Кумулятивна стратегія Пейджа.

Ціль стратегії збільшити витрати зусиль проектувальників на аналіз і оцінку (обидва ці процеси носять кумулятивний і конвергентний характер) і на зменшення витрат некумулятивних зусиль на синтез рішень, які можуть виявитися непридатними, тобто виключити необхідність розробляти погані проекти, щоб навчитися створювати добрі.

План дій

Кумулятивні етапи

1. Визначити істотні цілі, тобто такі, досягнення яких необхідно, щоб проект задовольняв замовника, споживачів і всіх, кого він торкнеться.

2. Визначити зовнішні фактори, які могли б перешкодити досягненню хоча б однієї з істотних цілей.

3. Установити критерії, що дозволяють однозначно судити про прийнятність проектних рішень.

4. Розробити методику випробувань по кожному із критеріїв. Ця методика повинна бути такою, щоб:

точність результатів була не більшою, ніж необхідно,

щоб відрізнити прийнятне рішення від неприйнятного;

спочатку проводилися випробування, що зачіпають велику кількість альтернативних рішень, а потім ті, які зачіпають лише кілька рішень;

частка витрат на проектування від загальної вартості проектованого виробу не перевищувала заданої величини.

Некумулятивні етапи

5. Зібрати велику кількість альтернативних приватних рішень для кожного істотного критерію й підготувати грубі моделі для екстремальних рішень.

6. Провести всю послідовність випробувань на цих моделях, відбраковуючи після кожного випробування, що не витримали його моделі, поки не виявляться явні ознаки збіжності до одного комплексу приватних рішень.

7. Дозволити внутрішні протиріччя конструкції шляхом розробки нових видів випробувань (при необхідності переглядаючи раніше ухвалені рішення) або шляхом пошуку шляхів до об'єднання декількох часткових рішень для усунення протиріч.

8. Зупинитися на одному ескізному рішенні, що задовольняє всім істотним критеріям, і тільки після цього переходити до деталізації й уточнень.

Стратегія Пейджа має на меті скорочення пошуку методом проб і помилок при проектуванні будинків і інших складних штучних об'єктів. Це спроба скоротити витрати на навчання в ході проектування.

Цю стратегію можна застосовувати у всіх проектах, де є дані й методи виміру, що дозволяють виявити істотні вимоги й виразити їх у числовій формі, і де можна відкласти прийняття рішень по приватних питаннях без шкоди для принципових рішень.

Методи експертних оцінок

Ціль - зрівняти ряд альтернативних проектних рішень, використовуючи загальну шкалу виміру.

План дій

1. Визначити завдання, яким повинні відповідати альтернативні проектні рішення.

2. Якщо завдання треба ранжирувати, то: записати в матриці краще завдання з кожної пари й розподілити завдання по їхньому ступеню переваги.

3. Якщо завдання повинні бути зважені, призначити кожному завданню коефіцієнт вагомості, що вказує на її важливість у порівнянні з іншими завданнями.

4. Виміряти або оцінити ступінь, з якої кожне альтернативне проектне рішення відповідає кожній з ранжируваних або зважених завдань.

5. Перетворити ці результати в процентні відносини при ранжируванні завдань і в абсолютні величини цифрових коефіцієнтів вагомості при зважуванні завдань.

6. Вибрати альтернативні проектні рішення, що мають найкраще процентне відношення або найбільший коефіцієнт вагомості.

Метод ранжування

Група фахівців (L-людина) кожного експерта просять розставити приватні критерії r_i у порядку зниження значимості. Далі оцінюються критерії (тобто привласнюються бали)

1 - n

2 - n-1

n - 1

– оцінка i-критерію, k-експертом

n - часток критеріїв

Далі розраховуються вагові коефіцієнти

Метод прописування балів

Експерти представляють оцінки для кожного критерію від 0 до 10 причому можуть бути й дробові й рівні значення.

– оцінка i-критерію, k-експертом