Журнал І.Франка “Життє і Слово”.

Перше число появилося 1.2.1894 р. в розмірі 10 аркушів. Вперше появилися тут такі твори I. Франка, як:,,Основи суспільности", „Для домашнього вогнища" та „Зівяле листя", що дали авторові славу лірика. Тут же твори Л. Українки („Давня казка"), М. Коцюбинського, А. Кримського та інших. Чимало матеріялів на історичні та літаратурні теми М. Драгоманова, О. Терлецького та інших. Багатий відділ суспільно-політичних праць та статтей на політичні теми („Нова ера", москвофільство, польсько-українські стосунки тощо), що їх подавали I. Франко, В. Гнатюк, М. Павлик та інші. Тут же низка цінних листів М. Драгоманова, Огоновського, Куліша, Ст. Руданського, Костомарова, В. Барвін-ського, Борковського. Не менш багатий відділ етнографічний і врешті критика.

журнал вступив до другого року видання. Але в цьому році відчув він тяжку моральну втрату смерть М. Драгоманова. По цій втраті, закінчивши рік, „Життє і Слово" вступило до третьего року вже не як періодичне видання, лише як збірник.

Половина його відводилася під літературу: оригінальну й перекладну белетристику, літературну критику і історико-літературні статті; другу половину мали б займати матеріали фольклористичні.

У науковій частині журналу лідерство захопили матеріали трьох авторів: М. Драгоманова. А. Кримського і О. Терлецького.

У другий період історії “Житє і слово” набуло характеру суспільно-політичного часопису, що зосереджувався на проблемах сучасного життя, занурювався в політичну проблематику. Зросла його періодичність: він виходив щомісяця. З нього зникли фольклорно-етнографічні та історичні матеріали, провідне місце зайняла публіцистика. Зокрема, були започатковані рубрики “Статті про справи політичні і суспільні”, “Вісті з Росії”.

Значення журналу “Житє і слово” полягало в тому, що

1) це був перший часопис, який належав родині І. Франка і в якому він сам виступав як редактор, тобто був його цілковитим господарем;

2) завдяки високій культурі редагування журнал відійшов від політичної вузькості радикальних партійних видань і формувався на загальнолюдських засадах;

3) з цієї ж причини в часопису вдалося опублікувати видатні твори художньої літератури І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Л. Старицької-Черняхівської, П. Грабовського, У. Кравченко;

4) та переклади світової класики “Пісню про Роланда”, твори Е. Золя, а також вперше – шедеври східної поезії – твори Гафіза, Фірдоусі, Сааді;

5) у перший період журнал дав дуже багато публікацій з етнографії, фольклористики, історії старого письменства;

6) у другий період існування журнал перетворився з наукового на суспільно-політичний часопис;

7) це перетворення засвідчило політичну кризу в радикальній партії, формування навколо І. Франка та його журналу тих діячів, що в майбутньому склали ядро національно-демократичної партії;

8) “Житє і слово” став першим товстим літературно-науковим журналом, що вівся на засадах кращих зарубіжних наукових вісників, а відтак його можна розглядати як безпосереднього попередника “Літературно-наукового вісника”.

Значення радикальної журналістики в цілому полягало в тому, що:

1) вона стала можливою завдяки демократичним політичним порядкам, конституційному устроєві Австро-Угорщини, у якій існували можливості для легітимної боротьби з реакцією, в тому числі й за допомогою преси;

2) вона стала ознакою внутрішнього зростання українства як такого і української журналістики як дзеркала політичного життя, вона засвідчила урізноманітнення українського руху, де поруч з правим, консервативним крилом з’явилося ліве, поява якого відіграла позитивну роль;

3) прогресивний характер радикальної журналістики визначався увагою до тем народної недолі, викриттям незадовільних політичних порядків, критикою українських діячів з інших партій, орієнтацією на єднання з європейськими центрами культури й соціалістичного руху;

4) вона послужила каталізатором суспільного життя, призвела за допомогою діалогу до зняття обмеженості народовського й москвофільського рухів, поверненню їх до реальних потреб українського народу Галичини;

5) вона перебувала під величезним духовним впливом М. Драгоманова, людини неоднозначної, у світогляді якої переважала орієнтація не на українські національні цінності, а на космополітичні демократичні ідеали; скомпрометованість цього шляху інтуїтивно відчувався в колах радикалів уже давно, а зі смертю лідера стала цілком очевидною;

6) вона засвідчила кризу соціалістичної ідеології, яка не прищеплювалася на українському ґрунті і від якої відійшла значна кількість найбільш талановитих представників радикального руху, подолавши шлях від соціалізму до національної демократії;

7) цей рух засвідчив у своїй духовній еволюції І. Франко – справжній велетень радикальної журналістики, який авторитетом свого генія утримував переважну кількість радикальних видань цього часу, призвів до поширення радикальної ідеології і зближення з нею певних кіл народовців.