Головні історичні регіони України



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Головні історичні регіони України



Головні історичні регіони України

Природно-історична область — найбільш усталена одиниця, оскільки визначальним ядром у ній є географічне середовище. Саме воно відбилося на формуванні спільних рис у заняттях і культурі, як правило, кількох етноплемінних утворень або земель. В Україні можна виділити чотири основні природно-історичні області: Полісся, Карпати, Лісостеп Рівнину та Степ. Кожна з областей поділяється в свою чергу на низку зон. Наприклад, Полісся — на Західне Волинське, Центральне Київське таСхідне Чернігівське; Карпати — на Передкарпаття, власне Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя Дніпра і Правобережжя; Степ — на Східний Донбас, Центральний Таврію і Західний Буджак.

Історично-етнографічний регіон — це етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній памяті людей. Це — основна одиниця в системі районування, оскільки повязана із давнім етнічним корінням, ґрунтуючись, як правило, на племінній основі, оскільки її історично-етнографічні особливості визначалися і певною своєрідністю природних умов.

В Україні історично склалося пятнадцять історично-етнографічних регіонів: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Русь Підкарпатська Україна, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.

Поділля як етнічна земля в історичних документах згадується під різними назвами. Протягом сторіч найменування «земля Подільська» неодноразово змінювалося, зберігаючи, однак, ключове поняття «Подол», що означало землі по долу між Південним Бугом і Дністром. Західні землі Поділля входили до складу Польщі і лише у 1939 р. були воззєднані з УРСР, утворивши Тернопільську область.

Слобожанщина Слобідська Україна — історично-етнографічний регіон України, що формувався на перетині осілої й кочової людності, в зоні інтенсивних контактів та взаємовпливів різних культур.

Буковина — історично-етнографічний регіон України, що формувався на стику різних земель, держав і народів, був тривалий час відірваним від українського материнського етнорегіону. З XII ст. вона входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше — Румунії.

Запорізька Січ Запоріжжя — історично-етнографічний регіон, що формувався на кордоні з кочовими народами Степу,Центром українського козацтва було Запоріжжя — земля на південь від Дніпровських порогів, яка в ході національно-визвольної війни постійно розширювалася, а по суті, ставала територіально-політичним утворенням.

 

 

Формування сучасних східнословянських етносів.Питання про давньоруську народність

РОСІЯНИ етнічним субстратом російського населення центральних та північно-східних земель стали, крім словянських племен словенів, кривичів, вятичів і східних сіверянив, частково угро-фінські та балтійськи племена — меря, мурома, весь, голядь та ін

БІЛОРУСИ Білоруси є автохтонами Білорусі. Основу білоруського етносу склали східно-словянські племена кривичів, дреговичів, а також частково радимичів ідеревлян. Важливу роль у формуванні білорусів як етносу відіграли балтійські народи, насамперед литовські племена.

УКРАЇНЦІРізні історичні долі окремих груп українського народу вплинули на формування деяких особливостей їх культури. В карпатському регіоні виділяються гуцули, лемки, бойки. На півночі України — поліщуки. В районі чернігівського Полісся існує невелика локальна група литвинів.

Згідно з твердженням радянських істориків, яке ще недавно було непорушною аксіомою, за доби Київської Русі, а саме протягом IX-X ст. унаслідок зближення і злиття багатьох східнословянських племен сформувалася етнічна і мовна єдність — давньоруська народність.

Вона, як і будь-яка народність за відомим сталінським визначенням, нібито мала спільну територію, мову, спільне економічне життя і спільний психологічний склад, що виявляється у спільності культури.

Існування народності неможливе й без спільної для всіх її реґіонів мови. Народне мовлення в епоху Київської Русі являло собою сукупність багатьох близькоспоріднених, але виразно відмінних між собою діалектів, які не становили єдиної східнословянської мови. Твердження про давньоруську народнорозмовну мову як мову давньоруської народності не мають під собою реального наукового і фактичного ґрунту.

Про спільність економічного життя давньоруського суспільства як нібито необхідну ознаку припущуваної давньоруської народності сказати нічого, бо спільний ринок формується не в межах етносу чи народності, а в межах держави незалежно від того, скільки в ній етносів.

Отже, давні твердження про єдину Русь слід сприймати як вираження відповідної центристської ідеології, а не як доказ реального існування однорідного давньоруського етносу у формі давньоруської народності. Про давньоруське суспільство слід говорити не як про єдину народність, а як про відносну спільність багатьох східнословянських етномовних груп в одній державі з єдиною офіційною ідеологією і релігією.

 

 

Культура Київської Русі

Основою культури Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнословянських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарському укладі словян давно вже переважало землеробство — підсічно-вогневе в поліській зоні й орне — у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українців застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали.Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунськимУ Х столітті майстерність київських ковалів і ливарників отримала визнання далеко за межами Русі. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді про кожумяка — людей умілих, сильних і відважних.

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно повязане з церквою і християнською вірою. Протягом сторіч у східних словян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головнийбудівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у словянських «градах» споруджувалася зі зрубів — колод, укладених в чотирикутні вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби закладалися в основу кріпосних валів.З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків.Перші камяні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків. Доля церкви склалася трагічно: в 1240, коли до Києва увірвалися орди Батия, вона стала останнім рубежем оборони і була вщент зруйнована. У наші дні розчищений і зберігається її підмурівок. Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом.У своєму первинному вигляді собор являв собою пятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами символ Христа і дванадцяти апостолів. Всі пять нефів на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом створювало пірамідальну композицію. Вся споруда була розрахована так, щоб при порівняно невеликому обсягу створити відчуття величі і гармонії. Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис.

Памятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору — Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури.

Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ століттяНезалежна Україна відновила свою святиню.

У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність обєму, вузькі вікна, кругла сходова вежа. Подальша переробка візантійської системи знайшла своє вираження в однокупольній церкві Параскеви Пятниці. Існує припущення, що ця будівля зведена видатним архітектором того часу Петром Милоногом. Він уперше застосував «сходинкові» арки, які набули надалі значного поширення.

Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце. Живопис, різьблення по каменю, художнє лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.

Запорізька Січ 16-18 ст

Запоромзька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. — першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Утворення Запорізької Січі було видатною подією… Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалисяукріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости.

Запорізька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилисягармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч іноді це число доходило до 10 тис. озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На З. С. діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.

Литовський уряд, а пізніше уряд шляхетської Польщі, будучи неспроможними ліквідувати Січ, демонстративно відмовилися юридично визнати її існування. Щоб перешкодити втечам селян на Січ і повністю ізолювати Запоріжжя від України, польсько-шляхетський уряд збудував на Дніпрі фортецю Кодак. Проте спроби шляхетської Польщі знищити Січ успіху не мали. Коли слава про подвиги запоріжців у боротьбі проти шляхетської Польщі, Криму й Туреччини поширилася в Західній Європі, допомоги з боку Січі почали шукати уряди багатьох західноєвропейських держав. У 1594 р. за дорученням австрійського імператора Рудольфа ІІ на Січ прибув посол Еріх Лясота, щоб укласти союз проти Туреччини. Не раз у дипломатичні відносини із З. С. вступав і російський уряд. Частими були, особливо після 1654 р., дипломатичні стосунки з Січчю кримського, турецького та ін. урядів. Разом з тим царський уряд використав свої війська і фортеці на Запоріжжі не тільки для оборони краю, а й для встановлення контролю над Запорізькою Січчю в інтересах кріпосницької держави. Запорізька Січ поступово втрачала незалежність, зберігаючи, однак, автономію. В 2-й пол. 17 ст. шляхетська Польща, захопивши Правобережну Україну, почала нищити козацтво та реставрувати кріпосницькі порядки, а Крим і Туреччина розгорнули наступ на Україну. Запорізьке козацтво мужньо боролося проти польських, кримських і турецьких агресорів. Запорізьке козацтво підтримувало також антифеодальні виступи народних мас Росії. Під час повстання на Дону під проводом К.Булавіна 1707—1708 рр. запорізька сірома прийшла на допомогу донській голоті й мужньо билася з царськими карателями. Після поразки чимало повстанців знайшло притулок і захист на Запоріжжі. За наказом царського уряду 14 25 травня 1709 р. Запорізьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлева. Після ліквідації гетьманства 1764 р. З. С. лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р. кордони Росії відсунулися до гирла Південного Бугу, і З. С. втрачала значення форпосту в боротьбі проти турецько-татарської агресії. На початку червня 1775 р. царські війська на чолі з генералом П.Текелієм, що поверталися з турецького фронту, обложили З. С. і 4-515-16.VI.1775 р. Не маючи сил боронитися, кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом ізстаршиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкина зіслано одвічно до Соловецького монастиру, де він помер на 113 році життя у 1803 р. Запорізьке військо було оголошене розпущеним. Землі З. С. царський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі частини запоріжців на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ.

Гетьман І.Мазепа

З 1687 до 1708 р. гетьманом У. був І.М. Він походив з родини укр. шляхтичів, здобув чудову освіту, з молодих літ служив у почті польського короля. Приєднався до козаків і швидко домігся високого становища завдяки своєму розуму і хитрості. М. хотів обєднати Укр. під свою владу і був готовий служити тому, хто сприятиме здійсненню його планів. Тривалий час він бачив своїми союзниками російських царів і вірно служив їм. За його гетьманування була така політика: посилення влади гетьмана, його спирання на старшину, швидке розширення старшинського землеволодіння та збільшення залежних селян. Є одним з найбільш цікавих і суперечливих героїв укр. історії. Він прагнув зміцнити укр. державу,домогтися обєднання країни,її культурного та господарського розвитку. М. був обережним і розумним політиком, водночас це була властолюбна людина, яка нещадно карала своїх політичних супротивників. Українці і росіяни по різному оцінювали політику М., для росіян він завжди залишався зрадником, для укр. серйозним політиком, що зазнав поразки в умовах украй складної міжнародної ситуації.

 

Конституція П. Орлика

У квітні 1710 козаки-емігранти на загальній раді обирають П.Орлика своїм гетьманом. На цій же раді було затверджено документ «Пакти і Конституції прав та вільностей війська Запорозького» одним з співавторів цього тексту був О. документ мав 16 статей і був договором між гетьманом і старшиною з однієї сторони і козаками з другої. Передбачалося, що після звільнення від іноземного панування Укр. стане козацькою республікою. Законодавчою владою ставала Ген. Рада, повинна була збиратися тричі на рік, гетьман був головою виконавчої влади але його повноваження обмежувалисяне міг втручатися у справи судової влади, розпоряджатися фінансами країни. Гетьман обіцяв захищати інтереси простих козаків від свавілля старшин, передбачався суворий контроль за використанням старшиною державних земель. Цей документ увійшов в історію як Конституція П.Орлика. вона є видатною памяткою укр. права, першою конституцією Укр.

 

Головні історичні регіони України

Природно-історична область — найбільш усталена одиниця, оскільки визначальним ядром у ній є географічне середовище. Саме воно відбилося на формуванні спільних рис у заняттях і культурі, як правило, кількох етноплемінних утворень або земель. В Україні можна виділити чотири основні природно-історичні області: Полісся, Карпати, Лісостеп Рівнину та Степ. Кожна з областей поділяється в свою чергу на низку зон. Наприклад, Полісся — на Західне Волинське, Центральне Київське таСхідне Чернігівське; Карпати — на Передкарпаття, власне Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя Дніпра і Правобережжя; Степ — на Східний Донбас, Центральний Таврію і Західний Буджак.

Історично-етнографічний регіон — це етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній памяті людей. Це — основна одиниця в системі районування, оскільки повязана із давнім етнічним корінням, ґрунтуючись, як правило, на племінній основі, оскільки її історично-етнографічні особливості визначалися і певною своєрідністю природних умов.

В Україні історично склалося пятнадцять історично-етнографічних регіонів: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Русь Підкарпатська Україна, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.

Поділля як етнічна земля в історичних документах згадується під різними назвами. Протягом сторіч найменування «земля Подільська» неодноразово змінювалося, зберігаючи, однак, ключове поняття «Подол», що означало землі по долу між Південним Бугом і Дністром. Західні землі Поділля входили до складу Польщі і лише у 1939 р. були воззєднані з УРСР, утворивши Тернопільську область.

Слобожанщина Слобідська Україна — історично-етнографічний регіон України, що формувався на перетині осілої й кочової людності, в зоні інтенсивних контактів та взаємовпливів різних культур.

Буковина — історично-етнографічний регіон України, що формувався на стику різних земель, держав і народів, був тривалий час відірваним від українського материнського етнорегіону. З XII ст. вона входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше — Румунії.

Запорізька Січ Запоріжжя — історично-етнографічний регіон, що формувався на кордоні з кочовими народами Степу,Центром українського козацтва було Запоріжжя — земля на південь від Дніпровських порогів, яка в ході національно-визвольної війни постійно розширювалася, а по суті, ставала територіально-політичним утворенням.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 323; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.89.204.127 (0.012 с.)