Підсумки та наслідки Другої світової війни для України

У липні 1942 р. на всій території У був встановлений окупаційний режим.
Фашисти позбавляли населення цивільних прав, заявили, що їхня ціль — змусити українців працювати на Німеччину 2,3 млн. вихідців з У були вивезені на примусові роботи. Гітлерівці грабували матеріальні ресурси У.
Голод. Жителі міст змушені були переїхати в сільську місцевість населення
Києва скоротилося на 60%. Окупанти ринулися потопити в крові партизанське прямування, ліквідувати підпільні організації, за допомогою політичних провокацій послабити волю укр. народу до боротьби за звільнення.
Розвертається партизанська боротьба. Координував ех Укр. ий штаб партизанського прямування — філія НКВД. З самого початку окупації починається Рух Опору в У. Виникають різні течії та групи що чинили опір: підпільні організації та партизанські загони; на З. У. — польські організації; сили ОУН. Розвиток подій на Західної У мало свої особливості.
До початку війни ОУН співробітничала з гітлерівцями у німецькій армії був створений «Легіон укр. націоналістів», а в 1943 р. — добровольча дивізія СС
Наумова та Федорова здійснили великі рейди. Внаслідок ІІ Світової війни
З.У. землі потрапили до складу Рад. У. 8 травня 1945 р. Німеччина підписує капітуляцію. У вересні 45 р. закінчується ІІ Світова війна.
операції 10 жовтня 1944 р. була цілком звільнена У..
Початок відновлення народного господарства. У першу чергу відновлялася важка і військова индуст-я, що забезпечують потреби фронту: електростанції, металлурги-ские комбінати, затоплені фашистами шахти, жд. Большинство підприємств легкої і харчової промисловості, колгоспи і радгоспи залишалися напівзруйнованими через недостачу сил і засобів. Незважаючи на пережиті трудності, робітничий клас і селянство У потім і кровю відновлювали зруйноване війною хоз-во Батьківщини. Бої в ЗУ. Прихід Червоної Армія в ЗУ поставив перед УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами супротивника. Після краху надій на відновлення спілки гітлерівської Німеччини з західними державами ОУНУПА переходить до військових дій, жорсткому терору проти комуністів, веек тих, хто співробітничав із радянським ладом. Навесні 1944 р. на Волыни в сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений генерал Н. Ватутін. Радянські війська блокували райони дій УПА; сутички сторін носили озлоблений характер. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але світ на Західної У наступив не швидко. Висновки: Народ У вніс значний внесок у розгром фашистської Німеччини, направив у Збройні сили біля 6 млн. чел. Кожний третій із них загинув на фронті, кожний другий з оставшихся в живих став інвалідом. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з загарбниками, 2072 українця були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. Бійцям і офіцерам — жителям У вручені 2,5 млн. орденів і медалей.

 

66. Україна в повоєнний період 1946-1953
Важкими, позначеними виснажливою працею, матеріальними нестатками були повоєнні роки. В умовах безроздільного панування адміністративно-командної системи український народ зумів відбудувати зруйноване війною господарство.
Вперше за багато століть фактично всі землі, які історично належали Україні, були обєднані у складі УРСР. 5 березня 1953 р. помер Сталін. З приходом до влади М.Хрущова вересень 1953 р. почали здійснюватися важливі політичні й господарські заходи, спрямовані на ліквідацію нагетивних явищ, повязаних з тоталітарним режимом. Восени 1953 р. були ліквідовані інструменти масових “чисток” і терору — воєнні трибунали військ МВС й Особлива Нарада МВС. Ліквідувалися концтабори, була розформована значна частина внутрішніх військ. В 1953-1955 рр. були переглянуті всі основні політичні справи післявоєнного часу, повязані з репресіями сталінського режиму. Всього було реабілітовано 7679 чол.Україна вперше ввійшла в систему світової співдружності держав, набула статусу субєкта міжнародного права, стала учасником багатьох міжнародних організацій. Активна участь УРСР в міжнародній політиці сприяла зростанню національної самосвідомості українців, глибокому розумінню ними свого місця серед інших народів, а відтак поступовому реальному наповненню державницького потенціалу українського народу.Суттєві зміни, які відбулися в суспільній свідомості людей, з часом підірвали основи тоталітарного режиму і створили передумови його демонтажу, передовсім у духовній сфері.Величезний вклад народу України в перемогу над фашизмом і відбудову пропорційно збільшив у його свідомості не тільки самоповагу, а й поклав початок відчуття господаря своєї країни, своєї історії.Таким чином, ідеологічний наступ тоталітарного режиму наприкінці 40-х — поч. 50-х рр., зумовлений цілою низкою внутрішніх і зовнішніх чинників. Програмні ідеологічні кампанії були реакцією на розгортання і поглиблення “холодної війни”, засобом посилення культурно-ідеологічної ізоляції країни; формою зміцнення ідеологічного контролю за суспільними процесами; методом нейтралізації активної, патриотично настроєної національної еліти. І хоча ці кампанії не могли зупинити поступальності і духовного розвитку народу, вони суттєво гальмували його.Складовою частиною процесу відродження республіки було культурне будівництво. У 1944-1950 рр. в УРСР було побудовано, а також відбудовано 1669 шкіл. Однак шкільна мережа не задовольняла наявних потреб. У середині 50-х рр. 16 тис. шкіл 33,2% від їх загальної кількості, змушені були організовувати заняття в дві, а то і в три зміни. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах, обладнанні. Набагато зменшився книжковий фонд шкільних бібліотек.

67. Відлига 50-60 х рр. ХХ ст в Україні та її наслідки
Смерть Сталіна відкрила нову добу в радянській історії. Виснажливий, марнотратний, нераціональний метод правління за допомогою терору та примусу не можна було застосовувати протягом необмеженого часу. До змін прагнула навіть радянська верхівка. Існувала очевидна й нагальна необхідність загального послаблення жорсткого сталінського контролю. Суттєво важливим було, щоб народ СРСР нарешті отримав відчутні матеріальні блага від накопиченої радянською державою гігантської політичної та економічної потужності. Але в міру того як Кремль обережно послабляв хватку, знову виринали проблеми, нібито вже раніше розвязані, й наступники Сталіна у пошуках нових рішень нерідко породжували й нові проблеми. Хоч відступ від сталінізму й пошуки свіжих підходів у будівництві комунізму виразно спостерігалися в усіх республіках Радянського Союзу, на Україні ці зміни були особливо численними й вартими уваги. Нове керівництво Першою, хоч і тимчасовою ознакою змін стало «колективне керівництво», що заступило одноосібне правління Сталіна. Цей комітет управління складався з вищих партійних і урядових функціонерів, став лише коротким перехідним етапом, який дав змогу утвердитися новій сильній людині. Спочатку здавалося, що гору візьме грізний шеф МДБ Лаврентій Берія. Сподіваючись розширити базу підтримки, Берія дав зрозуміти неросійським народам, зокрема грузинам та українцям, що готовий піти для них на великі поступки. Але він прорахувався, заплативши за провал життям це був останній випадок страти переможеного політичного суперника. Деякий час на передньому плані тримався Георгів за відбудовою економіки, повторним включенням Західної України до складу СРСР і боротьбою з українськими націоналістами. Хоча Хрущов був безжай Маленков, представник урядової й технократичної бюрократії, що виступав за економічні реформи. Але остаточним переможцем вийшов Микита Хрущов, чия карєра була тісно повязана з Україною.Переїхавши до Москви у 1949 р., Хрущов зберіг тісні взаємовигідні стосунки з українською компартією. Тому вона стала першою республіканською парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалася для нього надійною опорою. Хрущов віддячив послугою за послугу. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти на Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади першого секретаря КПУ малопопулярного російського шовініста Леоніда Мельникова. Натомість було призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді українця відтоді першими секретарями КПУ призначатимуться тільки українці. Зміни в особовому складі супроводжувалися зростанням чисельності членів партії на Україні: у 1952 р. вона налічувала 770 тис. членів і кандидатів у члени партії, а в 1959 р.— уже близько 1, 3 млн, з них 60 % українців.Українські комуністи поширили свій вплив не лише у власній республіці, деякі з них швидко дісталися союзного рівня.

 

68. Правозахисний рух в Україні в 60-80 рр. дисидентський рух
У 50-х роках виникає рух дисидентів. Це був перший великий сусп.-політ. рух у РС, учасники якого виступали проти існуючого політ.. режиму. Дисидентами найчастіше були представники інтелігенції, хоча серед них було багато і представників інших соціальних груп. Дисиденти ніколи не ставили за мету організацію збройної боротьби проти режиму, їх головним завданням була боротьба за права людини та за національні права укр. народу. Дисиденти прагнули діяти виключно конституційним шляхом. Їхніми головними методами були агітація і проведення громад. заходів. Дис. рух в україні мав три напрямки: загльнодемократ. релігійний, і національний. Дис. Ніколи не мали єдиної партії. Вони діяли в невеликих гуртках,що підтримували між собою звязок.У50-70х р. групи дис. існували у всіх великих містах україни. Уряд СРСР переслідував усіх дис. Оскільки убачав у їхній діяльності загрозу існуючому ладу. Вони послабляли комуніс. режим, допомагали своїм співгромадянам самостійно оцінювати дії влади, активно захищали права людини.Після смерті Сталіна, як вважають, в Україні починає зароджуватись правозахисний рух та громадянський опір правлячому режиму. Перший документ цього руху — «Відкритий лист до ООН», що його передали в 1955 українські політичні вязні з таборів у Мордовії. Молоде покоління українських інтелектуалів, які щиро повірили в оголошений Хрущовим на ХХ зїзді КПРС курс на десталінізацію суспільного життя, своєю творчістю протестували проти пануючої задушливої атмосфери, боролися за українські культурні цінності, національну свободу і людську гідність. Важливою формою руху протесту були підпільні групи, які мали на меті домогтися не тільки демократичних прав, але й самостійності Україні. Відомими стали тільки ті групи, які були розкриті органами безпеки і над якими відбувся суд. Українська Робітничо-Селянська Спілка {УРСС серед цих груп мала дещо ширшу основу. Створена у 1958 на Львівщині групою юристів під проводом Левка Лукяненка, ця організація вперше у післявоєнній історії склала ґрунтовну програму, де йшла мова про легальну боротьбу за вихід України з СРСР. Україна мала «стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою». Передбачалися самостійність України з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм» та завоюванням демократичних прав». Спілка мала намір перетворитися у партію, але перед її другим зїздом було арештовано керівників, а організацію розгромлено. У травні 1961 у Львівському обласному суді відбувся процес над УРСС. Лукяненка було засуджено до смертної кари, яку пізніше було замінено п’ятнадцятирічним ув’язненням. На початку 60х років відбулись судові процеси над дисидентами з Донецька, Зопоріжжя, Рівного, Тернополя, Чернівців, Луганська, Києва. На Україні в пресі критикувались за «формалістичні викрутаси» Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч та ін. Головними акціями, проведеними дисидентами, були: виступи біля пам’ятника Шевченкові в Києві, конференція з питань культури української мови в Київському університеті. Члени українського правозахисного руху та громадянського опору виступали також в обороні інших народів, зокрема, проти дискримінації євреїв, кримських татар.

69. Україна в добу кризи тоталітарної системи Характерною рисою XX століття є динамічне поєднання двох антагоністичних таборів,комуністичного і капіталістичного, що стало феноменом утримання влади, а також інтегративне регламентування двох моделей режиму — демократії та тоталітаризму.Власне ці моделі і створювали ідеал політичної стабільності, як такої, що відіграє першочергову роль на внутрішньому подіумі держави, але набагато важливішою була її місія у міжнародній системі відносин. У світовому просторі мілітарна держава прагне бути головним лідером і адміністратором світового порядку, надаючи цьому явищу стійкого розвитку. Діячі державної влади відчували себе головними творцями політики, як всередині країни, так і поза її межами. Соціальні і політичні очікування населення на те, що система комуністичного самоуправління “як норма тоталітаризму”, де стабільність була ознакою економічного забезпечення, впевненості у майбутньому, були надто високими чи навіть гіперболізованими, тому крах ідеалізованої системи “щасливого життя” зумовив жорсткий перехід до нового устрою внутрішнього керування країною.
Щодо позиції тоталітаризму української системи можна стверджувати, що Україна на даному етапі займає лише фазу вступу у трансформаційних процесів. І ціла низка стереотипів тоталітарного режиму ще займає провідні позиції у менталітеті значної кількості громадян України. Насамперед, дане явище стосується бюрократичного апарату, поліції, правових органів. Вихід з ситуації один — вчасно змінити позиції для побудови громадського суспільства і досягнення політичної стабільності як гаранту розвитку особистості в держав. Даному явищу сприяли й психологічні чинники — депресивний стан, масове безробіття, невпевненість у завтрашньому дні. І тому не дивно, що коли немає загальних збалансованих важелів щодо зміцнення держави і політичного режиму, що сприяє виникненню політичній стабільності. Натомість тоталітарна система бере під свою опіку усі галузі виробництва і загальний контроль над державою. Проте політична стабільність у такій системі відіграє місію загального блага і ілюзорного добробуту, що набирає характеру стагнації і веде до послаблення позиції державної влади та деформації громадянського суспільства. У такій системі тоталітаризм набирає свого нового неототалітарного характеру, що спричинює політичні колізії, втрата довіри населення до дій уряду. Стабільність, як необхідна ознака розвитку політичної системи, набуває рис теоретичного характеру і вияву зовнішності.

70.Україна в роки перебудови Проголошений квітневим 1985 р. Пленумом ЦК КПРС курс на перебудову передбачав його широку демократизацію, глибокі перетворення в економіці, корінну перебудову організаційних структур, форм і методів діяльності органів управління, проведення нової національної політики
Це повністю відносилось і до України. Відмітимо, що дія негативних довгострокових тенденцій в економіці була характерною для всіх республік СРСР. Проте Україна, мала ще і особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці.
До цього треба віднести деформовану структуру розміщення продуктивних сил. В республіці провідними галузями були вугільна, горно - добувна, металургійна, важке та електротехнічне машинобудування. В УРСР діяло до 50% підприємств військово-промислового комплексу. Постійна лінія на їх подальший розвиток посилювала деформованість економіки України. В Україні було побудовано і працювала велика кількість атомних енергоблоків до 40% загальносоюзної кількості. Частина АЕС Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська працювали не для потреб України, а виробляли електроенергію для соціалістичних європейських країн, що входили до Ради економічної взаємодопомоги. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.
В республіці стало характерним швидке старіння основних виробничих фондів. В Україні частка старих підприємств була вищою ніж в СРСР в цілому. Щорічні витрати на їх ремонт становили 20% балансової вартості. По темпам росту основних виробничих фондів серед республік СССР Україна посідала в 1986 році останнє 15 місце. Це приводило до хронічного відставання у економічному розвитку.
Незважаючи на перебудову в Україні з 1989 р. припинилось зростання національного доходу, розпочався процес розбалансування економіки і споживчого ринку, поглиблювалась безгосподарність. Все це привело до безконтрольного росту цін, загострення проблем забезпечення населення продовольством, товарами першої необхідності. Кризові явища в економіці, її загальний стан негативно відбивались на вирішенні соціальних питань, де поглибились і ті негативні тенденції які виникли ще до перебудови. Розпочався процес зниження рівня і якості охорони здоров’я. Але головним, було те, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Сама модель реформи, яка була сконструйована у союзному центрі, об’єктивно приводила до розладу економіки. Переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату стало для них руйнівним заходом. Це штовхало підприємства встановлювати більш високі ціни на свою продукцію. Після 1987 р. Рада Міністрів СРСР прийняла 11 постанов про підвищення у промисловості заробітної плати, проте будь-якої компенсації в обсягах виробництва не було зроблено. Внаслідок цього кількість грошей в Україні без забезпечення їх необхідною товарною масою виросла на 10 млрд.крб., що викликало інфляцію, зростання цін. Перебудова не розв’язала цієї важливої проблеми для будь-якої країни.
Косметичні засоби не могли зупинити загальної кризи, яка охопила всі боки життя в СРСР — по суті тоталітарної імперії. Окрім цього, перебудова не змінила сутності влади, політичної системи, диктату союзного центру, “керівної і спрямовуючої” ролі КПРС.
Проте перебудова стимулювала опозиційні процеси “знизу,, проголошені керівництвом КПРС на січневому 1987 р. пленумі ЦК партії заходи щодо реформування політичної системи спонукало виникненню громадських об’єднань, рухів та політичних партій. У зв’язку з цим в Україні, як і в цілому в СРСР, виникають громадські організації, які отримали назву “неформальних”. Поступово у надрах неформальних самодіяльних організацій України визріває ідея створення широкого демократичного руху на зразок народних фронтів, що виникли у республіках Прибалтики. У ході червневих та липневих 1988 р. несанкціонованих багатотисячних мітингів у Львові ця ідея отримала масову підтримку. Незважаючи на те, що у мітингах брали участь представники широкого спектру політичних сил: від Української Гельсінської Спілки до міськкому комсомолу, утворити Демократичний фронт не вдалось. На заваді стала жорстка охоронна позиція місцевого та республіканського партійного керівництва. Як бачимо, ця перша спроба розвалити компартійну систему виявилась невдалою. В умовах поглиблення демократизації розпочинається процес становлення багатопартійності в Україні.
При активному сприянні УГС в березні 1989 р. у Львові відбулася перша політична демонстрація. На першотравневу демонстрацію львів’яни також вперше в Україні вийшли с синьо-жовтими прапорами.
Ідея створення Демократичного фронту в 1988 р. у Львові, спроби створити подібні об’єднання в інших регіонах республіки “Народна спілка сприяння перебудові” у Києві, “Народний фронт України сприяння перебудові” на Винничині та Хмельниччині створили передумови і дали можливість у вересні 1989 р. провести установчий з’їзд Народного руху України НРУ Головою Руху було обрано відомого поета І.Драча.
З 1989 р. активізувалися робітники. Особливо складним становище було у вугільній промисловості. Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 р. гірники шахти “Ясинуватська-Глибока” в Макіївці. Потім центр подій перемістився у Донецьк. Через кілька днів страйк став масовим. Гірники вимагали економічної самостійності шахт, підвищення заробітної платні, вирішення в шахтарських містах і селищах соціальних і житлово-побутових проблем. З’явився і новий акцент. У Стаханові, Червонограді, Павлограді висувалися і політичні вимоги. Цей страйк фактично започаткував самостійний робітничий рух в Україні, надав імпульсу його самоорганізації.

71. Проголошення незалежності України

24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради Укр. був прийнятий Акт проголошення незалежності Укр. виходячи с положень Декларації про державний суверенітет Укр., В.Р. проголосила незалежність Укр. На території Укр. відтепер діяли лише її Конституція і закони. Це означало, що Укр. виходить зі складу СРСР, на карті світу з’являється нова держава. Постанова припускала проведення референдуму, що мав підтвердити Акт проголошення незалежності. Референдум мав відбутися 1 грудня 1991. на референдумі понад 90% виборців підтримали прийняття Акта. У той же день відбулися вибори президента, на яких переміг Л.М.Кравчук. відтепер Укр. остаточно зробила свій вибір на користь незалежності.
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України,Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Верховна Рада України.Постанова Верховної Ради Української PCP про проголошення незалежності УкраїниВерховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти Законодавства республіки.1 грудня 1991 року провести республіканський референдум й підтвердження акту проголошення незалежності.
Голова Верховної Ради Української PCP Л. Кравчук22 серпня 1991 року, м. Київ.Постанова Верховної Ради України про військові формування в Україні
Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.
2. Утворити Міністерство оборони України.

 

 

72. Незалежна Україна у 90-ті роки ХХ — на початку ХХІ ст. соціально єкономічний розвиток
16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», в якій проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою.
У референдумі, проведеному 1 грудня 1991 p., 28804071 чоловік, тобто 90,32 відсотка громадян, що брали участь у референдумі, підтвердили «Акт проголошення незалежності України». Першим всенародно обраним президентом став Леонід Макарович Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,59 відсотка виборців, котрі брали участь у голосуванні.
Україна має мякий помірний клімат. Тільки на південному узбережжі Криму він субтропічний. Українські землі перетинаються багатьма великими і малими ріками їх налічується майже 23 тис. Серед них найбільші — Дніпро, Припять, Дністер, Десна, Південний Буг, Сіверський Донець. Крім того, в Україні є понад 3 тисячі природних озер, які мають загальну площу понад 2 тисячі квадратних кілометрів.
Україна відзначається родючістю ґрунтів, різноманітністю рослинного і тваринного світу, багатством природних копалин, серед яких є родовища камяного вугілля, нафти, газу, залізних, марганцевих, ртутних і титанових руд, калійної солі та графіту, вогнетривкої глини і т. д.
Чисельність населення України на 1 січня 1994 р. становила понад 52 млн. чоловік. Населення України багатонаціональне. Разом з українцями тут проживають росіяни, білоруси, молдавани, євреї, поляки, греки, румуни та ін.
Ставши незалежною демократичною державою, Україна ввійшла у міжнародну співдружність цивілізованих країн як її повноправний член. її визнали понад 150 держав світу. Із більшістю з них встановлені дипломатичні відносини і налагоджуються економічні й культурні звязки.