Історія декоративного садівництва різних країнах світу

Фізіологічні основи застосування добрив

Ріст і розвиток рослин залежить від навколишнього середовища. Найбільш сприятливі умови для максимальної продуктивності і найкращої якості врожаю створюються при оптимальному поєднанні вмісту у ґрунті поживних речовин, водозабезпечення, температури, освітленості, повітря.

Засвоєння поживних речовин рослинами відбувається через кореневу систему і листя. Через листя відбувається вуглецеве живлення рослин (фотосинтез). Через кореневу систему рослини засвоюють іони мінеральних солей та частину органічних сполук.

Кореневе живлення рослин. Азот і зольні елементи живлення рослини використовують в основному у вигляді мінеральних сполук через корінь.

В рослинах, при мінеральному живленні, зростає концентрація «не перероблених» солей, яка змушує їх поглинати воду у великих кількостях, що призводить до надмірного росту рослин і вирощеної продукції. Вирощені на мінеральному живленні рослини більш уразливі до хвороб і шкідників, їх клітини надмірно зволожені, а листова поверхня нагадує пошкоджену і зморщену шкіру без волосяного покриву або воскового нальоту.

Рослинам для мінерального жив­лення необхідно понад 16 хімічних елементів. Чотири з них - вуглець, водень, кисень і азот вони отримують із вуглекислого газу, води, частково з атмосферного азоту, а решту - з ґрунту.

Елементи мінерального живлення, які деревні рослини поглинають з ґрунту, поділяють на дві групи: макро- та мікроелементи. До макроелементів належать азот, фосфор, калій, сірка, кальцій, магній та залізо. Тканини рослини містять їх у значній кількості (від сотих до кількох долей відсотка маси сухої речовини). До другої групи – мікроелементів відносять марганець, бор, мідь, цинк, молібден, кобальт, хлор та ін.

Більшість мікроелементів у рослинах або входять до складу ферментів, або сприяють їх утворенню. Вони є каталізаторами хімічних реакцій, що проходять у клітинах, впливають на фізико-хімічні власти­вості колоїдів клітини, підвищують стійкість рослин до несприятливих умов навколишнього середовища.

Забезпеченість рослин поживними речовинами у декоративних розсад­никах, як і в сільському господарстві, регулюють внесенням добрив, які в ґрунті проявляють різнобічний вплив: поповнюють запаси елементів мінерального живлення в ґрунті; поліпшують його фізичні властивості; нейтралізують реакцію ґрунтового середовища; підвищують життєстійкість корисних мікроорганізмів.

Добрива впливають не тільки на розміри, фітомасу і врожай, а й на якість. Рослини, які вирощують в оптимальних умовах мінерального живлення, мають добре розвинену кореневу систему і наземну частину, накопичують значну кількість запасних поживних речовин, яку рослини використовують для регенерації кореневої системи та адаптації до нових умов при пересаджувані їх на постійне місце.

Вносити добрива потрібно за певною системою, яка б забезпечувала високий рівень мінерального живлення рослин упродовж усього вегетаційного періоду. Водночас не можна допускати внесення завищених доз добрив, що може стати причиною небажаних наслідків.

Основою побудови системи внесення добрив є:

- забезпеченість ґрунту елементами мінерального живлення;

- забезпеченість біоекологічних особливостей декоративних порід;

- розмір вилучення поживних речовин з ґрунту рослинами;

Види азотних добрив, їх класифікація та характеристика

Аміачні азотні добрива ефективні для внесення на нейт-ральних і лужних ґрунтах, а нітратні - на кислих. У системі удобрення азотом важливим є вибір форми азоту. Азот у складі добрив може бути в різних формах:

Аміачна (NH4)

Добре зв’язується з ґрунтом, вільно засвоюється рослиною, в т. ч. за низьких температур. Аміачна форма сприяє росту кореневої системи, кущінню, кращому засвоєнню фосфору, сірки, бору та ін. Рекомендується вносити під озиму пшеницю рано навесні, під цукровий буряк під культивацію і підживлення. Добре засвоюється на лужних ґрунтах. Бажано заробляти в ґрунт.Найкраща форма азоту для передпосівного внесення. Міститься у селітрі, аміачній воді, сульфаті амонію, амофосі, нітрофосці.

Нітратна (NO3)

Не затримується ґрунтом і легко вимивається у глибші шари, краще працює при вищих температурах. Є дані, що 3 мм опадів вимивають нітрати на 1 см вглиб, тобто якщо за місяць випало 60 мм дощу, нітрати перемістяться на 20 см глибше. Добре засвоюється на кислих ґрунтах. Ця форма азоту позитивно впливає на засвоєння калію, магнію і кальцію. Немає потреби загортати в ґрунт. Найкраща форма азоту для підживлень, отже її належить застосовувати у тих фазах вегетації, коли відбувається інтенсивний ріст рослин.

Амідна (NH2)

У ґрунті повинна розкластися спочатку до аміачної форми, а пізніше до нітратної. Засвоюється рослинами повільніше, ніж нітратна і аміачна. Це повільно діюча форма азоту. Чим вища температура, тим швидше працює амідна форма азоту. Позитивно впливає на зменшення акумуляції нітратів у рослині. Обов’язково загортати в грунт. Кращим азотним добривом для основного внесення є сечовина, в якій азот перебуває в амідній формі і не вимивається в глиб ґрунту. Проте за низьких температур азот із сечовини є важче доступним для рослин.

Види азотних добрив

Нітрат амонію NH4NO3 (аміачна селітра) Одне із універсальних та високоефективних азотних добрив з вмістом діючої речовини 34 %. Але нітрат амонію має істотний недолік — на вологому повітрі він мокріє, а при висиханні утворює тверді куски. Цілком сухий нітрат амонію може вибухати. Тому його застосовують як добриво в суміші з сульфатом амонію. Така суміш на повітрі не мокріє; не злежується і являє собою дуже цінне добриво.

Нітрат калію KNO3 (калійна селітра) являє собою безбарвну кристалічну речовину. На вологому повітрі не мокріє і не злежується. Нітрат калію — дуже цінне мінеральне добриво, в якому міститься два поживних для рослин елементи — азот і калій. Однак за агрохімічними вимогами вміст азоту в азотнокалійових добривах повинен бути більшим, ніж в KNO3. Тому нітрат калію застосовують переважно в суміші з амонійними солями.

Нітрат кальцію Ca(NO3)2 (кальцієва або норвезька селітра) — теж цінне азотне добриво. Його виробляють у великих кількостях нейтралізацією нітратної кислоти вапном. Цінність нітрату кальцію як добрива полягає також у тому, що іони кальцію Ca2+ позитивно впливають на структуру ґрунту та позитивно впливають на розвиток кореневої системи рослин.

Нітрат натрію NaNO3 (чилійська селітра) являє собою єдину сіль нітратної кислоти, яка утворює потужні природні родовища (в Чилі). В багатьох країнах чилійська селітра широко використовується як мінеральне добриво.

Сульфат амонію (NH4)2SO4 — одне з найстаріших азотних добрив, дрібнокристалічна сіль білого, сіруватого чи голубуватого кольору. Містить 21 % азоту у аміачній формі та 24% сірки. Добре розчиняється у воді, слабогігроскопічна, добре розсівається, мало злежується. Сульфат амонію — фізіологічно кисле добриво. Краща ефективність виявляється при внесенні на нейтральних та слаболужних ґрунтах. Його добувають у великих кількостях нейтралізацією сульфатної кислоти аміаком. На сьогодні розроблена технологія гранулювання сульфату амонію, що значно підвищило споживчі якості.

Хлорид амонію NH4Cl одержують нейтралізацією хлоридної кислоти аміаком. Він теж не гігроскопічний і не злежується

Карбамід — дуже концентроване азотне добриво, містить 46 % азоту в амідній формі, яка у ґрунті швидко переходить в аміачну. Має вигляд білого кристалічного порошку. Випускається промисловістю у гранульованому вигляді. Дуже розчинна у воді. Може бути використана для позакореневого підживлення (0,5 %-ний розчин). За впливом на грунт — фізіологічно нейтральне, добриво.

Рідкий аміак і аміачна вода — найбагатшими добривами за вмістом азоту. Рідкий аміак, як і аміачну воду, стали застосовувати як азотні добрива лише останнім часом, коли були розроблені методи ефективного внесення цих добрив у рідкому стані в грунт.

КАС — це водний розчин аміачної селітри та карбаміду у співвідношенні 1:1, в якому не міститься вільного аміаку, і тому має певні технологічні переваги перед твердими азотними добривами при застосуванні. У КАС містяться амонійна, амідна та нітратна форми азоту, завдяки чому добриво діє пролонговано, а рослини забезпечуються трьома формами азоту впродовж вегетації. Суміш містить 50 % амідної форми азоту, 25 % аміачної та 25 % нітратної. Всі форми у добриві не летючі і не спричинюють втрат азоту, тому його можна вносити поверхнево без загортання в ґрунт.

Борні добрива

Бор – це безбарвна тверда кристалічна речовина, яка в чистому вигляді в природі не зустрічається. Вміст рухомого (доступного рослинам) бору, представленого в грунті борною кислотою та її розчинними солями, залежить не тільки від наявності даного хімічного елемента в основній грунтоутворюючій породі, але і від механічного складу грунту.

Про те, що рослини потребують борної підгодівлі, свідчить ряд ознак: сповільнюється, а потім і зовсім зупиняється ріст коренів і стебла культури, порушується утворення хлорофілу, листя жовтіє, біліє, а потім відмирає. Рослина починає відставати в розвитку, тим не менш вона сильно кущиться, однак активний ріст молодих пагонів, що спостерігається в перші дні, незабаром також припиняється.

Борні добрива використовують по-різному: одні вносять у грунт, іншими обробляють насіння перед посівом, третіми здійснюють позакореневу підгодівлю культурних рослин. Серед добрив першої групи можна виділити борний суперфосфат (0,2% B) і бормагніеву суміш (13% H3BO3 і 20% MgO), які вносять у грунт разом з насінням під час посіву. Для позакореневої підгодівлі рослин найчастіше використовують розчин борної кислоти певної концентрації.

Молібденові добрива

Молібден – стійкий світло-сірий метал, зустрічається в природі як у чистому вигляді, так і в поєднанні з іншими хімічними елементами. Він грає важливу роль в ряді фізіологічних процесів, що забезпечують нормальний ріст і розвиток рослин, зокрема азотний обмін.

Коли вміст рухомого молібдену в грунтових шарах досягає критичної позначки, у рослин починається молібденовий голод: в міжвузлях листя з’являються бурі плями, самі листя набувають блідо-жовтого забарвлення і незабаром відмирають, крім того, в уражених рослин спостерігається різке відставання у розвитку.

Застосування молібденових добрив сприяє не тільки підвищенню врожайності, але і поліпшенню їх якості. Молібденові добрива, зокрема молібденово-кислий амоній, використовують як засіб для передпосівної обробки насіння. Позакореневу підгодівлю рослин здійснюють молібденово-кислим амонієм (0, 02 г на 10 м2 посіву) в період бутонізації або початку цвітіння.

Марганцеві добрива

Недолік марганцю стає причиною загинання догори країв листя і появи на них хлоротичних плям, які з часом буріють, уражені тканини відмирають, і листя гине. Відомий ряд випадків, коли гостра марганцева недостатність охоплювала не тільки листя, але і всю рослину повністю. У цей момент воно ставало млявим і неживим, поганий ріст супроводжувався зниженням продуктивності. Особливо гостро це проявлялося у черешня, малина, яблуня.

Однак ознаки марганцевого дефіциту в рослинах можуть не тільки посилюватися (найчастіше це спостерігається в посушливий період), але і послаблюватися і навіть зникати зовсім (після дощів, коли вологість грунту підвищується і рухливі мікроелементи стають більш доступними).

Марганцеві добрива, використовувані для некореневої і кореневої підгодівлі, а також для обробки насіння перед посівом, роблять позитивний вплив на врожайність,

Для некореневої підгодівлі використовується 0,15-0,2 г сірчанокислого марганцю на 10 м2 засіяної площі. Позитивні результати дає і передпосівна обробка сірчанокислим марганцем насіння рослин.

Мідні добрива

При мідному голодуванні у них розвивається ряд специфічних захворювань: хлороз листя (вони стають млявими і жовтими) та суховершість у плодових дерев, рослини починають відставати в розвитку і погано ростуть.

Мідні добрива, які сприяють підвищенню врожайності культур та поліпшують якість плодів та насіння, використовують по-різному: одні вносять у грунт, іншими здійснюють позакореневу підгодівлю і передпосівну обробку насіння. Грунтові підгодівлі мідними добривами здійснюють один раз на 4-5 років. Процедуру передпосівної обробки насіння (опудрювання) здійснюють за допомогою ретельно висушеної і подрібненої в порошок сірчанокислої міді (на 1 кг насіння потрібно 0, 5-1 г добрива). Щоб обробка була більш ефективною, опудрювання бажано поєднувати з протравленням насіння.

Кращим добривом даної групи, щовикористовується для позакореневої підгодівлі культур, визнається сірчанокисла мідь. Її розчиняють у воді в пропорції 20-30 г на 10 л води і обприскують рослини в ранній період їх розвитку. Однак листова поверхня культур в цей час повинна бути досить розвиненою.

Цинкові добрива

Вміст цинку в рослинах залежить від їх приналежності до того чи іншого виду. Найбільш яскраво цинкова недостатність проявляється у яблуні, груші, винограді, а також у цитрусових, зернових і деяких овочевих культурах. При недостачі цинку рослини починають відставати в розвитку, стають млявими, крім того, спостерігається хлороз листя.

Використання цинкових добрив має благотворний вплив не тільки на фізичний стан культур, але і на їх продуктивність. На відміну від інших мікродобрив, цинкові добрива використовують тільки для позакореневої підгодівлі і обробки насіння перед посівом, в грунт закладати їх не рекомендується. Передпосівна обробка насіння здійснюється сухим способом, іменованим інакше опудрювання.

Позакореневе підживлення проводиться розчиненим у воді сірчанокислим цинком (1 г добрива і 10 л води на 10 м2 засадженої площі) під час формування бутонів і цвітіння рослин. Плодові культури також обприскують навесні, але не в період бутонізації, а коли розпуститься листя, і роблять це сумішшю сульфату цинку (60 г) з гашеним вапном (60 г) і водою (10 л). У південних районах недолік цинку в грунті ліквідується в зимовий період при позитивних температурах.

Кобальтові добрива

Кобальтова недостатність часто стає причиною ряду захворювань рослин, наприклад хлорозу листя. Кобальтові добрива (сірчанокислий, азотнокислий і хлористий кобальт) використовують як для внесення в грунт так і позакореневої підгодівлі (0,05% розчин добрива) та для обробки насіння перед посівом (у цьому випадку беруть 0,5% розчин кобальту).

Варіант 8

Варіант 9

Вирощування клонових підщеп

Сучасні технології створення й утримання відсадкових маточників яблуні та груші розраховані на 10-15 років їх експлуатації й щорічну продуктивність 250-300 тис. шт. стандартних підщеп з 1 га. Садивний матеріал для маточників повинен бути суперелітним або, щонайменше, елітним, із добре розвиненими кореневою системою та надземною частиною. Найкраще використовувати річні відсадки першого товарного сорту. Схеми садіння в інтенсивному маточнику 1,25-1,5 м на 0,2-0,25 м. Оптимальним строком закладання маточника вважається перша - друга декади квітня.

Перед садінням підщепи вкорочують на 60 см вище умовної кореневої шийки і висаджують у завчасно зроблені щілини під кутом 45. Після вкорінення підщепи вкладають вздовж ряду на дно борозенки глибиною 5-8 см, переплітаючи стебла між собою (формують так звану маточну косу). Бічні розгалуження при цьому вкорочують на 1-1,5см. На зиму маточну косу вкривають шаром землі (приблизно 10см), щоб запобігти її підмерзанню. Весною, до початку вегетації, землю відгортають. По всій довжині маточної коси масово відростають молоді пагони, які, при досягненні висоти 15-20 см, підгортають субстратом із ґрунту і розрихлюючих матеріалів (тирса, торф, суміші їх із перегноєм тощо).

Далі послідовність технологічних операцій у відсадковому маточнику така ж, як і при традиційній. Продуктивність маточника, закладеного горизонтальним способом, у 2-3 рази вища (особливо у перші роки його експлуатації), ніж закладеного традиційним вертикальним способом. Вихід стандартних відсадків у варіанті із багаторічним горизонтальним стовбуром склав, залежно від підщепи, 240-310 тис. шт./га, тоді як у маточнику, закладеному вертикальним способом, їх отримано 65-78 тис. шт./га.

Проблема забезпечення розсадників високоякісними клоновими підщепами кісточкових культур полягає у створенні сучасних маточно-живцевих садів, так як ці підщепи розмножуються переважно зеленими живцями.

Маточно-живцеві сади

Маточно-живцеві сади районованих і перспективних сортів плодових культур закладаються оздоровленим суперелітним садивним матеріалом. Вибір ділянки (рельєфу, типу ґрунту), передсадивну підготовку ґрунту проводять як і для промислового інтенсивного саду. Обов'язкова умова - дотримання просторової ізоляції від будь-яких насаджень плодових рослин (товарних, присадибних, дикорослих). Для зерняткових культур вона складає 1 км, для кісточкових - не менше 2 км. Садивний матеріал - одно- чи дворічні саджанці на середньорослих або напівкарликових підщепах. Схема садіння дерев- 3-4м на 1-2м. Для зручності догляду й експлуатації найкраще формувати невисокі (до 2 м) низькоштамбові (30-40 см) дерева. Насадження утримують як під чорним паром, так і під задернінням, особливо при можливості зрошення. Термін використання маточно-живцевих садів інтенсивного типу - 7-10 років. Продуктивність у 4-6-річному віці - 20-30 пагонів з дерева, в 7-10-річному - 30-50 пагонів.

Система удобрення ягідників

Грамотне застосування добрив є одним із важливих умов одержання високих врожаїв плодів та ягід хорошої якості, а також підвищення стійкості дерев і ягідників проти несприятливих погодних умов. Особливо зростає роль добрив у загущених насадженнях скороплідних і високоврожайних сортів.

Найбільш ефективна система добрива – органо-мінеральна, в якій поєднуються мінеральні добрива з органічними. При цьому не тільки збільшується вміст основних елементів живлення в ґрунті в легкодоступній для рослин формі, але й покращуються її фізичні, фізико-хімічні та агрохімічні властивості.

Чуйність плодових і ягідних культур на добрива обумовлена, в першу чергу, великим виносом поживних речовин з грунту разом з урожаєм. Вчені за результатами своїх досліджень підрахували, що найбільше поживних речовин виноситься з урожаєм суниці, а найменше – з урожаєм яблук і груш. Важлива особливість живлення плодових дерев полягає в тому, що вони споживають мало фосфору, винесення якого в 2,5-4 рази менше, ніж азоту і калію. У молодих рослин найбільш висока потреба в азоті, у плодоносних потреба в ньому дещо зменшується, а в калії збільшується.

Способи внесення добрив.

Передпосадкова заправка грунту передбачає внесення підвищених норм органічних, а також мінеральних фосфорних і калійних добрив із закладенням їх на глибину передпосадкової обробки. Часто поряд із заправкою грунту застосовують місцеве окультурення її внесенням добрив у посадкові ями.
Основне добриво. В якості основного використовують органічне, а також мінеральні добрива – фосфорні, калійні і азотні (в залежності від виду 20-30 % повної дози), вносяться восени під пере кнопку. Решту азоту використовують навесні пере; першим розпушуванням грунту.

Підгодівлю проводять сухими або рідкими добривами в період вегетації: у першій половині – азотними, у другій – фосфорними і калійними. Застосовують і позакореневі підживлення макро-і мікродобривами. Особливо ефективні вони в разі підмерзання кореневої системи. При таких умовах дерева обприскують розчинами добрив, поживні речовини надходять до них через листя та кору.
Підживлювати дерева і ягідники фосфорними і калійними добривами поверхнево неефективно Тому їх вносять у канавки глибиною 20-22 см, нарізані через 70-100 см, або в шурфи на глибину залягання основної маси горизонтальних коренів (10-12 шурфів під кроною дорослого дерева на глибину 30-40 см). Для глибокого закладення рідких добриво можна використовувати гідробури, нагнітаючи їх на глибину до 50 см окремими осередками (1-2 вогнища на 1 м2 під кроною). Якщо гідробур немає, рідкі добрива можна вносити в шурфи або канавки, негайно присипаючи їх грунтом.

Дози застосування добрив.

Дози добрив встановлюють, враховуючи вид терміни і способи внесення, біологічні особливості, стан і вік дерев, ґрунтові і кліматичні умови, прийоми догляду за насадженнями. Так, для вишні та сливи вони в 2-3 рази нижче в порівнянні з яблунею та грушею. Чим старше дерева, тим вище дози добрив. У зрошуваних садах дози добрив вище, ніж в незрошуваних. На бідних ґрунтах вносять органічних і мінеральних добрив більше, на родючих – менше. Слід також пам’ятати, що дія гною триває 3-4 роки і довше. У перший рік містяться в ньому елементи живлення використовуються деревами по-різному: азот на 20-30 %, фосфор – 40-60, калій – на 60-80 %.

Засвоєння азоту рослинами відбувається в основному за рахунок мінералізації органічних сполук його, Частка надходження з ґрунту азоту становить 60-80 % загальної кількості цього елемента, засвоюється рослиною.

У рік внесення азотних добрив рослини використовують 33-53 % азоту, 10-14 % його закріплюється у вигляді органічних сполук в ґрунті, 10-15 % губляться у формі газоподібних речовин і виносяться опадами. Втрата азоту відбувається також внаслідок денітрифікації. Це явище може бути названо зв’язуванням азоту бактеріями при закладенні в грунт рослинної маси (солома, трава, деревина). Щоб уникнути цього явища, разом з грубими рослинними залишками слід вносити на 100 м? 200-300 г азоту у формі мінеральних добрив.

Засвоєння фосфору добрив становить 15-30, калію – 50-60 %. Як бачимо, ефективність фосфорних добрив виражена слабо, а на грунтах, досить забезпечених фосфором, їх дія зовсім не проявляється. На суглинках спостерігається значна втрата калію, на супіщаних ґрунтах – ще більша.

Варіант 10

Й етап стратифікація.

Для отримання сходів, насіння плодових культур повино пройти дозрівання після збору, піл час якого у ньому проходить перехід від стану спокою до пробудження життєдіяльності. для цього на насіння діють низькою температурою в умовах підвищенної вологості і достатньої аерації – тобто проводять стратифікацію насіння. Тривалість стратифікації насіння різних культур слідуюча: яблуня ігруша 90-100 днів, слива 120-150, вишня 150-180, черешня і персик – 100-120, абрикос 80-100, горіх волоський 50-60 днів.

Третій етап – посів насіння

Сіяти насіння можна як восени так і весною. При посіві восени насіння яблуні, груші, абрикоса до висіву повино пройти стратифікацію не менше 30 днів. Насіння бажано висіяти за місяць до встановлення стійких морозів.

Веснний посів проводиться в самі рані строки. Схема посіву може бути різна. При механізованому догляді роблять міжряддя шириною від 45-80 см. Глибина для посіву зерняткових 3-3,5 см, кісточкових 4-6см. Ряди бажано замульчувати, це дасть можливість утримати грунт у рихлому вигляді.

Догляд за сходами полягає у своєчасному прополюванні і рихленні міжрядь, підживленні, боротьбі з шкідниками і хворобами, поливі, проріджені посівів.

Такі саджанці довговічні, морозо- і посухостійкі, сильнорослі і пізньоплідні, дерева сягають висоти 6-8 м, вступають у плодоношення на 7-10-й рік.

Анатомія та морфологія

Лохина - багаторічний кущ, що має добре розгалужену кореневу систему, яка, в основному, розміщується в шарі ґрунту 30-40 см. Коренева система пристосована до існування у перезволоженому субстраті з високим вмістом органічної речовини та, на відміну від більшості інших рослин, не має кореневих волосків, що відіграють важливу роль у живленні та водопостачанні більшості рослин.

В природних умовах рослини роду Vaccinium мають на кореневій системі ендомікоризу (симбіотичний грибок), що покращує мінеральне живлення рослини. При вирощуванні лохини в культурі та інтенсивному удобренні рослин мінеральними добривами цей симбіоз спостерігається в меншій мірі.

Рослина лохини має 15-18 пагонів, що відходять від коронки (кореневої шийки). Урожай формується на бруньках, що заклались в попередньому сезоні.

Господарська характеристика

Лохина високоросла - досить морозостійка рослина. Вона добре переносить зниження температури до -24...30°С (а окремі сорти - до -40°С).

Пагони лохини можуть бути прямостоячі чи дещо пониклі - це залежить від сорту та визначає придатність останнього до механізованого збирання.

В умовах України ранні сорти лохини високорослої (Спартан, Патріот, Блюджей) можуть пошкоджуватись весняними заморозками (критична температура для періоду цвітіння 1°С). Середньостиглі та пізньостиглі сорти (Норзкантрі, Норзскай, Блюкроп, Нельсон, Еліот) цвітуть пізніше, коли загроза пошкодження цвіту низькими температурами значно менша.

Лохина може формувати ягоди без перехресного запилення, проте кращий урожай отримується при можливості перехресного запилення (декілька сортів з однаковим періодом цвітіння на одній плантації) та наявності комах запилювачів - найкраще джмелів (можна використовувати і медоносних бджіл - 24 вулики на гектар).

З дворічного саджанця перший урожай отримують зазвичай на третій рік після посадки (близько 0,5 кг з куща), така рослина вступає в повне плодоношення на 5-6 рік (24 кг ягід з куща в залежності від сорту). Довговічність плантації визначається рівнем догляду та зазвичай становить 30-40 років, хоча в США існують високопродуктивні насадження, яким зараз більше 60 років.

Посадка

В якості посадкового матеріалу можуть використовуватись однорічні (вкорінені живці), дворічні або трьохрічні саджанці. Найбільш технологічними та прийнятними з економічної точки зору є дворічні рослини.

Саджанці з відкритою кореневою системою потребують ретельного догляду при транспортуванні та тимчасовому зберіганні, тому при необхідності перевезення рослин на значні відстані краще замовляти посадковий матеріал, вирощений в контейнерах ємкістю 2-3 л. Крім того, при імпорті саджанців з оголеними коренями за вимогою карантинної служби коренева система рослин має бути вимита - це спричиняє значне погіршення приживання рослин. При вирощуванні саджанців у контейнерах використовуються негрунтові субстрати, які допускаються до ввезення на територію України при умові відсутності карантинних об’єктів.

Більшість комерційних розсадників вирощують саджанці укоріненням живців з маточних кущів при цьому рослини можуть інфікуватись вірусами та іншими патогенами, що значно знижують потенціал сорту та швидко поширюються на всю плантацію. Саме тому особливо ретельно потрібно підійти до вибору сертифікованого постачальника посадкового матеріалу, який має гарантувати високу якість саджанців та правдивість сорту.

Схема посадки має відповідати параметрам техніки, що буде використовуватись для догляду за насадженнями та збиранням продукції. Міжряддя можуть бути від 2,6 до 3,5 м (якщо в майбутньому планується використовувати комбайн для збирання ягід - мінімальна ширина міжрядь має становити 3,2 м). Відстань між рослинами може бути від 0,8 до 1,6 м.

Посадку можна проводити восени та навесні. Весняній посадці надають перевагу - відсутня загроза пошкодження молодих рослин гризунами та випади через несприятливі погодні умови взимку.

Висаджування рослин проводять вручну. В заздалегідь підготовлені лунки рекомендується внести 10-15 л торфу, який добре зволожують перед висаджуванням рослин. Якщо використовується розсада в горщиках (контейнерах) - перед посадкою обов’язково потрібно розкришити субстрат та розправити коріння рослини. Після посадки рослини ще раз добре поливають.

Зрошення

Лохина досить вимоглива до умов зрошення.

Зазвичай використовують систему крапельного зрошення - в даному випадку з’являється можливість фертигації і внесення засобів захисту для боротьби з ґрунтовими шкідниками. Полив дощуванням дозволяє захищати рослини від весняних заморозків та охолоджувати плантацію в жаркі літні місяці, проте при такому типі зрошення використовується значно більше води, а в період дозрівання врожаю може погіршитись товарний вигляд ягід.

Обов’язково проводять аналіз поливної води на вміст мінеральних солей (електропровідність ЕС < 1,2), рН води має бути не вище 6,0 (якщо рН води зависокий - його можна понизити сірчаною кислотою, кількість якої визначається за результатами титрування).

Рослини потребують найбільше вологи в період цвітіння - дозрівання ягід. В цей час, за відсутності опадів, може з’явитись необхідність поливу двічі на тиждень (максимальна потреба у воді може сягати 25-40 мм на тиждень, що відповідає 250-400 куб. м/га).

Захист насадження

При вирощуванні в агробіоценозі лохина буде уражуватись шкідниками та хворобами. Так, як ця культура є новою для України зараз досить важко оцінити можливий фітопатогенний тиск.

Беручи до уваги досвід вирощування цієї культури у інших країнах можна стверджувати, що в Україні є достатньо широкий вибір зареєстрованих засобів захисту рослин, що можуть бути використані на даній культурі у разі потреби.

Для обмеження ризиків зниження урожайності плантації внаслідок пошкодження насадження шкідниками та хворобами варто відповідально підійти до вибору ділянки, підготовки грунту та знищення ґрунтових шкідників перед висаджуванням рослин. Також особливу увагу варто приділити якості і чистоті посадкового матеріалу для уникнення ввезення шкодочинних об’єктів з інших країн.

Удобрення

Рослини лохини потребують порівняно невеликої кількості елементів живлення та погано переносять підвищену концентрацію добрив.

Азот потрібно вносити в аміачній формі (або карбамід - амідний азот якого з часом переходить в аміачну форму). Нітратний азот рослини сприймають погано, а в підвищених дозах він має токсичний ефект.

Найкращий вид азотного добрива - сульфат амонію - це добриво понижує реакцію ґрунтового розчину (особливо актуально на карбонатних грунтах, де після внесення сірки для пониження рН з часом реакція може дещо вирівнятись).

Норма внесення азоту на щойно посадженій плантації становить 10-25 кг/га діючої речовини (вносять локально в 2 прийоми), на плодоносній плантації норму підвищують до 50-70 кг/га. На ґрунтах, багатих органікою вона може бути занижена, на легких бідних ґрунтах - дещо збільшена. У випадку використання у якості мульчуючого матеріалу некомпостованої тирси - норма внесення азоту значно збільшується (до 80-100 кг/га д.р.).

 

Фосфор - на плодоносній плантації в середньому вносять 60-80 кг/га д.р. фосфору на рік в залежності від результатів аналізу грунту та експрес аналізу листкової проби.

Калій - зазвичай після вступу у повне плодоношення необхідно 50-100 кг/га д.р. калію за сезон. Як і для більшості інших ягідних культур, потрібно уникати хлориду калію та інших хлорвмісних форм калійних добрив.

Мікроелементи найкраще вносити позакореневим підживленням, тому, що низький рівень рН грунту, який потрібно утримувати, блокує доступ рослини до ґрунтових запасів більшості з них.

Прояв дефіциту на зовнішньому вигляді рослини є запізнілим показником потреби елементів живлення. Краще декілька разів на сезон проводити аналіз листкової проби для вчасного коригування балансу елементів живлення.

Мульчування та обрізка

Плодоносні ряди бажано мульчувати торфом чи тирсою. Краще використовувати тирсу, компостовану на протязі попереднього сезону (для уникнення іммобілізації азоту мікроорганізмами). Можна використовувати свіжу тирсу листяних порід дерев (збільшуючи норму азотних добрив на 40-50%). Тирса хвойних порід дерев обов’язково має компостуватися перед внесенням.

Спочатку вносять 8-10 см тирси в ряди (в перший рік можна внести мульчуючий матеріал лише навколо рослин) та перемішують її з верхнім шаром грунту, а потім кожних 3-4 роки шар тирси поновлюють, щоб уникнути оголення кореневої системи.

Мульчування тирсою знижує тиск бур’янів, створює оптимальний водноповітряний режим для функціонування кореневої системи та спрощує підтримання низького рівня рН в кореневмісному шарі субстрату.

Обрізку проводять ранньою весною, коли помітне зимове пошкодження пагонів (якщо таке мало місце).

Пагони лохини з часом товстішають та утворюють більшу і більшу кількість латеральних плодових гілочок. При такому загущенні розмір ягід зменшується і їх якість погіршується. Тому такі гілки варто видаляти. Зазвичай при обрізці видаляють кожну шосту гілку (якщо кущ має 12 гілок, то вирізають 2 найстаріші).

Також видаляють пошкоджені та заражені хворобами пагони, та гілки, які доторкаються грунту. Для покращення якості ягід та їх розміру варто дещо проріджувати плодові гілочки, на пагонах, що залишились для плодоношення.

Збирання врожаю

Збирання ягід проводять від початку липня до вересня місяця (в залежності від сорту).

Ягоди набувають насиченого темносинього забарвлення за 34 дні до повної стиглості.

Збір проводять раз на 7-10 днів. Рекомендується збирати врожай вранці, після випаровування роси. Продукцію відразу ж охолоджують та зберігають при температурі 0...+2°С та відносній вологості повітря 90-95%. При дотриманні таких умов ягоди можна зберігати до 14 днів без втрати якості.

При використанні деяких сортів та відповідній схемі закладання насадження можна механізувати процес збирання врожаю.

При цьому перші дозрівші ягоди збирають вручну та реалізують на ринку свіжої продукції, а потім, при масовому дозріванні - використовують комбайн.

Сорти

Блукроп (Bluecrop) - середньостиглий сорт американської селекції отриманий у 1952 році. В даний час являється найпоширенішим у світі. Кущ прямостоячий, відкритий. Урожайність висока, за відсутності проріджуючої обрізки, можливе перенавантаження рослини та дрібнішання ягід. Морозостійкість висока. Придатний до механізованого збирання. Ягоди середнього розміру, міцні, з приємним ароматом. Місце відриву невеликого розміру.

Сієра (Sierra) - середньостиглий сорт отриманий в 1988 році. Кущ середнього розміру, продуктивний. Морозостійкість посередня. Ягоди середнього розміру, міцні, з легким ароматом. Місце відриву невеликого розміру.

Дюк (Duke) - ранньостиглий сорт виведений в 1987 році. Кущ сильнорослий, прямостоячий. Придатний до механізованого збирання. Урожай дозріває дружно. Цвіте пізно - квітки практично не пошкоджуються весняними заморозками. Зимостійкість добра. Ягоди середнього розміру, світлосинього кольору, міцні, з легким ароматом, при зберіганні аромат посилюється.

Еліот (Elliott) - дуже пізній сорт (термін дозрівання серпень-вересень) виведений в 1973 р. Кущ сильнорослий, прямостоячий. Урожайність висока. Придатний до механізованого збирання. Ягоди міцні, невеликі світлосинього кольору, з слабким ароматом, дещо терпкі. Транспортабельний, добре зберігається.

Патріот (Patriot) - середньоранній сорт виведений в 1976 році. Кущ невеликий, прямостоячий. Зимостійкість добра, проте через раннє цвітіння може пошкоджуватись весняними заморозками. Толерантний до ґрунтових умов. Ягоди великі, міцні, з сильним ароматом, місце відриву невеликого розміру.

Спартан (Spartan) - середньостиглий сорт виведений в 1978 році. Рослини сильнорослі, прямостоячі, розлогі. Ягоди дуже великі, світлосині, з сильним ароматом. Сорт через пізнє цвітіння практично не пошкоджується весняними заморозками, морозостійкий, проте досить вимогливий до ґрунтових умов.