Українська держава гетьмана Скоропадського



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українська держава гетьмана Скоропадського



Украї́нська Держа́ва — українська держава існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Постала на місці Української Народної Республіки в результаті державного перевороту. Підтримувалася консервативними колами українського суспільства, військовими, землевласниками, а також командуванням Центральних держав. Проводила внутрішню політику, спираючись на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці дотримувалася антибільшовицького курсу, орієнтувалася на союз із Кубанню і Доном, користувалася підтримкою Німеччини. Ліквідована в ході антигетьманського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки. В історіографії інколи називається Гетьманатом.
29 квітня 1918 г. в Києвському Цирку 9 тис. заможних селян обрали гетьманом П.П.Скоропадського. німецькі дипломати розглядали ряд кандидатур на пост гетьмана, але обрали Скоропадського. Тому, бо він був людиною помірних поглядів, мав досвід командування 60 тис. корпусом був обраний поважним отаманом українського козацтва. Зі своєю діяльністю з самого початку був приречений на провал, так як в період революционних потрясінь , встановити законність і стабільність можливо тільки нещадним терором. Після приходу Скоропадського. до влади Укр. Одержала нову офіційну назву - Укр. Держава. Були встановлені митниці на кордонах, Укр. Визнали 33 держави, створена національна бібліотека, хорова капела, національний архів, 153 укр гімназії, 2 укр. Університету, державна варта, підписаний торговельний договір з СРСР.

 

53. Директорія та її діяльність. С.Петлюра-головний отаман
Коли гетьман Скоропадський. вирішує піти на союз російськими білогвардійцями та оголошує про федерацію Укр. з майбутньою небільшовицькою республікою. це викликало обурення серед укр. політиків, вони закликали народ до повстання. У ніч 13-14 листопада 1918 була створена Директорія УНР-тимчасовий верховний орган влади у складі 5 чоловік. Очолив Винниченко. Повстання проти гетьмана швидко охопило Укр., на бік повсталих перейшло багато військових частин. Вирішальний бій між військами гетьмана і повстанцями відбувся 18 листопада 1918 біля станції Мотовилівка. Перемога військ відкрила Директорії шлях на Київ. Загальне керівництво збройними силами УНР здійснював головний отаман Петлюра. Війська взяли штурмом К., гетьман зрікся влади і втік до Нім. Директорія 26 грудня проголосила про відновлення УНР і призначила уряд-Раду народних міністрівголова Чеховський. Політичний курс Директорії був непослідовний і відзначався крайнім радикалізмом. Були звільнені всі чиновники, які працювали за правління гетьмана; наслідком цього кроку стало швидке руйнування державного механізму, було оголошено про ліквідацію на тільки поміщицьких, а й нетрудових господарств; буржуазія, поміщики й інтелігенція були позбавлені виборчих прав. В Укр. розпочалося встановлення режиму, який дуже нагадував той, що більшовики створили в республіку. для більшості укр. соціальні експерименти Винниченка були незрозумілими і неприйнятними.

 

 

54. Західно-Українська народна республіка
Українці, які проживали на території З.У., в результаті неймовірних зусиль проголосили незалежність свого регіону-ЗУНР. Однак сусідні держави-Польша, Румунія,Чехословаччина претендували на ці території. Єдиним союзником ЗУНР стала УНР, проте вона й сама потерпіла від натиску ворогів. Сили були нерівні і після дуже короткого часу самостійного існування територія ЗУНР була загарбана державами-сусідами. Унаслідок поразки у війні у жовтні 1918 Австро-угорська імперія почала розпадатися. Західні укр. опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії. У Львові відбувся зїзд політичних і громадських діячів укр. земель Австо-Угорщини, була утворена УНР вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на укр. землях, що входили до складу А-У імперії, Укр. держави. Йшлося про обєднання усіх західноукр. Земель. Був сформований уряд на чолі з Левицьким і виданий тимчасовий закон про державну самостійність укр. земель колишньої А-У імперії, за яким усі вони входили до складу ЗУНР, президентом став голова УНР Петрушевич. Між тим ситуація на західно-укр. землях. Залишалася вкрай складною: з Перемишля до Львова прибуло шість польських військових ешелонів, на Западі постала Румунія. Одним з найважливіших завдань уряду ЗУНР було обєднання всіх областей всіх областей З.У. в єдину укр. державу. Важливою подієї на шляху до цього стало укладення договору між Директорією і делегацією ЗУНР, про злиття УРН і ЗУНРзалишився декларацією. Таким чином, звільнившись від австр-угор. Панування, З.У. опинилася під владою Польщі, Закарпатська Укр. залишилась у складі Чехословаччини,Буковина-Румунії, укр. народ залишився розєднаним.

 

 

55. Селянський повстанський рух на чолі з Н.Махно
Селяни вкрай негативно ставилися до аграрної політики Скоропадського і вже влітку розпочалися великі повстання проти гетьману. Кілька десятків тисяч селян повстали на Київщині. Повстання зазнало поразки, і на деякий час відступило. З повстанців сформувалися 2 полки, якими керували командири-більшовики. В Катеринославській губернії діяли загони на чолі з М. повстанці схилялися до ідеї анархізму, вони виступали за відновлення рад і розподіл землі поміщиків між селянами. Махновський рух залучав багатьох до своїх лав і дуже швидко збільшувався.Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.В кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна.Наступ в березні 1918 р. німецько-австрійських військ після укладення Берестейського миру 1918 р. примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.Влітку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана В середині грудня 1918 р. Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, але вже того ж місяця загони Махна перейшли на бік більшовиків і захопили разом з ними Катеринослав вже 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто.З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Очолював бригаду у червоній Першій Задніпровській дивізії командувач П. Дибенко, до складу якої входила частина отамана М. Григор`єва.Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.У червні 1919 р. Махно, обєднавшись з армією М.Григорєва, відкрито виступив проти радянської владиПротягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А.Денікіна, знищюючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим і отаманом А.Шкуром.В кінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.Під час наступу військ П.Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту командувач М.Фрунзе. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжжя.

 

56. Після повалення Гетьманату, 19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки
Більшість керівництва Директорії виступала за союз із більшовиками проти Антанти.Отже, почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 р. Ще перед тим більшовики зайняли Харків, а 5 лютого вступили до Києва. Уряд Директорії переїхав до Вінниці. Тут він перебував до весни 1919 р., коли місто було захоплено Червоною армією. Загострилося протистояння між членами Директорії. В. Винниченко складає з себе повноваження голови і виїжджає за кордон. Головою Директорії 11 лютого 1919 р. став С. Петлюра, який очолив боротьбу проти червоних і денікінських військ. При цьому Директорія робила спроби заручитися підтримкою Франції — за умови, що та здійснюватиме контроль над економікою України протягом пяти років. А радянські війська продовжували наступ. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стає Камянець-Подільський. Реальної допомоги з боку Антанти, незважаючи на обіцянки, Директорія не отримала, її сили танули. Почалися реорганізації уряду, що, однак, не змінило ситуацію. Воєнні поразки й дипломатичні невдачі призвели до роздроблення національно-визвольного руху. Україну охопив хаос. Навесні 1919 р. на Україну рушив ще один загарбник — Біла армія на чолі з генералом Денікіним, якій щедру допомогу надала Антанта. Оголосивши похід на Москву, білогвардійці зайняли Донбас, у червні — Харків та Катеринослав і розпочали наступ на Київ, за який з більшовиками вели боротьбу також війська Директорії та Української галицької Армії. 30 серпня 1919 р. радянські війська залишають Київ і першою в місто ввійшла Галицька армія, за нею — денікінці. З денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися на лінії Василькова.. Денікін віддав наказ виступити проти військ Директорії. Проте вже у вересні 1919 р. Денікін віддав наказ дальшого наступу і не лише проти більшовиків, але й проти Директорії. Їм вдалося захопити майже всю Наддніпрянську Україну, встановивши тут жорсткий білогвардійський окупаційний режим, основним політичним спрямуванням якого було відновлення „єдиної і неділимої Росії”. На українських землях встановлювалася військова диктатура, яка сприяла відновленню влади колишніх багатіїв. Поміщики, що поверталися до своїх маєтків за допомогою каральних загонів відновлювали свою владу на землю. З селян стягувалися примусові контрибуції, разовий податок в у розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини. Було відмінено 8-годинний робочий день і збільшено норми виробітку на промислових підприємствах та організаціях. До всіх противників режиму, політичних партій застосовувались жорсткі репресії. Масові арешти, розправи стали повсюдним явищем. Білогвардійці знову повернулися до політики шовінізму і русифікації: закривали українські школи, газети та журнали, забороняли видання літератури українською мовою, припинили діяльність Української АН тощо. Становище УНР особливо погіршилось, коли у вересні 1919 р. Українська армія опинилася між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армія підписала угоду з денікінцями. 4 грудня 1919 р. керівництво УНР прийняло рішення про перехід до партизанських форм боротьби. 6 грудня частина військ УНР вирушила у перший зимовий похід по тилах денікінців та Червоної армії. В листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід, що, як і перший, не приніс істотних здобутків. Зазнала невдачі й спроба Петлюри встановити спілку з Польщею Варшавська угода від 24 квітня 1920 р.Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями. До Польщі переїхав і уряд УНР. Більшовицький уряд в особі В. Леніна звернувся з листом до робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіним, в якому заявив, що незалежність України визнана радянським урядом і комуністичною партією. Невдовзі стало ясно, що то були лише слова, але на початок 1920 р., коли радянські війська зайняли Донбас, українська визвольна боротьба вже була практично завершена. Восени 1920 р. було знищено останній оплот білогвардійських військ — сили П. Врангеля в Криму. 18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь — до радянської Росії. Ризький договір, крім того, заборонив перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія, її уряд втратили право легального існування в цій країні. Так закінчився один з найбільш складних етапів боротьби за незалежну, суверенну Українську державу.

 

57. Курс на обєдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невідємною складовою загального політичного курсу більшовиків
Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів — від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах. Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів» та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів РОСІЇ та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському зїзді Рад лютий-березень 1921 р. проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій — УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за обєднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, — Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин з 1990 р. — Інститут міжнародних відносин.Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип — принцип рівних прав у складі федерації. 10 грудня на VII Всеукраїнському зїзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. Зїзд звернувся до зїздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І зїзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II зїзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, повязаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, добровільно передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; просмотров: 169; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.009 с.)