докладніше, ніж в інших спеціалізаціях (Н.Ж.Булгакова). Для плавців характерний високий ріст. Приріст довжини тіла на 10 см зменшує відносну площу поверхні тіла на 0,13 м, і лобовий опір зменшується на 5 %. Довжина тіла й інші тотальні розміри плавців зменшуються від спринтерів до стаєрів. Розміри тіла визначаються (під впливом відбору) видом спеціалізації. Найбільш високий ріст і легку вагу мають спортсмени, які спеціалізуються в плаванні на спині, найбільш низький ріст і велику вагу — плавці стилю брас.

Особливістю пропорцій тіла плавців слугує їхня залежність від дальності дистанції та швидкості плавання. Чим вища швидкість і коротша дистанція, тим відносно коротший тулуб, більша довжина руки, кисті, ноги. Однак іноді відзначають, що плавці відрізняються короткорукістю. Справді, у плавців, які спеціалізуються у стилях „брас" і „дельфін" руки відносно коротші, ніж у тих, котрі плавають стилем „кроль". Але це не привід до суджень про короткорукість плавців. Плавець-кроліст відрізняється широкими плечима, вузькими стегнами, довгими стрункими ногами. Брасист має широкий таз і масивне тіло. Конституційно плавці належать до м'язового (атлетичного) типа статури. Жировий компонент має різний ступінь виразності, досягаючи в марафонців 32 %. Тип плавця мезоморфний при тенденції до ендоморфності у виконуючих дистанцію 400 і 1500 м.

Плавні характеризуються добре розвитим і порівняно однорідно розподіленим по поверхні тіла підшкіро-жировим шаром, у них відзначається явна виразність ендоморфного компонента.

Під час відбору дітей у секції плавання доцільно віддавати перевагу тим із них, хто має крупні тотальні розміри тіла, широкі долоні, великі стопи, гнучкий тулуб, стрункі ноги.

Г.С.Туманян і Е.Г.Мартиросов сформулювали такі критерії для відбору дітей у ДЮСШ плавання:

1. треба враховувати великі тотальні розміри тіла;

2. пропонується використовувати індекси кінцівок і тулуба;

3. наприклад, індекс кінцівок = довжина руки х периметр плеча + довжина ноги х периметр стегна. Норма - 70 дм²;

4. слід ураховувати соматотил батьків для виключення низькорослості.

 

Стрибки у воду

За довжиною тіла стрибуни майже не відрізняються від не спортсменів, але вага тіла в них менша. Розміри тіла широко варіюють. Пропорції тіла мезоморфні з тенденцією до доліхоморфії. Діаметри тіла менші, ніж у плавців. Форма тіла відрізняється обтічністю і нагадує подовжену звужену краплю, що полегшує входження у воду. Під час спортивного відбору в стрибунів треба враховувати не стільки морфологічні показники, скільки гнучкість і координацію рухів.

 

Гребний спорт

Веслярі характеризуються високим ростом, широкими плечима й тазом, вузькими стегнами, довгими руками. Тулуб весляра уподібнюють переверненому усіченому конусові. За вагою тіла веслярі-чоловіки поступаються плавцям і метальникам, жінки перевершують плавчих. Спортсмени з академічного веслування мають більші розміри тіла, ніж байдарочники, а останні перевершують каноїстів. За гірших морфологічних задатків спортсмени-байдарочники здатні домогтися високих результатів (частіше на стаєрських дистанціях), однак їм для цього потрібно більше витрат часу (при тренуваннях).

Отже, при порівнянні плавців, стрибун и у воду і веслярів з'ясовується, що великі розміри тіла відіграють важливу роль у відборі перших і третіх і менш істотну роль - для других. Чималу роль також відіграють рухливість у суглобах і м'язова сила. Визначення питомої м'язової сили - важливий критерій у спортивному відборі з плавання і веслування. Для стрибунів у воду визначальне значення мають гнучкість тіла й координація рухів.

 

Легка атлетика

Велике значення для досягнення високих показників у легкій атлетиці мають пропорції тіла. Відносна довжина ніг у стрибунів у середньому становить 51,5 %, у спортсменів, які спеціалізуються з ходьби, - 48 %.

На спортивні досягнення в легкій атлетиці передусім впливають тотальні розміри тіла (ріст і вага). З бігу, стрибків і метання якнайкращі результати показують найвищі спортсмени. Так, при дослідженні учасників XX Олімпійських ігор (Таннер було встановлено, що середній ріст бігунів-спринтерів становив 176 см, бігунів на 110 м із бар'єрами (найбільший серед бігунів) - 184 см. Відзначено залежність росту від довжини дистанції: у бігунів на 400 м - 180 см; на 800 м - 178,5 см; на 1 500 м - 178 см; на 5 км - 173 см: на 10 км - 172 см; у марафонців - 167 см. У міру збільшення довжини дистанції бігу у спортсменів падає і ваго-ростовий індекс (від 401 до 320), зменшується величина абсолютної поверхні тіла. У бігунів, особливо марафонців, підшкіро-жировий шар виражений дуже слабо й рівномірно розподілений по всій поверхні тіла.

Дослідження м'язової системи олімпійців показали, що найбільші

показники товщини м'язів спостерігаються у спринтерів. Зі збільшенням довжини дистанції товщина м'язової тканини закономірно зменшується. Найважчий марафонець важить приблизно на 45 кг менше найлегшого бігуна на 400 м.

У спринті важливу роль відіграє не довжина тіла, а відносна довжина ніг (відношення довжини ніг до довжини тіла у %). Так, наприклад, у олімпійського чемпіона цей показник становив 55 %. Спринтери - невеликі ріст і вага, тулуб короткий, ноги (особливо стегна) відносно довгі, мускулатура на верхніх кінцівках виражена незначно, а на нижніх (особливо на гомілці) -сильно, широтні розміри незначні;

бар'єрний біг - будова тіла, як і у спринтерів, але тулуб довший, а нижні кінцівки трохи коротші, причому відносно довгі гомілки й короткі стегна, м'язи на нижніх кінцівках (особливо на гомілці) сильно виражені;

біг на середні дистанції - невеликий ріст, однак тулуб довгий, мускулатура помірна, окружність грудної клітки значна.

Спортивні результати у марафонців зростають і з збільшенням довжини, абсолютної та відносної поверхні тіла, зменшення обхвату стегна, вага підшкірного, внутрішнього й загального жиру.

Середній ріст стрибунів у висоту становив 189 см: стрибки у висоту - ріст значний, відносно короткий тулуб і дуже довгі ноги (особливо стегна), широтні розміри середні;

стрибки в довжину - ріст менший, ніж у стрибках у висоту, ноги також коротші, гомілки, навпаки, довші, широтні розміри середні;

багатоборство - представниці цього виду легкої атлетики мало відрізняються від середніх даних усіх легкоатлеток.

Довжина тіла бігунів підвищується від спринтерів до виступаючих на дистанціях 200 і 400 м, потім вона зменшується до мінімальних значень у марафонців. Вага тіла змінюється відповідно до іншої закономірності. У виступаючих на дистанціях 100-400 м вона перевищує 70 кг, на довших Дистанціях вона знижується, досягаючи 60 кг у виступаючих на дистанції 10 000 м і марафонців. Високий ріст характерний для метальників і стрибунів у висоту.

Більшість легкоатлетів належить до гигантоїдного типу пропорцій (довгі ноги й широкі плечі). Серед бігунів є довгоногі й вузькоплечі спортсмени. У Марафонців при середній довжині тіла відзначено різну ширину плеч або при великій довжині - широкі плечі. Причому половина випадків припадає на парагармоноїдний тип - середньоногий і широкоплечий.

У легкоатлетів діагностика соматичних типів яких була проведена за схемою В. В. Бунака, констатовано такий розподіл: більшості властивий мускульний конституційний тип (у спринтерів - у 84 %; у бігунів на середні дистанції - 67; у метальників - 61; у стаєрів - близько 40% випадків). Мускульно-грудний тил у стаєрів відзначений у 42 %; у спринтерів тільки в 17,4; мускульно-черевний тип властивий тільки метальникам —.)_> %. Представники інших чистих і змішаних типів у легкоатлетів майже не представлені.

Основним компонентом конституції легкоатлетів, за Шелдоном, є мезоморфний.

Морфологічні особливості не визначають повним обсягом успіхи в легкоатлетичному бігу. Існує справедлива думка: швидкість бігу визначається не будовою тіла, а швидкісно-силовими якостями. У цьому зв'язку важлива роль у спортивному відборі належить таким критеріям, як час відштовхування, дальність стрибка, фактор швидкісної сили. Вважають, що під час відбору спринтерів особливості статури мають враховуватися лише при першому широкому «зондажі». Потім вони поступаються місцем педагогічним тестам.

Метання. Важливою особливістю статури метальників є мала величина відносної ваги тіла - 234 г/м². Ця ж величина у стайєрів рівна 271 г/м².

Середній ріст штовхачів ядра - 196см. штовхання ядра - довгий корпус і короткі ноги, відносно довгі стегна й короткі гомілки, верхні кінцівки лише трохи довші, ніж в інших легкоатлеток, дуже виражені широтні розміри, особливо плечей, сильно розвинуті м'язи, особливо м'язи стегон. Значення росту в штовхачів ядра пояснюється тим, що дальність польоту ядра за всіх інших рівних умов тим більша, чим вище від землі точка вильоту ядра, тобто чим вищий спортсмен.

Середній ріст метальників диска - 189 см. Метання диска - найбільш значні величини росту й довжини ніг, гомілка відносно більша, ніж стегно, руки довгі та сильні, розмах рук великий, сильно розвинутий пояс верхніх кінцівок;

метання списа - найбільш легкі серед метальників, за ростом незначно перевищують штовхальниць ядра, найбільш розвинуті проксимальні відділи верхніх і нижніх кінцівок;

Отже, в одних легкоатлетів (залежно від спеціалізації) вирішальними чинниками результативності є тотальні розміри тіла, в інших - пропорції його окремих частин, у третіх - такі конституційні особливості, як ступінь розвитку і специфіка розподілу м'язової і жирової тканин, відносна вага тіла тощо.

Спортивна гімнастика

Гімнасти відрізняються середньою довжиною тіла, трохи вище середнього обхватом грудей, порівняно невеликою вагою тіла. Середній ріст гімнастів високого класу - близько 165 см, а вага тіла 60 кг. Для гімнасток характерні середній і низький ріст, широкі плечі, вузький таз і так звана м'язистість. Середні ріст і вага гімнасток - 159 см і 47 кг (ваго-ростовий індекс дещо більше 300 г/см).

Динамічні спостереження за гімнастами показують, що до моменту досягнення високого рівня майстерності частіше відсіваються спортсменки з крайніми значеннями ваго-ростових показників. Тренерам, котрі працюють із дитячими групами, слід враховувати, що ріст тотальних розмірів тіла за період від 12 до 16 років у низькорослих гімнастів менший, а у високорослих -більший. Якщо порівняти гімнастів і гімнасток II і І спортивних розрядів та майстрів спорту, то в міру росту спортивної майстерності спостерігається зменшення довжини тіла, вага тіла (у чоловіків), периметрів талії, сідниць, стегон і плечей (у жінок). Обхват грудей у гімнасток у міру ріст майстерності збільшується.

Пропорції тіла гімнастів характеризуються досить коротким тулубом, вузькою талією, дещо звуженим тазом, короткими лаками. Верхня частина тіла У них дещо подовжена, плечі широкі й похилі, ноги тонкі й довгі. Гімнасток відрізняє відносно коротші кінцівки й довший тулуб, невеликий обхват талії, стегон, низький таз і тонкі ноги.

У гімнастів сильно розвинуті м'язи верхніх кінцівок, грудей і спини, обхват області сідниці невеликий, ноги стрункі, з невеликим мускульним Рельєфом. У загальній вазі тіла гімнастів велику частку складають активні тканини, середня питома вага тіла в них становить 1,0434. Гімнасти мають невеликий підшкіро-жировой шар, рівномірно розподілений по всій поверхні тіла.

М'язова тканина в гімнастів становить 48,99 %, а в гімнасток - 47,9 % від загальної ваги тіла (у неспортсменів - 42,18%). У гімнастів і гімнасток краща постава серед представників усіх видів спорту. Для гімнастів, як і для важкоатлетів, відповідне значення мають повздовжні розміри тіла. Трохи менші розміри тіла в гімнастів сприяють зменшенню моментів інерції тіла під час обертальних рухів. Ріст і вага гімнасток нижчі за середні; м'язи рук і ніг досить виражені, але обхвати плеча та стегна не перевищують середніх величин; величини підшкірних жирових складок менші за середні для жінок відповідного віку. Із показників гнучкості найбільш важливе значення для гімнастів має рухливість у плечовому та променево-зап'ястковому суглобах, а також у хребетному стовпі, причому рухливість в останньому реалізується на 96—100 % від можливого розмаху, а в ковзанярів, лижників і метальників - на 30-40 %.

Гімнастки мають середню або малу довжину тіла, широкі плечі, вузький таз і деякі риси маскулінізації (чоловічий силует тіла) - довжина 159 см, вага 47 кг. Довжина тіла спортсменів середня за невеликої ваги (165 см і 60 кг). У гімнастів - короткий тулуб, звужений таз і короткі руки. Конституція їх характеризується вираженою мезоморфією: 2-6-2, 1-7-1, 2-7-2 або частіше 1-7-2.

У жінок соматотип менш специфічний, наприклад 1-4-3. Під час спортивного відбору поряд із розмірами тіла (короткорукость, невелика довжина тіла) слід ураховувати рухливість суглобів. Сумарна величина рухливості в плечових, кульшових суглобах і хребті становила в 10-річних дітей, які не займаються спортом, менше 700° (653°); у спортсменів того ж віку - понад 700° (768°); у ведучих гімнастів - понад 900° (904°).

Отже, під час відбору в цей вид спорту перевагою користуються особи середнього або нижче середнього зросту (длясвоєї вікової групи), мезоморфного статури, з великим обсягом рухів у плечовому, кульшовому суглобах і хребті.

У гімнастів переважна більшість досліджених спортсменів належить до мускульного та грудно-мускульного типів (65 %), інші - до невизначеного типу. Що ж до гімнасток, то за схемою Таланта, такий розподіл: лептосомний тип - 30 %; мезосомний - 33,5; мегалосомний варіант - 34 %.

Велоспорт (трек): велосипедисти мають відносно короткі ноги, широкі _таз і талію, невеликий зріст, розвинуту мускулатуру ніг і рук, спини й живота, мало підшкірного жиру.

Не слід думати, що наведені тут «портрети» «ідеальних» представників деяких видів спорту незаперечні. Це лише контури, отримані в результаті обстежень окремих груп спортсменів високої кваліфікації - майстрів міжнародного класу, членів національних збірних команд низки країн, спортсменів-олімпійців.

Отже, на підставі всього викладеного можна зробити такі основні висновки: спортсмени різняться за своїми конституційними особливостями; представники різних видів спорту мають свої морфологічні особливості; спортсмени високого класу морфологічно відрізняються від спортсменів середньої та низької кваліфікації; чим вище кваліфікація спортсменів, тим менші морфологічні розходження між ними. Усе це дає змогу зробити висновок: морфологічні особливості - це один з основних селективних факторів, які визначають перспективність спортсмена.

Приведені в розділі дані показують велику практичну важливість дослідження фізичного розвитку спортсменів. Ці дані набувають особливу значимість у тих випадках, коли вони взаємопов'язуються з особливостями функціонального стану організму спортсмена, його працездатністю і підготовленістю.

 

Соматоскопія

Під час лікарсько-педагогічного обстеження дітей та підлітків у процесі фізичного виховання для оцінювання їх здоров'я велике значення має вивчення фізичного розвитку, тому що антропометричні та стоматоскопічні показники в онтогенезі дають змогу судити про ріст і розвиток, допомагають вирішувати питання спортивної орієнтації та відбору регламентувати характер фізичних навантажень. Динаміка фізичного розвитку дітей і підлітків відображає вплив Фізичних вправ на процеси росту, особливості будови тіла і стан Функціональних систем організму.

Важливе значення має вивчення анатоми на натурщику або на самому собі шляхом спостереження, прощупування (пальпації) та простукування (перкусії). Спостереженням можна визначити на тілі розміщення його частин, контури м'язів (особливо в їх скороченому стані), хід підшкірних судин тощо. На рентгенограмах установлюються контури кісток, спів­відношення їх компактної та губчастої речовини, контури м'язів і підшкірного жирового шару, форма суглобових поверхонь, положення й розміри серця та великих судин, які відходять від нього, положення печінки й куполів діафрагми і т. д. При спеціальному наповненні порожнистих органів та судин масами, які затримують рентгенівські промені (рентгеноконтрастні), виявляються відділи травного тракту та сечовивідних шляхів. Сьогодні є багато нових методик, які дають можливість спостерігати внутрішні органи людини (ультразвукова діагностика; ехографія; комп'ютерна томографія та ін.).

Прощупуванням визначаються кістки, кісткові виступи (горбики, відростки), суглоби, поверхнево розміщені лімфатичні вузли (наприклад, нижньощелепні та підборідні, за розслабленої черевної стінки - нижня межа печінки, положення окремих частин кишечнику (наприклад, сигмовидної кишки) і т. п. Прощупувати слід кінчиками пальців.

Простукування (перкусія) виконується кінчиком середнього пальця правої кисті по середній фаланзі третього пальця лівої кисті, який накладений на поверхню тіла. Звук при цьому визначається наявністю або відсутністю в цьому місці резонуючої порожнини у вигляді органів, які містять повітря. Якщо, наприклад, постукати по передній стінці грудної порожнини в середній її частині, звук буде тупим через розміщене тут серця, при постукуванні по боковій частині звук буде високим, тому що тут містяться заповнені повітрям легені. Якщо в положенні піддослідного лежачи простукувати передню стінку черевної порожнини справа, переміщуючи