Індустріалізація та колективізація

Колективізація
Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого, в свою чергу, йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни часто вони становили лише одну восьму ринкових надто низькими й відмовлялися продавати збіжжя. Тому держава розпочала масову примусову колективізацію. Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до ліквідації куркульства як класу. Ця класична тактика за принципом поділяй та володарюй була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Решту позбавляли всієї їхньої власності включаючи хату й особисті речі, залишаючи їх напризволяще. Сотні тисяч селян разом із сімями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ Росії, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку…
З понад мільйона українських селян,, близько 850 тисяч депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули. Так перестала існувати велика частина найбільш працездатних і продуктивних господарів на Україні.

Індустріалізація 1928 року Україна отримувала понад 20% загальних капіталовкладень, а це означало, що з 1500 нових промислових підприємств, споруджуваних в СРСР, 400 припадали на Україну. Деякі з цих заводів були гігантських масштабів. Дніпрогес був найбільшою гідроелектростанцією в Європі.В Донецько-Криворізькому басейні поставало стільки нових заводів, що весь район виглядав, як одне величезне будівництво.
Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий час. Але такі досягнення потребували мобілізації всіх без залишку сил робітників. Вже у 1930 році стало ясно, що шалений темп будівництва нерідко супроводжувався разючим безладдям, недостатньою фаховістю й марнотратством. До того ж багато виробів були невисокої якості.
Попри ці недоліки перші пятирічки досягли вражаючих успіхів. У 1940 році промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року Росії — у девять разів. Зросла також продуктивність праці хоч заробітки загалом зменшилися. Таким чином, якщо весь СРСР із пятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, Україна котра за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції перетворилася на одну з найпередовіших промислових країн Європи.

60. Голодомор. Причини та наслідки
причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору селян проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю.Дійсно, селяни з їх способом господарювання, заснованим на приватній властності в той час становили серйозну загрозу новій радянській владі і були головним джерелом небезпеки. Для виявлення суті Голодомору тобто, як саме «морили голодом» при аналізі подій доцільно зосередитися не на тому, чи дійсно в Україні у 1931—1932 рр. був поганий врожай зернових і які були цьому причини і не на тому, чи був поганий врожай також в інших частинах СРСР, тому що, як відомо, скупі врожаї не є незвичайним явищем у сільському господарстві будь-якої країни. Відповідно до результатів досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано такий механізм:
· В рік неврожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені

· Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування мясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами за невиконання планів хлібозаготівлі.
Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933-го. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з пяти осіб мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю.Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя. Мали місце випадки канібалізму. Також вважають, що голод був для Сталіна засобом послаблення українського націоналізму.

61. Сталінський терор в Укр.
Сталін прагнув максимально зміцнити свою владу, придушити всі спроби протидії режиму. Багато нівчому неповинних людей були відправлені не заслання або навіть страчені за так звані шкідництво та диверсії. В таких випадках на слідство відводилося 10 діб, дозволялося застосовувати будь-які методи у тому числі катування для одержання зізнання. Здобуте таким шляхом зізнання вважалося достатнім аргументом для засудження, причому навіть речові докази не потрібно було показувати. Справу звинувачуваного слухали позасудовому порядку без прокурора й адвоката, рішення приймала так звана «трійка»: перший секретар райкому партії, голова райвиконкому, начальник міського відділення ГПУ. Такий порядок призвів до небаченого раніше порушення законності і масових звинувачень невинних людей, показання проти яких отримували під час катувань в інших арештованих. Репресій зазнали представники всіх верст суспільства: робітники, колгоспники, інтелігенція, військові, партійна номенклатура. Зміст терору зводився до того, щоб створити в суспільстві стан напруженості і непевності, змусити громадян стежити один за одним, перетворити страх на знаряддя державної політики

Можна виділити декілька етапів сталінської репресивної політики в Україні:1. Боротьба зі «шкідництвом». У травні 1928 року відбувся показовий процес над старими фахівцями вугільної промисловості. До суду були притягнуті 53 особи, які звинувачувалися в контрреволюційній діяльності, 11 осіб засудили до розстрілу, інших — до різних термінів ув'язнення.2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції. 3. Боротьба з «рештками ворожих класів».

62. Західна Україна.Буковина і закарпаття. 1920-1939.Національно-визвольний рух
Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. З 1919 р. Польщею було окуповано земелі Східної Галичини та Західної Волині, що становило третину усієї території тодішньої Польщі. На цій території в 1931 р. проживало 8,9 млн осіб 5 млн українців, 2 млн поляків. Ці землі стали для Польщі новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту. Водночас вони спричинили появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем. Впродовж 20— 30-х років польська політика в українському питанні мала свої особливості. В 1919—1923 pp. Польща ще не цілком закріпилася в Західній Україні. Польська конституція гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах.
Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану.Штучне стримування промислового розвитку створювало труднощі в аграрному секторі. Надлишок робочої сили і малоземелля посилювали аграрне перенаселення. У 1921 р. питома вага малоземельних селянських господарств до 5 га становила в Західній Україні 81,1 %, а в центральній Польщі — 53,7%. Таке становище посилювалося так званим осадництвом, коли кращі землі, вилучені у поміщиків, віддавалися полякам, переважно відставним військовим.

Український визвольний рух — національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920—1950 роках, який мав за мету поновлення української незалежної держави.

Ідеологія
Головною метою організації визвольного руху було продовження збройної боротьби за встановлення незалежної єдиної України на українських етнічних землях. Рух був прямим наслідком втрати державності на початку 1920-х років.
Тому мету незалежності зараз планувалось здобути через національну революцію, очолену диктатором, який створить уряд з представленням інтересів усіх регіонів та станів України. Нація мала стати абсолютом. Роль организацій українського визвольного руху та їх достягнення досить суперечливі. З одного боку, вони відстоювали незалежність Української народної республіки та фундаментальне право будь-якої нації на самовизначення, яке у 1944 р. було закріплено в Уставі ООН. З іншого боку, вони співпрацювали деякий час з фашистською Німеччиною, хоча б і відмовились від цього у 1942 р. та отримували допомогу демократичних держав Заходу. Ідеологія руху еволюціонувала впродовж усіх років його існування. У питаннях майбутнього політичного та соціально-економічного ладу незалежної України існували розбіжності, бо рух об'єднував представників великого спектру партій — від соціалістичних до консервативних.

Враховуючи діяльність інших организацій визвольного руху кубанські козаки, Поліська Січ, Українська Народно-Революційна Армія — загальна чисельність активних участників сягала півмільйона чоловік.Визвольним рухом була охоплена майже уся Правобережна Україна та прикордоння, його осередки діяли на всій етнічній українській території.

 

63. Україна напередедні Другої світової війни
Напередодні Другої світової війни населення Західної України становило близько 7 мли осіб
1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії. Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а у вересні СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу. в Москві була підписана економічна угода, згідно з якою. Німеччина отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис. тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо
Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше. Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти», понад 80 різноманітних видань.
22 червня 1941 р. Німеччина порушила радянсько-німецький договір про ненапад, її армія без обяви війни напала на СРСР. Германський фашизм намагався перетворити Східну Європу в “життєвий простір для арійської раси”, загубивши проживаюче там населення. Програма такого «освоєння» європейської частини
Що стосується України, то вона займала особливе місце у загарбницьких планах фашистів. Згідно з планом «Ост» Німеччина мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів-німців. Її задачею було знищення радянських військ на Правобережній Україні, вихід до Дніпра і розвиток наступу на схід.
Перші місяці війни були найбільш важкими і трагічними для радянських військ. Німецькі війська і їхні союзники швидко просувалися всередину України.
Важливим наслідком Другої Світової війни було завершення обєднання українських земель та формування сучасної території України. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть усі українці опинилися в межах однієї держави. До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим…

64 Окупаційний режим в Україні
Українська повстанська армія. Більшість населення Укр. поставилася до окупантів з ворожістю, але жителі західних областей, які відчули на собі страхіття радянізації, вітали німців як визволителів. Генеральний план Ост було розроблено у 1940, план передбачав германізацію території Укр. і інших країн, йшлося про ліквідацію істотної частини населення і онімечування тих, хто підходив за расовими стандартами. Окупанти застосовували різні форми адміністративної організації загарбаних територій. Після захоплення Києва нацисти здійснили операцію зі знищення євреїв. В Укр. було організовано понад 230 таборів сметрі у яких загинула велика кількість військовополонених. Коли ситуація на фронтах погіршилася окупанти стали вивозити все, що можна було вивезти. На території Укр. широко розвинувся партизанський рух. У червні 1942 з’явилося централізоване керівництво у вигляді Українського штабу партизанського руху очолив Строкач, завданням було створення організаційних структур, у яких міг би розвиватися партизанський рух. Людей, які бажали стати партизанами завжди вистачало, особливо після того як окупанти стали полювати на молодь, щоб виконати завдання на поставку остарбайтерів. Розгортала боротьбу і орг. укр. націоналістів, яка взяла курс на створення УПА призначалася для боротьби з нацистами, польськими і радянськими партизанами поступово виникла партизанська армія з розвинутою системою управління, розвідки, підготовки кадрів. Німці визнавали, що вони майже не контролюють ситуацію в сільській місцевості, де населення підтримувало УПА.

Украї́нська повстанська армія. Діяла з весни 1943 року.

УПА діяла до 1953 року, коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років. Ставлення до історії УПА в українському суспільстві впродовж років незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі шпигуни): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними
Перші загони під назвою УПА— створив з початку Другої світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець Ці загони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ.