Дванадцятипала кишка (duodenum) вкрита очеревиною (peritoneum) спереду, тобто з однієї сторони (екстраперитонеально).

Лише на самому початку – біля воротарної частини шлунка (pars pylorica gastris), і в самому кінці – в ділянці дванадцятипало–порожньокишкового згину (flexura duodenojejunalis), дванадцятипала кишка вкрита очеревиною з усіх боків (інтераперитонеально).

Від печінки (hepar) до кишки йде печінково–дванадцятипалокишкова зв’язка (ligamentum hepatoduodenale).

Стінка дванадцятипалої кишки (paries duodeni) має три оболонки:

- зовнішню оболонку; адвентиційну оболонку (tunica adventitia; tunica fibrosa), а спереду – серозну (tunica serosa);

- середню оболонку, або м’язову (tunica muscularis), яка складається із:

- зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale);

- внутрішнього колового шару (stratum circulare);

- внутрішню оболонку, або слизову оболонку (tunica mucosa), з добре розвинутим підслизовим прошарком (tela submucosa), внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові складки (plicae circulares).

На присередній стінці низхідної частини дванадцятипалої кишки (paries medialis partis descendentis duodeni) слизова оболонка (tunica mucosa) містить:

- поздовжню складку дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), яка має:

- великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), який розташований у кінці складки і на якому відкривається печінково–підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилась внаслідок злиття:- спільної жовчної протоки (ductus choledochus);- протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus);

- малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor), р озташований дещо вище великого сосочка на поздовжній складці, є непостійним і на ньому відкривається:

- додаткова протока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).

Порожня кишка (jejunum)

За довжиною вона складає 2/5 від тонкої кишки (intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки будову:

- серозна оболонка (tunica serosa) із підсерозним прошарком (tela subserosa);

- м’язова оболонка (tunica muscularis), яка утворена: - зовнішнімпоздовжнімшаром (stratumlongitudinaleexternum); - внутрішнімколовимшаром (stratumcirculareinternum);

- слизоваоболонка (tunicamucosa), якаутворюєчисленніколовіскладки (plicaecirculares) завдякидобрерозвинутомупідслизовомупрошарку (telasubmucosa).

Слизоваоболонкамаєспецифічнівирости – кишковіворсинки (villiintestinales), черезякіпроходитьвсмоктуванняпоживнихтаіншихречовин.

Лімфоїднийапаратслизовоїоболонкипорожньоїкишкипредставленийпоодинокимилімфатичнимивузликами (nodulilymphoideisolitarii).

Клубовакишка (ileum)

Воназаймає 3/5 довжинибрижовоговідділутонкоїкишки (intenstinumtenue) ізабудовоюподібнадопорожньоїкишки (jejunum).

Лімфоїднийапаратслизовоїоболонкиклубовоїкишки (tunicamucosailei) представленийскупченимилімфатичнимивузликами (nodulilymphoideiaggregati), якіназиваютьсяПейєровимибляшками.

 

Порожня та клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають брижу тонкої кишки (mesenterium) – дуплікатуру очеревини (peritoneum), в якій міститься жирова клітковина та лімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку (intenstinum tenue).

Тонка кишка ( intenstinum tenue) займає майже увесь нижній поверх черевної порожнини (cavitas abdominis).

Кровопостачання дванадцятипалої кишки — гілки шлунково-дванад-цятипалокишкової і верхньої брижової артерій, порожньої і клубової кишок — верхня брижова артерія. Венозна кров відтікає в систему ворітної вени. У людини внутрішньостінкове лімфатичне русло в тонкій кишці розвинуте порівняно слабко. Відтік лімфи відбувається по багатьох відвідних судинах до бри-жових і черевних лімфатичних вузлів.

Іннервація — гілки черевного, печінкового (дванадцятипалої кишки) і верхнього брижового сплетень.

3. VII пара черепних нервів, ядра, ділянки іннервації.