ТОП 10:

Ліквідація українського національного відродження в 30-ті роки. Комуністично-радянська преса України.



Характерні риси компартійної преси:

1. Ця преса була створена більшовиками задля захоплення й утримання за будь-яку ціну політичної влади в колишній Російській імперії та в світовому масштабі.

2. Вона була одним з найважливіших оплотів тоталітарного суспільства, забезпечуючи:

- ідейну однорідність суспільства в межах відданості справі побудування соціалистичної держави;

- абсолютну керованість суспільства в усіх його складових з єдиного партійного центру;

- подавлення будь-якого опору в будь-якому вигляді діям центру.

3. Спрямованість її виключно на будівництво соціалізму і комунізму.

4. Непримиренна ворожість її іншим соціальним ідеям поза межами комуністичної ідеї і навіть в межах її іншим варіантам, окрім ленінсько-сталінського типу монопартійного, командн-адміністративного, казарменного соціалізму.

5. Незаперечною є участь цієї преси в організації репресій або масових (часів культу особи Сталіна, коли критика в газеті зі звинувачуваннями у підривній діяльності фактично дорівнювалась вироку), або вибіркових (часів неосталінізму, проти так званих. дисидентів).

6. Наявність численних "табу", тобто соціальних явищ, сфер, тематичних пластів чи персон, які не могли бути піддані критиці, й зорієнтованість на обмежене коло питань, завданих позаредакційними та навіть позажурналістськими факторами - такими, як рішення заїздів комуністичної партії, вказівки партійних лідерів тощо.

7. Безпосередня участь у будівництві соціализму: пропаганда панівної ідеології, агітація за більшовизм і проти його ворогів, організаторська робота по виконанню рішень центру.

8. Крім нав'язаності тематики, відчувалася завданість і в цілях, взагалі не притаманних ЗМІ: участь у підвищенні продуктивності праці, якості продукції, ефективності виробництва.

9. Вся преса дуже ретельно цензурувалася.

10. Таким чином, стають зрозумілими складові того соціального механізму, у якому партійно-радянська преса була безвідмовним "гвинтиком" у механізмі партійного контролю за суспільством та впливу на нього з метою керування всіма його ділянками.

Водночас не можна не визнавати, що історія партійно-радянської преси СРСР та, зокрема, Радянської України збагатила багатьма новими і цікавими явищами творчий досвід світової журналістики, стала своєрідним неповторним явищем в історії культури. Зокрема, мається на увазі:

- широке застосування масових форм редакційної роботи: "переклички", огляди, рейди;

- масова участь добровільних кореспондентів у діяльності редакцій та у суспільному житті,

- координація творчих сил багатьох ЗМІ території, галузі тощо на вирішенні злободенних соціально-економічних проблем;

- в безлічі конкретних життєвих ситуацій преса приносила реальну користь у розв'язанні проблем підвищення продуктивності праці, якості продукції, вирішенні соціальних проблем тощо;

- хоч в історичному масштабі соціалістичний спосіб господарювання й довів свою безперспективність.

22.Українська преса періоду другої світової війни.

 

Український народ включився у нову світову війну одним з перших. 1 вересня 1939 р. розпочалися бої на німецько-польському фронті, а 17 вересня Червона армія розгорнула так званий "визвольний похід" на захід, взявши, згідно з планом "Молотова - Ріббентропа" участь у розподілі Польщі.

Західна Україна відійшла до СРСР. Трудящі Галичини у багатьох випадках радо зустрічали червоноармійські підрозділи, сподіваючись на покращення власної долі у возз'єднаній Україні та у державі робітників і селян.

Цей обережний оптимізм відобразила частина західноукраїнських газет, здебільшого прокомуністичної орієнтації. Націоналістично налаштовані видання побачили в подіях, що розгорнулися, нову загрозу звільненню України. Зрештою, через кілька місяців НКВС почали переслідування і тих, і інших. Націоналістичні кола відразу стали до процесів совєтизації західних областей у безумовну опозицію. Ці процеси в першу чергу охопили стороння нових органів влади, переміни навчальних програм у школах, а поволі почали переходити й у світ преси.

Всьому процесу переведення соціально-політичної о життя краю на радянський спосіб життя потрібні були нові відносини в сферімасової інформації. Всі видання, що були надбані галицькою інтелігенцією до 1939 р., виявилися непотрібними і шкідливими. Замість них почали виходити об'єднані органи обласних та міських партійних комітетів "Радянська Волинь", львівська "Вільна Україна", тернопільська "Вільне життя", станіславська "Радянська Україна", дрогобицька "Більшовицька правда".

Згодом, після перебрання у Румунії Північної Буковини, у Чернівцях почалося видання обласної "Радянської Буковини". Розгорнулася мережа районних газет: "Сталінська перемога" (Рава-Руська), "Червоний прапор" (Коломия) тощо.

В перші дні війни редакції перебудовували роботу на новий лад. Основними тематичними напрямками місцевої преси стали повідомлення з фронтів, пропаганда справедливого характеру війни, розгортання мобілізаційних ресурсів, переведення промисловості на виробництво військової продукції, евакуаційні проблеми.

У діючій армії почали розгортатися фронтові, армійські, дивізійні газети, штати яких комплектувалися з робітників місцевих органів преси. Типові назви цих російськомовних газет - "За Родину!", "В бой", "За победу!".

В умовах "дивізіонки" редакція та друкарня складали єдиний комплекс і пересувалися разом згідно з переміщеннями штабів.

Війна породила і новий тип преси - компартійно-фронтовий. Він відрізнявся від "мирних" типів певною романтикою надзвичайних, історичних подій, газети створювали атмосферу ненависті до ворога, волі до перемоги, прагнення військового подвигу, подолання страшних труднощів і принесення жертв задля захисту Батьківщини та кінцевої перемоги.

Це певною мірою ріднить такі газети з пресою січових стрільців або з підпільними журналами, газетами й листівками української повстанської армії. Але абсолютно протилежна ідеологія - комуністична, інтернаціональна замість демократичної, національної - породжує особливості теми, проблем, заголовків, лексики тощо.

Подібними були й організація та методи підпільної журналістської роботи. В бойових ланках були призначені дописувачі з числа колишніх вчителів, активістів тощо, вони конспиративно передавали матеріали до редакцій, які мали прямий контакт з військовим командуванням та політичним центром.

Порівнюючи пресу ОУН-УПА та червоних партизанів, слід мати на увазі, що перші спиралися на підтримку обмеженого населення на порівняно невеликій території - тоді як за другими була величезна країна з потужною економікою, армією, був зв’язок з Великою землею. За документами, партизанам було відправлено літаками 84 похідні друкарні. Кількість друкарень УПА, вірогідно, сягала 10-20.

Для ефективного забезпечення діяльності фронтовоїпреси у надзвичайних умовах фронту й тилу ЦК партії було вжито ряд термінових заходів. Було змінено структуру управління засобами масової інформації: керівні функції були передані Управлінню пропаганди й агітації ЦК ВКП(б), яке направляло до редакцій інструкції: про що писати, як само писати, на які особливості теми звертати увагу.

У перші місяці війни гітлерівці захопили Україну. Випуск партійно-радянських газет на цей час припинився повністю, за виключенням листівок підпільників та друкованих видань крупних партизанських з'єднань під командуванням Ковпака, Федорова ("Партизанская правда" тощо). Ці газети виходили в лісових друкарнях на обладнанні, що доставлялося з Великої землі разом зі зброєю, вибухівкою та пачками "Радянської України" і центральних московських газет. У формуванні бойових загонівта веденні ними воєнних дій вони зіграли надзвичайно важливу роль.

ЦК КП(б)У та радянський уряд евакуювалися на схід. Радіостанція ім. Шевченка вела передачі українською мовою з Саратова, "Радянська Україна" - з Москви, а фронтова радіостанція "Дніпро" була наближена безпосередньо до місць ведення боїв. Орган ЦК КП(б)У та Верховної Ради УРСР газета "За Радянську Україну!" в 1942 році виходила навіть без зазначення місця її випуску.

Вигнання німецько-фашистських окупантів з українських земель почалося з Ворошиловградської області. Невдовзі, у 1943 р., тут почався випуск центральної української партійно-радянської газети "Советская Украина", згодом її редакція перебралася до Харкова, а вже звідти повернулася до Києва восени 1943 р.

Почалося відновлення й низових ланок партійно-радянської преси. Вже в перші тижні після відновлення райкомів партії почали виходити "Під прапором Леніна" (Мілове), "Ленінський заклик" (Рубіжне), "Ленінська перемога" (Містки).

Згодом, із просуванням лінії фронту на захід, почали виходити обласні газети "Соціалістичний Донбас" (Сталіне), "Соціалістична Харківщина", "Зоря" (Дніпропетровськ). Вони знаменували початок мирного життя. Так, "Днепровская правда" (Дніпропетровськ) в перших жовтневих номерах 1943 р. друкувала розпорядження міськвиконкому, вісті з фронтів, міжнародну інформацію.

"Ворошиловградская правда"повідомляє про стан шахт області та перші дії по відновленню вуглевидобутку.

Натомість у великих містах окупаційні влади почали випускати колабораціоністські газети, як, наприклад, "Нове життя" у Харкові - втім, ці видання не мали широкого розповсюдження серед населення. За змістом вони являли собою зуміш офіційних повідомлень військових комендатур, управ бургомістрів, та передруки з геббельсівських видань у Німеччині.

Дещо по-іншому складалася доля української преси в західних областях.

17 вересня 1939 року Червона армія розпочала так званий визвольний похід згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, за яким территорію Польщі було розділено між Германією таСРСР. Результатом цього походу стало приєднання Галичини до Великої України. Встановлюється радянська влада на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Волині тощо.

Відразу розпочинають вихід ноні обласні газети, органи відповідних обкомів КПУ: "Вільна Україна", "Львівська правда", "Прикарпатська правда". Майже одночасно починають виходити низові партійно-радянські газети - органи міських і районних комітетів комуністичної партії та виконкомів новостворених рад.

До початку Великої Вітчизняної війни в Галичині розпочалося створення колгоспів, у відповідь на репресії НКВС розгортається рух національного опору. Відбувається відтік національно мислячих кадрів у підпілля ОУН-УПА, на чолі якого стояв Степан Бандера.

22 червня 1941 року друга світова вітова війна перекидається на територію Радянського Союзу. За кілька днів було припинено видання партійно-радянських газет в Галичині внаслідок поразки Червоної армії на першому етапі війни. До кінця 1941 року практично вся Україна була окупована. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено встановлення незалежності у вигляді Української Самостійної держави, яку очолив Ярослав Стецько. Тут стала виходити газета "Самостійна Украіїна" (у Станіславі вийшло 4 номери). Крайові управи німецької окупаційної влади починають видавата офіційні газети. Поруч з ними деякий час існувала незалежна українська преса.

Через півтора місяці Гітлер скасував самостійну Україну, створивши на її місці генерал-губернаторство.

Від червня по серпень військову владу в Галичині утримувало командування угорських військ. Їхній режим був порівняно м'якішим, аніж гітлерівський, що прийшов йому на заміну. На перебіг подій значний вплив мав і факт проголошення та існування протягом майже двох місяців Українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком, скасованого згодом за наказом з Берліну. Я. Стецько потрапив до концтабору.

З кінця липня практично вся газетна періодика Галичини виходила як пресові органи місцевої влади. Серед цих видань слід особливо відзначити дрогобицьку газету "Вільне слово", "Золотий тризуб" (Калуш), "Тризуб" (Чортків), "Воля"(Копичинці).

На початку серпня 1941 р. владу на Галичині перейняли у угорців німці. Відразу почалися більш жорсткі порядки, зокрема, ряд незалежних низових газет та "Самостійна Україна" були закриті. Замість неї почала виходити газета"Українське слово". Провідною темою цієї газети, як і решти інших, стає антибільшовизм.

Водночас газетярі друкували історичні розвідки, літературні твори, критичні статті щодо творчості Лесі Українки, Богдана Лепкого, Миколи Хвильового.

Німці поставилися до справи створення нової мережі засобів масової інформації на підкорених землях дуже серйозно. Зокрема, передбачили постачання свіжої інформації до Львова спочатку поїздом з Берліна та Відня, а потім телеграфом. Тим самим було вирішено питання забезпечення всіх часописів одноманітною офіційною інформацією щодо подій в Німеччині, в світі, на фронтах тощо.

Для керування цією справою створили прес-службу генерал-губернаторства. Шеф преси призначив виголосити, що державна мова на території Галичини - німецька. Окремо дозволявся вихід офіційної преси українською й польською мовами. Протягом короткого часу було уніфіковано інформаційне життя в пресі. Окупаційна влада вела політику зменшення кількості українських видань, тому протягом перших місяців 8 газет перестали виходити.

Деякі редакції прагнули пристосуватися до нових умов і вижити, зберегги свою корисність і новій владі, і читачам, наприклад, друкували "Самоучку німецької мови", що теж може бути розцінено як поступка в національній справі та колабораціонізм з нацистами..

Під командою шефа прес-служби Лемана було створено інформаційне агенство "Телепрес".

Всі газети друкували офіційні матеріали, інформацію про стан на фронтах.

Місцеві газети виходили з дозволу окупантів за умови повної підтримки нової влади, наприклад, "У бій" (Косів) і "Воля Покутя" (Коломия), "Рогатинськс слово". В Станіславі існувала обласна газета "Вісник Станіславської обласної управи", у Львові - "Щоденні вісті".

В 1941-1943 роках починає знову виходити українська преса в діаспорі. В Бухаресті Дмитро Донцов видавав журнал "Батава", в Берліні - "Український вісник".

Зростає популярнісгь підпільної преси ОУН-УПА (листівок, прокламацій, які друкувались на машинці, переписувались від руки). Вони містили заклик до боротьби і проти Сталіна, і проти Гітлера, за відродження національно і державно незалежної України. Ця преса проіснувала до приходу в Галичину Червоної армії, продовжувала працювати й пізніше, знову в підпіллі.

Прогітлерівська тенденційність відштовхнула від колабораціоністських видань широкий читацький загал. А підпільна преса ОУН-УПА в період від 1942 по початок 1950 рр. набуває великого впливу та авторитету. Тому поруч з часописами "За самостійну Україну", "До зброї", "Самостійник" та ін. видаються неперіодичні "Чорний ліс", "Маківка". В підпіллі випускалися офіційні видання "Вістник УГВР", "Бюро інформації УГВР", "Самостійність". Серед провідних публіцистів - П.Полтава, О.Горновий, П.Дума, Л.Кужіль та ін.

Історичний досвід виходу української періодики в Галичині під час гітлерівської окупації дозволяє зробити кілька висновків:

- за будь-якої найменшої можливосгі, зміни історичних обставин українська інтелігенція, населення відновляли вихід незалежних друкованих видань національно-патріотичного, самостійніцького характеру;

- до кінця 1930-х років українська преса опинилася під сильним впливом і відверто співпрацювала з ОУН, а потім і з УПА, отримуючи від них підтримку та вбачаючи в них реальну силу, що може відстояти українську ідею та захистити інтереси місцевого населення. Наступний історичний досвід показав, що на той час такої сили не було;

- окупаційний німецько-фашистський режим встановив структуру керування пресою, що мало чим відрізнялася від "партійного керівництва" нею під час встановлення радянської влади: механізми розподілу кадрів, цензурування, забезпечення папером і друкарськими послугами і навіть експедиювання були схожі між собою. Різниця полягала лише тому, що компартійна пропаганда видавала свої дії як заходи боротьби з буржуазно-націоналістичним рухом на користь трудящих Галичини і тому мала певну підтримку, а гітлерівська окупаційна влада не прикривала своїх намірів надто складними пропагандистськими вигадками;

- прислужництво гітлерівському окупаційному режиму привело друковані часописи до втрати народного довір’я.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.83.32.171 (0.009 с.)