Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України.

Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України.

Найдавніша епоха в історії людства визначається як кам’яний вік. Він поділяється на три періоди: палеоліт (від 1 млн р. до X тис. до н.е.), мезоліт (IX-VI тис. до н.е.) і неоліт (VI-IV тис. до н.е.). основними знаряддями праці були вироби з каменю, які поступово вдосконалювалися. За допомогою тертя люди навчилися добувати вогонь.

Найдавніші стоянки людей на території України знайдені археологами поблизу м. Амвросіївка Донецької обл..

Першою суспільною організацією людей було первісне стадо, потім на зміну йому-близько 40 тис. років тому— прийшла матріархальна родова община

‘Близько 40 тис. років до н.е. з’являється людина сучасного фізичного типу-«людина розумна».

У цей же час виникають перші форми світогляду у вигляді релігійних вірувань: анімізму (віра в те, що живі і неживі предмети мають душу); тотемізму (віра в походження людей від єдиного предка – тварини чи птиці); магії (чаклування); фетишизму (віра в надприродні властивості предметів).

У період мезоліту відбулися суттєві зміни в озброєнні людини: з’явилися лук і стріли, і зі знарядь праці було винайдено сокиру, долото, гачки для рибальства, сіть, човни, видовбані з дерева. Почалося приручення диких тварин: спочатку-собаки, потім-свині.

У період неоліту відбулася так звана «неолітична революція»-перехід від присвоюючих форм господарства до відтворюючих. Тепер люди розвивали скотарство і землеробство. Наслідком неолітичної революції стало помітне покращення умов життя, збільшення харчових запасів, тривалості життя (до 30-32 років).

Надлишки продуктів сприяли відокремленню парної сім’ї, оскільки вже можна було прожити не лише за допомогою колективного господарювання, але й сімейного.
Мідно-кам’яний вік, коли, почали виробляти знаряддя з міді (І-ІІ тис. до н.е.). На території України в цей час проживали племена, культура яких відома під назвою «трипільської». Урожай збирали серпами з крем’яними лезами. Трипільці застосовували механічний предмет- свердло. На зміну енеоліту прийшов бронзовий1 вік (II тис. до н.е.) Відбувається перший великий суспільний поділ праці - відокремлення скотарства від землеробства. на зміну матріархату приходить патріархат, оскільки чоловіки починають відігравати більшу роль у металургії та скотарстві. Рід складається з ряду сімей, споріднених по батьківській лінії. Родові общини об’єднувалися в племена. На чолі племен’ стояли ради родових вождів-старійшин. Для розв’язання найважливіших питань скликалися збори всього племені.

Поступово первісне суспільство вступає у період розкладу. Зявляється майнова і станова* нерівність, з’являється приватна власність. На зміну родовій общині кровних родичів приходить сусідська (територіальна). великого суспільного поділу праці -ремесло відділяється від землеробства і стає самостійною галуззю. Формується цивілізоване суспільство, яке характеризується існуванням спільнот людей із певною ієрархією, суспільним поділом праці в різних галузях, наявністю знарядь праці певної досконалості, виникненням світогляду, певної культури (розвиток мови і початків писемності), появою приватної власності.

 

Кіммерійці, скіфи та сармати на території України.

Кіммерійц і (9-7 ст. до н.е.) – кочові іракомовні племена з Азії; поселилися в Пн. Причорномор»ї і в Криму; Основа господарства: скотарство, провідна роль – вирощування коней, розвинуте гончарство, знаряддя з бронзи, перші почали обробляти залізо, виготовляти зброю. Часто вели війни з Асирією, Лідією, Урарту. Основа війська – кіннота, воювали залізними мечами, луком і стрілами, бойовими молотами і булавами.

В 7 ст. до н.е. Кіммерійців витіснили Скіфи – іракомовні племена, які проживали в 7 – 3 ст. до н.е. і розселилися між Доном і Дунаєм. Наприкінці 6-5 ст. до н.е. утворилась скіфська-рабовласницька держава, на чолі – цар, влада передавалася у спадок, столиця – Камянське городище. Основа суспільства – сімя, патріархат, поширене багатоженство.

515-512 р. до н.е. – Скіфи вели війну проти перського царя – Дарія І; використали тактику «спаленої землі» - перемога скіфів.

Озброєння скіфів: короткі і довга мечі, списи, дротики, винайшли далекобійний лук, тіло захищали панциром, основа війська – важко озброєна кіннота.

Скіфи – язичники, особливо поклонялися богу війни – Арею.

У мистецтві переважав звіринний стиль. 3 ст. до н.е. – становище скіфів погіршується – Велика Скфія припинила своє існування, Сармати витіснили скіфів на Зх. І Пд.

Сармати (ІІІ ст.. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) – іракомовні племена, споріднені зі скіфами. Сармат означає «підперезаний мечем», поселились у причорноморї, жили племенами, кожне з яких мало свою власну назву (Роксолани, Агати); були язичниками, переважав матріархат.

Жінки брали участь у війнах, вміло володіли зброєю, використовували рабську працю. Військо складалось із важкоозброєнної піхоти та кінноти, мали панцири, щити, луки, списи, мечі, воювали проти Риму.

Обожнювали сили природи, мали культ богині Астарти.

В кінці ІІІ ст.. до н.е. – на початку ІІІ ст.. н.е. Сармати частково витіснені готами та гунами, а частково асимілювали під час великого перенаселення народів.

 

Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

 

Античні міста-держави – це давньогрецькі міста, середини VII ст.. до н.е. – IV ст.. н.е.

Причини колонізації:

- Перенаселення Греції;

- Нестача орної землі та зерна;

- Пошук нових ринків збуту;

- Внутрішньополітична боротьба між демосом та аристократами;

- Напади персів і лівійців, шукали безпечне місце для проживання.

Найбільші міста: Тіра(Білгород-Дністровський), Ольвія(Миколаївська обл..), Херсонес(Севастополь), Пантікапей(Керч), Керкінтіда(Євпаторія), Феодосія, Фанагорія, Танаїс…

Боспорське царство було засноване 480р. до н.е. внаслідок об’єднання держав-полісів Керчинського півострова, також входили землі Приазовя та Кубані.

Особливості Боспорського царства:

- Монархічна форма правління;

- Тісні культурні, торгівельні та економічні зв’язки з Афінами;

- Вели боротьбу із Римом;

- Занепало царство від нападу гунів, також занепаду сприяли набіги кочівників та появи дешевої Єгипетської пшениці;

- Тільки Херсонес та Пантікапей потрапили під владу Візантії;

Вкінці І ст. до н.е. античні міста-держави стали одним із шляхів поширення на українські землі християнства.

 

 

Зародження класів і держави на Русі. Норманська теорія походження Київської Русі.

 

Причини утворення держави:

- Покращення знарядь праці;

- Зростання продуктивності праці;

- Поява надлишків;

- Привласнення надлишків родоплемінною верхівкою;

- Поява майнової нерівності;

- Поява експлуатації;

- Поява суперечностей;

- Поява державності.

VI – VІІІ ст.. із союзів племен виникають продержавні об’єднання – племенні княжіння;

Союзи племен очолювали князі, формування держави відбувалось через захоплення влади князями та об’єднання ними слов’янських племен.

Існували класи рицарів, поділ на бідних та багатих.

Норманська теорія

Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, данців, у слов'янських літописах ототожнюються з варягами. У VII—IX ст. вони почали широкі завойовницькі походи в Європу. Зокрема, у VIII ст. нормани з'явилися у верхів'ях Волги, і встановили своє панування над Волзьким шляхом. Нормани відіграли ключову роль у формуванні і становленні давньоруської держави.

У 862 році слов’янські племена вигнали варягів «в морс», але не змогли організувати свою владу і закликали інших варягів, щоб її організувати. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем, об'єднавши під своєю владою північні слов'янські племена словенів, кривичів та фінські — мері, весь, мурому. Перед своєю смертю Рюрик передав правління своєму родичу Олегу і доручив йому малолітнього сина Ігоря. Поряд з цим є відомості, що Ігор був сином Олега.^[17]

У 882 році Олег з великим військом рушив на південь, завоював Смоленськ, Любеч та інші землі, нарешті, підступно вбивши Аскольда та Діра, захопив Київ.

 

Київська Русь в Х ст.

 

Наприкінці IX — Хст. відбувався процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і зміцнення ранньофеодальної держави на Русі, або, як її часто іменують за назвою столиці,— Київської Русі.

Уже перший князь об'єднаної Русі Олег (882—912 рр.) за кілька років підкорив своїй владі придніпровські племена — полян, древлян, сіверян, радимичів. У 907 р. Олег здійснив успішний похід на Візантію. Олег на знак перемоги прибив свій щит над міськими воротами Царграда. Візантійський уряд змушений був укласти з Олегом невигідний для себе торговельний договір.
Наступник Олега князь Ігор (912—945 рр.) приборкав повсталі племена, зокрема древлян, приєднав територію уличів і тиверців (між Дністром і Дунаєм), здійснив два походи на Візантію (941 і 944 pp.). За Ігоря у 915 р. вперше на Русь напали печеніги. З ними Ігор уклав мир.
Ігор загинув у 945 р. п ід час спроби вдруге зібрати данину з древлян. У літопису розповідається, як древляни, заявивши, що коли внадився вовк до овець, то винесе все стадо, пригнули два дерева, прив'язали до їхніх верхівок Ігоря, а потім дерева відпустили.
Оскільки син Ігоря Святослав був малолітнім, Київською Руссю стала правити його мати Ольга (945—957 рр.). Вона розправилася з древлянами, спалила їх головне місто Іскоростень (сучасне м. Коростень Житомирської обл.). Частина жителів його була вбита, інших перетворено на рабів. Проте Ольга врегулювала збирання данини, визначивши її розміри, і встановила місця для збирання данини — погости.
Значно розширилися межі і зросла могутність та міжнародна вага Київської держави за часів князювання сина Ігоря і Ольги Святослава (957—972), якого літописець змальовує як хороброго, звитяжного і справедливого воїна й князя. Святослав усе життя провів у воєнних походах і боях. Він підкорив в'ятичів на Оці і Волзі, розгромив Хозарський каганат в пониззі Волги, включив у свої володіння землі ясів (осетинів і касогів (черкесів) на Північному Кавказі. Святослав здійснив ряд походів проти Візантії і болгар, намагаючись оволодіти землями по Дунаю.
Найвищої могутності і розквіту Київська держава досягла за князювання Володимира Святославича (978—1015 рр.). Продовжуючи політику свого батька і спираючись на дружини і феодальну знать, Володимир зміцнював свою владу і розширював межі держави. Він остаточно підкорив собі непокірні племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів і приєднав до Київської Русі давньоруські червенські міста (Червен, Володимир, Белз та ін.) у верхів'ях Західного Бугу на Волині, оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де було збудовано м. Берестя (Брест), вів успішну боротьбу проти печенігів, захопив м. Корсунь (Херсонес), що перебувало в руках візантійських імператорів. До складу Давньоруської держави в X—XI ст. входили і закарпатські руські землі.

Отже, на кінець X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські і багато неслов'янських племен, її територія сягала від Ладоги до Таманського півострова і від Закарпаття до приволжських земель і Поволжя.

 

Культура Київської Русі.

Справжнім творцем матеріальних і духовних цінностей був народ.
Животворним джерелом і основою духовної культури була усна народна творчість, яка зародилася ще в давні віки. У глибоко поетичних творах — історичних і обрядових піснях (весільних, похвальних та ін.), казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах і т. ін.— народ оспівував свою працю, боротьбу проти зовнішніх ворогів і феодалів, виливав свою радість і тугу. Найбільш популярними героями билин були воїни-богатирі Ілля Муромець, Добриня Нікітич та Альоша Попович і селянин-орач Микула Селянинович.
Неоцінене значення для розвитку давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніш ніж у IX ст., тобто ще до запровадження християнства. Уже в першій половині X ст. укладалися письмові договори з Візантією (944 p.)

Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого засновуються школи для навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків. Одною з перших бібліотек була при Софійському соборі, заснована в 1037 р.

. Одним з найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі «Слово про закон і благодать», написаному між 1037 і 1050 рр. Іларіон вихваляє діяльність князя Володимира. Серед церковної літератури поширення набули «житія святих» і «повчань».
Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху. У «Повчанні дітям». Найвидатнішим є початковий літопис, або «Повість временних літ», яка в її першій редакції була складена в Києво-Печерському монастирі у 1113 р. ченцем Нестором (1056—1114 рр.) і в якій виклад доводився до 1110 р.
В той час у Русі будували красиві дерев'яні й кам'яні будівлі. Розвивається живопис: фрески — малюнки водяними, мінеральними фарбами по сирій вапняній штукатурці; мозаїка — викладання зображення з шматочків різнокольорового скла або смальти. Одночасно з цим набули поширення книжкові мініатюри — заставки та заглавні літери рукописних книг. Високохудожні мініатюри знаходимо в найдавніших руських книгах, що дійшли до нас, — «Євангелії», переписаному в 1056—1057 pp.

До найдавніших пам'яток кам'яної архітектури належить Десятинна церква у Києві.

У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський собор у Чернігові, що відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 pp.
За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський.собор (закладений у 1037 р.). За Ярослава верхня частина Києва була обнесена валом з трьома брамами, головна з них дістала назву Золотих воріт.
Одночасно з церковними зводилися й світські будівлі — розкішні дерев'яні і кам'яні хороми, палати, «золотоверхі тереми», де жили князі і бояри. Водночас прості люди жили в дерев'яних напівхатах –напівземлянках

Багато високохудожніх предметів із золота і срібла знаходять археологи — намисто, діадеми, персні, сережки, браслети, буси та ін., які свідчать про високий рівень розвитку прикладного мистецтва, про здібності й майстерність староруських майстрів.
Любили східні слов'яни музику, пісні, танці, які розвивалися на народній основі.

 

Культура України 16-17ст.

16ст:

Освіта: Словяно-греко-латинські школи, перша школа в Острозі 70рр. 16ст.,в таких школах викладали ці три мови та 7 «вільних наук»; Протестантські школи(Гоща, Берестечко); Греко-католицькі школи (Холм, Володимир); Єзуїтські колегіуми (Львів, Перемишль). Вищі навч. закл. – Острозька академія, Киселинська академія (протестантська)

Книговидання: І.Федоров – «Апостол» і «Буквар» (перший шкільний підручник на укр. землях) 1574р., Острозька Біблія 1581р.; 1586р. – заснування друкарні у Львові; 1591р. у Львові видано греко-церковнослов’янську «Адельфотес».

Літ.: твори С.Оріховського філософської, істор. та публіцистичної тематики; поема «Роксоланія» 1584р. С.Кльоновича.

Полемічна літ: Г.Смотрицький «Ключ царства небесного», І.Вишенський «Послання до єпископів», М. Смотрицький «Тренос».

Архітектура: Передусім мала оборонне спрямування, зводилися нові міста, замки, фортеці. збудовано – Успенський Почаївський монастир, Троїцький монастир, каплиця трьох Правителів у Львові.

Живопис: -Церковний: «Богородиця Одигітрія з пророками 1599р. Ф.Сеньковича.-Світський: найпоширеніші жанри потрет, сценічний та батальний живопис. Портрети Анастасії Лісовської, Стефана Баторія, К. Острозького.

17ст:

Освіта: основний тип шкіл, де здобували освіту діти козаків та міщан – слов.-грек.-лат. школи. 1632р. – заснований Києво-Могилянський колегіум, навчальний заклад вищого типу.

Літ: Виникла полемічна поезія («Скарга вбогих до Бога»), епіграмна поезія. Один із 1-их творів укр. мемуарної прози – спогади київського купця Б.Балики «Про Москву і про Дмитра, царка московського неправдивого»

Театр: У 30-х рр. 17 ст. у Львівській братській школі і Києвській лаврській школі започаткована шкільна драма. Перша відома пам*ятка укр. великодньої драми – «Роздуми про муку Христа Спасителя нашого» 1631р.

Музика: У церковній музиці багатоголосий спів замінює восьмиголосий. З*являється нотна грамота. Розвиток жанру інструментальної музики, найпоширенішими муз. інструментами були сурми, бубни, кобзи, труби.

Архітектура: використовуються елементи стилю бароко, що поєднуються з місцевими елементами і приводять до створення своєрідного стилю – козацьке бароко. Видатні пам*ятками церковної арх. – церква Миколи Притиска в Києві, Покровська церква в Сулимівці, П*ятницька церква у Львові. Завдяки підтримці пол. влади з*являються костьоли й монастирі.

Живопис: Відомі майстри: Ф.Сенькович (портрет Томаша Замойського), М.Петрахнович. Настінні розписи у церкві Воздвиження в Дрогобич. Розвиток іконопису.

 

Культура України у 18 ст.

Розвиток духовного життя українського народу у XVIII ст. відбувався в різних регіонах по-різному. До кінця другої третини XVIII ст., тобто до ліквідації Гетьманщини, яка певною мірою захищала українську культуру, духовне життя Лівобережжя розвивалося у більш сприятливих умовах. Близьким до нього культурним життям жила Слобожанщина, пізніше — Південь України. У той же час ряд регіонів України на початку XVIII ст. знаходилися у складі різних держав. Лише наприкінці XVIII століття Правобережжя та Південь України були приєднані до Російської імперії, куди вже входили Лівобережжя та Слобожанщина. Однак Східна Галичина до середини 70-х років перебувала у колоніальному володінні Польщі, а з кінця XVIII ст. разом з Північною Буковиною та Закарпаттям — під владою Австрійської імперії. В російській частині України розгортався процес русифікації, в Західній Україні — полонізації, онімечення та мадяризації. Обидві монархії — австрійська і російська намагалися обмежити національно-культурний розвиток, денаціоналізувати українське населення, позбавити його своєї культури і знищити українську мову. Одночасно з України до Росії відтягувалося багато інтелігенції, переважно вихованців Києво-Могилянської академії, визначних діячів церкви. Всі вони проводили велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов´яно-греко-латинській академії у Москві з 1701 по 1762 pp. працювало 95 професорів із Києво-Могилянської академії, а із 21 ректора — 18 були могилянцями. У XVIII ст. практично не було жодної ділянки культури в Росії, на якій би не позначився вплив української культури.

У XVIII ст. в Україні вся система релігійних організацій, православних і уніатських, продовжувала бути фундаментом духовного життя українського народу. Поряд з цим православна церква, підпорядкована російському царизму, поступово ставала знаряддям русифікації українців.

У XVIII ст. 60 років церквою управляли жінки, з яких дві — Катерина І і Катерина II — німкені. За вказівками російських імператорів були ліквідовані всі особливості української церкви (у звичаях проведення церковної служби, у святах, читанні богослужбових книг та ін.) — вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищувалися, замінювалися московськими, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком. Вводилася заборона на українські переклади святого письма, будівництво церков в українському стилі та ін. На високі церковні посади уряд призначав лише росіян або денаціоналізованих українців.

Становище уніатської церкви на Правобережжі та в Галичині у другій половині XVII ст. характеризувалося нестабільністю, спричиненою повстаннями селянських і козацьких мас, що вбачали в ній уповноважених польської верхівки. На початку XVIII ст. ситуація змінюється. Уніатська церква значно зміцнила свої позиції на Правобережній Україні. І тут, і в Галичині та на Волині загострюються її відносини з католицькою церквою. Це було пов´язано з тим, що для поляків національне питання стояло вище, ніж релігійне, і в своїй антиукраїнській політиці польський уряд не міг спиратися на уніатів. Останні мусили користуватися польською мовою, виконувати католицькі обряди, чим були дуже невдоволені. Поступово уніати створюють свої навчальні заклади, серед яких важливу роль відігравали школи в Умані та Вільно. Однак значна частина українського населення вороже ставилася до уніатів.

Українська культура мала від попередніх часів значну духовну спадщину, традиції, її флагманом продовжувала бути Києво-Могилянська академія, яка одночасно діяла як передовий і найважливіший орган наукового, культурного, а також релігійного життя. Під її впливом у XVIII ст. були відкриті колегіуми у Чернігові (1700 p.), Харкові (1727 р.) та Переяславі (1738 p.).

У Західній Україні в 1784 р. був заснований Львівський університет, однак він діяв як польський орган освіти. У великих містах — Львові, Дрогобичі, Бродах, Стриї — деякий час ще існували братські школи, але вже в середині XVIII ст. вони занепадають. У другій половині століття з´являються гімназії в Крем´янці, Володимир-Волинському та Чернівцях, семінарія в Мукачевому. XVIII ст. характеризується високим рівнем розвитку народної освіти в Україні. Майже у всіх містах і селах Лівобережної України та Слобожанщини діяли початкові школи — на Лівобережжі їх було 866, на Слобожанщині — 129. Більшість закладів утримувалися на кошти населення, а учителювали в них мандрівні дяки. Кількість початкових та інших шкіл до кінця XVIII ст. в Україні зростала. Однак царизм і кріпосництво розгортають наступ на українську культуру, і народна освіта занепадає. Та й кріпосні селяни мали все менше можливостей навчати своїх дітей: феодали дивилися на них, як на «бидло», тримали в бідності, завантажували дітей роботою. Таким чином, українська народна освіта, створена зусиллями церкви, інтелігенції, передових кіл козацтва і селянства у Гетьманщині та Слобожанщині, у першій половині XIX ст. була придушена російським царизмом. У Галичині існували п´яти і шестикласні середні школи з латинською мовою навчання. З приєднанням Галичини до Австрії створюється п´ять середніх шкіл-гімназій. На Буковині перші школи з´явилися лише у кінці XVIII ст. — в Чернівцях та Сучаві з німецькою мовою викладання.

 

Духовним центром всієї України був Київ з його Могилянською академією. Академія була осередком освіти та культури, громадської думки України. Вплив Києво-Могилянської академії як центру інтелектуального життя був надзвичайно відчутним в кожній галузі культури.

Вихованці академії створювали навколо себе осередки та гуртки: Г. Сковорода — у Харкові та Полтаві, І.Максимович — у Чернігові, С. Яворський, Ф. Прокопович та ряд інших — у Москві, Г. Кониський — у Білорусії, М. Козачинський — у Сербії. Академія була основною школою філософських знань. її вихованці висловлювали сміливі і прогресивні для того часу погляди, доводили, що розум удосконалить світ. Ф. Прокопович після закінчення академії навчався у Римі, потім викладав у Могилянській академії філософію, риторику, богослов´я та математику, був її ректором.

Визначне місце у розвитку філософської думки, науки та літератури належить Григорію Сковороді (1722-1794 pp.). Здобувши освіту в Київській академії, він викладав у Переяславському і Харківському колегіумах, але через переслідування залишив цю діяльність і останні 25 років свого життя мандрував Україною.

Зусиллями учених академії прискорюється процес нагромадження історичних знань і розвиток історичної думки. Визначними історичними творами свого часу слід вважати літописи, авторами яких були Г. Граб´янка і С. Величко, а також твори Г. Полетики, П. Симоновського, В. Рубана та О. Рігельмана. Їхні праці — це перехід від літописання до власне історичної науки, від хронологічного переліку подій до їх осмислення й трактування.

У XVIII ст. зростає інтерес до наук, що мають практичне застосування. Курси лекцій С. Яворницького та Ф. Прокоповича містили елементи астрономії, фізики, біології і медицини.

У XVIII ст. українська художня література переживала значні перетворення: на зміну поетичним і прозовим творам, які базувалися на релігійних мотивах, приходить світська література з сюжетами, взятими із реального життя. Ці твори пишуться здебільшого розмовною, а не книжною мовою, що базувалася на старослов´янській. Літератори черпали ідеї, образи, поетику, методи відображення дійсності з багатого джерела народної творчості. Зникають такі широко розповсюджені жанри середньовічної літератури, як житія, полемічна, ораторсько-проповідницька й паломницька проза, церковна поезія, шкільна драма. Натомість з’являються віршовані твори на історичні й побутові теми, які створювалися переважно авторами з демократичних прошарків.

Визначним поетом був К. Зіновіїв, який уклав у 1700-1709 pp. збірку, до якої увійшло 370 віршів та понад 1600 приказок. Визначним був діалогічний твір «Розмова Великоросії з Малоросією», написаний у 1762 р. в Глухові канцеляристом Семеном Дівовичем. У ньому розкриваються найважливіші події з історії України та її взаємини з Росією.

Продовжує розвиватися народна творчість. В історичних піснях, баладах, легендах розповідається про героїчну боротьбу українського народу проти іноземних загарбників та місцевих гнобителів. У народних піснях, відбивалося тяжке життя народу, особливо за часів кріпацтва, ненависть до царів, панів, воля до боротьби за національне і соціальне визволення. У театральному мистецтві поширюється вертепна драма, своєрідний ляльковий театр, в якому переважали методи віршованої сатири і гумору. У 1789 р. в Харкові засновується перший постійний театр.

 

У духовному житті українського суспільства визначне місце посідає музично-пісенна творчість. У XVIII ст. чарівна українська пісня викликала захоплення в багатьох країнах світу. Виникають визначні музичні центри — у Львові, Кам´янці, Стародубі, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Харкові та інших містах. Музичною столицею України XVIII ст. був Глухів — гетьманська резиденція. Тут діяла спеціальна музична школа, у якій викладалися вокальний спів, гра на скрипці, флейті та басах. Києво-Могилянська академія виховала багатьох талановитих композиторів, серед яких виділялися М. Березовський (1745-1777), А. Ведель (1767-1808), Д. Бортнянський (1751-1825), твори яких хвилюють слухачів до нашого часу.

Широке використання національної, античної і європейської культурної спадщини, поширення освіти сприяли подальшому розвитку архітектури та образотворчого мистецтва. Тут спостерігається перехід від середньовічних традицій до національних форм і кращих закордонних зразків. Процвітають школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа при Києво-Печерській лаврі. Великою популярністю серед жанрів світського образотворчого мистецтва користувався портретний живопис. Це зображення в основному представників козацької старшини — Б.Хмельницького, І. Мазепи, учених І. Галятовського, Л. Барановича, Ф. Прокоповича.

В Україні продовжують розвиватися народні художні промисли: різьблення, кераміка, килимарство, художня вишивка та гаптування, кахлеве й гончарне виробництво, художнє литво, ювелірне мистецтво. В архітектурі співіснують різні стилі, удосконалюється техніка будівництва.

Поряд із дерев´яними будівлями з´являються кам´яні, все ширше використовуються металеві деталі та скло. Розбудовуються і прикрашаються Київ, Чернігів, Глухів, Батурин, Харків, Переяслав, Львів, Кам´янець-Подільський та Мукачеве.

 

Визначне місце у XVIII ст. посідає культове будівництво, в якому, як і в світському, переважав стиль так званого українського бароко. Велику кількість духовних споруд було зведено завдяки матеріальній допомозі Івана Мазепи. У середині XVIII ст. з´являються визначні пам´ятники архітектури: Андріївська церква у Києві (арх. В. Растреллі, І. Мічурін), собор св. Юра у Львові (арх. Мерети) та ін. З 60-х років XVIII ст. на зміну бароко приходить так званий російський класицизм, для якого характерними були строгість і чіткість архітектурних форм.

Таким чином, XVIII ст. було важливим етапом у розвитку української культури, хоча російський монархічний деспотизм все більше обмежував її. Розвивалася культура як елітних соціальних груп українського суспільства, так і широких народних мас. Український народ у XVIII ст., як і в попередні віки, зробив значний внесок у світову духовну скарбницю, особливо в культуру слов´янських народів. Продовжувалося формування української нації, зростання їх національної самосвідомості. Відбувалося подальше збагачення української народної мови, яка в творчості І.Котляревського перетворюється на літературну.

Освіта.

Вирішальне значення для піднесення культури мала освіта. Царський уряд робив усе, щоб народні маси залишалися неписьменними. Шлях до освіти був відкритий дворянству, чиновництву, духівництву. До того ж царський уряд, проводячи великодержавницьку політику і придушуючи українську культуру, не допускав в Україні викладання в школах українською мовою.

Міністерство народної освіти, яке почало діяти в p., вирішило провести реформу системи освіти і затвердило «Попередні правила народної освіти», а в 1804 р. — статут навчальних закладів. За «Попередніми правилами» передбачалися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У першій половині XIX ст. у Росії було шість університетів і серед них в Україні — два. Це були університети: Московський (1755 p.), Петербурзький (1819 p.), Казанський (1804 р.), Дерптський (Тартуський) (1802 p.), Віленський (1803 p., закритий після польського повстання 1830—1831 pp.), Харківський (1805 р.) і Київський (1834 p.). Головним завданням університетів, як це визначав університетський статут 1804 p., була підготовка «юнацтва для вступу у різні звання державної служби», тобто підготовка державних чиновників.

Наука.

Царський уряд, кріпосники-дворяни Росії негативно ставилися до розвитку наукової думки, особливо природничих наук, боячись поширення матеріалістичних поглядів і підриву панівної самодержавно-релігійної ідеології.

З часу заснування Харківського університету протягом 16 років у ньому працював професором, завідував кафедрою математики, а в 1813—1820 pp. був ректором Тимофій Федорович Осиповський (1765—1832), який написав науковий тритомний «Курс математики» відіграв важливу роль у розвитку математичної науки і навчанні студентів. На матеріалістичних позиціях стояв професор Харківського університету Василь Іванович Лапшин (1809—1888), який написав ряд цінних праць із фізики і фізичної географії.

Основи для розвитку хімічної науки в Харківському університеті заклав професор О. І. Ходнєв, що обіймав кафедру хімії в 1842—1854 pp.

У галузі природознавства, зокрема у вивченні вітчизняної флори, плідно працював професор Харківського університету Василь Матвійович Черняев (1793—1871), а в галузі геології — Никифор Дмитрович Борисяк (1817—1882).

Понад 100 праць із питань ботаніки, зоології, фізики, хімії та інших природничих наук написав перший ректор Київського університету Михайло Олександрович Максимович (1804—1873). Значний позитивний вплив справила діяльність видатного російського вченого, визначного хірурга, анатома і педагога, засновника польової хірургії Миколи Івановича Пирогова (1810—1881).

Значні заслуги відомого вченого славіста й археографа Осипа Максимовича Бодянського (1808—1877)

Першу узагальнюючу, синтетичну історію України, яка ґрунтувалась не лише на літописних джерелах, а на використанні архівних, актових матеріалів, написав Д. М. Бантиш-Каменський ( 1788—1859)

Важливим твором в історіографії України першої половини XIX ст. була «Історія Малоросії» М. Маркевича (1804—1860), вихідця з поміщицької родини, нащадка козацьких старшин.

Наприкінці 30-х — у 40-х роках почав свою наукову діяльність як історик М. І. Костомаров (1817—1885). У 1842—1844 pp. Харківським університетом були опубліковані його дві дисертації, у 1843 р. у Харкові в третій книзі альманаху І. Бецького «Молодик» були надруковані перші історичні праці Костомарове «Русско-польские вельможи. Князья Острожские» и «Первые войны малороссийских казаков с поляками».

Внутрішня політика

Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб. Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.

У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний,але відновився залізничний рух. У липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників(де-факто- відновлення в державі поміщицького землеволодіння. Була реформована і банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.Гетьманом була здійснена спроба створення національної армії.

При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій. Але були досягнення в галузі освіти та культури. У більшості шкіл було введено українську мову, у 1918 р. в Києві та Кам'янці-Подільському відкрили два нових українських університети, заснували Національний архів, Національну бібліотеку, Український історичний музей,Український театр драми і опери. У листопаді 1918 р. утворили Українську Академію Наук,президентом якої став В.Вернадський. На Церковному соборі у Києві проголошено Українську автокефальну церкву на чолі з митрополитом В.Липківським.

Зовнішня політика

Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнам<