Типові структурні схеми проектування об'єктів

Стратегія проектування – це певна послідовність дій по перетворенню вихідного технічного завдання (ТЗ) у готовий проект.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 2.1. Основні стратегії проектування

 

Рішення про те, які дії повинні бути включені в стратегію проектування, може бути прийняте із самого початку, або ж можна міняти стратегії залежно від результатів, отриманих після виконання попередніх дій. Зміст кожного «дії проектувальника» визначається самим проектувальником; деякі можуть базуватися на нових методах; інші на традиційних прийомах; треті будуть являти собою нові процедури, самостійно винайдені проектувальником.

Якщо метод проектування, узятий сам по собі, дозволяє вирішувати завдання проектування, він називається стратегією; однак у більшості випадків нові методи не дають такої можливості, тому вони розглядаються як «дії», з яких можна скласти різні варіанти закінчених стратегій.

Доцільно класифікувати стратегії проектування по двох показниках:

ступінь заданості;

схема пошуку.

Заздалегідь задані, або готові стратегії жорстко зафіксовані заздалегідь. Вони більше підходять для проектування в знайомих ситуаціях, чим для новаторської діяльності, тобто для об'єднання або модернізації існуючих конструкцій, а не для винаходу нових виробів.

В ідеалі задана стратегія повинна бути лінійною, тобто складатися з ланцюжка послідовних дій, у якій кожна дія залежить від результату попередньої, але не залежить від результатів наступних дій (рис. 2.1).

Якщо після отриманих результатів на одній зі стадій доводиться вертатися до одному з попередніх етапів, стратегія стає циклічною. Зустрічаються випадки, коли дві або кілька петель зворотного зв'язку охоплюють один одного.

Коли дії проектувальників не залежать одне від іншого, може мати місце розгалужена стратегія. У неї можуть входити паралельні етапи, дуже вигідні в тім відношенні, що дозволяють збільшувати кількість людей, що одночасно працюють над завданням, і конкуруючі етапи, які дозволяють деякою мірою видозмінювати стратегію відповідно до результату попередніх етапів.

Адаптивні стратегії відрізняються тим, що в них із самого початку визначається тільки перша дія. Надалі вибір кожної дії залежить від результатів попередньої дії. У принципі, це найрозумніша стратегія, оскільки схема пошуку завжди визначається на основі найбільш повної інформації.

Її недолік складається в неможливості передбачати й контролювати витрати й строки виконання проекту. Багато хто воліють застосовувати адаптивну стратегію, оскільки вона дозволяє повністю використати здатність людини «імпульсивно» робити правильні дії.

Надійним, але обмеженим варіантом адаптивного пошуку є стратегія збільшень. Це обережна стратегія становить основу традиційного проектування, особливо в тих галузях промисловості, які базуються на ремісничому виробництві. При пошуку методу збільшення, є ризик пропустити гарні рішення, коли збільшення занадто великі, і не охопити всі поля пошуку, коли вони занадто малі.

Випадковий пошук, який відрізняється абсолютною відсутністю плану, у деяких випадках виявляється найкращим методом. Ця стратегія придатна, коли необхідно знайти безліч відправних крапок для незалежного пошуку в широкому полі невизначеностей. При виборі кожного етапу свідомо не враховуються результати інших етапів, що надає пошуку гранично неупереджений характер. Він використається в новаторському проектуванні, коли нерозумно зневажати жодним із внесених пропозицій, поки не буде зібрана додаткова інформація. Застосування адаптивних стратегій і стратегій збільшень має на меті забезпечити той або інший ступінь зміни схеми пошуку в ході самого пошуку.