З історії вищої освіти Донеччини

 

Донбас за своїми промисловими та людськими ресурсами є найбільшим регіоном нашої держави. В усьому світі відповідно високим вважається рівень розвитку науки та освіти у краї.

Вища освіта це фундаментальне явище в житті людини і суспільства, одна з базових складових прогресу. У Донецькій області мережа вищої освіти включає 18 державних та 12 приватних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації (університети, академії, інститути), які готують бакалаврів, спеціалістів, магістрів, та 82 державних навчальних заклади І-ІІ рівнів акредитації (технікуми, коледжі, училища). Вузи Донеччини підготували десятки тисяч випускників, які працюють в України, на теренах СНГ та дальнього зарубіжжя. За кількістю вищих навчальних закладів та охопленням молоді вищою освітою Донеччина посідає третє місце в Україні після таких всесвітньо відомих вузівських центрів, як Київ та Харків.

До найвідоміших вищих навчальних закладів області слід віднести Донецький національний технічний та Донецький національний університети, Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецький медичний університет, Приазовський державний технічний університет, Слов'янський державний педагогічний університет, Донбаську національну академію будівництва та архітектури.

Наймолодшими, але вже відомими у країні та за її межами стали Донецький державний університет управління, Маріупольський державний гуманітарний університет, Донецький інститут штучного інтелекту та інші.

В роки незалежності України активно розвиваються приватні вищі навчальні заклади. Студентство недержавних вищих навчальних закладів складає 21 тисячу чоловік або 10% від контингенту студентів області. Але так було не завжди. Історія розвитку вищої освіти області починається у 20-х роках XX століття.

Питання професійної підготовки кадрів Донецького басейну до початку 1920-х рр. було дуже важким. З осені 1920 р. розпочав роботу Горлівський гірничий технікум, тоді ж було реформовано в технікум Маріупольське технічне училище. Вчителів для шкіл регіону готували трирічні педагогічні курси, створені на базі колишніх вчительських семінарій. На початку 20-х рр. вони функціонували в Кам'янську, Олександро-Грушевську, Старобільську, Маріуполі, Гришині (сучасне місто Красноармійськ) та в Єнакієві.

30 травня 1921 р. відбулося відкриття Юзівського гірничого технікуму (директором був призначений І. Пугач). У 1922-23 навчальному році було відкрито гірничо-механічну спеціальність, а через рік — гірничу. У березні 1922 р. при технікумі вперше в СРСР були створені вищі інженерні курси (ВІК), які готували інженерів без відриву від виробництва. На курси приймали штейгерів та гірничих механіків із практичним стажем не менше 5 років, а всі слухачі першого набору мали стаж більше 10 років.

19 квітня 1922 р. постановою ВУЦВК Донецький технікум ім. Артема було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапору. В вересні 1923 р. вечірній робітничий технікум було відкрито в Краматорську, а в 1924 р. – і при Юзівському гірничому технікумі.

В листопаді 1926 р. Донецький гірничий технікум був перейменований в гірничий інститут. До його складу тоді входили гірничий та гірничо-механічний факультети. Діяли також вечірній технікум, ВІК та робітфак. Гірничий факультет готував інженерів з експлуатації вугільних місцезнаходжень, гірничо-механічний – гірничих інженерів, електромеханіків, металургів.

В зв'язку з реформою ВТУЗІВ в липні 1930 року на базі гірничо-хімічного факультету ДП був створений Донецький вуглехімічний інститут, а у вересні – Донецький металургійний інститут.

Проте стан цих інститутів на той час був важким – погано вирішувалось питання забезпечення закладів приміщеннями, не було лабораторій для навчання зі спеціальних металургійних дисциплін, не вистачало викладачів. Частково у вирішенні цих проблем допомагав гірничий інститут.

Педагогічну освіту в регіоні на початку 30-х років забезпечували Артемівський і Сталінський педагогічні інститути. За відсутністю приміщень, оснащення та гуртожитків для студентів у кінці 1932 р. Сталінський інститут профосвіти було переведено до Маріуполя, а на початку наступного року розформовано. Викладачі та студенти денного відділення були переведені в Луганський ІПО.

Важливим для Донбасу було відкриття першого медико-профілактичного вищого навчального закладу – Донецького медичного інституту у червні 1930 р. (директором став І. Олімпієв). До війни вуз випустив 1966 лікарів.

У квітні 1935 р. ДП та ДМІ об'єднались в один - Донецький індустріальний інститут, куди були переведені студенти Краматорського вечірнього машинобудівного інституту. Реорганізація двох інститутів мала важливе значення, адже до кінця 30-х років індустріальний інститут став одним з найбільших навчальних закладів країни.

Питання підготовки педагогічних кадрів з вищою освітою для всієї системи народної освіти, як і для загальноосвітніх шкіл, мережа яких на території краю зросла, залишалося невирішеним. Існуючі педагогічні заклади регіону не могли повною мірою забезпечити належний освітній процес. В липні 1937 р. український уряд прийняв постанову про створення Сталінського педагогічного інституту, до його складу входив і учительський інститут.

Педагогічний інститут готував вчителів середньої школи, а учительський - вчителів для неповної середньої школи. Першим директором педінституту було призначено О. Євдокименко. У рік виникнення існувало два факультети: історичний (на якому навчались 71 чоловік) та мовно-літературний (на якому навчались 67 чоловік).

Діяльність вищої школи Донеччини була припинена з початком Великої Вітчизняної війни. До Новосибірської обл. було евакуйовано індустріальний, до м.Кунгур Молотовської обл. Сталінський педагогічний інститут, частково до м. Новосибірська було відправлено обладнання медичного інституту.

За розпорядженням Еріха Коха від 24 жовтня 1942 р. на Україні були закриті установи, вищі за 4-класні школи. На окупованій території Донеччини з 1 листопада 1942 р. діяли 5-місячні курси для студентів 4-5 курсів медичного інституту, котрі не встигли закінчити його у зв'язку з війною. Директором курсів було призначено доктора А. Темзеля, завідуючим навчальною частиною - професора А. Войнара. На курсах займалося 80 колишніх студентів п'ятого курсу й 183 четвертого.

Зруйновану в роки німецько-фашистської окупації мережу вищих навчальних закладів регіону фактично було відновлено вже до закінчення війни. В 1954 р. на базі переведеного Білоцерківського учительського інституту іноземних мов було створено Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, у 1959 р. виник Донецький інститут радянської торгівлі (переведений з Харкова), Донецький музично-педагогічний інститут та Донецький інститут залізничного транспорту (1968 р.), Макіївський інженерний (1972 р.) інститут, Донецький інститут здоров'я, фізичного виховання та спорту (1989 р.).

До того ж, відповідно до наказу Міністра вищої та середньої спеціальної освіти СРСР "Про деяке впорядкування мережі вузів" від 6 квітня 1960 р. Донецький індустріальний інститут було реорганізовано в політехнічний, на базі його філіалу було створено Краматорський вечірній індустріальний інститут.

В 1960 р. відбувалося формування мережі загальнотехнічних факультетів (ЗТФ). Метою їх організації було покращення якості підготовки спеціалістів, що здобувають вищу освіту без відриву від виробництва, та створення кращих умов для занять студентів-заочників. ЗТФ розпочали роботу у Чистяковому (Торезі) і Горлівці, а дещо пізніше - у Єнакієвому, Амросіївці, Харцизьку й Красноармійську.

Важливим явищем, що вплинуло на подальший розвиток вищої освіти на Донеччині було відкриття у 1965 р. державного університету на базі Донецького педагогічного інституту. Першим ректором ДонДУ було призначено члена-кореспондента АН України Л. Литвиненка. На 1 вересня 1965 р. в університеті працювали 2 члени-кореспонденти Академії наук, 7 професорів і докторів наук, 75 доцентів і кандидатів наук.

Одночасно із заснуванням ДонДУ був створений Донецький науковий центр, до складу якого входили наукові установи АН УРСР, 13 вузів Донецької та Луганської областей, їх філій та загальнонаукових факультетів, галузеві науково-дослідницькі й проектно-конструкторські інститути та бюро. Таким чином, за словами першого секретаря ЦК КП України П. Шелеста, "Донецьк став містом науки, науковий комплекс, що склався, може вирішувати складні проблеми з розвитку виробничих сил Донбасу та підготовки спеціалістів...".

Університет і установи Донецького наукового центру склали єдиний науковий комплекс, який давав можливість спільно і більш ефективно використовувати як наявну матеріально-лабораторну базу, так і могутній науковий потенціал.

Вища школа завжди була вагомою складовою економічного розвитку Донбасу. В умовах незалежності держави у системі вищої освіти Донеччини відбулись значні зміни. Підготовку спеціалістів вищої кваліфікації почали готувати Донецький та Приазовський державні технічні університети, Донецький державний медичний університет, Донецький державний університет економіки і торгівлі, Донбаська державна академія будівництва та архітектури, Донбаська державна машинобудівна академія, Донецька державна академія управління, при Донецькому державному університеті був створений інститут внутрішніх справ України.

На базі спеціального конструкторського бюро виник Донецький державний інститут штучного інтелекту. З метою підготовки спеціалістів-гуманітаріїв та вивчення української та грецької культури при ДонДУ було відкрито Маріупольський гуманітарний інститут (на базі гуманітарного коледжу). Зараз на Донеччині діють чотири вузи, що мають статус національних - Донецький національний університет, Донецький національний технічний університет, Донбаська національна академія будівництва та архітектури, Донецький національний університет економіки і торгівлі.

На теперішній час у державних та приватних вузах Донеччини працює біля 5900 викладачів, серед них - 570 професорів, докторів наук, 2800 доцентів, кандидатів наук, серед професорсько-викладацького складу 16 академіків та членів-кореспондентів Національної академії наук України, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії юридичних наук України та дійсних членів міжнародних академій.

Рушієм соціального прогресу нашого краю став інтелектуальний та науковий потенціал вищих навчальних закладів. Поступовий розвиток економіки викликав розбудову вищої освіти, яка на початок 1920 року складала 17 вузів з колективом студентів 2,3 тисяч осіб; у 2007 році потенціал вузів І-IV рівнів акредитації став налічувати 101 навчальний заклад, де навчається 217,5 тисяч студентів.

В докторантурах і аспірантурах ВНЗ Донеччини здійснюється підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації.

Необхідність системного трансформування нашого суспільства і створен­ня нових економічних відносин у державі потребують високого рівня кваліфікації та компетентності спеціалістів, працівників різних галузей виробництва, освіти, науки, охорони здоров'я та культури.

Саме тому людина повинна постійно оновлювати свої знання, мати пер­спективу професійного зростання в умовах конкуренції і швидко змінювати сферу професійної діяльності.

Загальним завданням системи Вищої освіти Донеччини є оптимізація структури вищих навчальних закладів, укрупнення та зменшення кількості навчальних напрямів та спеціальностей, визначення місця бакалавра та магістра в системі розподілу праці.

Сьогодні ВНЗ Донеччини проводять активну роботу щодо адаптації вітчизняної системи вищої освіти до умов Болонського процесу і входження до Європейського простору.